19 лютого 2024 року місто Київ
Справа № 364/438/23
Апеляційне провадження № 22-ц/824/6433/2024
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О. В. (суддя-доповідач), Мазурик О. Ф., Немировської О. В.
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року про зупинення провадження у справі (постановлену у складі судді Маркєлової В.М., повний текст ухвали складено 18 грудня 2023 року)
у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа: Управління соціального захисту населення Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації про встановлення факту, що має юридичне значення,
24.07.2023 до Дарницького районного суду м. Києва за підсудністю надійшла справа за заявою ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення на підставі ухвали Володарського районного суду м. Києва від 28.06.2023 про направлення справи за підсудністю.
Заявник просить установити факт, що він, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є єдиною особою, яка зайнята постійним доглядом за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка є інвалідом ІІ групи та за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду, у зв'язку з відсутністю інших осіб.
Заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 (далі - Заявник) є рідним братом ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ОСОБА_3 або сестра Заявника). ОСОБА_3 має ІІ групу інвалідності, хворіє на важку форму цукрового діабету. Після загострення захворювання у сестри, заявник звільнився з роботи, щоб постійно доглядати за нею. Фінансові витрати на себе взяли другий брат - ОСОБА_4 і сестра ОСОБА_5 . З чоловіком ОСОБА_3 розлучилась, і заявник є єдиною людиною, яка доглядає за нею. Через важку форму хвороби ОСОБА_3 постійно втрачає свідомість, що може бути смертельним для неї, оскільки в такому випадку необхідно одразу вводити ліки. Заявник щодня три-чотири рази на день контролює рівень її глюкози в крові, слідкує за введенням інсуліну, стежить за харчуванням, яке безпосередньо впливає на рівень глюкози в крові, готує їжу для сестри та виводить її на прогулянки. ОСОБА_3 не може виходити сама, оскільки гіпоглікемія може статися в будь-який момент.
Метою встановлення цього юридичного факту, яку заявник зазначив у заяві та разом із його представниками підтвердив у засіданнях, є необхідність офіційного підтвердження такого догляду у державних органах - для створення умов здійснення ним особистих немайнових прав та підтвердження наявності неоспорюваних прав, а саме:
1)підтвердження права заявника щодо отримання соціальних пільг і виплат, передбачених Законом України «Про реабілітацію інвалідів з України»,
2)підтвердження права на відстрочку від мобілізації, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року зупинено провадження у справі № 364/438/23 за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа: Управління соціального захисту населення Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації про встановлення факту, що має юридичне значення - до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи № 201/5972/22 за заявою ОСОБА_6 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , про встановлення факту самостійного виховання дитини.
Не погодившись із такою ухвалою, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 29 грудня 2023 року за допомогою системи «Електронний суд» направила до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права судом першої інстанції, просить ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року - скасувати та направити справу до Дарницького районного суду міста Києва для продовження її розгляду.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що розгляд справ у порядку окремого провадження можливий лише у цивільному судочинстві та не притаманний адміністративному судочинству. Касаційний перегляд Великою Палатою Верховного Суду справи № 201/5972/23 пов'язаний із необхідністю узагальнення судової практики щодо розмежування предметної юрисдикції у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, та не стосується вирішення справи по суті.
Постановлення оскаржуваної ухвали за вказаних обставин поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод права заявника на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту. Невиправданим є зупинення провадження у справі до надання висновку Великою Палатою Верховного Суду у справі на яку послався суд.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 січня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано учасникам справи 5-ти денний строк з моменту отримання ухвали для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Від Управління соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Примірник апеляційної скарги разом із додатками до неї були надіслані представником заявника до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЄСІТС 29 грудня 2023 року, що підтверджується квитанцією № 423386 (а. с. 119). Копія ухвали про відкриття апеляційного провадження була надіслана та доставлена в Електронний кабінет Користувача ЄСІТС 18 січня 2024 року, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а. с. 126).
За правилами ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, щодо зупинення провадження у справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За правилами ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на таке.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 252 ЦПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі, зокрема у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Зупиняючи провадження у справі з цієї підстави суд першої інстанції керувався тим, що метою встановлення факту, про який просить заявник, є, зокрема, отримання статусу особи, яка має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, визначену статтею 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», а тому з метою вирішення питання про юрисдикційність цієї справи, суд вважав за необхідне зупинити провадження у справі № 364/438/23 до перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 201/5972/22, оскільки за предметом (вирішення питання про наявність соціального статусу, пов'язаного з наявністю підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та наявністю підстав для звільнення з військової служби), а також можливими правовими наслідками (підтвердження наявності чи відсутності такого статусу) правовідносини у справі № 364/438/23 є подібними правовідносинам у справі № 201/5972/22.
Проте колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції через його невідповідність нормам процесуального права та обставинам справи.
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Підстава для зупинення провадження, передбачена п. 10 ч. 1 ст. 252 ЦПК України є правом, а не обов'язком суду, а тому зупиняючи провадження з цієї підстави суд повинен належним чином оцінити можливість/неможливість вирішення справи по суті до закінчення перегляду в касаційному порядку, зокрема без правового висновкуВеликої Палати Верховного Суду.
При цьому така підстава для зупинення провадження у справі застосовується у тому разі, коли на розгляді перебуває справа, за наслідками перегляду якої Верховний Суд може прийняти постанову, у якій міститься правовий висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати (ч. 2 ст. 416 ЦПК України).
Згідно з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 504/2453/15-ц (провадження № 61-17850св18), визначаючи наявність передбачених статтею 252 ЦПК України підстав, за яких провадження у справі підлягає зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, як зазначено у пункті 10 частини першої цієї статті, застосовується у тому разі, коли у інших справах, які переглядаються у касаційному порядку, вирішуються питання у подібних правовідносинах та від результату їх розгляду залежить можливість розгляду справи, що переглядається.
Справа № 201/5972/22 була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою формування правової позиції щодо розмежування цивільної та адміністративної (предметної) юрисдикції у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Разом із цим, у постанові від 18 січня 2024 рокуу справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Таким чином, станом на дату перегляду апеляційним судом ухвали суду першої інстанції про зупинення провадження у справі, існує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) щодо юрисдикційності справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, відповідно до якого дана справа повинна розглядатися у суді цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що правовідносини у даній справі не є подібними з огляду на таке.
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16).
За обставинами справи № 201/5972/22, що передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, перед звернення до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання дитини у серпні 2022 року, заявник намагався отримати дозвіл на перетин державного кордону України на цій підставі, проте отримав рішення про відмову у перетині державного кордону України від Військової частини, яке безуспішно оскаржив у судах адміністративної юрисдикції першої та апеляційної інстанцій.
Натомість у цій справі, таких обставин судом першої інстанції встановлено не було, як і не вбачається із ЄДРСР та сайту Судової влади при здійсненні пошуку за ПІБ заявника, що свідчить про відмінний зміст правовідносин, у яких відсутня попередня несприятлива (конфліктна) взаємодія із суб'єктами владних повноважень, що могло б свідчити про існування публічно-правового спору.
Апеляційний суд наголошує, що передача колегією суддів касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду була здійснена головним чином у зв'язку із одночасним існуванням правовідносин заявника у двох юрисдикціях: триваючій цивільній - щодо встановлення факту самостійного виховання дитини, та циклічній адміністративній - з приводу оскарження рішень про відмову у перетині державного кордону України як батька, який, на його переконання, самостійно виховує дитину. Оскільки після встановлення факту самостійного виховання дитини в порядку цивільного судочинства, заявник «створить» для себе передумови для уникнення/вирішення спору в порядку адміністративного судочинства, а саме: або нівелює його (у військової частини не буде підстав для відмови) або зможе вирішити його на свою користь (успішно оскарживши чергову відмову військової частини із «новим доказом»).
Як вже було згадано вище, у цій справі між ОСОБА_2 відсутній як у минулому, так і не вбачається у майбутньому, спір із суб'єктом владних повноважень, у якому міг би бути використаний факт, який просить встановити заявник. Тому констатувати подібність правовідносин у цій справі та справі № 201/5972/22 немає підстав, зокрема через різний зміст правовідносин (обставини справи).
За приписами ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» апеляційний суд також застосовує при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Зокрема у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (рішення Європейського суду з прав людини від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства», заява № 4451/70, пункт 36).
Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами. У рішенні від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (заяви № 7714/06 та № 23654/08) ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. Крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (пункти 27, 28, 38, 40).
У рішенні від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (заява № 52013/08) ЄСПЛ встановив, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (пункти 116, 119, 122,125).
За таких обставин можливе віднесення справи № 201/5972/22 Великою Палатою Верховного Суду до юрисдикції адміністративних судів позбавить ОСОБА_2 ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції. Разом із цим, іншого, ніж звернення до суду загальної юрисдикції із заявою в порядку окремого провадження, способу встановити факт, що має юридичне значення, про який просить заявник, на даний час не існує через відсутність такого виду провадження в судах адміністративної юрисдикції.
За таких обставин суд першої інстанції повинен вирішити справу по суті за тих правових висновків Верховного Суду, що вже сформовані, а висловлення позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 201/5972/22 щодо юрисдикційності справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не може вплинути на повноваження суду розглянути заяву ОСОБА_2 в порядку окремого провадження.
Відповідно до п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з п. 4 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Оскільки ухвала про зупинення провадження постановлена з порушенням норм процесуального права та перешкоджає подальшому провадженню у справі, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали Дарницького районного суду від 18 грудня 2023 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 379, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ст. 389 ЦПК України.
Судді:О. В. Желепа
О. Ф. Мазурик
О. В. Немировська