22 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 461/4999/23 пров. № А/857/16070/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження м. Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Качмара Івана Остаповича на рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 серпня 2023 року, ухвалене суддею Мироненко Л.Д. у м.Львові, повний текст якого складений 18 серпня 2023 року, у справі № 461/4999/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
21 червня 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача - Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, у якому просила скасувати постанову адміністративної комісії Галицької районної адміністрації ЛМР № 196 від 02 червня 2023 року, а провадження у справі - закрити.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 14 серпня 2023 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, представник позивача - адвокат Качмар Іван Остапович оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За нормами частини другої статті 6 КУпАП органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, забезпечуючи відповідно до Конституції України додержання законів, охорону державного і громадського порядку, прав громадян, координують на своїй території роботу всіх державних і громадських органів по запобіганню адміністративним правопорушенням, керують діяльністю, адміністративних комісій та інших підзвітних їм органів, покликаних вести боротьбу з адміністративними правопорушеннями.
Справи про адміністративні правопорушення відповідно до пункту 1 частини першої статті 213 КУпАП розглядаються адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад.
Так, судом першої інстанції з постанови, винесеної Адміністративною комісією Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №196 від 02.06.2023, встановлено, що ОСОБА_1 12.05.2023 о 10 год. 30 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює діяльність ФОП ОСОБА_2 , перебуваючи на своєму робочому місці, здійснила реалізацію алкогольного напою «Marengo» ємністю 0,75 л, 10-13,5%, в заборонений час, що передбачено Розпорядженням ЛМР № 119.
Вказаною постановою позивач притягнута до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 156 Кодексу України про адміністративні правопорушення та на неї накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 13600 грн.
ОСОБА_1 , вважаючи постанову Адміністративної комісієї Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №196 від 02.06.2023 протиправною, звернулась до суду з вимогами про її скасування та закриття провадження у справі.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Згідно Розпорядження Львівського міського голови № 119 від 19.04.2023 заборонено з 20.04.2023 і до закінчення терміну, на який було введено воєнний стан, продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних та слабоалкогольних напоїв закладам торгівлі та громадського харчування усіх форм власності на території Львівської міської територіальної громади з 21.00 год. до 12.00 год.
Обмеження щодо продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів на загальному рівні встановлені ст.153 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» №481/95-ВР від 19.12.1995 , відповідно до частини 9 якої, сільські, селищні та міські ради в межах території відповідної адміністративно-територіальної одиниці можуть встановлювати заборону продажу пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) (крім закладів ресторанного господарства) у визначений рішенням таких органів час доби.
Главою 17 КУПаП розмежовано підвідомчість справ про адміністративні правопорушення.
Частина перша статті 218 КУпАП передбачає, що адміністративні комісії при виконавчих органах міських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема ч. 2 ст. 156 цього Кодексу.
Відповідальність за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КУпАП настає в разі порушення працівником підприємства (організації) торгівлі або громадського харчування правил торгівлі пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями, тютюновими виробами, електронними сигаретами та рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пристроями для споживання тютюнових виробів без їх згоряння, а саме: торгівля пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями, тютюновими виробами, електронними сигаретами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пристроями для споживання тютюнових виробів без їх згоряння у приміщеннях або на територіях, заборонених законом, або в інших місцях, визначених рішенням відповідного органу місцевого самоврядування як такі, де роздрібна торгівля пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями, тютюновими виробами, електронними сигаретами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пристроями для споживання тютюнових виробів без їх згоряння заборонена, або торгівля пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями, тютюновими виробами, електронними сигаретами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пристроями для споживання тютюнових виробів без їх згоряння через торгові автомати чи особами, які не досягли 18-річного віку, а також продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, тютюнових виробів, електронних сигарет, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пристроїв для споживання тютюнових виробів без їх згоряння особі, яка не досягла 18-річного віку, або продаж тютюнових виробів в упаковках, що містять менш як 20 сигарет або цигарок, чи поштучно (крім сигар), або торгівля пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями, винами столовими у заборонений рішенням відповідного органу місцевого самоврядування час доби - тягне за собою накладення штрафу від чотирьохсот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Враховуючи вищевказані вимоги та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: п.45 Рішення ЄСПЛ у справі "Бочаров проти України" від 17.06.2011р.; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі "Огороднік проти України" від 05.05.2015р.; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохін проти України» від 15.02.2013р.).
При цьому в процесі доказування вини, доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar vs. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі також Конвенція) притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції.
Згідно частини другої статті 6 Конвенції кожен обвинувачений у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Стаття 6 Конвенції встановлює загальні гарантії щодо справедливого судового розгляду при вирішені спору, пов'язаного з правами та обов'язками цивільного характеру, а також при визначенні обґрунтованості будь-якого висунутого особі кримінального обвинувачення, частина друга та третя статті 6 закріплюють гарантії особам при обвинувачені при вчиненні кримінального правопорушення.
Разом з тим, Європейський суд з прав людини (далі - також ЄСПЛ) у своїх рішеннях наголошує, що хоч і за національним законом особа притягується до адміністративної відповідальності, їй фактично пред'явлено «кримінальне обвинувачення» в його автономному розумінні ЄСПЛ, яке повинно тлумачитися в світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання (зокрема, пункт 51 рішення у справі «Михайлова проти російської федерації»).
Відповідно до положень статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Конституційний Суд України в Рішенні від 8 червня 2022 року у справі № 3-20(ІІ)/2022 зазначив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості.
Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Застосовуючи практику Верховного Суду (зокрема, постанова від 4 липня 2018 року у справі №688/788/15-к) апеляційний суд наголошує, що стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і вчинене саме особою стосовно якої складено протокол про правопорушення.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
В свою чергу, за п.1 ст.247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Зазначена норма встановлює обов'язок суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності. Оскільки позивач проти вчинення правопорушення заперечує, відповідач зобов'язаний подати докази на спростування таких заперечень.
В силу ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
В розумінні ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 72 КАС України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 73 КАС України). Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 74 КАС України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 75 КАС України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 76 КАС України).
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За нормами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В обґрунтування доводів, наведених в апеляційній скарзі щодо протиправності оскаржуваної постанови, представник позивача покликається на відсутність належних та допустимих доказів вчинення позивачем правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст. 156 КУпАП.
З наявних у матеріалах справи доказів слідує, що 12.05.2023 інспектором ДОП СДОП ВП ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області капітаном поліції Кузич Ольгою було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 8972800 відносно ОСОБА_1 у зв'язку з вчиненням нею адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 156 КУпАП.
Так, зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення слідує, що ОСОБА_1 12.05.2023 о 10 год. 30 хв. за адресою: вуд. Куліша, 4/2 у м.Львові, перебуваючи на своєму робочому місці, здійснила реалізацію алкогольного напою «Marengo», ємністю 0.75 л, 10-13,5%, в заборонений час, що передбачено Розпорядженням ЛМР № 119.
Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_1 від 12.05.2023, остання вину визнала та пояснила, що здійснила продаж алкогольного напою у заборонений час, оскільки не зауважила котра година.
Відповідачем на обґрунтування правомірності оскаржуваної постанови на розгляд суду надано копію протоколу серії ВАВ № 972800 від 12.05.2023, матеріали фотофіксації, що долучені до протоколу, копії пояснень ОСОБА_1 , копії пояснень ОСОБА_3 від 12.05.2023, копію рапорту від 12.05.2023, копію постанови адміністративної комісії ГРА ЛМР № 196 від 02.06.2023, копію повістки на засідання для розгляду протоколу, докази надсилання та вручення повістки (список згрупованих рекомендованих відправлень, відслідкування трекінгу за штрихкововим ідентифікатором).
Надаючи правову оцінку оскаржуваній постанові на відповідність критеріям правомірності, передбаченим ч.2 ст.2 КАС України, судом слушно враховано, що згідно пояснень, відібраних ДОП СДОП ВП ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області капітаном поліції Ольгою Кузич, позивачем не заперечувався факт продажу алкогольного напою у заборонений Розпорядженням Львіської міської ради №119 від 19.04.2023 час. Водночас, єдиними підставами, на які покликався представник позивача, як на підставу скасування оскаржуваної постанови, є відсутність речових доказів, які б підтверджували факт вчинення позивачем правопорушення, таких як зокрема протоколу вилучення речей і документів, що підтверджують реалізацію алкогольного напою (касового чеку чи самого алкогольного напою).
Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 129 Конституції України забезпечення доведеності вини є однією із основних засад судочинства.
Аналіз норм ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 72, ч. 1 та ч. 2 ст. 73, ст. 75, ч. 2 ст. 77 КАС України свідчить про те, що у справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень правомірність прийнятого владним суб'єктом рішення може доводитись останнім виключно на підставі тих доказів, що були покладені ним в основу прийнятого рішення.
Приписи п. 2 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 2 ст. 77 КАС України мають однаковий за правовою суттю зміст, у силу якого саме владний суб'єкт повинен довести факт вчинення особою протиправного діяння шляхом виявлення факту скоєння такого діяння, повної та всебічної документальної фіксації події, обставин та умов скоєння такого діяння, здійснення належної юридичної кваліфікації діяння (за рахунок вірного обрання та правильного тлумачення належної норми права) і подання до суду здобутих відповідно до закону доказів.
Разом з тим долучені до матеріалів адміністративної справи документи є належними та допустимими доказами в справі про адміністративне правопорушення в розумінні статті 251 КУпАП.
Натомість, пояснення позивача, спрямовані на уникнення несприятливих для неї наслідків у зв'язку із притягненням до адміністративної відповідальності, зокрема покликання на те, що вона жодних пояснень під час складання протоколу та його розгляду адміністративною комісією не надавала, не є беззаперечним доказом неправомірності дій посадової особи відповідача. Ба, більше, як слушно зазначено судом першої інстанції, позивачем не надано доказів звернення до відповідних органів із скаргами на неправомірні дії працівників поліції при складанні протоколу та/або адміністративної комісії при розгляді протоколу.
Судом встановлено, що відповідачем у повному обсязі досліджені обставини справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, як це передбачено ст. 252 КУпАП, при винесенні постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 156 КУпАП.
Слід зазначити, що оскаржувана постанова складена повноважною особою, за своєю формою і змістом відповідає нормам чинного законодавства, розмір штрафу відповідає санкції ч.2 ст. 156 КУпАП.
Доказів упередженості відповідача щодо позивача перед судом не доведено. Підстав для сумніву щодо об'єктивності відповідача щодо позивача не вказано.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження)
Керуючись статтями 139, 242, 272, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Качмара Івана Остаповича залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 серпня 2023 року у справі № 461/4999/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний