22 лютого 2024 рокуСправа № 140/36493/23 пров. № А/857/1891/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Затолочного В.С.,
при секретарі судового засідання - Юрченко М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року (суддя Сорока Ю.Ю., м.Луцьк), -
У грудні 2023 року Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУПФ) звернулося до суду із позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - ВПВР, Управління, ЗМУ відповідно) в якому просило:
скасувати постанову про накладення штрафу від 15.12.2023 ВП №71896418 (далі - Постанова).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 9 січня 2024 року позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В доводах апеляційної скарги вказує, що дії ГУПФ щодо виконання судового рішення у справі №140/966/22 не узгоджуються з резолютивною частиною судового рішення у цій справі, де боржнику зобов'язано здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно з Законом про Державний бюджет на відповідний рік).
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на момент прийняття Постанови (15.12.2023) ГУПФ виконало судове рішення.
Такі висновки суду першої інстанції, не відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права з таких міркувань.
Апеляційним судом, з врахуванням встановленого судом першої інстанції, встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22 березня 2022 року, яке набрало законної сили 22.04.2022, позов ОСОБА_1 задоволено повністю, зокрема, зобов'язано ГУПФ провести ОСОБА_1 з 20.07.2021 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII), що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно з Законом про Державний бюджет на відповідний рік) (далі -Рішення суду).
19.04.2023 для виконання вказаного судового рішення в зобов'язальній частині Волинський окружний адміністративний суд видав стягувачу ОСОБА_1 виконавчий лист №4586//2023 (далі - Виконавчий лист).
За заявою стягувача постановою головного державного виконавця ВПВР Дудою Ю.М. від 26.05.2023 ВП №71896418 відкрито виконавче провадження з виконання Виконавчого листа.
Листом від 26.06.2023 №0300-0306-5/35465 ГУПФ повідомило державного виконавця про те, що ОСОБА_1 проведено нарахування підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік) з 20.07.2021 по 30.06.2023 в сумі 103611,36 грн. Виплата нарахованих коштів буде здійснена в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету (а.с.9-10).
15.12.2023 Постановою на підставі статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) за невиконання Рішення суду на боржника ГУПФ накладено штраф в розмірі 5100 грн.
Як зазначено у Постанові, в резолютивній частині Виконавчого листа чітко зазначено, що пенсіонеру ОСОБА_1 необхідно здійснювати нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік), а ГУПФ проводиться нарахування та виплата, що дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що суперечить резолютивній частині рішення суду (а.с.10 зворотній бік-11).
Відповідно до статті 129-1 Конституції України що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За правилами частин першої-третьої статті 14 КАС судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно із частинами першою, другою статті 370 КАС судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Статтею 1 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Як установлено пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
За правилами частини першої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
За приписами пунктів 1, 16 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Згідно із частиною шостою статті 26 Закону №1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів.
Частиною четвертою статті 19 зазначеного Закону на сторону виконавчого провадження покладено обов'язок невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником.
Згідно із частинами п'ятою, шостою статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Відповідно до частин першої, другої статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Частиною першою статті 75 Закону №1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Згідно із частиною другою статті 75 Закону №1404-VIII у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
З аналізу наведених норм слідує, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання. Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано і таке невиконання сталося без поважних на те причин, тобто коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.
Отже, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановлено факт невиконання (неналежного виконання) боржником судового рішення без поважних причин.
За обставин цієї справи виконавче провадження з примусового виконання Рішення суду відкрито 26.05.2023. Боржник, отримавши постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, мав обов'язок повідомити про виконання рішення суду та надати докази такого виконання протягом 10 робочих днів.
ГУПФ інформувало державного виконавця про виконання Рішення суду листом від 26.06.2023 №0300-0306-5/35465.
При цьому, позивач не заперечує, що за період з 20.07.2021 по 30.06.2023 має заборгованість перед стягувачем в сумі 103611,36 грн, невиплату якої пояснює недостатністю бюджетних призначень з Державного бюджету на цю мету.
Апеляційний суд, також не ставить вказаних обставин у вину позивачу, як не виконання Рішення суду, оскільки відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №405/3663/13-а, невиконання судового рішення ГУПФ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Що ж до виконання рішення суду, в частині нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, то апеляційний суд не погоджується із позицією суду першої інстанції в частині того, що відповідач належно виконав Рішення суду.
Так, судом першої інстанції констатовано і це підтверджено матеріалами справи, що при виконанні Рішення суду, як розрахункову величину для визначення розміру доплати до пенсії застосовано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом станом на відповідний рік виплати, з підстав того, що з 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VIII), та за змістом пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та діями відповідача на виконання Рішення суду, оскільки при виконанні Рішення суду, відповідач повинен був врахувати той спосіб захисту порушеного права, який визначений у резолютивній частині Рішення суду, яке не було змінено чи скасовано і набрало законної сили, а саме те, що в цій резолютивній частині і відповідно до змісту Рішення суду, ГУПФ зобов'язано ГУПФ провести ОСОБА_1 з 20.07.2021 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно з Законом про Державний бюджет на відповідний рік), а не розмірі двох прожиткових мінімумів встановлених на 1 січня відповідного календарного року.
Таким чином, оскаржувана Постанова є підставною і прийнята, як результат неналежного виконання ГУПФ Рішення суду.
Доводи, наведені в апеляційній скарзі є суттєвими та підтверджують помилковість висновків суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на зазначене, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права (неправильне тлумачення), що призвело до безпідставного задоволення позову, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 271, 272, 287, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд
Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції задовольнити.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня проголошення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
В. С. Затолочний
Повне судове рішення складено 22 лютого 2024 року.