Справа № 640/131/23 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Панова Г.В., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
23 лютого 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.,
розглянувши у в порядку письмового провадження матеріали апеляційної скарги судді військового місцевого суду Дніпровського гарнізону ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 08 травня 2023 року про повернення позовної заяви у справі за адміністративним позовом судді військового місцевого суду Дніпровського гарнізону ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора України, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Служби безпеки України, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 травня 2023 року повернуто позовну заяву особі, яка її подала.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду (за текстом апеляційної скарги).
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження та відмову у задоволенні клопотання апелянта про розгляд справи за його участі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся суддя військового місцевого суду Дніпровського гарнізону ОСОБА_1. з позовом до Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Служби безпеки України, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, в якому просив суд:
1) визнати неправомірною бездіяльність Генерального прокурора Костіна А.Є., Керівника САП Клименко О.В., ТВО Голови СБУ Малюка В.В., ТВО Директора НАБУ Углава Г.Т., Директора ДБР Суханова О.О., щодо ненадання інформації за запитом на інформацію позивача від 03.12.22р щодо розміру їх грошового забезпечення за останні шість місяців;
2) зобов'язати відповідачів надати позивачу інформацію про розмір свого грошового забезпечення за останні шість місяців;
3) визнати неправомірною бездіяльність Генеральної прокуратури щодо не виконання рішення суду щодо проведення розслідування за заявою позивача від 12.12.04р ;
4) зобов'язати Генеральну прокуратуру внести відомості за заявою позивача про злочин від 12.12.04 р до ЄРДР та розпочати розслідування про що повідомити позивача;
5) визнати неправомірною бездіяльність Генеральної прокуратури, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Служби безпеки України, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, щодо не розгляду заяв позивача про злочин від 22.12.21р, 22.06.22p, 24.11.22р ;
6) зобов'язати ГПУ - САП - СБУ - НАБУ - ДБР, внести відомості по заявам позивача до ЄРДР та розпочати досудове розслідування, про що повідомити позивача ;
7) стягнути з Генеральної прокуратури на користь позивача 27 785 516 грн. (27 мільйонів785 тисяч 516 грн) моральної шкоди;
8) стягнути з Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, на користь позивача 1 617 168 грн (1 мільйон 617 тисяч 168 грн) моральної шкоди;
9) стягнути зі Служби безпеки України на користь позивача 1358 290 грн (1 мільйон 358 тисяч 290 грн ) моральної шкоди ;
10) стягнути з Національного антикорупційного бюро України на користь позивача 1 617 168 грн (1 мільйон 617 тисяч 168 грн) моральної шкоди ;
11) Стягнути з Державного бюро розслідувань на користь позивача 1542 139,8 грн (1 мільйон 542 тисячі 139 грн 80 коп.) моральної шкоди.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Пановій Г.В.
Суд першої інстанції повертаючи позовну заяву дійшов висновку, що вказані вимоги не підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки стосуються проведення розслідування у кримінальному провадженні та вирішення питання про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності, а також стягнення моральної шкоди завданої бездіяльністю щодо нерозгляду заяв позивача про злочин.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги підлягають розгляду у порядку різних видів судочинства, що, у свою чергу, не відповідає правилам об'єднання позовних вимог, які викладені у ст. 172 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України).
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такою позицією суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Правовими положенням ч. 1 статті 21 КАС України встановлено, що позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.
Відповідно до ч. 6 статті 21 КАС України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із ч. 1 ст.172 КАС України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, зазначені правові норми стосовно можливості заявлення позивачем пов'язаних між собою вимог в одному позові направлені на гарантування процесуальної економії в межах судового розгляду, а також на забезпечення єдності судової практики, з огляду на те, що спірні правовідносини, задля вирішення яких позивач звертається до суду, пов'язані між собою єдиними підставами їх виникнення або поданими доказами, внаслідок чого окремий розгляд цих вимог в межах різних проваджень є недоцільним та не сприяє унифікованості національної судової практики.
При цьому, обов'язковою умовою такого об'єднання є спільність підстав виникнення спірних правовідносин або спільність поданих доказів.
У даному випадку, аналіз заявлених позивачем вимог свідчить про їх непов'язаність між собою через їх виникнення на підставі різних обставин, на підставі різних доказів, різних порядків передбачених для їх розгляду.
Крім того, у позовній заяві позивачем об'єднано позовні вимоги, які підлягають розгляду у порядку різного судочинства.
Відповідно до ч.1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;
6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про оборонні закупівлі», крім спорів, пов'язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю;
12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»;
13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»;
14) спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;
15) спорах, що виникають у зв'язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.
Пунктом 2 ч. 2 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, зокрема, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Так, згідно з ч.1 статті 1 Кримінального процесуального кодексу України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Статтею 2 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Як вбачається з позовної заяви, позивач, серед іншого, просить суд:
- визнати неправомірною бездіяльність Генеральної прокуратури щодо не виконання рішення суду щодо проведення розслідування за заявою позивача від 12.12.04;
- зобов'язати Генеральну прокуратуру внести відомості за заявою позивача про злочин від 12.12.04р до ЄРДР та розпочати розслідування про що повідомити позивача;
- визнати неправомірною бездіяльність Генеральної прокуратури, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Служби безпеки України, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, щодо не розгляду заяв позивача про злочин від 22.12.21р, 22.06.22p, 24.11.22;
- зобов'язати ГПУ - САП - СБУ - НАБУ - ДБР, внести відомості по заявам позивача до ЄРДР та розпочати досудове розслідування, про що повідомити позивача;
- стягнути з Генеральної прокуратури на користь позивача 27 785 516 грн. моральної шкоди;
- стягнути з Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, на користь позивача 1 617 168 грн моральної шкоди;
- стягнути зі Служби безпеки України на користь позивача 1358 290 грн моральної шкоди;
- стягнути з Національного антикорупційного бюро України на користь позивача 1 617 168 грн моральної шкоди ;
- стягнути з Державного бюро розслідувань на користь позивача 1542 139,8 грн. моральної шкоди.
Вказані вимоги не підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки стосуються проведення розслідування у кримінальному провадженні та вирішення питання про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності, а також стягнення моральної шкоди завданої бездіяльністю щодо нерозгляду заяв позивача про злочин.
Отже, звернувшись до суду з таким позовом, ОСОБА_1 має намір одночасно врегулювати усі наявні у нього спірні правовідносини, які, у свою чергу, підлягають розгляду у порядку різних видів судочинства, що суперечить вимогам статті 21 КАС України.
Таким чином, дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що заявлені позивачем позовні вимоги підлягають розгляду у порядку різних видів судочинства, що, у свою чергу, не відповідає правилам об'єднання позовних вимог, які викладені у статті 172 КАС України.
Правовими положеннями п. 6 ч. 4 статті 169 КАС України регламентовано, що позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
У даному випадку підстави для застосування положень статті 172 КАС України відсутні.
З огляду на те, що ОСОБА_1 порушено правила об'єднання позовних вимог, які встановлені адміністративним судочинством та вищевказаними правовими нормами, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що у даному випадку повернення позовної заяви позивачеві з усіма доданими до неї документами, відповідає встановленим процесуальним правовим нормам КАС України.
Повернення позовної заяви позивачу не є порушенням права позивача на доступ до суду в розумінні норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, оскільки останній не позбавлений права звернення до суду в порядку належного судочинства.
Так, у пункті 31 рішення у справі «Наталія Михайленко проти України» від 30.05.2013 (Заява № 49069/11) Європейський суд з прав людини також зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі Ешингдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A № 93). Встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду.
Отже, передбачене статтею 169 КАС України право суду на повернення позовної заяви у випадку порушення правил об'єднання позовних вимог є законодавчо закріпленим процесуальним обмеженням, встановленим державою з метою регулювання процедурних питань з метою їх упорядкування, дотримання процесуальної економії та недопущення завантаження процесу ускладненими позовними заяви, вимоги яких мають розглядатися в окремих провадженнях.
Подібний правовий висновок щодо необхідності повернення позовних заяв у випадку порушення правил об'єднання позовних вимог викладено Верховним Судом у постановах від 05.03.2019 у справі №917/1377/18, від 27.02.2019 у справі №922/2225/18, від 14.08.2018 у справі №910/3569/188.
Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів апеляційної інстанції дослідивши апеляційну скаргу зазначає, що вони містять аналогічні доводи та дублюють позовну заяву.
Отже, дослідивши матеріали та обставини даної справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення позовної заяви, особі яка її подала, оскільки ОСОБА_1 порушено правила об'єднання позовних вимог, які викладені у ст. 172 КАС України, адже позовні вимоги підлягають розгляду у порядку різних видів судочинства.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що судом першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено.
Правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки вона не містить обґрунтувань які могли б бути підставами для скасування ухвали суду першої інстанції.
Щодо інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Керуючись ст.ст. 169, 308, 310, 316, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу судді військового місцевого суду Дніпровського гарнізону ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 08 травня 2023 року про повернення позовної заяви - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Л.О. Костюк
Повний текст виготовлено 23.02.2024 року