20 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 460/18946/23 пров. № А/857/17651/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Ніколіна В.В.,
суддів - Гінди О.М., Гудима Л.Я.,
за участі секретаря судового засідання - Гриньків І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року (суддя - Зозуля Д.П., м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови,-
ОСОБА_1 у серпні 2023 року звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про закінчення виконавчого провадження від 06.06.2023 ВП № 69169749. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на примусовому виконанні у відповідача в межах виконавчого провадження №69169749 перебував виконавчий лист №460/2033/20, виданий Рівненським окружним адміністративним судом 05.05.2022, про зобов'язання ГУ ПФУ нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 796-XII від 28.02.1991, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік). Однак фактично рішення суду у справі №460/95/21 не виконане. Вважає постанову про закінчення виконавчого провадження необґрунтованою, безпідставною і протиправною.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року позов задоволено.
Не погодившись з ухваленим судовим рішення, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що в результаті вчинення виконавчих дій встановлено, що на виконання рішення суду, пенсійним органом перерахунок стягувачу було здійснено., тобто рішення виконується відповідно до покладених зобов'язань в установленому законодавством порядку. Вважає, що при виконанні виконавчого листа 460/2033/20 від 05.05.2022, виданого Рівненським окружним адміністративним судом державний виконавець діяв відповідно до вимог чинного законодавства з повним з'ясуванням всіх обставин.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Учасники справи, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебував виконавчий лист, виданий 05.05.2022 Рівненським окружним адміністративним судом у справі №460/2033/20 про зобов'язання ГУ ПФУ нараховувати та виплачувати з 11.09.2019 ОСОБА_1 доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 796-XII від 28.02.1991, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Так, постановою від 08.06.2022 державним виконавцем на підставі заяви стягувача відкрито виконавче провадження ВП №69169749 з примусового виконання вказаного виконавчого листа.
11.05.2023 державний виконавець звернувся до боржника (ГУ ПФУ в Рівненській області) з вимогою надати інформацію щодо виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/2033/20.
22.05.2023 у відповідь на вказану вимогу, листом №1700-0902-8/45783 ГУ ПФУ в Рівненській області повідомило про перерахунок пенсії із застосуванням двох мінімальних заробітних плат на відповідний рік. При цьому, вказано, що доплата по рішенню суду буде виплачена за наявності відповідного фінансування з Державного бюджету України. Відтак, вважає, що рішення суду виконано ним у добровільному порядку в повному обсязі, а отже наявні всі підстави для закінчення виконавчого провадження.
06.06.2023 державним виконавцем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №69169749 з підстав, визначених п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України “Про виконавче провадження”.
Вважаючи вказану постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження протиправною, позивач звернулася до суду з відповідним позовом.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах виконавчого провадження, крім листа ГУ ПФУ у Рівненській області від 22.05.2023 №1700-0902-8/45783 та протоколу про перерахунок пенсії, жодних доказів, які б свідчили про виплату позивачу нарахованої суми доплати немає, відтак, відсутні підстави вважати рішення суду у справі фактично виконаним в повному обсязі.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частинами 2, 4 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Частинами другою та третьою статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частинами другою, четвертою статті 372 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені в Законі України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі Закон №1404-VIII).
В розумінні статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
При цьому, в силу вимог частини 1 статті 5 Закону №1403-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до положень статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом .
Отже, законодавством не передбачено повноважень державного виконавця здійснювати заходи примусового виконання судового рішення у спосіб, інакший, аніж визначений безпосередньо самим виконавчим документом.
Згідно із вимогами ст.26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, визначений статті 63 Закону № 1404-VIII.
Так, згідно зі статтею 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною 6 статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Таким чином, чинним законодавством визначено певний порядок та механізм виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії. Здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов'язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру.
Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом України "Про виконавче провадження" на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
Висновок аналогічного змісту викладено у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №619/562/18.
Згідно з матеріалами справи, постанова про закінчення виконавчого провадження від 06.06.2023 прийнята державним виконавцем на підставі пункту 9 частини 1 статті 39, статті 40 Закону №1404-VIII.
Підставою для прийняття цієї постанови слугував лист ГУ ПФУ в Рівненській області №1700-0902-8/45783 про фактичне виконання рішення суду.
Так, згідно з пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Як вірно зазначає суд першої інстанції, зміст вказаного листа від 22.05.2023 свідчить, що ГУ ПФУ в Рівненській області лише здійснило перерахунок пенсії із застосуванням двох мінімальних заробітних плат на відповідний рік та здійснює виплату поточної пенсії у встановленому розмірі. Натомість, вказано, що нараховані суми по рішенню суду будуть виплачені за наявності відповідного фінансування з Державного бюджету України.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30.06.2021 у справі №460/2033/20 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 11.09.2019 нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Тобто, виконанням рішення суду у справі та виконавчого листа в межах ВП № 69169749 в повному обсязі буде саме нарахування і виплата позивачу з 11.09.2019 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру.
Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про виплату позивачу нарахованої суми доплати.
За встановленого відсутні підстави вважати рішення суду у справі фактично виконаним у повному обсязі.
На підставі встановленого, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що постанова про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно, за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального повного виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Державний виконавець, приймаючи таку постанову, діяв необґрунтовано, без з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення адміністративного позову.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв'язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року у справі №460/18946/23- без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
Л. Я. Гудим
Повне судове рішення складено 22 лютого 2024 року