03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 761/38913/20 Головуючий у суді першої інстанції - Фролова І.В.
Номер провадження № 22-ц/824/6202/2024 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
21 лютого 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Яворського М.А. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», поданою представником Ніколаєнко Оленою Миколаївною, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
В листопаді 2020 року представник АТ КБ «Приватбанк» - Ляр Д.Ю. звернувся до суду із вказаним позовом, відповідно до якого просив стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 04 квітня 2016 року у розмірі 11 550,90 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав анкету-заяву №б/н від 04 квітня 2016 року. Вказано, що відповідно до виявленого бажання, відповідача було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримав кредитну картку й у подальшому розмір кредитного ліміту було збільшено до 1 000 грн.
Проте, у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за кредитним договором та з врахуванням внесених відповідачем коштів на погашення кредиту утворилася заборгованість перед банком, яка станом на 18 жовтня 2020 року становить 11 550,90 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту - 6 394,55 грн, 2 300,40 грн - заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625, 2 855,95 грн - нарахованої пені.
Крім того, в суді першої інстанції АТ КБ «Приватбанк» подавало заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якого просило стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 04 квітня 2016 року у розмірі 8 694,05 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6 393,65 грн та 2 300,40 грн заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник АТ КБ «Приватбанк» - Ніколаєнко О.М. подала апеляційну скаргу, яку мотивовано тим, що судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального та матеріального права, а рішення ухвалено за невідповідності висновків суду обставинам справи.
Доводами апеляційної скарги є те, що відповідач ОСОБА_1 , відповідно до наданого розрахунку та виписки з карткового рахунку, користувався кредитними коштами, наданими йому АТ КБ «Приватбанк» й має зобов'язання перед позивачем з повернення кредитних коштів. Апелянт вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про застосування строку позовної давності у даній справі, оскільки кредитним договором не було встановлено обов'язку позичальника щомісячно вносити платежі з повернення суми кредиту у конкретно визначеному розмірі та не було передбачено самостійної відповідальності за невиконання цього обов'язку, а строк погашення кредиту в повному обсязі у договорі визначено останнім днем місяця, зазначеного на картці (строк кредитування), тому позовна давність має обраховуватись з моменту закінчення строку дії кредитної картки.
Представник АТ КБ «Приватбанк» - Ніколаєнко О.М. наголошує, що вперше відповідачу було видано кредитну картку 04 квітня 2016 року зі строком дії останньої до грудня 2019 року. Банк звернувся до суду із позовом в листопаді 2020 року, а тому трирічний строк позовної давності, на думку апелянта, не було пропущено.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк», мотивував своє рішення тим, що згідно наданої позивачем виписки за договором № б/н від 04 квітня 2016 року відповідач виконував умови кредитного договору у період по 24 лютого 2017 року, а в подальшому припинив оплату чергових платежів. Вказано, що саме у цей день здійснено останній платіж на погашення заборгованості, при цьому вказаний платіж здійснено третьою особою через платіжний термінал у м. Чернівці. Суд зазначив, що враховуючи, що відповідно до умов кредитного договору погашення здійснюється щомісяця до 25 числа, порушення умов договору, прострочення за кредитом, та, відповідно, право на звернення до суду у позивача виникло 26 березня 2017 року, отже, звернувшись до суду у листопаді 2020 року позивач пропустив трирічний строк позовної давності.
В оскаржуваному рішенні також зазначено, що з огляду на те, що позивачем на підставі кредитного договору №б/н від 04 квітня 2016 року було видано відповідачу, а в подальшому неодноразово перевипущено нові кредитні картки, останній раз кредитна картка видана 26 червня 2018 року з терміном її дії до 05/22, відомості про видачу відповідачу нової кредитної картки після цього відсутні, як і відсутні відомості про здійснення відповідачем будь-яких операцій з банківською картою після 24 лютого 2017 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що трирічний строк позовної давності за даним кредитним договором сплинув в березня 2020 року.
Апеляційний суд не може погодитись із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 04 квітня 2016 року підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в «Приватбанк» (а.с.10).
Разом з тим, з вказаної анкети-заяви неможливо встановити яку послуги було обрано та який кредитний ліміт було встановлено, оскільки вказана інформація відсутня у даній анкеті-заяві.
Своїм підписом в анкеті-заяві ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомився із договором про надання банківських послуг до його укладення і згоден з його умовами, а також зобов'язується виконувати вимоги Умов і Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті АТ КБ «Приватбанку».
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Разом із позовною заявою банком також було надано розрахунок заборгованості за договором №б/н від 04 квітня 2016 року, укладеного між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 за період з 04 квітня 2016 року по 18 жовтня 2020 року (а.с.5-7).
Відповідно до вказаних розрахунків, станом на 18 жовтня 2020 року заборгованість становить 11 550,90 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту - 6 394,55 грн, 2 300,40 грн - заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, 2 855,95 грн - заборгованості по пені.
Крім того, банком також було надано виписку по картковому рахунку в АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_1 за період з 04 квітня 2016 року по 12 жовтня 2020 року, відповідно до якої вбачається, що станом на жовтень 2020 року баланс на кінець періоду становить (мінус) - 11 570,90 грн (а.с.77-96), довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на відповідача щодо розмірів встановленого кредитного ліміту (а.с.9), довідку про видані кредитні картки із зазначенням строку їх дії (а.с.8).
Також банком було надано паспорт споживчого кредиту від 02 липня 2018 року за підписом ОСОБА_1 в якому зазначено інформацію за типами кредитного продукту картка «Універсальна», картка «Універсальна GOLD» (а.с.11-12).
Згідно наданого позивачем витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт вбачається, що клієнту запропоновано оформити на своє ім'я: карту «Універсальна», карту «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», карту «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», карту «Універсальна GOLD» (а.с.13).
З матеріалів справи вбачається, що АТ КБ «Приватбанк» подавало заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якого просило стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 04 квітня 2016 року у розмірі 8 694,05 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6 393,65 грн та 2 300,40 грн заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 (а.с.182-192).
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №б/н від 04 квітня 2016 року, укладеного між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , станом на 29 червня 2022 року заборгованість становить 8 694,05 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту - 6 393,65 грн, 2 300,40 грн - заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України (а.с.186).
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним.
Звертаючись до суду з позовом, АТ КБ «Приватбанк» вказує на те, що позичальник не виконує свої зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
В анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк» від 04 квітня 2016 року процентна ставка не зазначена.
Щодо заявлених позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення тіла кредиту у розмірі 6 393,65 грн, то апеляційний суд виходить із наступного.
Звертаючись до суду із цим позовом банк надав суду зокрема анкету-заяву ОСОБА_1 від 04 квітня 2016 року про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в «Приватбанк» (а.с.10), розрахунок заборгованості за договором №б/н від 04 квітня 2016 року, укладеного між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 станом на 29 червня 2022 року (а.с.186), виписку по картковому рахунку в АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_1 за період з 04 квітня 2016 року по 12 жовтня 2020 року (77-96), довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на відповідача щодо розмірів встановленого кредитного ліміту (а.с.9), довідку про видані кредитні картки із зазначенням строку їх дії (а.с.8).
При цьому, банк стверджував, що згідно виписки по картковому рахунку позичальник ОСОБА_1 користувався кредитними коштами та частково виконував свої зобов'язання щодо їх повернення.
Апеляційний суд враховує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
При цьому згідно пункту 3 вказаного Положення клієнтські рахунки це особові рахунки, за якими обліковуються кошти клієнтів банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу).
Із наданої виписки по картковому рахунку відповідача вбачається, що останній користувався кредитними коштами, наданими позивачем, та частково виконував взяті на себе зобов'язання з повернення грошових коштів. Таким чином, позовні вимоги про стягнення тіла кредиту є законними та обґрунтованими.
Щодо доводів позивача про наявність правових підстав для стягнення відсотків, нарахованих на прострочене тіло кредиту на підставі положень статті 625 ЦК України, то слід зазначити наступне.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим, оскільки строк повернення відповідачем грошових коштів не було встановлено в анкеті-заяві, тому саме з часу звернення банку з вимогою про повернення коштів у відповідача виникає обов'язок щодо виконання грошового зобов'язання.
Доказів направлення відповідачеві вимог із встановленим строком виконання зобов'язань матеріали справи не містять, а відтак, підстави для нарахування відсотків, які передбачені ст. 625 ЦК України відсутні.
При дослідженні матеріалів справи апеляційним судом було встановлено, що в районному суді відповідач подавав заяву про застосування строку позовної давності.
Відповідно до положень статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Європейський суд з прав людини у справах «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» та «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, а також захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в тому випадку, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбувалися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже могли втратити достовірність та повноту із плином часу.
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Згідно із ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Вказаний висновок щодо строку позовної давності наведено в постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 457/462/16-ц, провадження №61-21807св19.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення.
Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.
Між сторонами укладено кредитний договір у формі анкети-заяви за зразком, розробленим банком. При цьому заява позичальника не містить умов щодо сплати процентів та повернення самого тіла кредиту окремими платежами у визначений строк.
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).
У анкеті-заяві позичальника від 04 квітня 2016 року посилання на домовленість сторін щодо збільшення строку давності відсутнє. Відсутній і окремий договір про збільшення строку позовної давності.
Оскільки Умови та правила, які знаходяться в матеріалах справи, не містять підпису відповідача, у заяві позичальника відсутнє посилання на збільшення строку позовної давності, тому відсутні підстави вважати, що сторони збільшили позовну давність за вимогами про стягнення кредитної заборгованості. Договору про збільшення позовної давності сторони не укладали.
У постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 29 жовтня 2014 року № 6-169цс14, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15 зроблено висновок про те, що кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За кредитним договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору, а також початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до статті 264 ЦПК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Як вбачається із матеріалів справи, строк дії першої кредитної картки - по грудень 2019 року, а строк дії останньої виданої кредитної картки відповідача встановлено до травня 2022 року. З позовом щодо стягнення заборгованості АТ КБ «ПриватБанк» звернулось в листопаді 2020 року.
Так, відповідач ОСОБА_1 зазначав про те, що ним було здійснено останній платіж на погашення кредитної заборгованості 24 лютого 2017 року, а тому трьох річний строк позовної давності закінчується в лютому 2020 року. Разом з тим, позивач звернувся до суду першої інстанції із даним позовом лише в листопаді 2020 року. Таким чином, на думку відповідача по справі позовні вимоги не підлягають до задоволення у зв'язку із спливом строку позовної давності.
Так, із надано виписки по картковому рахунку відповідача вбачається, що останній дійсно здійснив поповнення свого карткового рахунку 24 лютого 2017 року й після вказаної дати вже не здійснював дій щодо погашення наявної кредитної заборгованості.
Разом з тим, апеляційний суд враховує, що умови укладеного між сторонами кредитного договору не передбачають сплати процентів та тіла кредиту окремими платежами у строк який є відміним від дати дії кредитної картки,. При цьому платіжна картка діє в межах визначеного нею строку.
Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в повному обсязі починається зі спливом останнього дня місяця дії картки. Таким чином, при вирішенні питання щодо наявності підстав для застосування строку позовної давності суд враховує строк дії картки в межах якої відповідачем 24 лютого 2017 року здійснено поповнення рахунку в терміналі самообслуговування зазначено до 05/20. Оскільки строк дії кредитної картки, виданої відповідачу, визначено до останнього дня 05.2020 року, тобто до 31 травня 2020 року, то в межах трирічного строку позовної давності банк мав змогу звернутись до суду за захистом своїх прав до 31.05.2023 року. При цьому, з 12.03.2020 року (введення карантину) строк, передбачений ст. 257 ЦК України, продовжився на строк дії такого карантину, тому, пред'явивши цей позов у листопаді 2020 року, банк не пропустив строк позовної давності.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про застосування строку позовної давності до даних правовідносин й відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» у стягненні тіла кредиту.
Разом з тим, під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, на адресу апеляційного суду надійшла заява від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , до якої було додано довідку АТ КБ «Приватбанк» №SMB3SDO2V9FRGBDO від 15 лютого 2024 року, згідно якої ОСОБА_1 станом на 15 лютого 2024 року не має заборгованості перед АТ КБ «Приватбанк» (а.с.247-250).
Таким чином, станом на момент ухвалення апеляційним судом даного судового рішення, відповідач по справі не має заборгованості перед позивачем, що є підставою для відмови у задоволення позовних вимог у зв'язку з добровільним виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань на стадії апеляційного розгляду справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд доходить висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги та наявності правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог банку з вищевикладених підстав.
Згідно до ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.
Оскільки за результатом апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги, а також враховуючи відсутність заборгованості відповідача перед банком, то до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати, які АТ КБ «Приватбанк» понесло в суді першої та апеляційної інстанції, а саме у розмірі 5 255 грн.
Доходячи вказаного висновку колегія суддів враховує, що у зв'язку із невиконанням відповідачем у справі взятих на себе зобов'язань, позивач змушений був звертатися до суду із вказаним позовом та нести у зв'язку з розглядом справи витрати по сплаті судового збору, тому вказані витрати повинні бути компенсовані позивачу за рахунок відповідача, який лише на стадії апеляційного розгляду сплатив нараховану йому банком заборгованість.
З огляду на положення частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», подану представником Ніколаєнко Оленою Миколаївною, задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати, понесені в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 5 255 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню відповідно до норм п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.
Судді :
_______________ ________________ ______________
М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв