вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"19" лютого 2024 р. м. Рівне Справа №918/822/23(918/1069/23)
Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., при секретарі судового засідання Коваль С.М., розглянувши у матеріалах справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс" (35641, Рівненська обл., Дубенський район, с. Тараканів, вул. Колгоспна, буд.42, код ЄДРПОУ 37083061)
до відповідача 1 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІН НОМЕР_1 )
до відповідача 2 ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ІН НОМЕР_2 )
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_3 )
про визнання недійсним положень статуту
Заяви представників відповідача 1: ОСОБА_1 , відповідача 2: ОСОБА_2 про відшкодування судових витрат
В судовому засіданні приймали участь:
від позивача: адвокат Довбенко Г.В.
від відповідача 1: адвокат Гавриленко Ю.Ю.
від відповідача 2: адвокат Касаткін Д.М.
від третьої особи: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "Традєкс" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просить визнати недійсним підпункт 9.4.1 пункту 9.4 розділу 9 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс" в частині того, що "Загальні Збори Учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більше як шістдесятьма відсотками голосів". Даний позов обгрунтовує тим, що підставами для визнання підпункт 9.4.1 пункту 9.4 розділу 9 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс" недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства, а також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Ухвалою суду від 19.10.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на "22" листопада 2023 року.
Ухвалою суду від 22.11.2023 року клопотання представника позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження задоволено. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні.
Ухвалою суду від 09.01.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
24.01.2024 року від представника позивача надійшло клопотання, в якому просить суд залишити позов у справі №918/822/23(918/1069/23) без розгляду, повернути сплачений судовий збір.
Ухвалою суду від 24.01.2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс" залишено без розгляду. Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Традєкс" (вул. Міцкевича, 32, офіс 422, Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 37083061) з Державного бюджету України 2684 грн. 00 коп. судового збору, сплаченого по квитанції №494 від 16.10.2023 року, оригінал якої знаходиться у матеріалах справи.
30.01.2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представником відповідача 1: ОСОБА_1 подана Заява, в якій просить ухвалити додаткове рішення та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс" на користь ОСОБА_1 150230 грн.80 коп. судових витрат. До Заяви представником відповідача 1: ОСОБА_1 додано: Договір про надання правової допомоги від 15.09.2023 року; Додаткову угоду від 19.09.2023 року до Договору про надання правової допомоги від 15.09.2023 року; Акт приймання-передачі наданої правничої допомоги від 26.01.2024 року; детальний опис наданих послуг.
30.01.2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представником відповідача 2: ОСОБА_2 подана Заява, в якій просить ухвалити додаткове рішення та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс" користь ОСОБА_2 150230,80 грн. судових витрат. До Заяви представником відповідача 2:ОСОБА_2 додано: Договір про надання правової допомоги від 10.10.2023 року; Додаткову угоду від 19.10.2023 року до Договору про надання правової допомоги від 10.10.2023 року; Акт приймання-передачі наданої правничої допомоги від 26.01.2024 року; детальний опис наданих послуг.
Ухвалою суду від 31.01.2024 року розгляд Заяв представника відповідача 1: ОСОБА_1, представника відповідача 2: ОСОБА_2 про відшкодування судових витрат призначено у судовому засіданні на "19" лютого 2024 року.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс" подав до суду Заяву у якій просить відмовити у задоволенні Заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення витрат на правову допомогу з ТОВ "Традєкс". Крім того зазначає, що у випадку, якщо суд дійде висновку про необхідність задовольнити стягнення витрат на правову допомогу з ТОВ "Традєкс", просить зменшити їх розмір до 1000 грн. на користь кожного з відповідачів. При цьому представник посилається на те, що сам по собі факт залишення позову без розгляду не підтверджує ні відсутність спору позивача з відповідачем, ні відсутність предмета спору, ні свідоме порушення позивачем охоронюваних законом прав та інтересів відповідача, не свідчить про зловживання правом та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачам.
Представник третьої особи подав до суду Заяву у якій просить відмовити у задоволенні Заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення витрат на правову допомогу з ТОВ "Традєкс" посилаючись при цьому на те, що подання позову з метою захисту прав не може бути розцінене як необгрунтована дія.
У судовому засіданні представники відповідачів вимоги, викладені в Заявах про відшкодування судових витрат підтримали, натомість представник позивача проти їх задоволення заперечила. Представник третьої особи у судове засіданні не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином через електронний кабінет.
Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Традєкс" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просить визнати недійсним підпункт 9.4.1 пункту 9.4 розділу 9 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс" в частині того, що "Загальні Збори Учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більше як шістдесятьма відсотками голосів". Даний позов обгрунтовує тим, що підставами для визнання підпункт 9.4.1 пункту 9.4 розділу 9 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс" недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства, а також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Ухвалою суду від 19.10.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Ухвалою суду від 09.01.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
24.01.2024 року від представника позивача надійшло клопотання, в якому просить суд залишити позов у справі №918/822/23(918/1069/23) без розгляду, повернути сплачений судовий збір.
Ухвалою суду від 24.01.2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс" залишено без розгляду. Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Традєкс" з Державного бюджету України 2684 грн. 00 коп. судового збору.
Відповідно до частини п'ятої статті 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
За змістом частини дев'ятої статті 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
Відповідно до статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Згідно приписів статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" та статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.
Водночас, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Наведені норми свідчать про те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Разом з тим, слід враховувати, що будь-яке суб'єктивне право має межі, оскільки суб'єктивне право є міра свободи, міра можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.
Відповідно до п. 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з засад господарського судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Тобто, господарське процесуальне законодавство містить застереження щодо заборони учасникам судового процесу зловживати наданими їм процесуальними правами.
Зловживання процесуальними правами - це особливий вид юридично значущої поведінки, яка полягає у діях (бездіяльності) учасника процесу, що суперечать завданням господарського судочинства.
Як зазначено у п. 5 ч. 5 ст. 13 ГПК України, суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їх обов'язків.
Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (постанова Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17).
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" зробив висновок про те, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.
Так, положення ст. 4 ГПК України щодо права на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів, є реалізацією ч. 1 ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, та ч. 2 ст. 124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Судом враховується, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини унормовано, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України").
У матеріальному сенсі позов - це право на задоволення своїх позовних вимог. У процесуальному сенсі позов - це звернена до суду вимога про захист своїх прав та інтересів. Подання позовної заяви є формою реалізації права на позов.
Водночас, право подання позовної заяви, як будь-яке суб'єктивне право, яким є міра свободи, тобто міра можливої поведінки правомочної особи у правовідносинах, має межі свого здійснення. Об'єктивним критерієм визначення межі здійснення суб'єктивного права є неможливість використання його на шкоду правам інших осіб. Таке використання свого права є зловживання ним, застереження щодо неприпустимості такої поведінки містить процесуальний закон - ст. 43 ГПК України.
За приписами частини 2 статті 43 ГПК України, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства. До таких дій, зокрема, віднесено подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.
Штучний - значить схожий на справжній. Отже, незважаючи на наявність формальних характеристик та дотримання обов'язкових вимог, які є зовнішніми критеріями легітимності позову у процесуальному сенсі як зверненої до суду вимоги, саме мета, як складова матеріального сенсу позову, буде тим критерієм, що розмежовуватиме його дійсний від штучного характери.
Очевидно штучний характер позову є нерозривно пов'язаний з його завідомою безпідставністю, що є необхідним для застосування п. 3. ч. 2 ст. 43 ГПК України.
Така вказівка закону свідчить про умисний (цілеспрямований) характер дій позивача та дає змогу відрізнити зловживання процесуальними правами від реалізації права особи на звернення до суду за судовим захистом.
Подання завідомо безпідставного позову означає, що позивач завчасно (заздалегідь наперед) усвідомлював безпідставність свого позову та всупереч інтересам правосуддя, а також завдання господарського судочинства, звернувся з таким позовом.
Про цілеспрямований характер зловживання своїми процесуальними правами, а також завчасне усвідомлення безпідставності позову можуть свідчити дії позивача, які за своєю суттю та наслідками суперечать одна одній.
Пунктом 3 ч. 2 ст. 43 ГПК України, визначено, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Традєкс" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в якому просило визнати недійсним підпункт 9.4.1 пункту 9.4 розділу 9 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс".
Однак суд зазначає, що Статут товариства з обмеженою відповідальністю, в якій би він редакції не був, не може порушувати права самого товариства, так як таке товариство не є суб'єктом який приймає участь у затвердженні установчих документів юридичної особи під час її створення. Товариство не має правомочностей вносити змін в Статут товариства, зокрема, шляхом виключення його окремих норм, так як це є прерогативою засновників (учасників) товариства.
Відтак товариство з обмеженою відповідальністю не може бути належним позивачем у спорах про визнання недійсними установчих документів товариства.
В той же час постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" було передбачено, що відповідачем у справі про визнання недійсним статуту, його частини або змін до нього є господарське товариство, а не його учасники. (п.5.7.).
Отже, з огляду на вищезазначене, суд доходить висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс" про визнання недійсним підпункт 9.4.1 пункту 9.4 розділу 9 Статуту товариства є завідомо безпідставним.
Таким чином, суд вважає, що в даному випадку вищевказані дії позивача є зловживанням процесуальними правами, у розумінні ст. 43 ГПК України.
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ГПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; (4) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу чи розподіл витрат судом (стаття 129 ГПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Разом з тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, актів виконаних робіт тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).
Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в пунктах 106-108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
Також, у рішенні ЄСПЛ зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Оскільки до судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, відповідач може заявити вимогу про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги за рахунок позивача, який ініціював судовий спір, а надалі попросив залишити його без розгляду в судах цивільної та господарської юрисдикції.
Компенсація витрат позивачем за надану правничу допомогу відповідачу у випадку залишення позову без розгляду здійснюється з дотриманням загальних процесуальних гарантій щодо розподілу судових витрат за наслідком розгляду спору по суті, з дотриманням вимог, передбачених ч. 8 ст. 129 ГПК України.
Захист прав та представництво інтересів Відповідача 1 у даній справі забезпечувався Адвокатом Гавриленко Ю.Ю.. Так, на підтвердження наведених обставин, до даної Заяви Відповідачем 1 долучено копії наступних документів:
- Договір про надання правничої допомоги від 15.09.2033, укладений між Відповідачем 1 та адвокатом Гавриленко Ю.Ю.; Додаткова угода від 19.10.202 3 до Договору; Акт приймання-передачі від 26.01.2024 наданої правничої допомоги за Договором з Додатком (Детальний опис наданих послуг).
Так, відповідно до пункту 4.1 Договору, надання Адвокатом правничої допомоги за дійсним Договором здійснюється за винагородою та є оплатним. У той же час, згідно із пунктом 4.1.1. Договору, сторони погодили, що розмір оплати за правничу допомогу, яка надасться за дійсним Договором, визначається окремо у Додатковій угоді. Відповідно до пункту 1 Додаткової угоди від 19.10.2023 до Договору, Сторони погодили, що оплата за правничу допомогу, яка надасться за дійсним Договором в рамках справи №918/822/23 (918/1069/23), яка розглядається в Господарському суді Рівненської області складає 150000,00 гривень.
Таким чином, зважаючи на вказаний пункт Договору з врахуванням Додаткової угоди до нього, Відповідачем 1 було визначено суму витрат на професійну правничу допомогу виходячи з фіксованого розміру гонорару адвоката, тобто у розмірі 150 000,00 грн..
Захист прав та представництво інтересів Відповідача 2 у даній справі забезпечувався Адвокатом Касаткіним Д.М.. Так, на підтвердження наведених обставин, до даної Заяви Відповідачем 2 долучено копії наступних документів: Договір про надання правничої допомоги від 10.10.2023, укладений між Відповідачем 2 та Адвокатом Касаткіним Д.М., Додаткова угода від 19.10.2023 до Договору; Акт приймання-передачі від 26.01.2021 наданої правничої допомоги за Договором з Додатком (Детальний опис наданих послуг). Відповідно до пункту 4.1. Договору, надання Адвокатом правничої допомоги за дійсним Договором здійснюється за винагородою та с сплатним. У той же час, згідно із пунктом 4.1.1. Договору, сторони погодили, що розмір оплати за правничу допомогу, яка надасться за дійсним Договором, визначається окремо у Додатковій угоді. Відповідно до пункту 1 Додаткової угоди від 19.10.2023 до Договору, Сторони погодили, що оплата за правничу допомогу, яка надасться за дійсним Договором в рамках справи №918/822/23(918/1069/23), яка розглядається в Господарському суді Рівненської області складає 150 000,00 гривень.
Таким чином, зважаючи на вказаний пункт Договору з врахуванням Додаткової угоди до нього, Відповідачем 2 й було визначено суму витрат на професійну правничу допомогу, виходячи з фіксованого розміру гонорару адвоката, тобто у розмірі 150 000,00 грн..
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Надавши оцінку документам та матеріалам поданим представниками відповідачів на підтвердження витрат на професійну правову допомогу, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права суд доходить висновку, що розмір гонорару, визначений відповідачами та їх адвокатами, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відтак, з огляду на вищезазначене та заяву представника позивача про зменшення судових витрат відповідачів, суд зменшує суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що понесені відповідачами та підлягають розподілу, до 75 000 грн. для кожного з відповідачів.
Згідно із частиною 2 статті 128 ГПК України, розмір витрат, пов'язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов'язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Так, Відповідачі зазначають, що ними понесено судові виграти на поштову кореспонденцію, якою до суду та інших учасників справи направлялися процесуальні документи, з метою повноти дотримання принципів змагальності сторін. Зокрема 21.11.2033 - поштові витрати на направлення учасникам страви копій відзиву від 20.11.2023 на загальну суму 230,80 грн., які понесені кожним відповідачем. На підтвердження наведеного, до Заяв додано відповідні докази понесення вказаних витрат (чеки про сплату послуг поштового зв'язку, описи вкладення до цінного листа та поштові накладні).
Таким чином, зазначені витрати Відповідачів пов'язані із розглядом справи та направлені виключно на спростування вочевидь безпідставних доводів, викладених Повивачем у позові, відтак, вони були неминучими, співмірними та підтвердженими належними та допустимими доказами.
Як уже зазначалося вище відповідно до частини 9 статті 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Згідно із положеннями частини 5 статті 130 ГПК України, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
З огляду на те, що судом було встановлено необгрунтовані дії позивача, зловживання позивачем процесуальними правами та те, що спір виник внаслідок неправильних дій позивача, судові витрати відповідачів, пов'язані з розглядом справи, частково покладаються на позивача.
Керуючись статтями 130, 232-235, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі №918/822/23(918/1069/23) щодо відшкодування судових витрат задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс" (35641, Рівненська обл., Дубенський район, с. Тараканів, вул. Колгоспна, буд.42, код ЄДРПОУ 37083061) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІН НОМЕР_1 ) 75000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 230 грн. 80 коп. витрат пов'язаних з розглядом справи.
3. У решті вимог Заяви ОСОБА_1 відмовити у задоволенні.
4. Заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі №918/822/23(918/1069/23) щодо відшкодування судових витрат задоволити частково.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс" (35641, Рівненська обл., Дубенський район, с. Тараканів, вул. Колгоспна, буд.42, код ЄДРПОУ 37083061) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ІН НОМЕР_2 ) 75 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 230 грн. 80 коп. витрат пов'язаних з розглядом справи.
6. У решті вимог Заяви ОСОБА_2 відмовити у задоволенні.
7. Накази видати після набрання ухвалою законної сили.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали підписано 23 лютого 2024 року.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Суддя Марач В.В.