22 лютого 2024 року Справа № 480/1410/23
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кравченка Є.Д., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/1410/23 за позовом ОСОБА_1 до Управління ДМС України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Управління ДМС України в Сумській області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Сумській області від 13.01.2023 № 1 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Сумській області від 13.01.2023 № 1 про скасування посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 28.03.2014 року громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Сумській області повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України про скасування рішення від 13.01.2023 № 1 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що 13 січня 2023 року позивач отримав рішення Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, згідно якого, дозвіл на імміграцію було скасовано на підставі пункту 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» та згідно вимог п.п. 1 п. 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 321 скасовано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1 від 28.03.2014 року.
Позивач вважає вказані рішення протиправними, оскільки рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну може бути прийнято лише з підстав, які перелічені у ст. 12 Закону України «Про імміграцію». У той же час, як стверджує позивач, підозра за вчинення кримінального правопорушення йому не оголошувалася, до адміністративної відповідальності щодо загроз національній безпеці позивач не притягувався, працівниками поліції та іншими правоохоронними органами не затримувався, скарги на нього до правоохоронних органів не надходили.
Позивач зазначає, що він уродженець міста Середина-Буда, Середино-Будського району Сумської області, Україна, зареєстрований та постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Був одружений із громадянкою України - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від шлюбу має двох синів: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Також, зазначає, що маю нерухомість на території України, а саме квартиру у місті Середина-Буда, Шосткинського району, Сумської області.
Крім того, позивач стверджує, що на даний час він доглядає за своєю матір'ю громадянкою України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Позивач зазначає, що його матір постійно хворіє та потребує стороннього догляду і він як рідний син зобов'язаний за нею піклуватися. Батько позивача - ОСОБА_7 , помер ІНФОРМАЦІЯ_6 у м. Середина-Буда.
Позивач зазначає, що не можу та не хоче покидати територію України, бо це його Батьківщина, як громадянин РФ, який має в Україні родину та нерухомість, проживає тут не один рік, має проблеми з отриманням українського громадянства через складну процедуру виходу з громадянства Росії. Щоби стати громадянином України, потрібна довідка про відмову від російського паспорта, проте отримати її можна лише особисто і лише на території Росії. Позивач у позовній заяві наголошує, що у РФ, аби людина позбулася громадянства, відмову від нього має затвердити особисто президент. На даний час коли Росія воює з Україною позивач не може поїхати до Росії через загрозу арешту за свою проукраїнську позицію.
Враховуючи викладене, позивач вважає оскаржувані рішення протиправними, а своє право порушеним, із-за чого змушений звернутися із даним позовом до суду.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Від Управління ДМС у Сумській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав, зазначивши, що дії Управління щодо прийняття оскаржуваного рішення є законними, а рішення УДМС у Сумській області № 1 від 13.01.2023 про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в України є таким, що не підлягає скасуванню.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов є таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Позивач ОСОБА_1 є громадянином Російської Федерації, уродженець міста Середина-Буда, Сумської області. В Україну позивач прибув у 2011 році по національному паспорту номер № НОМЕР_2 , виданому 21.04.2010 (а.с. 36).
Рішенням ВГІРФО УМВС України в Сумській області від 25.10.2011 громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , надано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі пункту 3 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію», як особі, яка має право на набуття громадянства України за територіальним походженням (а.с. 34 зв. бік).
16.11.2011 громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 (а.с. 38), яку 28.03.2014 у зв'язку з непридатністю обміняв на посвідку серії НОМЕР_1 (а.с. 5).
Листом від 30.08.2022 № 2418 Управління Служби безпеки України в Сумській області повідомило Начальника Управління ДМС України в Сумській області про те, що у ході виконання завдань, покладених на Службу безпеки України, Управлінням на підставі статті 24 Закону України "Про службу безпеки України", статті 7 Закону України "Про контррозвідувальну діяьність", було отрмано інформацію стосовно причетності громадянина російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , документований посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 ) до діяльності, яка становить загрозу національній безпеці України. З урахуванням зазначеного, з метою попередження загроз національній безпеці України, її національним інтересам, визначених п. 6 ч. 1, п. 1. ч. 3, ч. 4-5 ст. 3 Закону України "Про національну безпеку України", п.п. 7, 20 розділу 2 "Стратегії забезпечення державної безпеки України", затвердженої Указом Президента України від 16.02.2022 № 56/2022 та на підставі підпункту 1 пункту 64 "Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2018 року № 321, ст. 12 Закону України "Про імміграцію" Управління Служби безпеки України у Сумській області проінформувало Управління ДМС України у Сумській області про наявність підстав для скасування ОСОБА_2 дозволу на іміграцію та посвідки на постійне проживання (а.с. 29).
З метою уточнення викладеної в поданні інформації, Управління ДМС України у Сумській області листом від 14.09.2022 № 5901.5-4462/59.3-22 звернулося до Управління Служби безпеки України у Сумській області з проханням надати документи, які підтверджують факт причетності іноземця до діяльності, спрямованої на загрозу національній безпеці України (а.с. 29 зв. бік).
У відповідь на вказаний запит Управління Служби безпеки України у Сумській області листом від 04.10.2022 № 3072 повідомило Управління ДМС України у Сумській області, що інформація щодо причетності громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до протиправної діяльності становить службову інформацію і не може бути розголошена (а.с. 30).
13.01.2023 Управлінням ДМС України у Сумській області прийнято рішення № 1 про скасування дозволу на імміграцію громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , яким скасовано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі пункту 3 частини 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" та посвідки на постійне проживання від 16.11.2011 серії НОМЕР_3 та від 28.03.2014 серії НОМЕР_1 на підставі вимог підпункту 1 пункту 64, підпункту 4 пункту 72 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 321.(а.с. 31).
Вважаючи рішення Управління ДМС України у Сумській області від 13.01.2023 № 1 неправомірним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
Питання надання дозволу на імміграцію, скасування такого дозволу регулюється Законом України "Про імміграцію" та Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі - Порядок №1983).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про імміграцію" №2491-ІІІ від 07.06.2001 (Закон №2491-ІІІ) імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
Згідно ст.12 Закону №2491-ІІІ, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:
1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;
2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;
3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;
4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.
Відповідно до статті 13 Закону №2491-ІІІ якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України.
Згідно із статтею 14 Закону №2491-ІІІ особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію чи його скасування.
Відповідно до пункту 21 Порядку №1983, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро, Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці 2 пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу (пункт 22 Порядку №1983).
Згідно пункту 23 Порядку №1983, ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.
Частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону України «Про Службу безпеки України» на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.
До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Згідно із пунктом 13 частини першої статті 24 Закону України «Про Службу безпеки України» Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в'їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.
Тобто, саме на Службу безпеки України, як на орган, що наділений унікальною компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб'єктів загроз (реальних та/або потенціальних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, покладено обов'язок, в тому числі вживати заходи превентивного характеру з метою протидії розвідувальній, розвідувально-підривній діяльності проти України.
Судом встановлено, що ініціатором скасування дозволу на імміграцію в позивача є Управління Служби безпеки України у Сумській області, у зв'язку з причетністю громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 до діяльності, яка становить загрозу національній безпеці України та з метою попередження загроз національній безпеці України, її національним інтересам.
Відтак, враховуючи, що діяльність ОСОБА_1 суперечить інтересам забезпечення національної безпеки України, Управління служби безпеки України у Сумській області, відповідно до положень пунктів 21-22 Постанови КМУ "Про затвердження Порядку формування квоти імміграції Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень" від 26.12.2002 року №1983, а також положень пункту 3 ст. 12 Закону України "Про імміграцію", клопоче щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну, а також посвідки на постійне проживання в Україні громадянину РФ ОСОБА_2 . Дане подання відповідачем отримано 30.08.2022 та зареєстровано за вх. № 4457/1/5901-22.
Рішенням Управління Державної міграційної служби України у Сумській області від 13.01.2023 № 1 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну та видані на його підставі посвідки на постійне проживання.
Статтею 1 Закону України "Про основи національної безпеки" надано визначення поняттю національна безпека, відповідно якого національна безпека визначається як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров'я, охорони дитинства, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, кібербезпеки та кіберзахисту, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв'язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам; загроза національній безпеці визначається як наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.
Загрози національній безпеці України визначаються у Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, інших документах з питань безпеки та оборони, які схвалюються Радою національної безпеки і оборони України та затверджуються указами Президента України (п. 19 ст. 1, п. 5 ст. З Закону України "Про національну безпеку").
Указом Президента України від 14.09.2020 року №3 29/2020 введено в дію Стратегію національної безпеки України, якою визначено, що однією із загроз національній безпеці є розвідувально-підривна діяльність проти України спеціальних служб іноземних держав, насамперед Російської Федерації (п. 19 Стратегії).
Разом з тим, суд зауважує, що оскільки лист Служби безпеки України, наданий в межах своєї компетенції, не містить ознак управлінського акта з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб'єктів права та не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, тож обґрунтованість зазначеної у такому листі інформації має перевірятися органом ДМС як суб'єктом управлінської діяльності, який на підставі цього листа приймає рішення, що є предметом перевірки у адміністративному судочинстві. У свою чергу рішення ДМС як суб'єкта управлінської діяльності повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх суб'єктів управлінської (адміністративної) діяльності, що регулюється іншими нормативними актами.
Відповідно подання Управління Служби безпеки України у Сумській області у ході виконання визначених законодавством завдань, отримана інформація про діяльність, що створює загрозу національній безпеки, з боку громадянина РФ ОСОБА_1 .
Суд враховує, що Управлінням Державної міграційної служби України в Сумській області з метою перевірки відомостей викладених у поданні, звернулося до Управління Служби безпеки України у Сумській області з листом з проханням надати документи, які підтверджують факт причетності іноземця до діяльності, спрямованої на загрозу національній безпеці України. Натомість, у відповідь на вказаний запит Управління Служби безпеки України у Сумській повідомило, що інформація щодо причетності громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до протиправної діяльності становить службову інформацію і не може бути розголошена.
Служба безпеки України, в силу своїх повноважень, за результатами розслідування та встановлення відповідних фактів, розцінила діяльність та поведінку позивача, як одну із потенційних загроз національній безпеці, здоров"ю, захисту прав і законних інтересів громадян та інших осіб, які знаходяться на території України. При цьому, в силу приписів Закону України "Про державну таємницю" встановлена Управлінням СБУ інформація не підлягає розкриттю, а Служба безпеки не має обов'язку доводити факту вчинення іноземцем дій, що загрожують національній безпеці. В свою чергу, УДМС у Сумській області, не вправі надавати оцінку таким результатам розслідування та висновкам Служби безпеки.
З приводу доводів позивача щодо втручання органу державної влади в його особисте та сімейне життя, суд вважає за необхідне зазначити, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану з 24.02.2022 року, який діє і на сьогодні, в Україні тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, серед яких стаття 32 Конституції України, де зазначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Оскільки в Україні діє воєнний стан при якому обмежується норма статті 32 Конституції України, то дії УДМС у Сумській області не можуть вважатися такими, що суперечать положенням Конституції України.
На думку суду, враховуючи стан війни у якому перебуває наша держава, прийняте відповідачем рішення є співмірнім та пропорційним між застосованими до позивача заходами, передбаченими частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та його інтересами і правами, зокрема правом на повагу до сімейного життя подружжя.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішень Управління Державної міграційної служби України у Сумській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну та про скасування посвідки на постійне проживання громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , оскільки вони прийняті на підставі подання Служби безпеки України та в межах повноважень, передбачених чинним законодавством.
Стосовно того, що у позивача є побоювання щодо його арешту, то в матеріалах справи відсутні докази щодо кримінальних справ та/або перебування його в статусі підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Відсутні у матеріалах справи і будь-які інші докази у підтвердження доводів позивача щодо можливого його переслідування у країні походження через його проукраїнську позицію.
Позивач не навів жодних доказів щодо існування реального негативного переслідування, а покликається на можливість його арешту, що є виключно припущенням.
До того ж, особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію чи його скасування (ст. 14 Закону України "Про імміграцію").
Поряд з цим, суд зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За встановлених вище обставин, суд не вбачає протиправності рішення відповідача у спірних правовідносинах, оскільки таке рішення прийнято на підставі та у межах повноважень, передбачених чинним законодавством.
Щодо рішення про скасування посвідки на постійне проживання, то слід зазначити, що згідно статті 13 Закону України "Про імміграцію" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Виходячи з вищезазначеної норми скасування та вилучення посвідки є похідним від рішення про скасування дозволу на імміграцію, а відтак оскільки підстав для скасування рішення, яким скасовано дозвіл на імміграцію, відсутні підстави для скасування рішення, яким скасовано посвідку на постійне проживання.
Частиною 1 статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За правилами частини 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
У відповідності до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги наведене у своїй сукупності, суд приходить до висновку, що відповідач діяв в межах відповідних приписів чинного законодавства, у зв'язку з чим позовні вимоги є такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до правил статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління ДМС України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.Д. Кравченко