22 лютого 2024 року
м. Київ
справа №460/1984/20
адміністративне провадження № К/9901/47464/21; К/48612/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,
суддів: Радишевської О.Р., Уханенка С.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції
касаційні скарги Рівненської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора
на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року (головуючий-суддя: Дудар О.М.)
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року (головуючий-суддя: Довгополов О.М., судді: Гуляк В.В., Святецький В.В.)
у справі № 460/1984/20
за позовом ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Офіс Генерального прокурора про зобов'язання вчинення певних дій, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.
1. Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до прокуратури Рівненської області (наказом Офісу Генерального прокурора від 03 вересня 2020 року №410 юридичну особу «Прокуратура Рівненської області» перейменовано без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань у «Рівненську обласну прокуратуру»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Офіс Генерального прокурора (далі - Офіс, третя особа), в якому просив:
-зобов'язати Прокуратуру Рівненської області виплатити компенсацію при звільненні за всі дні невикористаної щорічної відпустки;
-стягнути з Прокуратури Рівненської області середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 11 грудня 2019 року по дату повного розрахунку або на час ухвалення рішення щодо суті спору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при звільненні позивача з органів прокуратури 10 грудня 2019 року з ним не було проведено повний розрахунок, а саме: не виплачено компенсацію за 98 днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 2016 по 2019 роки.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року, адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії Рівненської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації при звільненні за невикористані 98 календарних днів щорічної відпустки;
- зобов'язано Рівненську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 98 календарних днів щорічної відпустки;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позов в означеній частині, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що компенсація за невикористані дні відпустки, як компенсація за час затримки розрахунку при звільненні, за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Судами зазначено, що факт роботи (перебування на посаді та здійснення повноважень керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області) ОСОБА_1 у період з 08 листопада 2016 року по 10 грудня 2019 року відповідачем не заперечується, а тому останній має право на дотримання роботодавцем гарантій, передбачених статтями 83, 116 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про відпустки».
Таким чином, суди дійшли висновку, що Прокуратурою Рівненської області при звільненні 10 грудня 2019 року ОСОБА_1 вимоги ст.116 КЗпП України порушено, належну йому компенсацію за 98 календарних днів щорічної відпустки протиправно не виплачено.
Що стосується позовної вимоги про стягнення з Прокуратури Рівненської області середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції зазначив, що для обрахунку суми середнього заробітку, що підлягає стягненню з роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Оскільки фактичного розрахунку із позивачем в частині виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки відповідачем не проведено, на думку суду, ці позовні вимоги є передчасними.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Рівненська обласна прокуратура та Офіс Генерального прокурора звернулися до Верховного Суду із касаційними скаргами (К/9901/47464/21; К/9901/48612/21) на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року у справі № 460/1984/20, у яких просять їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Рівненська обласна прокуратура в обґрунтування підстав касаційного оскарження вказує, що неправильне застосування норм матеріального права полягає в помилковому тлумаченні статей 5, 9, 24, 49 Закону України «Про відпустки», частин 1, 2 статті 82 Закону України «Про прокуратуру», ст. 116 КЗпП України, а порушення норм процесуального права - у недотриманні судами першої та апеляційної інстанцій вимог статей 2, 6, 242, 322 КАС України.
При цьому зазначає, що у даному випадку відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування вказаних норм права щодо наявності права працівника на основну та додаткову відпустку в разі скасування судового рішення про поновлення працівника на роботі та, як наслідок, застосування статті 116 КЗпП України щодо наявності підстав для виплати компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні.
Окрім того, відповідач зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі № 2а-8044/09/1370, зокрема у пунктах 53-55 щодо правових наслідків скасування судового рішення про поновлення на роботі.
Так, відповідно до постанови Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 817/2166/16 скасовано рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року, якими адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено, а адміністративну справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Отже, датою звільнення ОСОБА_1 на даний час є 07 листопада 2016 року.
Однак, оскільки ОСОБА_1 обіймав посади в органах прокуратури з 19 червня 2008 року (дата призначення в органи прокуратури) по 07 листопада 2016 року (дата звільнення), він не набув необхідного стажу роботи, який надавав би право на додаткову оплачувану відпустку в кількості 15 календарних днів, а відтак мав право на щорічну оплачувану відпустку тривалістю 30 календарних днів за наступні періоди до дати звільнення: з 19 червня 2008 року по 18 червня 2009 року, з 19 червня 2009 року по 18 червня 2010 року, з 19 червня 2010 року по 18 червня 2011 року, з 19 червня 2011 року по 18 червня 2012 року, з 19 червня 2012 року по 18 червня 2013 року, з 19 червня 2013 року по 18 червня 2014 року, з 19 червня 2014 року по 18 червня 2015 року, з 19 червня 2015 року по 18 червня 2016 року; а також на частину щорічної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований період до дати звільнення - з 19 червня 2016 року по 07 листопада 2016 року в кількості 12 календарних днів.
До звільнення позивача ним повністю використані щорічні основні відпустки за період роботи з 19 червня 2008 року по 18 червня 2014 року.
Після поновлення наказом Генерального прокурора №64к від 21 травня 2018 року ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді керівника Сарненської місцевої прокуратури з 08 листопада 2016 року, ним, відповідно до наказів прокурора області № 378 від 29 травня 2018 року, № 868 від 28 вересня 2018 року, № 1149 від 21 грудня 2018 року, № 135к від 31 січня 2019 року, використано право на щорічну основну відпустку за період з 19 червня 2014 року по 18 червня 2017 року в повному обсязі.
Таким чином, оскільки на даний час датою звільнення ОСОБА_1 є 07 листопада 2016 року, то на вказану дату ним повністю використано право на щорічну оплачувану відпустку.
При цьому, якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.
Отже, якщо суд касаційної інстанції скасував рішення суду апеляційної інстанції і визнав звільнення працівника правомірним, рішення про поновлення на роботі втрачає свою силу, а працівник вважається звільненим з дати, зазначеної в наказі про звільнення.
Офіс Генерального прокурора в обґрунтування підстав касаційного оскарження вказує про те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновок щодо застосування частини 1 статті 6, пункту 2 частини 1 статті 9, статті 24 Закону України "Про відпустки", частин 1, 2 статті 82 Закону України "Про прокуратуру", викладеного у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі № 2а-8044/09/1370 щодо правових наслідків скасування судового рішення про поновлення на роботі.
Скаржник зауважує, що скасування постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року та постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року в справі № 817/2166/16 про поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області з 08 листопада 2016 року свідчить про законність звільнення ОСОБА_1 наказом Генерального прокурора від 07 листопада 2016 року № 26к з посади керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області та з органів прокуратури.
Відтак, його перебування на посаді з 08 листопада 2016 року по 10 грудня 2019 року відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20 листопада 2019 року, було незаконним, а тому ОСОБА_1 не набув права на компенсацію щорічних відпусток (основної та додаткової), які надаються виключно прокурорам, які на законних підставах перебувають у трудових правовідносинах з органами прокуратури за відпрацьований календарний рік.
Суд апеляційної інстанції помилково, ґрунтуючись лише на даних з особової картки працівника форми №П-2, зробив висновок, що з 19 червня 2018 року стаж роботи ОСОБА_1 в органах прокуратури становить понад 10 років. При цьому суд не взяв до уваги доводи відповідача про те, що відповідно до постанови Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі №817/2166/16, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, період часу з 07 грудня 2016 року по 13 квітня 2021 року не може вважатися вимушеним прогулом та, відповідно, враховуватися до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку.
Позивачем подано відзив на касаційні скарги, в якому вказано на безпідставність та необґрунтованість доводів скаржників, якими не спростовано законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, а тому останній просить залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.
Позивач зазначає, що факт роботи (перебування на посаді та здійснення повноважень керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області) ним у період з 08 листопада 2016 року по 10 грудня 2019 року відповідачами не заперечується, а тому, як зауважує позивач, він має право на дотримання роботодавцем гарантій, передбачених статтями 83, 116 КЗпП України та статтею 24 Закону України «Про відпустки».
Крім того, в період з 08 листопада 2016 року по 10 грудня 2019 року сплачувалися відповідні податки та страхові внески і позивачу нараховувався страховий стаж, що також спростовує доводи відповідачів, що ОСОБА_1 із прокуратурою не перебував у трудових правовідносинах.
На думку позивача, у разі поновлення працівника судом на роботі він має право використати щорічну основну відпустку за весь час вимушеного прогулу. При цьому її тривалість визначається пропорційно з дати поновлення на роботі й до кінця його робочого року.
Доводи відповідачів, що днем звільнення позивача є 07 листопада 2016 року, спростовуються даними з відкритого сервісу Веб-порталу Пенсійного фонду України, розділу електронна трудова книжка, де зазначено, що 19 червня 2008 року останнього прийнято на роботу до Рівненської обласної прокуратури та 14 квітня 2021 року на підставі п.9 ст.36 КЗпП України звільнено з роботи Рівненської обласної прокуратури.
Також позивач зазначає, що спірні правовідносини у справі №2а-8044/09/1370, на яку посилаються скаржники не є подібними до правовідносин у цій справі, а тому правова позиція не є релевантною до спірних правовідносин.
Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Рівненської обласної прокуратури на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року з підстав, визначених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2024 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд даної справи в порядку письмового провадження на 22 лютого 2024 року.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, ОСОБА_1 з 19 червня 2008 року працював в органах прокуратури на різних посадах.
Згідно з наказом Генерального прокурора від 08 грудня 2015 року №766к призначений на посаду керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області.
Наказом Генерального прокурора від 07 листопада 2016 року №26дк ОСОБА_1 звільнено з посади керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області та з органів прокуратури.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року, у справі №817/2166/16 позов ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 07 листопада 2016 року №26к, поновлено ОСОБА_1 у органах прокуратури на посаді керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області з 08 листопада 2016 року, стягнуто з Прокуратури Рівненської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2016 року по 14 грудня 2017 року на суму 207793,88грн (без урахування податків та обов'язкових платежів).
Наказом Генерального прокурора від 21 травня 2018 року №64к ОСОБА_1 поновлено в органах прокуратури на посаді керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області з 08 листопада 2016 року.
За наслідками касаційного перегляду судових рішень Рівненського окружного адміністративного суду та Житомирського апеляційного адміністративного суду у справі №817/2166/16 постановою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року судові рішення скасовано, адміністративну справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
На підставі постанови Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №817/2166/16 Генеральним прокурором прийнято наказ від 10 грудня 2019 року №506к, яким скасовано наказ Генерального прокурора від 21 травня 2018 року №64к про поновлення ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді керівника Сарненської місцевої прокуратури.
На підставі наказу від 10 грудня 2019 року №506к 10 грудня 2019 року до трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 внесено запис №22 про недійсність запису №21 про поновлення на посаді керівника Сарненської місцевої прокуратури.
12 грудня 2019 року ОСОБА_1 . Прокуратурою Рівненської області було виплачено заробітну плату - розрахунок при звільненні в сумі 2689,12 грн.
Судами також встановлено, що у період з 08 листопада 2016 року (день поновлення на посаді на виконання рішення суду) по 10 грудня 2019 року (день звільнення з посади) позивачу було надано відпустки згідно з наступними наказами:
-від 29 травня 2018 року №378 30 календарних днів за період роботи 19 червня 2014 року - 18 червня 2015 року, відпустка тривала з 04 червня 2018 року по 04 липня 2018 року;
-від 28 вересня 2018 року №868 18 календарних днів за період роботи 19 червня 2016 року - 18 червня 2017 року , відпустка тривала з 01 жовтня 2018 року по 19 жовтня 2018 року;
-від 21 грудня 2018 року №1149 15 календарних днів за період роботи 19 червня 2015 року -18 червня 2016 року, відпустка тривала з 02 січня 2019 по 17 січня 2019 року;
-від 31 січня 2019 року №135к 15 календарних днів за період роботи 19 червня 2015 року -18 червня 2016 року та 11 календарних днів за період роботи 19 червня 2016 року -18 червня 2017 року, відпустка тривала з 04 лютого 2019 року по 01 березня 2019 року.
Вважаючи, що на день звільнення з ним не проведено повний розрахунок, позивач звернувся з даним позовом до суду.
ІІІ. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Приписами частини першої-другої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційних скарг, Верховний Суд виходить із такого.
Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрите з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Спір у цій справі виник у зв'язку із наявністю (відсутністю) права позивача, поновленого на посаді на виконання судового рішення, яке у подальшому було скасоване, на виплату компенсації при подальшому звільненні за всі дні невикористаної щорічної відпустки, в тому числі додаткової, що передбачена частиною другою статті 82 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон №1697-VII), який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Соціальне та матеріально-побутове забезпечення прокурора врегульовано розділом ІХ зазначеного Закону.
Згідно з частинами першою-третьою статті 82 Закону № 1697-VII прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора.
Прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.
Прокурору надаються додаткові та інші відпустки, передбачені законом.
При цьому, Законом № 1697-VII не врегульовано порядок та строки розрахунку з прокурором при звільненні, а також виплата компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
За приписами статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), частини першої статті 24 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР), у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 82 КЗпП і пункту 2 статті 9 Закону № 504/96-ВР час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), включається до стажу, що дає право на щорічну відпустку.
Таким чином, у разі поновлення працівника судом на роботі він має право використати щорічну основну відпустку за весь час вимушеного прогулу або при звільненні отримати компенсацію за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. При цьому її тривалість визначається за період від дати поновлення на роботі.
Подібні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 23 грудня 2020 року у справі № 805/3641/17-а, від 24 лютого 2021 року у справі №818/1551/17, від 03 листопада 2022 року у справі № 540/3508/21 та від 23 березня 2023 року у справі № 540/3179/21 за схожих правовідносин із цією справою.
За пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 504/96-ВР до щорічних відпусток належать: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Отже, у разі звільнення прокурора йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої для прокурорів зі стажем роботи в органах прокуратури понад 10 років, оскільки за змістом пункту 1 частини першої статті 4 Закону №504/96-ВР і наведених приписів спеціального законодавства ця відпустка належить до щорічних відпусток.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
За встановлених обставин цієї справи, позивача вперше звільнено із займаної посади наказом від 07 листопада 2016 року №26 дк, правомірність якого була предметом розгляду у справі № 817/2166/16.
За час розгляду справи № 817/2166/16 судами, оскаржуваний позивачем наказ було скасовано постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року, ОСОБА_1 поновлено в органах прокуратури на посаді керівника Сарненської місцевої прокуратури з 08 листопада 2016 року, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2016 року по 14 грудня 2017 року.
На виконання цих судових рішень наказом Генерального прокурора від 21 травня 2018 року № 64к ОСОБА_1 поновлено в органах прокуратури на посаді керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області з 08 листопада 2016 року.
Поруч із цим, за наслідками касаційного перегляду постановою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року судові рішення у справі № 817/2166/16 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
З цих підстав наказом від 10 грудня 2019 року № 506к до трудової книжки ОСОБА_1 внесено запис №22 про недійсність запису №21 про поновлення позивача, а 12 грудня 2019 року виплачено заробітну плату.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року у справі №817/2166/16 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Прокуратури Рівненської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Тобто, визнано правомірним наказ Генерального прокурора від 07 листопада 2016 року №26дк про звільнення позивача з посади та органів прокуратури.
Беручи до уваги наведене та хронологію обставин цієї справи, оскільки постановою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року судові рішення у справі №817/2166/16 скасовано, а справу направлено на новий розгляд, то рішення про поновлення на роботі втрачає свою силу, а працівник уважається звільненим з дати, зазначеної в наказі про звільнення, зокрема, у випадку цієї справи з 07 листопада 2016 року.
Висновки аналогічного змісту викладені Верховним Судом у постанові від 12 серпня 2021 року у справі № 2а-8044/09/1370 за схожих спірних правовідносин.
Так, у цій постанові Верховний Суд зауважив, що ключовим у цьому випадку для вирішення спору є відповідь на питання про правові наслідки скасування судового рішення про поновлення на роботі та зазначив, що якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.
Суди попередніх інстанцій у цій справі виходили із того, що факт роботи, перебування на посаді та здійснення повноважень ОСОБА_1 у період з 08 листопада 2016 року по 10 грудня 2019 року відповідачем не заперечується, а тому останній має право на дотримання роботодавцем гарантій, передбачених статтями 83, 116 КЗпП України та статті 24 Закону № 504/96-ВР, а тому Прокуратурою Рівненської області при звільненні 10 грудня 2019 року ОСОБА_1 вимоги ст.116 КЗпП України порушено та протиправно не виплачено належну йому компенсацію за 98 календарних днів щорічної відпустки.
Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.
Так, ОСОБА_1 обіймав посади в органах прокуратури з 19 червня 2008 року (дата призначення в органи прокуратури) по 07 листопада 2016 року (дата звільнення) та за вказаний період не набув необхідного стажу роботи, який надавав би право на додаткову оплачувану відпустку тривалістю 15 календарних днів.
У період роботи з 08 листопада 2016 року (поновлено на підставі постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року у справі №817/2166/16) по 10 грудня 2019 року (звільнено на підставі постанови Верховного Суду від 20 листопада 2019 року судові рішення у справі №817/2166/16) ОСОБА_1 використав своє право на щорічні відпустки за цей період.
Так, позивачу було надано відпустки згідно з наступними наказами:
-від 29 травня 2018 року №378 -30 календарних днів за період роботи 19 червня 2014 року - 18 червня 2015 року, відпустка тривала з 04 червня 2018 року по 04 липня 2018 року;
-від 28 вересня 2018 року №868 -18 календарних днів за період роботи 19 червня 2016 року - 18 червня 2017 року , відпустка тривала з 01 жовтня 2018 року по 19 жовтня 2018 року;
-від 21 грудня 2018 року №1149 -15 календарних днів за період роботи 19 червня 2015 року -18 червня 2016 року, відпустка тривала з 02 січня 2019 по 17 січня 2019 року;
-від 31 січня 2019 року №135к -15 календарних днів за період роботи 19 червня 2015 року -18 червня 2016 року та 11 календарних днів за період роботи 19 червня 2016 року -18 червня 2017 року, відпустка тривала з 04 лютого 2019 року по 01 березня 2019 року.
Відтак, у даному випадку відсутні законні підстави для нарахування та виплати Рівненською обласною прокуратурою ОСОБА_1 компенсації за невикористані 98 календарних днів щорічної відпустки.
Вирішуючи питання, щодо права позивача на додаткову оплачувану відпустку тривалістю 15 календарних днів за період з 08 листопада 2016 року по 10 грудня 2019 року, суди попередніх інстанції не врахували, що в межах спірних правовідносин дата звільнення позивача залежала від наслідків вирішення публічно-правового спору у справі № 817/2166/16, адже саме в межах цієї справи вирішувалося питання правомірності наказу Генерального прокурора від 07 листопада 2016 року № 26дк, натомість спір, що розглядається у цій справі, є похідним.
З огляду на те, що у спірних правовідносинах днем звільнення позивача із займаної посади та органів прокуратури є 07 листопада 2016 року, ОСОБА_1 не має права вимагати від відповідача оплати йому щорічної відпустки, в тому числі додаткової тривалістю 15 календарних днів.
Таким чином, колегія суддів погоджується із доводами касаційних скарг про безпідставність відхилення судами попередніх інстанцій доводів відповідача та третьої особи щодо визнання правомірності звільнення ОСОБА_1 рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року у справі № 817/2166/16, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 30 березня 2021 року, у зв'язку із чим днем звільнення позивача є 07 листопада 2016 року.
Таким чином, доводи касаційних скарг, які слугували підставою відкриття касаційного провадження за пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у цій справі.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суди першої та апеляційної інстанції повно встановили обставини справи, але допустили неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень.
Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Беручи до уваги, що у цій справі вирішення спору залежить від застосування норм матеріального права, а у питанні застосування та тлумачення норм матеріального права Верховний Суд є судом, який має повну юрисдикцію, то Суд за правилами частини першої статті 351 КАС України, уважає за необхідне ухвалити нове рішення, не направляючи справу на новий судовий розгляд.
За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Рівненської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації при звільненні за невикористані 98 календарних днів щорічної відпустки та зобов'язання нарахувати та виплатити цю компенсацію, та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову у цій частині.
В неоскаржуваній частині, що не перевіряється Верховним Судом у межах цього касаційного провадження, рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до правил статті 350 КАС України підлягають залишенню без змін.
Судові витрати
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційні скарги Рівненської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора задовольнити.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними дій Рівненської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації при звільненні за невикористані 98 календарних днів щорічної відпустки та зобов'язання Рівненську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 98 календарних днів щорічної відпустки скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині.
В іншій частині рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року залишити без змін.
Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді О.Р. Радишевська
С.А. Уханенко