22 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 300/4520/22 пров. № А/857/3127/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 січня 2023 року у справі № 300/4520/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України про зобов'язання вчинити певні дії (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Гомельчук С.В. в м. Івано-Франківську в порядку письмового провадження), -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України (далі - також ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 січня 2023 року адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова 168) за період з 23.04.2022 по 31.05.2022, виходячи з розміру 100000 гривень з розрахунку за один місяць, але пропорційно усьому часу участі в бойових діях чи за здійснення заходів з національної безпеки і оборони для відсічі і стримування збройної агресії та зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити позивачу зазначену додаткову винагороду.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 січня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що на період дії воєнного стану, зокрема, військовослужбовцям Державної прикордонної служби виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 грн щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої допомоги здійснюється на підставі наказів командирів. Зазначив, що на виконання вимог Постанови № 168 Адміністрацією Державної прикордонної служби України видано наказ від 31.03.2022 № 164-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168» (далі - Наказ № 164-АГ), в пункті 4 якого визначено начальникам регіональних управлінь та органів Держприкордонслужби, до яких відряджені військовослужбовці з інших органів та підрозділів, щомісячно до 5 числа поточного місяця повідомляти органи, в яких ці військовослужбовці проходять службу, про їх безпосередню участь у бойових діях або заходах за попередній місяць. Проте від начальника НОМЕР_2 прикордонного загону повідомлення про безпосередню участь позивача у бойових діях або заходах не надходили, відповідно розмір винагороди не збільшувався до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях або заходах.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи встановлено, що позивач згідно наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби від 11.03.2022 № 77-ОС зарахований до списку особового складу загону, на всі види забезпечення. Позивачу присвоєно військове звання «солдат» та призначено на посаду інспектора прикордонної служби 3 категорії машиніста ескаватора інженерно-позиційної групи відділення інженерного забезпечення прикордонної комендатури швидкого реагування з 11.03.2022.
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби від 29.04.2022 № 135-ВВ «Про особовий склад», який винесений на підставі розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 23.04.2022 № 71-9788/0/6-22, позивач вибув у відрядження до ділянки НОМЕР_2 прикордонного загону з 23.04.2022.
Згідно із наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби від 12.05.2022 № 152-ВВ «Про особовий склад», що винесений на підставі посвідчення про відрядження від 23.04.2022 № 2400, позивач прибув з 10.05.2022 зі службового відрядження з ділянки НОМЕР_2 прикордонного загону.
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби від 10.05.2022 № 149-ВВ «Про особовий склад», який винесений на підставі розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 10.05.2022 № 71-11847/0/6-22, позивач вибув у відрядження до ділянки НОМЕР_4 прикордонного загону з 10.05.2022.
Згідно із наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби від 19.05.2022 № 160-ВВ «Про особовий склад», який винесений на підставі розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 19.05.2022 № 71-13101/0/6-22 вих, позивачу продовжено службове відрядження до ділянки НОМЕР_4 прикордонного загону з 19.05.2022 по 30.05.2022.
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби від 31.05.2022 № 180-ВВ «Про особовий склад», що винесений на підставі посвідчення про відрядження від 10.05.2022 № 2451, позивач прибув з 31.05.2022 із службового відрядження з ділянки НОМЕР_4 прикордонного загону.
У довідці начальника військової частини НОМЕР_5 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) від 02.09.2022 № 12/2223, яка видана на підставі розпорядження Адміністрації ДПСУ від 23.04.2022 № 71/9788/0/6-22, від 19.05.2022 № 71-130101/0/6-22 позивачу, міститься інформація, що старший солдат ОСОБА_1 , який проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , брав безпосередню участь у бойових діях або забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів з 23.04.2022 по 31.05.2022.
В матеріалах справи міститься рапорт позивача від 18.10.2022, поданий на ім'я начальника відділення інженерного забезпечення прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_3 прикордонного загону, а також рапорт від 18.10.2022 року начальника відділення інженерного забезпечення прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_3 прикордонного загону, в якому останній клопоче по суті рапорта ОСОБА_1 , поданий на ім'я першого заступника начальника загону - коменданта прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_3 прикордонного загону.
Відповідачем визнано той факт, що у період з 23.04.2022 по 31.05.2022 ним не нараховувалася та не виплачувалася позивачу додаткова винагорода відповідно до положень Постанови № 168. Це також підтверджується довідкою від 07.12.2022 № 308 про види грошового забезпечення, що нараховані позивачу за період з 01.03.2022 по 31.12.2022.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з доведеності факту безпосередньої участі позивача у спірний період безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та того, що виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів. Відтак, відповідач, з моменту отримання рапорту позивача, мав можливість видати наказ щодо виплати позивачу за період з 23.04.2022 по 31.05.2022 100000 гривень в розрахунку на місяць, пропорційно часу участі у таких діях та заходах, проте останнім такий наказ не було видано. За таких обставин, суд вбачає у діях відповідача протиправну бездіяльність щодо невидачі наказу.
Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин першої - третьої статті 1 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Статтею 2 Закону № 2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Згідно з пунктами 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
Згідно з Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України 25 червня 2018 року № 558 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за № 854/32306, грошове забезпечення означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України 28.02.2022 прийняв Постанову № 168.
Відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах .
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Спірним у межах розгляду даної справи є право на отримання збільшеної виплати додаткової винагороди до 100000 грн. відповідно до Постанови № 168 у період з 23 квітня по 31 травня 2022 року.
Пунктом 1 Наказу № 164-АГ визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Державної прикордонної служби, які проходять військову службу в органах охорони державного кордону (прикордонних загонах) виплачується додаткова винагорода (пропорційно із розрахунку на місяць) в розмірі 30000 гривень, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Відповідно до пункту 2 Наказу № 164-АГ під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» (далі - бойові дії або заходи) слід розуміти виконання військовослужбовцем: бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка веде воєнні (бойові) дії у складі створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій; бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями; бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; з завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій); бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб) (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій); виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій); здійснення заходів з виводу сил та засобів з під удару противника (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій); виконання польотів, пов'язаних з евакуацією військовослужбовців, цивільного населення, озброєння та інших матеріальних засобів з районів бойових дій, виконання бойових завдань кораблями, катерами, морськими суднами в морській, річковій акваторії (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій).
Пунктом 3 Наказу № 164-АГ визначено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі одного з таких документів: бойового наказу (бойового розпорядження); журналу бойових дій (вахтового журналу) або журналу ведення оперативної обстановки або бойового донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постових відомостей (під час охорони об'єкту, на який було здійснено збройний напад, або артилерійський ракетний обстріл); рапорту (донесення) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, КрМО, КаМО, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням, військових звань, прізвищ, імен та по-батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах, начальникам регіональних управлінь та органів Держприкордонслужби, які ведуть (вели) бойові дії та до яких відряджені військовослужбовці, надавати останнім довідку про участь у вказаних заходах із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі.
Відповідно до пункту 4 Наказу № 164-АГ начальникам регіональних управлінь та органів Держприкордонслужби, до яких відряджені військовослужбовці з інших органів та підрозділів, щомісячно до 5 числа поточного місяця повідомляти органи, в яких ці військовослужбовці проходять службу про їх безпосередню участь у бойових діях або заходах за попередній місяць (додаток 2).
Пунктом 5 цього наказу визначено, що виплату додаткової винагороди здійснювати на підставі наказу начальника (командира) Держприкордонслужби. В наказі про виплату додаткової винагороди виходячи з розміру 100000 гривень на місяць, обов'язково зазначати підстави для його видання.
Пунктом 12 Наказу № 164 визначено, що виплата військовослужбовцям додаткової винагороди здійснюється щомісяця (у поточному місяці за попередній) на підставі наказів начальника (командира) органу Держприкордонслужби, а начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби - на підставі наказів вищих начальників (командирів).
З аналізу наведених норм вбачається, що підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100000 грн. є наказ командира, який видається, у разі, якщо особи беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби).
Згідно довідки військової частини НОМЕР_5 від 02.09.2022 № 12/2223 позивач у період з 23.04.2022 по 31.05.2022 брав безпосередню участь у бойових діях або забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
Разом з тим, з довідки НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 15.12.2022 № 20/4694-22 (а.с. 59) встановлено, що відомості щодо безпосередньої участі позивача у бойових діях відсутні.
Як зазначалось вище, підставою для виплати відповідно до Постанови № 168 є саме наказ командира, якому передує документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів, яким є один з таких документів:
- бойовий наказ (бойове розпорядження);
- журнал бойових дій (вахтового журналу) або журнал ведення оперативної обстановки або бойового донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постових відомостей (під час охорони об'єкту, на який було здійснено збройний напад, або артилерійський ракетний обстріл);
- рапорт (донесення) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, КрМО, КаМО, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням, військових звань, прізвищ, імен та по-батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.
Тобто, для виплати винагороди до 100000 грн. має бути підтверджена участь військовослужбовця у бойових діях саме документами із зазначеного вище переліку.
Аналізуючи рапорти позивача та його командирів, колегія суддів зазначає, що такі не підтверджують безпосередню участь ОСОБА_1 , оскільки у таких відсутнє покликання на участь позивача у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань. Крім того, не встановлено, що саме за участь позивача у бойових діях позивач просить виплатити грошове забезпечення у даному рапорті.
До того ж, рапорти, наявні в матеріалах справи, не зареєстровані у відповідача, а рапорт першого заступника начальника загону - коменданта прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_3 прикордонного загону не підписаний, хоча ці докази були прийняті судом першої інстанції до уваги як такі, що доводять підставність позовних вимог.
Крім того, сумнівною є довідка військової частини НОМЕР_5 про участь позивача у бойових діях не лише тому, що вона спростовується іншою довідкою цієї ж військової частини, але і тому, що згідно матеріалів справи у даній військовій частині позивач перебував у відрядженні лише з 23 квітня по 10 травня 2022 року, після чого вибув у відрядження до іншої військової частини (а.с. 29, 30).
В той же час довідка від 2 вересня 2022 року № 12/2223, яка була поза сумнівом прийнята судом першої інстанції до уваги, містить відомості про участь позивача у бойових діях з 23 квітня по 31 травня 2022 року, тоді як з 11 травня 2022 року позивач перебував у відрядженні у НОМЕР_4 прикордонному загоні (а.с. 31-33).
Таким чином, матеріали справи не містять належних та достатніх доказів в підтвердження кількості днів безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, а надані позивачем на розгляд суду докази не можуть вважатися належними і допустимими доказами для визнання протиправною бездіяльності щодо виплати додаткової грошової винагороди у заявленому розмірі, так як не є такими документами в розумінні Наказу № 164-АГ, які надають право позивачу на виплату спірної додаткової грошової винагороди 100000 грн.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що у спірний період з 23.04.2022 по 31.05.2022 у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування позивачу додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168.
Щодо покликання апелянта на пропуск строку звернення до суду з даною позовною заявою, колегія суддів виходить з наступного.
Надаючи оцінку доводам дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд виходить з того, що даний спір є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Питання застосування таких строків у спорах щодо проходження публічної служби, застосування загальних і спеціальних норм, які регулюють такі строки, неодноразово було предметом дослідження у справах, розглянутих Верховним Судом.
Зокрема, у справі № 380/15245/22 (постанова від 25 квітня 2023 року) Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов таких висновків.
« 36. Приписами частин третьої і п'ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
37. Разом з тим, частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
38. Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
39. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
40. Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
40.1. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
42. Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
43. Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21.
44. Разом з тим, Суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
45. Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року.
46. Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
47. З огляду на вказане, висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування до спірних правовідносин частини п'ятої статті 122 КАС України та пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком, а враховуючи, що станом на час звернення позивача до суду діяв карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, тому строк визначений частиною другою статті 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, не підлягає застосуванню, так як такий продовжено на строк дії карантину, який діє на теперішній час.»
Оскільки позивач у справі, що розглядається, звернувся з позовом 7 листопада 2022 року, тобто в період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України, наведені вище висновки Верховного Суду підлягають застосуванню і до спірних правовідносин.
Отже підстави для застосування щодо позовних вимог наслідків пропуску строку звернення до суду відсутні.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню.
Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно частин першої та другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції у справі, що розглядається, не повно встановив обставини справи, не дав належної оцінки встановленим обставинам, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України задовольнити.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 січня 2023 року у справі № 300/4520/22 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України про зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар