Справа № 620/12392/23 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.
22 лютого 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 25.07.2023 № 230750001998; зобов'язання ГУ ПФУ в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу позивача, для обчислення розміру пенсії, періоди роботи: з 02.07.1996 по 16.07.1996 у Сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю "Інкубатор"; з 02.11.1995 по 30.06.1996, з 20.07.1996 про 08.10.1997, з 18.11.1997 по 17.02.1998, з 07.04.1998 по 06.07.1998, з 25.08.1998 по 24.11.1998,з 25.12.1998 по 24.03.1999 , з 01.10.1999 по 31.03.2000, з 19.06.2010 по 08.06.2011, з 30.06.2011 по 12.05.2012, з 29.06.2012 по 12.05.2013, з12.06.2013 по 27.04.2014, з 28.05.2014 по 27.03.2015, з 15.05.2015 по 08.03.2016 у державному унітарному підприємстві міста Москви "російською" "МОСГОРТРАНС", філія 5 автобусний парк; з 24.05.2000 по 26.02.2009 у ТОВ "В Вілтранс".
Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 13 листопада 2023 року позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фону в Чернігівській області від 25.07.2023 № 230750001998 про відмову у призначенні пенсії. Зобов'язав відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , для обчислення розміру пенсії, періоди роботи :
- з 02.07.1996 по 16.07.1996 у Сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю "Інкубатор";
- з 02.11.1995 по 30.06.1996, з 20.07.1996 про 08.10.1997, з 18.11.1997 по 17.02.1998, з 07.04.1998 по 06.07.1998, з 25.08.1998 по 24.11.1998,з 25.12.1998 по 24.03.1999 , з 01.10.1999 по 31.03.2000 у державному унітарному підприємстві міста Москви "російською" "МОСГОРТРАНС" філія 5 автобусний парк;
- з 24.05.2000 по 26.02.2009 у ТОВ "В Вілтранс", з урахуванням правової оцінки, наданої судовим рішенням.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся до управління із заявою про призначення пенсії.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 25.07.2023 № 230750001998 відмовлено позивачу у призначенні пенсії.
У рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано наступні періоди:
- з 02.07.1996 по 16.07.1996 у Сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю "Інкубатор", оскільки у трудовій книжці у записі про прийняття на роботу відсутній рік наказу;
- 02.11.1995 по 30.06.1996, з 20.07.1996 по 08.10.1997, з 18.11.1997 по 17.02.1998, з 07.04.1998 по 06.07.1998, з 25.08.1998 по 24.11.1998, з 25.12.1998 по 24.03.1999 та з 01.10.1999 по 31.03.2000 у державному унітарному підприємстві міста Москви "російською" "МОСГОРТРАНС" філія 5 автобусний парк, з підстав, що російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992;
- з 24.05.2000 по 26.02.2009 у ТОВ "В Вілтранс", оскільки у трудовій книжці у записі про прийняття на роботу відсутня назва підприємства та дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні.
Позивач, вважаючи таку відмову відповідача протиправною, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
За змістом ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі Закон №1058-ІV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч.2 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
В апеляційній скарзі скаржник зазначає щодо неможливості зарахування в загальний трудовий стаж позивача періодів роботи на території російської федерації, у зв'язку із припиненням з 01.01.2023 росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.
З приводу наведеного колегія суддів зазначає, що згідно ч.4 ст.1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).
Відповідно до ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Стаття 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення передбачає, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абз.2, 3 ст.6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Колегія суддів звертає увагу, що Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" прийнято рішення про вихід України з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
При цьому ч.2 ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення передбачає, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав №01-1/2-07 від 26 березня 2008 року визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди від 13 березня 1992 роки встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Так, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що оскільки позивач працював у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у відповідача не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації.
Слід зазначити, що Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань здійснює міжнародне співробітництво, забезпечує виконання зобов'язань, узятих за міжнародними договорами України з питань, що належать до його компетенції (підпункт 13 пункту 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 280 від 23 липня 2014 року).
Згідно п.4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Обов'язок отримання інформації від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків за періоди роботи після 01 січня 2004 року в силу приписів Порядку №22-1 покладений саме на орган, що призначає пенсію, у спірному випадку на відповідача. Нездійснення відповідачем такого обов'язку при призначенні пенсії не є правовою підставою для неврахування, як стажу роботи позивача за спірні періоди до страхового стажу, так і заробітної плати (доходу) за періоди такого стажу.
Разом з тим, на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, яким введено на території України воєнний стан, у зв'язку військовою агресією російської федерації проти України, починаючи з 24 лютого 2022 року листування із російською федерацією зупинено, що підтверджується офіційним повідомленням АТ "Укрпошта" на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет.
Фактично в результаті розірвання дипломатичних відносин з російською федерацією, звернення органів ПФ України до компетентних органів російської федерації для отримання (витребування) інформації про сплату страхових внесків після 01 січня 2004 року, як і самостійне звернення позивача стало неможливими, що, в свою чергу, позбавляє останнього можливості отримувати пенсію у належному розмірі та порушує гарантоване Конституцією України право власності та право на соціальний захист.
Проте на переконання колегії суддів неможливість пенсійного органу здійснити перевірку сплати страхових внесків роботодавцем у Пенсійний орган російської федерації у зв'язку з воєнним станом, не може бути підставою для позбавлення права позивача на врахування заробітної плати за спірні періоди до страхового стажу, оскільки такі обставини виникли не з вини позивача та він не міг вплинути на них.
У постанові від 21 лютого 2020 у справі №291/99/17 Верховний Суд дійшов висновку, що "перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії".
Вказана позиція у подальшому підтримана Верховним Судом у постановах від 12 квітня 2021 року у справі № 219/4550/17, від 03 червня 2021 року у справі №127/8001/17.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що позивачем на підтвердження як пенсійному органу так і до суду надано копію трудової книжки серія НОМЕР_1 від 11.11.1980 та виписки з особового рахунку позивача, що свідчить про достатність доказів для зарахування періодів роботи з 02.11.1995 по 30.06.1996, з 20.07.1996 про 08.10.1997, з 18.11.1997 по 17.02.1998, з 07.04.1998 по 06.07.1998, з 25.08.1998 по 24.11.1998,з 25.12.1998 по 24.03.1999 , з 01.10.1999 по 31.03.2000 у державному унітарному підприємстві міста Москви "російською" "МОСГОРТРАНС" філія 5 автобусний парк до стажу позивача.
Щодо зарахування до стажу позивача періоду роботи з 02.07.1996 по 16.07.1996 у Сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю "Інкубатор" та з 24.05.2000 по 26.02.2009 у ТОВ "В Вілтранс", колегія суддів зазначає наступне.
У спірному рішенні відповідачем зазначено, що стаж роботи у Сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю "Інкубатор" та ТОВ "В Вілтранс" не зараховано, оскільки у трудовій книжці у записі про прийняття на роботу відсутні рік наказу; відсутня назва підприємства та дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Колегія суддів зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів.
В даному випадку, як правильно зазначив суд першої інстанції, у трудовій книжці позивача містяться всі необхідні записи щодо роботи позивача у спірні періоди.
Також позивачем надано довідку від 10.08.2023 № 19 ТОВ "В Вілтранс", якою підтверджується робота позивача у період з 24.05.2000 по 26.02.2009.
В свою чергу посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на те, що у трудовій книжці у записі про прийняття на роботу відсутні рік наказу та відсутня назва підприємства, колегія судів відхиляє, оскільки на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Неналежне оформлення трудової книжки, не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу позивача, які дають йому право на призначення/перерахунок пенсії, оскільки відповідальність за порядок ведення трудової книжки покладено безпосередньо на посадових осіб установи-роботодавця.
Також колегія суддів зазначає, що зі змісту оскаржуваного рішення не вбачається, що управлінням було надано належну оцінку всім наданим позивачем документам. Фактично рішення відповідача не містить вмотивованих висновків щодо підстав не зарахування спірних періодів роботи позивача.
Отже оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 25.07.2023 № 230750001998 підлягає скасуванню, як необґрунтоване та прийняте з порушенням норм чинного законодавства.
Оскільки страховий стаж позивача підтверджений належно оформленим записом у трудовій книжці та довідкою, наявні підстави для зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи:
- з 02.07.1996 по 16.07.1996 у Сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю "Інкубатор";
- з 02.11.1995 по 30.06.1996, з 20.07.1996 про 08.10.1997, з 18.11.1997 по 17.02.1998, з 07.04.1998 по 06.07.1998, з 25.08.1998 по 24.11.1998, з 25.12.1998 по 24.03.1999 , з 01.10.1999 по 31.03.2000 у державному унітарному підприємстві міста Москви "російською" "МОСГОРТРАНС" філія 5 автобусний парк;
-з 24.05.2000 по 26.02.2009 у ТОВ "В Вілтранс" з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В частині відмовлених позовних вимог апеляційна скарга доводів незгоди з оскаржуваним судовим рішенням не містить, а тому колегія суддів не перевіряє застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права у цій частині судового рішення.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Н.М. Єгорова
А.Ю. Коротких