Справа № 463/8377/22 Головуючий у 1 інстанції: Нор Н.В.
Провадження № 22-ц/811/3029/23 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
23 лютого 2024 року м.Львів
Справа № 463/8377/22
Провадження № 22-ц/811/3029/23
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.
секретар Іванова О.О.
розглянув апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Львівської області - Баірової Наталії Михайлівни на рішення Личаківського районного суду міста Львова, ухвалене у м. Львові 14 вересня 2023 року, у складі судді Нора Н.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Баірової Н.М. про повернення безпідставно набутих коштів,-
встановив:
25 листопада 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТзОВ «Кредитні ініціативи», приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Баірової Н.М. про повернення безпідставно набутих коштів. Просить стягнути з ТзОВ «Кредитні ініціативи» на свою користь 11 506, 96 грн. безпідставно набутих коштів та 1 910,01 грн. процентів за безпідставне користування грошовими коштами. Також просить стягнути з приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Баірової Н.М. на свою користь 1 904,13 грн. безпідставно набутих коштів та 316,06 грн. процентів за безпідставне користування грошовими коштами. В обґрунтування позову посилається на те, що 3 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В. вчинено виконавчий напис, який зареєстрований в реєстрі за № 4065, про стягнення з нього ( ОСОБА_2 ) на користь ТзОВ «Кредитні ініціативи» заборгованості за кредитним договором, укладеним 15 листопада 2006 року. На підставі вказаного виконавчого напису приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Баіровою Н.М. відкрито виконавче провадження та вчинялись виконавчі дії з метою його примусового виконання. Зазначає, що рішенням Галицького районного суду м.Львова від 4 листопада 2021 року у справі № 463/7577/21, яке набрало законної сили, виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню. Стверджує, що стягнуті внаслідок примусового виконання виконавчого напису грошові кошти у вигляді заборгованості, основної винагороди та мінімальних витрат виконавчого провадження, відповідачами отримані безпідставно. Вважає, що вказані грошові кошти підлягають стягненню з відповідачів на його користь у відповідності до ст.1212 ЦК України. Просить позов задовольнити.
Рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 14 вересня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТзОВ «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_2 11 506, 96 грн. безпідставно набутих коштів та 1 910,01 грн. процентів. Стягнуто з приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Баірової Н.М. на користь ОСОБА_2 376, 52 грн. безпідставно набутих коштів. В решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду оскаржила приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Баірова Н.М. Вважає рішення суду в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з неї (приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Баірової Н.М.) 376, 52 грн. безпідставно набутих коштів незаконним, необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також судом було неповністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи. Вказує, що 29 червня 2022 року представник позивача надала приватному виконавцю копію рішення Галицького районного суду від 4 листопада 2021 року у справі №463/7577/21 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. 29 червня 2022 року вона, як приватний виконавець, винесла постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до п.5 ч. 1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Посилається на те, що основна винагорода приватного виконавця у сумі 1150,70 грн. була перерахована боржнику платіжним дорученням №1233 у відповідності до ч. 7 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до положень якої у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню. Зазначає, що витрати виконавчого провадження не повертаються боржнику у зв'язку з визнанням судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, так як для цього відсутні правові підстави. Посилається на постанову Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 201/1311/19. Суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що правовими підставами для стягнення з боржника основної винагороди витрат виконавчого провадження є відповідні постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди та постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження. Факт, що виконавчий напис, на виконання якого було відкрите виконавче провадження, був визнаний таким, що не підлягає виконанню, не тягне за собою такий правовий наслідок, як скасування постанови приватного виконавця про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження чи яких-небудь інших постанов. Також посилається на ст. ст. 27, 39 Закону України «Про виконавче провадження». Постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди та постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження аналогічно до вищенаведеної справи не були оскаржені боржником у спеціальному порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», та не визнані протиправними, а тому і стягнуті на підставі цих постанов кошти не можуть вважатися безпідставно набутими. Вказує, що завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом. Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом України «Про виконавче провадження». Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Стверджує, що мінімальні витрати виконавчого провадження не є доходом приватного виконавця, а є платою за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрати, пов'язані з винесенням постанов виконавчого провадження. Вважає, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що правовою підставою для стягнення з боржника витрат виконавчого провадження є відповідна постанова приватного виконавця про розмір мінімальних витрат. Визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, не скасовує та жодним чином не відміняє цю постанову. Дана постанова ніким не оскаржувалася в передбаченому законом порядку, а тому стягнуті з боржника кошти не можуть вважатись безпідставно набутими, так як підстава для їх стягнення не скасована. Вказує, що нею (приватним виконавцем) була повернута сума стягнутої з боржника основної винагороди в розмірі 1150, 70 грн.
12 грудня 2023 року ОСОБА_2 подано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач посилається на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін.
Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою прийняття рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Встановлено, що приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В. вчинено виконавчий напис, який зареєстрований в реєстрі за № 4065, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТзОВ «Кредитні ініціативи» заборгованості за кредитним договором №04000247951 від 15 листопада 2006 року у розмірі 29 129, 23 грн.
Виконавчий напис пред'явлений до примусового виконання. 9 листопада 2020 року приватний виконавець Баірова Н.М. відкрила ВП №63538889.
Згідно з постановою приватного виконавця від 9 листопада 2020 року з позивача підлягає стягненню 2 912, 92 грн. основної винагороди, а також мінімальні витрати виконавчого провадження - 376, 52 грн.
Відповідно до постанови приватного виконавця від 29 червня 2022 року виконавче провадження було закінчено з підстави, передбаченої п.5 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки рішенням Галицького районного суду м.Львова від 4 листопада 2021 року у справі № 463/7577/21, яке набрало законної сили, виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню. Цією ж постановою знято арешт з усього рухомого і нерухомого майна боржника, який був накладений постановою від 9 листопада 2020 року, та знято арешт з коштів боржника, який був накладений відповідно до постанови від 12 січня 2021 року.
Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава його набуття згодом відпала.
Згідно із ч.1 ст.22 цього Кодексу особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Про виникнення зобов'язань, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна, можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов'язань з повернення безпідставного збагачення.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
У рішенні зазначено, що ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов'язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).
Для виникнення зобов'язань із повернення безпідставно набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.
Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникненні обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.
Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).
Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій чи подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути таке майно цій особі на підставі ст. 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання невигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права.
Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов'язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до ст. 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов'язаний повернути потерпілому все отримане майно.
Встановлено, що виконавчий напис рішенням суду було визнано таким, що не підлягає виконанню.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 4 листопада 2021 року встановлено, що ОСОБА_2 в повній мірі виконав свої обов'язки за відповідним кредитним договором, а також в матеріалах справи містяться докази цього факту.
У рішенні суду зазначено, що відповідно до ч.3 ст.45 Закону України «Про виконавче провадження» основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Відповідно до ч.7 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку зі скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Згідно із п.5 ч.1 ст.39 цього Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання не чинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Встановлено, що виконавчий напис нотаріуса, на підставі якого було відкрито ВП №63538889, визнано судом таким, що не підлягає виконанню, проте сума основної винагороди приватного виконавця була виплачена приватним виконавцем згідно з платіжною інструкцією №1233 від 23 листопада 2022 року, тому дана сума стягненню не підлягає.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що стягненню підлягають витрати виконавчого провадження в сумі 376, 52 грн. як такі, що не були повернуті приватним виконавцем у зв'язку з визнанням судом виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Колегія суддів не погоджується з рішенням суду в цій частині з огляду на таке.
Встановлено, що 29 червня 2022 року представник позивача надала приватному виконавцю Баіровій Н.М. копію рішення Галицького районного суду м. Львова від 4 листопада 2021 року у справі №463/7577/21 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
29 червня 2022 року приватний виконавець винесла постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», яким передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання не чинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Основна винагорода приватного виконавця в розмірі 1 150,70 грн. була перерахована боржнику платіжним дорученням №1233.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.
Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Згідно із ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно із п. 1 ч.ч. 1, 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Згідно із розділом VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 2 квітня 2012 року фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону «Про виконавче провадження».
Відповідно до положень статті 42 цього Закону України витрати приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Ці кошти не є виконавчим збором.
Витрати виконавчого провадження - це фактично понесені державним виконавцем витрати під час організації та проведення виконавчих дій (витрати на пересилку поштової кореспонденції; друк документів тощо). Такі витрати компенсуються за рахунок боржника.
Відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 2830/5 від 29 вересня 2016 року «Про встановлення Видів та розмірів витрат виконавчого провадження» (наказ № 2830/5) до видів витрат виконавчого провадження відносяться, зокрема:
- виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари;
- пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв'язку;
- послуги осіб, залучених до проведення виконавчих дій: експертів; зберігачів; перекладачів; суб'єктів оціночної діяльності суб'єктів господарювання; суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до проведення виконавчих дій;
- плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження.
Тобто, витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.
Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов'язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).
До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені як мінімальні витрати виконавчого провадження.
Витрати виконавчого провадження не є доходом приватного виконавця.
Витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.
Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2022 року (справа № 201/1311/19) зазначено, що відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте манно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Відповідно до ст. 1212 ЦК України правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) - це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно надувалося, згодом відпала. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але надалі відпала. Для виникнення зобов'язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. Загальна умова ч. 1 цієї статті звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому. За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Судами встановлено, що основна винагорода приватного виконавця Сивокозова О. М. стягнута на підставі відповідної постанови приватного виконавця Сивокозова О.М. від 5 жовтня 2018 року, витрати виконавчого провадження стягнуті на підставі відповідних постанов цього приватного виконавця про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 9 жовтня 2018 року. Зазначені постанови приватного виконавця Сивокозова О. М. не оскаржувалися позивачем у порядку, встановленому чинним законодавством, не скасовані та дії відповідача щодо винесення зазначених постанов не визнані протиправними.
Відповідно до ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» правовим наслідком визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є закінчення виконавчого провадження.
Згідно із ч. 7 ст. 27 цього Закону, відповідно до положень якої у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди та постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження аналогічно до вищенаведеної справи не були оскаржені боржником у спеціальному порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» та не були визнаними протиправними, а тому і стягнуті на підставі даних постанов кошти не можуть вважатися безпідставно набутими.
Правовою підставою для стягнення з боржника витрат виконавчого провадження є відповідна постанова приватного виконавця про розмір мінімальних витрат. Визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, не скасовує та жодним чином не відміняє дану постанову. Ця постанова ніким не оскаржувалась в порядку, передбаченому законом, а тому кошти стягнуті з боржника відповідно до даної постанови не можуть вважатись безпідставно набутими, так як підстава для їх стягнення не скасована.
Витрат виконавчого провадження, які не є виконавчим збором, при наявності чинної постанови про стягнення таких витрат, не повертаються боржнику у зв'язку з визнанням судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув.
Колегія суддів вважає безпідставними висновок суду першої інстанції про підставність вимоги щодо стягнення із приватного виконавця Баірової Н.М. 376,52 грн. як безпідставно набутих коштів. Відтак, у цій частині оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в позові.
В решті рішення не оскаржене і не переглядається.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до посвідчення Серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Пунктом 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій.
Частиною 7 статті 141 ЦПК України передбачено, зокрема, що у разі залишення позову без задоволення позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відтак, сплачений приватним виконавцем судовий збір при поданні апеляційної скарги у розмірі 1 610,40 грн. не підлягає стягненню у її користь із ОСОБА_2 .
Керуючись : ст. ст. 141, 367, п. 1, п. 2 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Баірової Наталії Михайлівни задовольнити частково.
Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 14 вересня 2023 року в частині стягнення з приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Баірової Н.М. на користь ОСОБА_2 376, 52 грн. безпідставно набутих коштів скасувати та в цій частині прийняти нове рішення про відмову в задоволенні цієї вимоги.
В решті рішення залишити без змін.
Понесені ОСОБА_3 судові витрати у виді сплати судового збору в розмірі 1610,40 грн. при поданні апеляційної скарги, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та за загальним правилом оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України (якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
При наявності передбачених законом підстав для касаційного оскарження, касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 23 лютого 2024 року.
Головуючий-______________________Т. І. Приколота
Судді:______________Ю.Р.Мікуш ___________________Р.В.Савуляк