донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
28.11.2007 р. справа №2/179пд
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:
суддів
за участю представників сторін:
від позивача:
Скрипник П.Г., дов. б/н від 12.07.07р.,
від відповідача:
Цимбалюк О.В., дов. б/н від 16.03.07р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Арм-Сервіс" м.Сєвєродонецьк Луганської області
на рішення (ухвалу) господарського суду
Донецької області
від
15.08.2007 року
по справі
№2/179пд
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Кнауф Гіпс Донбас" м.СоледарДонецької області
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Арм-Сервіс" м.Сєвєродонецьк Луганської області
про
визнання недійсним договору № 10-07/01 від 10.07.2001 р. з усіма додатками ( угодами, протоколами тощо) з моменту їх вчинення
Рішенням господарського суду Донецької області від 15.08.2007р. у справі № 2/179пд позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Кнауф Гіпс Донбас», м. Соледар до Товариства з обмеженою відповідальністю “Арм-сервіс», м.Северодонецьк, про визнання недійсним договору № 10-07\01 від 10.07.2001 р. з усіма додатками (угодами, протоколами тощо) з моменту їх вчинення, - задоволені частково.
Визнано недійсним договір № 10-07\01 від 10.07.2001 р., додаткову угоду від 10.07.01р., протоколи узгодження ціни № 1 від 10.07.01р., № 2 від 11.07.01р., № 3 від 01.08.01р., № 5 від 01.11.01р., № 6 від 01.02.02р., № 7 від 01.03.02р., № 8 від 01.05.02р., укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю “Кнауф Гіпс Донбас», м. Соледар та Товариством з обмеженою відповідальністю “Арм-сервіс», м. Северодонецьк в частині надання послуг з перевезення вантажів.
В іншій частині позовних вимог -відмовлено.
Вищевказане рішення суду першої інстанції мотивується тим, що відсутність ліцензії у відповідача на здійснення внутрішніх перевезень вантажів на час укладання та здійснення спірного договору, є порушенням вимог ст. 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності», ст. 2 Закону України “Про автомобільний транспорт» та підставою для визнання такої угоди недійсною на підставі ст. 48 ЦК України.
Відповідач , Товариство з обмеженою відповідальністю «Арм-сервіс»м.Сєвєродонецьк Луганської області, не погоджуючись з рішенням господарського суду, звернувся з апеляційною скаргою про скасування рішення, так як вважає, що при винесенні рішення судом порушені норми матеріального та процесуального права . При цьому , скаржник посилається на те , що судом першої інстанції в рамках справи № 2/179пд повторно було розглянуто недійсність спірного Договору з усіма додатками на підставі ст.48 Цивільного кодексу України ( в редакції 1963р.). Крім того , вважає , що рішення суду суперечить правовій позиції Вищого господарського суду , а саме абзацу 4 п. 10 Роз'яснення від 12.03.1999р. стосовно того , що у разі відсутності у суб'єкта господарювання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності договір , безпосередньо пов'язаний з такою діяльністю , повинен бути визнаний недійсним на підставі ст.49 Цивільного кодексу УРСР.
Зазначає , що у порушення вимог Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»від 28.04.1978р. № 3 суд першої інстанції в судовому рішенні не вирішив питання про застосування передбачених законом наслідків.
Крім означеного, скаржник посилається на те , що судом першої інстанції були проігноровані обставини , що у відповідності до умов договору Виконавець був не обмежений в праві перевезення вантажів , використовуючи третіх осіб господарської діяльності , що фактично і відбувалось, що ліцензія не потрібна і в разі здійснення перевезення вантажів автотранспортними засобами вантажопідйомністю до 500 кг. з причепами до них, саме тому сторони Договору не видавали товаро-транспортні накладні на перевезення, а враховували лише акти виконаних робіт (послуг).
Також , відповідач вважає , що судом були порушення положення ст.ст. 33,34, ч. 2 ст. 36, 105 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 1,5,6,7 Постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1976р. № 11 «Про судове рішення». А саме, суд не обґрунтував ігнорування клопотань і доводів відповідача про відсутність у справі належного предмету позовних вимог та залучення до матеріалів справи № 32/78пд.
Крім того , скаржник посилається на порушення судом першої інстанції ст.ст. 69, 87 Господарського процесуального кодексу України .
Просить скасувати судове рішення господарського суду Донецької області від 15.08.07р. по справі № 2/179пд та припинити провадження по справі.
28.11.07р. відповідач , Товариство з обмеженою відповідальністю «Арм-сервіс»м.Сєвєродонецьк Луганської області, звернувся до апеляційного суду з заявою про зміну вимог апеляційної , яка викладена у запереченнях на відзив від 14.09.07р. № 264.
Просить суд частково скасувати судове рішення господарського суду Донецької області від 15.08.07р. по справі № 2/179пд в частині задоволених вимог та прийняти нове рішення , яким відмовити ТОВ «Кнауф Гіпс Донбас»в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу вважає такими , що суперечать нормам матеріального та процесуального права.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кнауф Гіпс Донбас»м.Соледар Донецької області, у відзиві № 264 від 14.09.07р. на апеляційну скаргу та представник позивача в засіданні суду зазначив , що проти заявленої апеляційної скарги заперечує , рішення господарського суду вважає обґрунтованим та таким , що не підлягає скасуванню.
Згідно зі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення повноважних представників сторін , що присутні в засіданні суду , судова колегія встановила наступне.
10.07.01р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Арм-сервіс»м.Сєвєродонецьк Луганської області та Закритим акціонерним товариством «Деконський гіпс» був укладений договір №10-07/01, згідно з яким замовник (ЗАТ «Деконський гіпс») доручає, а підрядник (відповідач) приймає на себе зобов'язання виконати вскришні роботи, пов'язані з здобуттям та транспортуванням гіпсового каменю відповідно доданої проектно-кошторисної документації на умовах, які обговорені цим договором, а заказник (ЗАТ «Деконський гіпс») зобов'язується прийняти цю роботу та провести її оплату (п1.1 договору).
Як вбачається з п.1.2. Статуту Товариство з обмеженою відповідальністю «Кнауф Гіпс Донбас» створено шляхом реорганізації (перетворення) та є правонаступником всіх прав та обов»язків ЗАТ «Деконський гіпс», зареєстрованого виконавчим комітетом Артемівської міської ради Донецької області 03.07.01р. та внесеного до реєстру за №1213.
Сторони за Договором шляхом підписання додаткових угод до договору №10-07/01 від 10.07.01р. домовились про те, що цей договір є договором про надання послуг.
З урахуванням змін за додатковою угодою б\н від 10.07.01р. до спірного договору, пунктом 2.3 договору передбачено, що в разі зміни ціни на паливно-мастильні матеріали, сторони зобов'язані на протязі трьох днів узгодити нову “Попередню калькуляцію» або “Протокол узгодження ціни», у протилежному випадку Виконавець (підрядник) має право припинити виконання робіт.
Пунктом 3.1 спірного договору визначено, що виконання вскришних робіт здійснюється підрядником.
Пунктом 3.5 спірного договору визначено, що акт виконаних робіт (послуг) складається на підставі узгоджених сторонами Попередньої калькуляції, протоколу узгодження ціни, доручень замовника, та підписується сторонами на протязі 5 робочих днів з моменту закінчення календарного місяця та є підставою для розрахунків.
На виконання умов спірного договору відповідачем виконувались роботи та надавались послуги з перевезення гіпсового каменя, перевезення ґрунтів, навантаження гіпсового каменя, роботи, пов'язані із вскриттям ґрунту, що підтверджується складеними та підписаними сторонами актами приймання-здавання робіт (надання послуг), а саме, № 183/у від 11.07.01р., № 195/у від 31.07.01р., № 223 від 31.08.01р., № 249/у від 29.09.01р., № 279/у від 31.10.01р., № 292/у від 30.11.01р., № 315 від 31.12.01р., № 3/у від 01.01.02р., № 12 від 28.02.02р., № 23 від 30.03.02р., № 40 від 30.04.02р., № 52 від 31.05.02р., № 73/у від 30.06.02р., № 90/у від 31.07.02р., № 116/у від 30.08.02р. № 247у від 29.09.01р., № 293/у від 30.11.01р., № 13 від 28.02.02р. Зазначені акти підтверджують виконання вказаних робіт та послуг за спірним договором.
Відповідачем також були виписані податкові накладні, номери, дати та об'єми та найменування виконаних робіт, їх ціна та загальні суми виконаних робіт відповідають даним за вищевказаними актами приймання-здавання робіт (надання послуг).
Крім того, відповідно до додаткових угод до спірного договору № 1 від 31.08.01р., № 2 від 31.10.01р., № 3 від 10.12.01р, № 4 від 10.12.01р., № 5 від 31.01.02р., № 6 від 01.02.02р., № 8 від 31.05.02р. № 9 від 31.05.02р., № 10 від 30.06.02р., № 12 від 31.07.02р., № 14 від 30.08.02р., вартість робіт та послуг відповідача була зарахована в рахунок погашення заборгованості за поставлену позивачем продукцію.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, заслухавши пояснення та доводи повноважних представників сторін , колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги, та відповідність оскарженого судового акта зі справи вимогам чинного законодавства з таких підстав.
Відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди.
Відповідно до Тимчасових та перехідних положень Цивільного кодексу України, що набув чинності з 01.01.2004 р., а саме пунктів 4, 9, дійсність договору, який оспорюється, має вирішуватись відповідно до вимог Цивільного кодексу в редакції 1963 року та вимог законодавства чинного на час укладання та виконання спірного договору.
Таким чином , до спірних правовідносин судом першої інстанції вірно були застосовані положення Цивільного кодексу України ( в редакції 1963р.).
Як про було позначено вище , між сторонами був укладений договір предметом якого було проведення вскришних робіт та робіт, пов'язаних із добуванням і транспортування гіпсового каменю.
Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на порушення норм пункту 33 ст. 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності», ст. 2 Закону України “Про автомобільний транспорт», як на підстави недійсності спірного договору , а саме на те , що відповідачем всупереч вимогам Закону не було отримано ліцензії на здійснення перевезень.
Статтею 9 Закону України “Про автомобільний транспорт» (в редакції, що діяла на час укладання договору) визначено, що надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування підлягає ліцензуванню відповідно до закону.
Вид господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування за правилами пункту 33 ст. 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності» підлягає ліцензуванню.
Як вбачається з матеріалів справи , а саме : спірного договору , додаткових угод до нього, Протоколів угоди про ціну та вірно встановлено судом першої інстанції відповідачем здійснювалося перевезення вантажів за договором транспортом загального користування.
Як це вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано сторонами , на момент укладення спірного договору відповідач не мав ліцензії на надання послуг з внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Стосовно посилань відповідача на те , що він як виконавець за договором не був обмежений в праві перевезення вантажів , використовуючи третіх осіб господарської діяльності , що фактично і відбувалось, судова колегія вважає необхідним зазначити наступне.
Відповідно до положень п.п. 1.1 спірного Договору підрядчик взяв на себе зобов'язання здійснення вскришних робіт, робіт , пов'язаних із добуванням і транспортування гіпсового каменю. Тобто , ці роботи саме є обов'язком підрядчика.
При цьому , відповідно до п. 8.1 умов вищевказаного договору жодна з сторін не має права передавати свої права та обов'язки за даним Договором третій стороні без попередньої згоді іншої сторони Договору.
Таким чином , посилання відповідача на те , що він мав право при здійсненні перевезення користуватись послугами третіх осіб є необґрунтованими. Крім того , судом першої інстанції правомірно не взятий до уваги договір укладений між відповідачем та ТОВ «Куб-Інвест», оскільки відповідачем ні суду першої інстанції , а ні суду апеляційної інстанції не було надано жодного документу у підтвердження виконання даного договору, а також оригіналу самого договору, що ставить під сумнів його законне існування.
Заперечення апелянта з цього приводу не можуть бути взяті до уваги з того приводу , що обставини , на які від посилається , не підтверджуються ні матеріалами справи , ані іншими доказами.
Крім того , слід зазначити , що відповідачем також не доведено здійснення транспортування вантажів автотранспортними засобами вантажопідйомністю до 500кг з причепами до них.
На підставі ст. 48 Цивільного кодексу України недійсними можуть визнаватися угоди , що не відповідають вимогам законодавства , а також угоди , що порушують вимоги Указів Президента України , Постанов Кабінету Міністрів України , інших нормативних актів , виданих державними органами , в тому числі відомчих , зареєстрованих у встановленому порядку.
Отже , положення даної статті передбачають наявність тих обставин , з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків , а саме: відповідність змісту угод вимогам закону ; додержання встановленої форми угоди ; правоздатність сторін за угодою; та в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони .
Стосовно посилань відповідача на те , що судом першої інстанції неправомірно застосовані положення ст.48 Цивільного кодексу України ( в редакції 1963р.) , а позивач офіційно відмовився від визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 Цивільного кодексу УРСР, судова колегія вважає необхідним зазначити наступне.
Необхідними умовами для визнання угоди недійсною відповідно до статті 49 Цивільного кодексу є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
В даному випадку , відсутні обставини існування з боку сторін договору прямого умислу на укладення угоди , яка суперечить інтересам держави та суспільства.
В той саме час , спірна угода в частині що стосується транспортування суперечить вимогам закону та визнана недійсною в порядку ст. 48 Цивільного кодексу України ( в редакції 1963р.) правомірно.
Відповідач посилається на те , що судом першої інстанції не взято до уваги вже діюче рішення по справі № 32/78пд про визнання Договору № 10-07/01 від 10.07.01р. недійсним , яким встановлено , що ця угода не суперечить діючому на той час законодавству, при цьому не обмежується і не конкретизується якому саме законодавству не суперечить спірний Договір. Таким чином , відповідач вважає , що судом першої інстанції в рамках справи № 2/179пд повторно була розглянута недійсність спірного Договору .
З цього приводу судова колегія вважає необхідним зазначити , що , як вбачається з позовної заяви № 112 від 07.03.06р. ( т. 1 а.с. 44) , підставою визнання договору № 10-07/01 від 10.07.01р. недійсним позивачем визначено невідповідність даного договору вимогам закону , а саме ст.ст. 153,332,334 Цивільного кодексу України ( в редакції 1963р.).
Тобто , позивач посилався на те , що в порушення положень ст. 153 Цивільного кодексу України ( в редакції 1963р.) сторонами не було досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору, в порушення ст. 332 того ж Кодексу не було досягнуто згоди щодо порядку оплати виконаних робіт та не досягнуто згоди щодо сутності завдання, а також не було узгоджено кошторису та не надано відповідачем проектно-кошторисної документації, що є обов'язковою умовою для виникнення правовідносин за спірним договором.
Відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України не допускається розгляд спору , якщо є рішення господарського суду або іншого органу , який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами , про той же предмет і з тих же підстав. В цьому випадку господарський суд відповідно до положень п. 2 ст. 80 господарського процесуального кодексу України повинен припинити провадження у справі.
Але , судова колегія вважає , що в даному випадку має місце інша підстава позову , а саме порушення відповідачем Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Дана підстава при вирішенні спору в межах справи № 32/78пд не розглядалась та відповідної оцінки їй не було надано.
Таким чином , господарським судом правомірно були розглянуті по суті вимоги щодо визнання недійсним договору № 10-07/01 від 10.07.01р. з підстав , які були заявлені у цьому позові.
Щодо відмови у задоволені в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Кнауф Гіпс Донбас», м. Соледар до Товариства з обмеженою відповідальністю “Арм-сервіс», м.Северодонецьк, про визнання недійсним договору № 10-07\01 від 10.07.2001 р. з усіма додатками (угодами, протоколами тощо) з моменту їх вчинення , судова колегія вважає , що господарський суд дійшов правомірного висновку з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. 60 Цивільного кодексу України ( в редакції 1963р.), угода не може бути визнана повністю недійсною, якщо не відповідають законові лише окремі її частини і обставини справи свідчать про те, що угода була би укладена і без включення до неї недійсної частини.
Стосовно посилань скаржника в апеляційній скарзі на порушення господарським судом процесуального права , а саме положень ст. 87 Господарського процесуального кодексу України , слід зазначити наступне.
Відповідно до положень ст.87 Господарського процесуального кодексу України рішення та ухвали розсилаються сторонам, прокурору, який брав участь в судовому процесі, третім особам не пізніше п'яти днів після їх прийняття або вручаються їм під розписку, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи повний текст рішення у справі № 2/179пд підписаний суддею 20.08.07р. , а копії рішення вручені сторонам лише 29.08.07р., тобто з перевищенням строку встановленого положеннями вищевказаної статті.
Однак , судова колегія з цього приводу вважає необхідним зазначити , що дані порушення не призвели до прийняття невірного рішення та відповідно до положень ст. 104 Господарського процесуального кодексу України не можуть бути підставою для його скасування .
Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду по даній справі відповідає фактичним обставинам справи, чинному законодавству, а мотиви, з яких надана заява про перевірку рішення не можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись ст. 99, 101,103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Арм-сервіс»м.Сєвєродонецьк Луганської області на рішення господарського суду Донецької області від 15.08.2007р. у справі № 2/179пд -залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 15.08.2007р. у справі № 2/179пд - без мін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд.
Результати розгляду апеляційної скарги оголошенні в судовому засіданні.
Повний текст постанови підписаний 28.11.07р.
Головуючий
Судді: