19 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 753/26497/21
провадження № 61-1637ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Паламарчук Микола Андрійович, на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ес.Ді.Сі.Груп», Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення
АТ «Банк «Фінанси та Кредит» з ринку, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання правочину недійсним,
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ес.Ді.Сі.Груп» (далі - ТОВ «Ес.Ді.Сі.Груп»), Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення
АТ «Банк «Фінанси та Кредит» з ринку (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просила визнати недійсним договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги
від 26 грудня 2018 року, укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»
та ТОВ «Ес.Ді.Сі.Груп» в частині відступлення права вимоги за кредитним договором від 17 вересня 2007 року та договором іпотеки квартири
від 17 вересня 2007 року, які укладені між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 .
Дарницький районний суд міста Києва від 06 квітня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Київський апеляційний суд постановою від 20 грудня 2023 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 квітня 2023 року залишив без змін.
Судові рішення мотивовані тим, щооспорюваний правочин укладений внаслідок електронних торгів, проведених відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» і норми останнього не містять заборон для сторін як відчужувати, так і набувати відповідні права вимоги, зокрема в іноземній валюті, навіть за відсутності можливості проведення розрахунків в іноземній валюті.
У касаційній скарзі, поданій у січні 2024 року, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Паламарчук М. А., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Паламарчук М. А., порушує клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень з посиланням на те, що строк пропущений з поважних причин, оскільки повний текст постанови Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року отриманий представником заявниці особисто у приміщенні суду першої інстанції 29 січня 2024 року, що підтверджується копією розписки про отримання постанови суду від 20 грудня 2023 року.
Відповідно до частин другої, третьої статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій
статті 394 цього Кодексу.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належному судовому процесі.
Одним із визначальних критеріїв для прийняття судом рішення про поновлення чи непоновлення строку є досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами окремої особи. Дотримання строків стосується всіх учасників спору, які мають право на справедливий суд.
Перевіривши доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень та додані до касаційної скарги матеріали, зокрема відповідні докази отримання копії судового рішення суду апеляційної інстанції, суд вважає, що клопотання підлягає задоволенню, оскільки наведені заявницею обставини свідчать про наявність поважних причин пропуску строку на оскарження, що є підставою для його поновлення.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця вказує пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга мотивована тим, що на момент укладення оспорюваного правочину ТОВ «Ес.Ді.Сі.Груп» не мало відкритого банківського рахунку у валюті - доларах США.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Суди встановили, що з 16 серпня 1985 року до 12 листопада 2008 року
ОСОБА_4 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі.
17 липня 2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 155 590 доларів США.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором,
17 вересня 2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 укладений договір іпотеки квартири, згоду на укладення якого надала
ОСОБА_1 , яка на той час перебувала з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі.
26 листопада 2009 року майно ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , зокрема квартира, яка передана в іпотеку, поділено по частині кожному.
Відповідно до постанови Правління Національного банку України
від 17 грудня 2015 року № 898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 18 грудня 2015 року № 230 «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації банку.
03 грудня 2018 року проведено електронні торги продажу активів неплатоспроможного банку на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», переможцем яких стало
ТОВ «Ес.Ді.Сі.Груп», в результаті чого 26 грудня 2018 року між останнім та банком укладений договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги зобов'язань за оспорюваними правочинами.
23 травня 2019 року ТОВ «Ес.Ді.Сі.Груп» уклало договір відступлення
(купівлі-продажу) права вимоги до ОСОБА_4 та ОСОБА_1 -
ОСОБА_2 , який 18 жовтня 2019 року уклав аналогічний договір зі ОСОБА_3 .
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу захисту своїх порушених прав, посилалася на те, що на момент укладення договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 26 грудня 2018 року
ТОВ «Ес.Ді.Сі.Груп» не мало права виступати стороною договору про відступлення права вимоги, оскільки могло приймати виконання зобов'язань за кредитним договором на валютний рахунок у доларах США.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19) зазначив, що «порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту».
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно з частиною третьою статті 656 цього Кодексу предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша
статті 516 ЦК України).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та прийняті на його виконання нормативно-правові акти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не містять заборони щодо придбання фізичними особами майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення.
Тобто, якщо фізична особа - новий кредитор уклав договір відступлення прав вимоги за кредитним договором у процедурі примусової ліквідації банку, то він не набуває права здійснювати фінансові операції відносно боржника, оскільки за умовами договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги у нього виникає лише право вимагати виконання зобов'язань у розмірі та обсязі, які існували на момент укладення цього договору, без можливості нарахування додаткових процентів і неустойки, право на нарахування яких мав первісний кредитор.
Вказаний висновок узгоджується із висновками, висловленими у постановах Верховного Суду від від 16 грудня 2020 року у справі № 640/14873/19 (провадження № 61-6649св20) та від 22 грудня 2020 у справі № 761/20317/18 (провадження № 61-15309св20).
Оспорюваний договір за своїм змістом є договором купівлі-продажу прав вимоги, а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна зі сторін не передає грошові кошти в розпорядження іншої сторони за плату, а тому не є факторингом в розумінні чинного законодавства. За таких умов для укладення оспорюваних договорів покупець не повинен в обов'язковому порядку мати статус фінансової установи та мати відповідний дозвіл (ліцензію). Оскільки новий кредитор набув право вимагати виконання зобов'язань за кредитним договором.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61-гс21) зазначила, що «законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов'язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов'язані з фактичним виконанням, чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов'язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов'язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов'язку сплатити борг саме в такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов'язанням, що виникло на підставі кредитного договору»,
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що оспорюваний правочин про відступлення права вимоги
від 26 грудня 2018 року відповідає вимогам статей 512, 513, 514 ЦК України та є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, а отже, відсутні підстави, передбачені статтями 203, 215 ЦК України, для визнання його недійсними.
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг та порядок виконання ним своїх зобов'язань, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України визначено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявниця послалася на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), від 27 березня 2019 року у справі
№ 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), від 26 травня 2020 року
у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 756/668/15 (провадження № 61-153св18), від 16 грудня 2020 року у справі № 461/2900/11 (провадження № 2309св18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) зробила загальний висновок про те, що «відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512
та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт,
а саме - кредитор-банк або інша фінансова установа.
Однак у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) Велика Палата Верховного Суду відступила
від висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), конкретизувавши цей висновок так, що «відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації».
У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) Велика Палата Верховного Суду виклала висновок про те, що «боржник зобов'язаний виконати його обов'язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов'язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов'язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов'язку з дострокового повернення кредиту».
У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, «визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів. Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України «Про захист прав споживачів» порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 цього Закону у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором».
У постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 756/668/15 (провадження
№ 61-153св18) Верховний Суд, скасовуючи рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2016 року, передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказав, що «порушення судами норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема обставин про те, чи включені кредитні договори та договори забезпечення, сторонами в яких виступають ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, до реєстру заборгованості боржників, який є складовою оспорюваних договорів факторингу; щодо дотримання відповідачами форми відступлення прав за іпотечними договорами, які мають бути нотаріально посвідченими; щодо скріплення договорів факторингу печаткою сторін. Крім того, відсутність вказаних документів унеможливлює встановлення обставин щодо валюти зобов'язання, переданого за договорами факторингу. Кредитні кошти позивачам надано в іноземній валюті (долар США), доказів про те, в якій валюті боргу право вимоги за кредитними договорами перейшло
до ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «ФК «Вектор плюс», суди не дослідили».
У постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 461/2900/11 (провадження
№ 2309св18) Верховний Суд зазначив, що «оспорюваний договір
купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року (факторингу) в частині, що стосується відступлення від ПАТ «ОТП Банк» до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором
від 26 лютого 2007 року № СМ-SME600/022/2007, із змінами та доповненнями, суперечить вимогам закону. ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не видавались ліцензії на право здійснення операцій з іноземною валютою як засобом платежу. Зазначене унеможливлювало ТОВ «ОТП Факторинг Україна» використовувати іноземну валюту як засіб платежу при виконанні позивачем своїх зобов'язань за кредитним договором, оспорюваний правочин укладений відповідачами з порушенням вимоги частини третьої статті 512 ЦК України щодо суб'єктного складу сторін оспорюваного правочину».
Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), згідно з яким на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Посилання в касаційній скарзі, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), від 27 березня 2019 року у справі
№ 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), від 26 травня 2020 року
у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 461/2900/11 (провадження № 2309св18), є безпідставними, оскільки висновки в указаних справах не суперечать висновкам судів під час розгляду цієї справи.
Колегія суддів не бере до уваги посилання заявниці на неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року
у справі № 756/668/15 (провадження № 61-153св18), оскільки вказаною постановою, за результатами скасування судових рішень, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, що не означає остаточного вирішення відповідної справи, а отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях. За результатами нового розгляду цих справ фактично-доказова база у них може істотно змінитися, оскільки сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження і встановлення у справі обставин і доказів, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки.
Відсутність на момент вчинення оспорюваного правочину
у ТОВ «Ес.Ді.Сі.Груп» банківського рахунку в іноземній валюті не порушує прав боржника за відповідними зобов'язаннями. Разом з тим, вказана обставина не є підставою для визнання договору про відступлення права вимоги недійсним на підставі статті 215 ЦК України.
Під час укладення оспорюваного позивачем договору відступлення
(купівлі-продажу) права вимоги ТОВ «Ес.Ді.Сі.Груп» не здійснювало валютні операції, на проведення яких необхідна ліцензія Національного банку України, в тому числі не використовувало іноземну валюту, як засіб платежу, будь-яких законодавчих обмежень щодо використання національної валюти для виконання зобов'язань встановлено не було.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.
Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
З огляду на зміст касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, скарга є необґрунтованою, Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується
у Верховному Суді, може бути більш формальною.
Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 390, пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Паламарчук Микола Андрійович, про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Паламарчук Микола Андрійович, строк на касаційне оскарження рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 квітня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ес.Ді.Сі.Груп», Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення
АТ «Банк «Фінанси та Кредит» з ринку, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання правочину недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Паламарчук Микола Андрійович, на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявниці.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк