м. Київ
22 липня 2010 року Справа № 2а-2637/10/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Виноградової О.І.,
при секретарі: Варданян О.В.,
за участю:
представника позивача - Бондаренко Л.В., Барташа В.А., Матусяк І.О.,
представник відповідача - Мацюка М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СНВК «Юпітер»
до Державної податкової інспекції у Києво - Святошинському районі Київської області
про про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
товариство з обмеженою відповідальністю «СНВК «Юпітер» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво - Святошинському районі Київської області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 18 грудня 2009 р. № 0000142200/3 (далі - повідомлення - рішення № 0000142200/3).
Відповідачем до суду було надано заперечення проти адміністративного позову (а.с. 41 - 44).
У судове засідання з'явилися представники сторін.
Представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити з підстав, викладених у запереченнях проти адміністративного позову.
Суд у судовому засіданні, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив таке.
У період з 31 березня по 21 квітня 2009 р. відповідачем було проведено планову виїзну документальну перевірку позивача (далі - перевірка), за наслідками якої 24 квітня 2009 р. було складено акт (далі - акт перевірки) (а.с. 9 - 12).
Згідно з п. 3 розділу «Висновки» даного акта позивачем було порушено вимоги п.п. «а» п. 13.1, п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР), наказів Державної податкової адміністрації України від 16 січня 1998 р. № 28 та від 29 березня 2003 р. № 143, а саме: під час здійснення виплат доходів на користь нерезидента у виді відсотків за користування кредитними коштами наданими згідно з кредитним договором з джерелом їх походження з України, зокрема, не утримано податок з таких доходів у розмірі 15 % в сумі 72 510 грн 23 коп.(а.с. 101- 102).
12 травня 2009 р., на підставі акту перевірки, відповідачем було виставлено повідомлення - рішення № 0000142200/0 про сплату податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичниї осіб в сумі 217 530 грн 69 коп.
Зазначене повідомлення - рішення позивачем неодноразово оскаржувалося (а.с. 15 - 20).
18 листопада 2009 р. рішенням Державної податкової адміністрації в Київській області № 2452/10/25-017/241-1182 було: скасовано повідомлення - рішення від 12 травня 2009 р. № 0000142200/0 щодо зобов'язання позивача про сплату податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб та рішення відповідача від 13 липня 2009 р. № 6615/10/25-015 про результати розгляду первинної скарги платника податків в частині донарахованої суми податку 24 170 грн 08 коп. та в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій в сумі 48 340 грн 16 коп, в іншій частині зазначені рішення залишено без змін.
Крім того, даним рішенням передбачено, що його слід вважати невід'ємною частиною рішення ДПА в Київській області від 18 вересня 2009 р. № 1976/10/25-0177/241-946 (а.с. 13-14), яке містило висновок, що проценти, які сплачуються резидентом України резиденту Латвії підлягають оподаткуванню в Україні за ставкою 10 % від загальної суми процентів (замість ставки 15 %, передбаченої п. 13,2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР) за умови, що одержувач процентів ? резидент Латвії надає відповідне підтвердження своєї резиденції (а.с. 19).
З урахуванням рішення Державної податкової адміністрації в Київській області від 18 листопада 2009 р., 18 грудня 2009 р. відповідачем було виставлено повідомлення - рішення № 0000142200/3, яким позивачеві визначено податкові зобов'язання по податку на прибуток іноземних юридичних осіб в сумі 145 020 грн 45 коп, з яких 48 340 грн 15 коп. - за основним платежем, 96 680 грн 30 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 8).
Не погоджуючись із зазначеним рішенням та вважаючи його незаконним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
При вирішенні справи судом встановлено, що спірні правовідносини врегульовані Конвенці'. між Урядом України і Урядом Латвійської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на майно (далі - Конвенція), підписаною 21 листопада 1995 р., чинною для України з 21 листопада 1996 р., Закон № 334/94-ВР та Порядком звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 р. № 470 (далі - Порядок).
Так, відповідно до вимог п. 1 ст. 11 Конвенції проценти, що виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі. Водночас, згідно з вимогами п. 2 наведеної норми такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на проценти, податок, що стягується, не повинен перевищувати 10 процентів від загальної суми процентів.
Згідно з вимогами п. 4 ст. 11 Конвенції термін "проценти" при використанні в цій статті означає доход від боргових вимог будь-якого виду, незалежно від іпотечного забезпечення і, зокрема, доход від урядових цінних паперів і доход від облігацій чи боргових зобов'язань, включаючи премії та винагороди, що сплачуються стосовно таких цінних паперів, облігацій чи боргових зобов'язань.
Як убачається з п. 18.1 ст. 18 Закону № 334/94-ВР, якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до вимог п. 3 Порядку застосування норм міжнародного договору здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору.
Як убачається з п. 4 Порядку, підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, особі, яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором.
Водночас п. 6 зазначеного Порядку передбачено, що особа, яка виплачує доходи нерезидентові у звітному (податковому) році, у разі подання нерезидентом довідки з інформацією за попередній звітний податковий період (рік) може застосувати положення міжнародного договору, зокрема, щодо звільнення (зменшення) від оподаткування, у звітному (податковому) році з отриманням довідки після закінчення звітного (податкового) року.
При вирішенні справи судом також враховано , що відповідно до вимог ч. 3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Зокрема, у судовому засіданні сторонами було визнано такі обставини:
1) 25 жовтня 2004 р. між позивачем та Банком АО «Rietumu Banka» (далі - Банк) було укладено кредитний договір № 2-102/2004 (далі - кредитний договір) (а.с. 21 - 23);
2) 15 листопада 2005 р. між позивачем та Банком було укладено додаткову угоду до кредитного договору, згідно з якою термін повернення кредиту продовжено до 15 листопада 2006 р. (далі - додаткова угода) (а.с. 24);
3) на виконання кредитного договору Банк надав позивачу (позичальникові) кредит у сумі 950 000, 00 доларів США, процентна ставка за користування яким складала 9, 75% річних зі строком виконання передбачених договором зобов'язань до 15 листопада 2005 р. (а.с. 21 - 23).
4) кредитний договір було повністю виконано 13 листопада 2009 р., зокрема позивач повернув Банку кредит у сумі 950 000 доларів США та сплатив по ньому проценти - 9, 75% річних.
У зв'язку з тим, що у суду не виникло сумніву у достовірності наведених обставин та добровільності їх визнання, а також, що проти цього не заперечують сторони у справі, суд дійшов висновку, що визнані сторонами обставини є доведеними та такими, що можуть не доказуватися перед судом.
З урахуванням викладеного, та згідно з поясненнями сторін єдиним питанням, яке підлягає вирішенню судом в межах даної адміністративної справи, є питання щодо зобов'язання позивача сплатити податок на прибуток іноземних юридичних осіб з суми, яку ним було сплачено Банку в якості процентів за кредитним договором.
Під час дослідження даного питання судом встановлено таке.
Банк є резидентом Латвійської республіки, що підтверджується наявними у матеріалах справи довідками від 4 лютого 2005 р. та від 23 квітня 2009 р., згідно з якими Банк у 2006 р. був резидентом Латвії у розумінні Конвенції (а.с. 27-28).
Кредитним договором та додатковою угодою до нього не було врегульовано питання сплати сторонами податку на прибуток іноземних юридичних осіб, зокрема, на суму відсотків, сплачену позивачем по кредиту.
У судовому засіданні 21 липня 2010 р. представник позивача ? Матусяк І.О. пояснила, що між позивачем і Банком існувала домовленість про те, що Банк сплатить зазначений податок, проте у подальшому представник позивача від таких пояснень відмовився (а.с. 104).
Конвенція, на яку посилається позивач з метою обґрунтування позовних вимог, скерована не лише на забезпечення уникнення подвійного оподаткування, а також на попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно, що випливає з її назви та змісту.
Згідно з вимогами п.п.(i) п.п. «а», п.п.(i) п.п. «b» п. 3 ст. 2 дія Конвенції в Україні її дія поширюється на податок на прибуток підприємств, а у Латвії ? на податок на доход підприємств.
Наведене свідчить, що сторонами кредитного договору в обов'язковому порядку повинно було б бути вирішено питання щодо визначення сторони названого договору, якою буде сплачено податок на проценти за цим договором.
Проте, у даному випадку сторонами кредитного договору цього зроблено не було.
За таких обставин станом на дату розгляду справи судом позивачем не надано жодного доказу або пояснення з приводу того, ким саме, коли та в якій сумі було сплачено обов'язковий податок.
Крім того, згідно з поясненнями представника позивача ? Барташ В.Я. Банк відмовився надати позивачеві на його вимогу будь-яку інформацію з приводу сплати ним податку з суми, яка ним була отримана як проценти за кредитним договором (а.с. 108 - 109).
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що за кредитним договором податок з суми сплачених за договором процентів жодною зі сторін цього договору сплачено до державного бюджету України або Латвійської Республіки не було.
За наведених обставин та з врахуванням вимог п.п. 1-2 ст. 11 Конвенції щодо обов'язкової сплати податку однією із сторін договору, який підпадає під дію Конвенції, суд вважає, що оскаржуване рішення відповідача є правомірним.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Водночас судом не може бути прийнято до уваги твердження представників позивача про те, що у даному випадку податок на прибуток іноземних юридичних осіб зобов'язаний сплачувати Банк, а не позивач, у зв'язку з тим, що цей податок є «латвійським» податком, оскільки таке твердження спростовується змістом кредитного договору та ст. 11 Конвенції.
Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 72, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «СНВК «Юпітер» до Державної податкової інспекції у Києво - Святошинському районі Київської області про визнання протиправним та скасування повідомлення - рішення від 18 грудня 2009 р. № 0000142200/3 відмовити.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження .
Суддя О.І. Виноградова
Повний текст постанови виготовлено та підписано 23 липня 2010 р.