Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
22 лютого 2024 року № 520/32791/23
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Зоркіна Ю.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп. НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
установив:
Позивач звернувся до суду з зазначеним адміністративним позовом, у якому просить суд:
визнати протиправними бездіяльність військової частини НОМЕР_2 та Військової частини НОМЕР_3 в частині незвільнення з військової служби гранатометника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти військової частина НОМЕР_2 солдата ОСОБА_1 за сімейними обставинами, а саме у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю ОСОБА_2 на підставі висновку лікарсько-консультативної комісії про необхідність постійного стороннього догляду;
зобов'язати командування військової частини НОМЕР_2 та Військової частини НОМЕР_3 розглянути відповідно до вимог чинного законодавства рапорт гранатометника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти військової частина НОМЕР_2 солдата ОСОБА_1 від 19.07.2023 року та звільнити за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю ОСОБА_2 на підставі висновку лікарсько-консультативної комісії про необхідність постійного стороннього догляду.
Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що він є військовим та звернувшись до відповідача з рапортами про звільнення з військової служби на підставі пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" протиправно неотримував задоволення рапорту. Просить визнати протиправним бездіяльність щодо не звільнення з військової служби за сімейними обставинами та зобов'язати звільнити його з військової служби.
Відповідач в/ч НОМЕР_2 надала суду відзив на адміністративний позов , у якому зазначила про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки діяла у спірних правовідносинах у відповідності до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 ; також у відзиві вказано на те, що позивачу відмовлено у звільненні з військової служби за сімейними обставинами, оскільки надано неналежні документи на підтвердження наявності відповідних обставин.
Представником позивача надано відповідь на відзив, у якому зазанчено про те, що постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» від 12.06.2013 р. № 413, визначає перелік сімейних та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, проте ця деталізація стосується підстав для звільнення військовослужбовців контрактної форми під час мирного часу; розмежування компетенції медико-соціальних експертних комісій та лікарсько-консультативних комісій та надання довідки лікарсько-консультативної комісії про необхідність догляду за особою, якій понад 18 років з метою звільнення з військової служби.
Відповідач, в/ч НОМЕР_4 , повідомлений належним чином про відкриття провадження у справі засобами електронного поштового зв'язку, а також про можливість надати до суду відзив на позовну заяву у визначений судом строк, правом надання відзиву на позовну заяву не скористався без зазначення причин неподання відзиву.
Суд зазначає, що відповідно до положень ч.4 ст.159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. З урахуванням викладеного суд вважає можливим розгляд та вирішення справи на підставі наявних у ній доказів, які є достатніми та належними.
Дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 з 24.02.2022 р. на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 р. № 69/2022 мобілізований до лав ЗС України.
На підставі наказу від 24.02.2022 р. №25 позивача прийнято на військову службу за мобілізацією, призначено на посаду стрілець в/ч НОМЕР_5 та присвоєно звання солдата.
Наразі позивач проходить службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді гранатометник механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти військової частина НОМЕР_2 .
В липні 2023 року позивач ініціював процедуру звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку з необхідністю постійного стороннього догляду за хворою матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №2113, виданої Міською поліклінікою №11 ХМР м. Харкова
Вказаний рапорт разом з долученими до нього документами, в тому числі довідкою лікарсько-консультативної комісії, 22.07.2023 скерований для прийняття рішення в порядку п.225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 до військової частини НОМЕР_3 .
Як зазначено у відзиві військової частини НОМЕР_2 за наслідками розгляду рапорту у військовій частині НОМЕР_3 позивачу відмовлено у звільненні з військової служби з підстав того, що ним не надано документу ( медичного висновку МСЕК).
Перевіряючи оскаржувані рішення відповідачів на відповідність приписам ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частин 1,3 статті 172 СК України, дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов'язаних із наданням такого піклування.
Згідно положень ст. 202 СК України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України визначає Закон України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-XII передбачено зокрема такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону №2232-XII, а у ч.4 цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (п.1), під час воєнного стану (п. 2).
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.
Так, відповідно до п.п. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються з військової служби під час воєнного стану через, зокрема, такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Отже, необхідною умовою для звільнення із служби під час воєнного стану на підставі вищевказаних обставин є
необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду
відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Лише за наявності відповідних обставин та вказаних умов особа може бути звільнена через вказані сімейні обставини на підставі п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII.
При цьому, суд наголошує, що відповідно до частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі - Положення №1153/2008).
Відповідно до пунктів 6, 7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Згідно з пунктом 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених ч. 9 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Пунктом 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: 2) під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та п. 3 ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:- підстави звільнення з військової служби;- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військовою обліковою спеціальністю;- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з положеннями пункту 241,260 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин. Під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.
Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджено наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454 (надалі по тексту - Інструкція про організацію виконання Положення).
Положеннями п.1.5 визначено, що для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об'єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються, зокрема, Подання (додаток 1), рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі (додаток 2), План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (далі - План переміщення на посади) (додаток 16), серед іншого, звільнення з військової служби.
Пунктом 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
На підставі пункту 12.9 Інструкції про організацію виконання Положення документи на звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються безпосередньо до служби персоналу, підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби, у таких випадках звільнення: за підставами, передбаченими пунктами «г» - «е» частини третьої, підпунктами «а», «ґ», «д», «е» пункту 1, підпунктом «в» пункту 2 частини четвертої, підпунктами «д», «е», «є», «и» - «о» пункту 1, підпунктами «д», «е», «є», «з» - «м» п. 2, п. 3 , п 5, підпунктами «д» - «і» п. 1, підпунктами «ґ» - «з» п. 2, п. 3 ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції /п.12.11/.
Факт вказаного вище підпорядкування військової частини НОМЕР_2 Військовій частині НОМЕР_3 сторонами не заперечується.
Судом встановлено, що згідно з пунктом 2.1.6 Інструкції із діловодства Збройних Сил України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2012 № 124 рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Аналіз наведених норм законодавства України дає підстави для висновку, що звільнення військовослужбовця з військової служби із підстави зазначеної у рапорті здійснюється, після отримання такого рапорту. Військова частина оформлює документи про звільнення військовослужбовця з військової служби та подає їх посадовій особі, яка видає наказ про звільнення у випадку задоволення рапорту.
Законодавством не передбачено чіткого строку, протягом якого командир зобов'язаний розглянути саме рапорт на звільнення та звільнити військовослужбовця. Кожен військовослужбовець має право, щоб його звернення було розглянуто в межах розумних термінів. Для регулювання термінів розгляду рапортів застосовуються норми цивільного законодавства, зокрема Закону України "Про звернення громадян". А відповідно до нього звернення можуть розглядатися та вирішуватися невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня отримання їх у разі, якщо вони не потребують додаткового вивчення. Загальний строк - один місяць та за необхідності може бути продовжений до 45 днів.
Отже, за загальним правилом рапорт на звільнення має бути розглянутий командиром протягом 30 днів з моменту його реєстрації в стройовій частині. Розглянутим вважається рапорт той, по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином. Відповідь на рапорт має містити рішення з посиланням на акти законодавства та роз'ясненням порядку оскарження.
Вищенаведене узгоджується із пунктом 117 Закону України "Про дисциплінарний статут Збройних Сил України", за яким пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді.
Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Як вже зазначалось вище, у зв'язку з не бажанням продовжувати військову службу та з метою реалізації права на звільнення, передбаченого пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232, позивач звернувся до відповідача (військової частини НОМЕР_2 ) із рапортом про звільнення з військової служби у запас, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із необхідністю здійснення догляду за матір'ю.
Згідно Журналу реєстрації вихідних документів військової частини НОМЕР_2 , супровідного листа від 22.07.2023 за вих. № 3359 на адресу відповідача 2 (військової частини НОМЕР_3 ), у порядку підлеглості (підпорядкованості), направлено для вирішення по суті подання на звільнення позивача з військової служби та додатки до нього.
Доказів розгляду вказаного рапорту /подання відповідачами суду не надано.
Проте у відозві на адміністративний позов представником в/ч НОМЕР_2 зазначено, що за результатами розгляду наданих документів позивачеві відмовлено у задоволенні рапорту про звільнення, оскільки на підтвердження вказаних у рапорті обставин заявником надано висновок лікарської комісії медичного закладу (ЛКК), а не висновок МСЕК .
Щодо повноважень ЛКК та МСЕК на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, то суд враховує таке.
Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, регламентована процедура проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до пп.1 п.11 цього Положення міські, міжрайонні, районні комісії визначають:- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
У наведеному формулюванні прав та обов'язків МСЕК відсутнє поняття «постійного догляду», є лише право визначати необхідність догляду, стороннього нагляду, проте не постійного догляду.
При цьому доцільно звернути увагу, що поняття «сторонній догляд» є не є тотожним поняттю «постійний догляд», оскільки перше говорить про те, ким надається догляд, а друге, коли надається такий догляд. При цьому, «постійний догляд» це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
Водночас, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказу Міністерства охорони здоров'я від 09.04.2008 №189, при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я утворюються ЛКК (п.1 розділу III).
Згідно з п.3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК , в тому числі належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені за результатом перевірки уповноваженими лікарями, перелік яких затверджується правлінням Пенсійного фонду України, обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пункт 4 розділу ІV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, визначає, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:- форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці;- висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-2/о « Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з п.2, 3 цієї Інструкції висновок призначений для реєстрації когнітивних порушень які виникають при захворюваннях (органічні психічні розлади (F00-F09), розумова відсталість (F70-F79), порушення рухової активності (паралічі), соціальна дезадаптація, інвалідність І групи тощо). Когнітивні порушення можуть спостерігатися у симптокомлексі наступних розладів психіки (F10-F19), шизофренія (F20), первазивні розлади розвитку (F84), нейродегенеративні захворювання (хвороба Альцгеймера, Паркінсона тощо), судинні захворювання головного мозку (інсульти, інфаркти мозку, церебральний атеросклероз), нейроінфекція, наслідки черепно-мозкової травми, новоутворення, метаболічні порушення та інтоксикації, аутоімунні захворювання, генетичні захворювання тощо. Висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги. Висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 лютого 2012 року № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974
Суд зазначає, що дійсно є недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання «яким документом необхідно підтверджувати необхідність здійснення постійного догляду» та «який орган має видавати цей документ».
Проте суд звертає увагу на те, що п.п. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII передбачена альтернатива документів, якими можна підтвердити необхідність догляду за особою для звільнення з військової служби, а тому суд не вбачає підстав не приймати до уваги висновку лікарсько-консультативної комісії про наявність у матері позивача когнітивних порушень, унаслідок яких вона потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №2113, виданої Міською поліклінікою №11 ХМР м. Харкова.
Щодо посилання відповідача на приписи постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» від 12.06.2013 р. № 413, де визначено перелік сімейних обставин, які можуть бути підставою для звільнення, визначає на необхідності постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка) підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років, як підстави відмови у задоволенні позовних вимог, суд вважає їх необгрунтованими.
Так, у преамбулі постанови КМУ № 413 від12.06.2013 року зазначено, що вона прийнята відповідно до статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, статті 106 Кодексу цивільного захисту України, пункту 35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 10 серпня 2012 р. № 470, пункту 28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29 жовтня 2012 р. № 618, Кабінет Міністрів України.
Зі змісту ст.26 Закону № 2232-XII вбачається, що звільнення через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України стосується: військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу; військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у мирний час; військовослужбовці, які проходять кадрову військову службу, звільняються з військової служби у мирний час, тобто приписи постанови КМУ від 12.06.2013 № 413 не є релевантними до спірних правовідносин.
Відповідно до ч.1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи наведені норми, ту обставину, що військовою частиною НОМЕР_2 на виконання п.1.5 Інструкції про організацію виконання Положення направлено для вирішення по суті подання на звільнення позивача з військової служби та додатки до нього до військової частини НОМЕР_3 , суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання бездіяльності військової частини НОМЕР_2 в частині незвільнення позивача з військової служби та похідної вимоги про зобов'язання командування військової частини НОМЕР_2 розглянути відповідно до вимог чинного законодавства рапорт від 19.07.2023 року та звільнити за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю ОСОБА_2 на підставі висновку лікарсько-консультативної комісії про необхідність постійного стороннього догляду.
Натомість суд вважає, що у даному випадку наявна протиправна бездіяльність, що виразилась у не розгляді рапорта позивача від 19.07.2023 за вх. № 4498 про звільнення з військової служби у запас, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» саме військовою частиною НОМЕР_3 .
При цьому суд зауважує, що відповідно до норм чинного законодавства, прийняття рішення за рапортом належить до повноважень ВЧ НОМЕР_3 , у зв'язку з чим суд не може перебирати на себе функцію державного органу та вирішувати по суті рапорт. Крім того, прийняттю рішення передує певна процедура, яка включає в себе, зокрема, прийняття та реєстрацію рапорту, доданих до нього документів; перевірку документів та відомостей необхідних для правильного розгляду рапорту.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд також враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
В той же час, з метою ефективного захисту прав позивача та з урахуванням повноважень суду і відповідача у даній справі, суд може зобов'язати командування військової частини розглянути рапорт позивача з урахуванням висновків суду.
За таких обставин, суд вважає належним та необхідним способом захисту порушеного права позивача визнати протиправною бездіяльність командування військової частини № НОМЕР_3 щодо не розгляду рапорта від 19.07.2023 гранатометника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти військової частина НОМЕР_2 солдата ОСОБА_1 , зобов'язавши командування військової частини № НОМЕР_3 розглянути рапорт від 19.07.2023 гранатометника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти військової частина НОМЕР_2 солдата ОСОБА_1 по суті, з прийняттям рішення з урахуванням висновків суду.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 210 КАС України, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до положень ст.139 КАС України.
Керуючись статтями 14, 243-246, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково
Визнати протиправною бездіяльність командування військової частини № НОМЕР_3 щодо не розгляду рапорту від 19.07.2023 вх.4498 гранатометника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти військової частина НОМЕР_2 солдата ОСОБА_1 про звільнення у запас за сімейними обставинами
Зобов'язати командування військової частини № НОМЕР_3 розглянути рапорт від 19.07.2023 вх.4498 гранатометника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти військової частина НОМЕР_2 солдата ОСОБА_1 про звільнення у запас за сімейними обставинами по суті, з прийняттям рішення з урахуванням висновків суду.
В іншій частині вимог позов залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст. 293, 295-297 КАС України.
Суддя Зоркіна Ю.В.