Справа № 420/5444/24
21 лютого 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Бутенка А.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Одеської обласної військової адміністрації, Виконавчого комітету Одеської міської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Громадська організація «Одеська вірменська община» про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
Стислий зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Одеської обласної військової адміністрації, виконавчого комітету Одеської міської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Громадська організація «Одеська вірменська община», в якій просив:
- визнати дії виконавчого комітету Одеської міської ради, Одеської обласної військової адміністрації - в частині відмови в наданні дозволу на організацію та проведення мирного заходу: мітингу в період з 24 лютого 2024 року - 25 березня 2024 року, до повного виконання вимог членів вірменської діаспори, за адресою АДРЕСА_1 , кількістю учасників заходу - 100 - 300 осіб - неправомірними;
- усунути перешкоди ОСОБА_1 в організації та проведенні мирного заходу: мітингу в період з 24 лютого 2024 року - 25 березня 2024 року за адресою м. Одеса, вул. Гагарінське плато, 5;
- заборонити Виконкому Одеської міської ради, Одеській обласній військовій адміністрації втручання у здійснення права на свободу мирних зібрань, а саме мітингу в період з 24 лютого 2024 року - 25 березня 2024 року за адресою м. Одеса, вул. Гагарінське плато, 5, з кількістю учасників заходу - 100 - 300 осіб.
Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з метою організації проведення мирного заходу на території м. Одеса, в період з 26 лютого 2024 року - 25 березня 2024 року звернувся до виконавчого комітету Одеської міської ради та до Одеської обласної військової адміністрації із заявами про надання дозволу на проведення вказаного заходу. Однак, листами йому було відмовлено у наданні дозволу на проведення вказаного заходу. Вважаючи відмову протиправною позивач звернувся до суду з цим позовом.
21.02.2024 року від представника Виконавчого комітету Одеської міської ради надійшов відзив на позовну заяву в обґрунтування якого зазначено, що позивач звернувся до Виконавчого комітету Одеської міської ради з проханням ухвалити рішення про надання дозволу на організацію та проведення мирного заходу: мітингу в період з 24.02.2024 року -25.03.2024 року, до повного виконання вимог членів вірменської діаспори за адресою - м. Одеса, вул. Гагарінське плато, буд. 5, кількістю учасників заходу - 100-300 осіб. Частиною 1 ст. 39 Конституції України передбачено лише сповіщення органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій. При цьому, жодними положеннями чинного законодавства не передбачено прийняття органами місцевого самоврядування рішень про надання або відмову у наданні дозволу на організацію та проведення мирного заходу. У відповідь на лист ОСОБА_1 Департамент внутрішньої політики Одеської міської ради у листі зазначив про те, що згідно з п. 3 Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року та згідно з п. 8 ч. 1 ст. 8 Закону України від 12.05.2015 року № 389-VIII (зі змінами) «Про правовий режим воєнного стану» у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного сану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, зокрема передбачені ст. 39 Конституції України, щодо права збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Відповідно, проведення масових заходів у вищезазначеному періоді призупинено. Листом додатково повідомлено, що згідно із Законом України «Про правовий режим воєнного стану» питання проведення масових заходів відносяться до компетенції Одеської державної військової адміністрації.
Заяви чи клопотання від сторін не надходили.
Процесуальні дії, вчинені судом.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20.02.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами, за окремою категорією термінових адміністративних справ передбачених статтею 281 КАС України; зобов'язано відповідачів подати відзив на позовну заяву у строк до 12:00 год. 21.02.2024 року.
Суд звертає увагу, що на виконання Закону України "Про доступ до судових рішень", ухвалу суду було оприлюднено також і в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
У той же час, Одеська обласна військова адміністрація не скористалася своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду про продовження строків на подання відзиву чи інших заяв по суті справи не направлено, а відтак, враховуючи положення ч. 6 ст.162 КАС України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
Громадська організація «Одеська вірменська община» не скористалася своїм правом подати письмові пояснення щодо позову, з викладенням своїх аргументів і міркувань на підтримку або заперечень проти позову.
Обставини справи.
ОСОБА_1 07.02.2024 року звернувся до Одеської обласної військової адміністрації із заявою про надання дозволу на організацію та проведення мирного заходу, а саме: мітингу в період з 24 лютого 2024 року - 25 березня 2024 року, до повного виконання вимог членів вірменської діаспори, за адресою м. Одеса, вул. Гагарінське плато, 5, кількістю учасників заходу - 100 - 300 осіб.
Метою проведення заходу - є протестування проти політики адміністрації Громадської організації «Одеська вірменська община». Передбачається використання таких атрибутів мітингу, як масова аудиторія, наявність промовців, лозунгів, закликів (усні, друковані, письмові). Передбачається підвищений рівень шуму при проведенні мітингу, в тому числі у зв'язку з використанням звуковідтворювальної апаратури.
Листом від 16.02.2024 року Одеська обласна військова адміністрація повідомила, що на період дії правового режиму воєнного стану до його скасування/припинення або до видачі окремого наказу, у залежності від того, яка з цих подій настане раніше, на території Одеської області заборонено проведення мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій на підставі наказу Одеської обласної державної (військової) адміністрації та Оперативного стратегічного угруповання військ «Одеса» від 18 серпня 2023 року № 18 «Про заборону проведення деяких масових заходів на території Одеської області в умовах воєнного стану».
12.02.2024 року позивач звернувся до Виконавчого комітету Одеської міської ради із заявою про надання дозволу на організацію та проведення мирного заходу, а саме: мітингу в період з 24 лютого 2024 року - 25 березня 2024 року, до повного виконання вимог членів вірменської діаспори, за адресою м. Одеса, вул. Гагарінське плато, 5, кількістю учасників заходу - 100 - 300 осіб.
Листом від 16.02.2024 року Департаментом внутрішньої політики Одеської міської ради повідомлено, що згідно з п.3 Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 та згідно п.8 ст.8 Закону України №389-VIII від 12.05.2015р. (зі змінами) «Про правовий режим воєнного стану» у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, зокрема передбачені ст. 39 Конституції України, щодо права збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Відповідно, проведення масових заходів у вищезазначеному періоді призупинено.
Позивач вважаючи, що відповідачі чинять перешкоди у реалізації права на свободу мирних зібрань, звернувся до суду із цим позовом.
Джерела права й акти їх застосування.
Реалізація права на мирні зібрання в Україні регулюється актами національного та міжнародного законодавства.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікована Верховною Радою України згідно із Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», гарантує кожній особі, серед інших прав і свобод, право на свободу зібрань та об'єднання. Зокрема, частиною першою статті 11 Конвенції передбачено право кожного на свободу мирних зібрань і свободу об'єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів.
Статтею 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікованого ще Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 року №2148-VIII, також визнається право на мирні збори. Зазначена стаття визначає, що користування цим правом не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які накладаються відповідно до закону і які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної чи суспільної безпеки, громадського порядку, охорони здоров'я і моральності населення або захисту прав та свобод інших осіб.
Мирні зібрання можна розтлумачити як масові заходи громадян, відкриті й доступні кожному, хто бажає взяти у них участь. Мирні заходи найчастіше проводяться з метою вираження ставлення тих чи інших груп, об'єднань громадян до суспільних явищ та проблем, привернення уваги органів влади до них та є однією із форм безпосередньої демократії. Основною рисою мирних зібрань є мирний характер їх проведення.
Частиною другою статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що здійснення прав на свободу зібрань та об'єднання не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів держави.
Право громадян України на мирні зібрання гарантується також ст. 39 Конституції України громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно статті 92 частини 1 пункту 1 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина.
Статтею 1 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року на 30 діб.
У подальшому строк дії воєнного стану в Україні продовжувався указами Президента 133/2022 від 14.03.2022 року, № 259/2022 від 18.04.2022 року, № 341/2022 від 17.05.2022 року, № 573/2022 від 12.08.2022 року, № 757/2022 від 07.11.2022 року, № 58/2023 від 06.02.2023 року, 254/2023 від 01.05.2023 року, № 451/2023 від 26.07.2023 року, № 734/2023 від 06.11.2023 року та Указом Президента № 49/2024 від 05.02.2024 року, яким строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.
Так, статтею 3 Указу Президента № 62/2022 визначено, що у зв'язку із введенням воєнного стану в Україні можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також можуть вводитись тимчасові обмеження щодо прав і законних інститутів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо вирішення відповідно до закону питань про проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, спортивних, видовищних та інших масових заходів; здійснення контролю за забезпеченням при їх проведенні громадської безпеки і порядку.
Частинами 1-2 ст. 4 Закону № 389-VIII передбачено, що на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації.
Рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування.
Указом Президента України «Про утворення військових адміністрацій» 24 лютого 2022 року № 68/2022, на виконання Закону України «Про правовий режим воєнного стану» утворено, зокрема, Одеську обласну військову адміністрацію.
У відповідності до ч.2 ст. 3 Закону № 389-VIII військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов'язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
Згідно із п.8 ч.1 ст. 8 Закону № 389-VIII, в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема, забороняти проведення мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій, інших масових заходів.
Висновки суду.
Виходячи з норм Основного Закону, мирні зібрання є одним із засобів відстоювання людиною і громадянином своїх прав, свобод та інтересів у демократичному суспільстві. Право громадян на свободу мирних зібрань в Україні гарантується та захищене державою, яка зобов'язана забезпечити його ефективну реалізацію.
Здійснення цього права не підлягає жодним обмеженням, крім випадків установлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Законодавством встановлений порядок проведення реалізації прав громадян на мирні зібрання, мітинги, походи і демонстрації, який не потребує від суб'єктів, які мають намір провести вказані заходи, отримувати будь-якій дозвіл від органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування. Проте реалізація таких прав буде правомірною лише за умови завчасного сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зазначених мирних зібрань, мітингів, походів і демонстрацій, та відсутності судового рішення про обмеження прав на реалізацію цих прав.
Мирні зібрання розглядаються як одна із форм безпосередньої демократії та мають на меті вираження свого ставлення до суспільних проблем та явищ тощо. Держава повинна вжити всіх можливих заходів до забезпечення здійснення свого права усіма учасниками громадських акцій.
У своєму рішенні від 11 квітня 2013 року Європейський суд з прав людини у справі "Вєрєнцов проти України" (заява № 20372/11), відзначив, що парламентом України не було введено в дію жодного закону, який би регулював порядок мирних демонстрацій, хоча статті 32 та 92 Конституції України чітко вимагають того, щоб такий порядок було встановлено законом, тобто, актом парламенту України. Суд погоджується з тим, що державі може знадобитися певний час для прийняття законодавчих актів протягом перехідного періоду, він не може погодитися з тим, що затримка понад двадцять років є виправданою, особливо коли йдеться про таке фундаментальне право як свобода мирних зібрань.
Водночас, слід зазначити, що відповідно до статті 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.
Згідно статті 12 цього Закону, сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях.
Суд зазначає, що ч. 1 ст. 39 Конституції України передбачено лише сповіщення органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій. При цьому, жодними положеннями чинного законодавства не передбачено прийняття органами місцевого самоврядування рішень про надання або відмову у наданні дозволу на організацію та проведення мирного заходу.
Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, які заявлені до відповідача Виконавчого комітету Одеської міської ради, щодо визнання протиправними дії щодо відмови в наданні дозволу на організацію та проведення мирного заходу є безпідставними.
Щодо позовних вимог до Одеської обласної військової адміністрації, суд зазначає наступне.
Звертаючись до суду з позовом в порядку статті 281 КАС України, позивач повинен довести створення органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування дійсних перешкод у реалізації права на мирні зібрання чи втручання у їх проведення.
Обґрунтовуючи наявність перешкод у реалізації права на свободу мирних зібрань, позивач вказує на відсутність нормативно-правових документів, які регулюють суспільні відносини на території Одеської області та надають право на проведення мирних заходів у період дії правового режиму воєнного стану.
При цьому позивач вказує, що в Київській та Тернопільській областях також були заборонені мирні заходи, проте розроблені відповідні нормативно-правові документи, що надають право, у виключних випадках, звертатись до виконкомів сільських, місцевих рад із заявами про проведення мирних заходів.
Суд звертає увагу, що встановлення обмеження, як і рішення про повну заборону зібрання має узгоджуватися з положеннями частини 2 статті 39 Конституції України, з якої вбачається, що будь-яке обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань може бути застосовано судом лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Визначення терміна «національна безпека» надано у ст.1 Закону України «Про національну безпеку України» від 21 червня 2018 року № 2469-VIII, яка вбачає у ній захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.
Згідно зі ст. 3 цього Закону об'єктами національної безпеки є: людина і громадянин - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності; суспільство - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держава - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.
Національні інтереси України відповідно до зазначеного Закону - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.
Відповідно до п.3 ст.1 Закону України «Про національну безпеку України» громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз.
Тлумачення понять «національна безпека», «громадський порядок», «громадська безпека» та інших, що стосуються окремих положень щодо обмеження прав, містяться також у Сіракузьких принципах тлумачення обмежень і відступів від положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, схвалених економічною та соціальною радою Організації Об'єднаних Націй у 1985 році.
Так, згідно з названим актом «громадський порядок» можна визначити як сукупність норм, які забезпечують життєдіяльність суспільства або як низку основоположних принципів, на яких побудовано суспільство. Повага до прав людини є частиною громадського порядку. Громадський порядок необхідно тлумачити в контексті задач конкретного права, яке обмежено з цієї підстави.
Під «громадською безпекою» мається на увазі захист від загрози безпеці людей, їхньому життю або фізичному здоров'ю, а також серйозних збитків їхньому майну.
В свою чергу, згідно з частиною другою статті третьої Закону № 389-VIII передбачається, що військове командування в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов'язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
Отже, право на мирні зібрання в умовах введеного в Україні воєнного стану може обмежуватись.
Чинним законодавством України передбачено можливість втручання держави за певних обставин у право на проведення мирних зібрань, зокрема і шляхом заборони їх проведення, за умови, що такі обмеження встановлені законом.
Судом встановлено, що спільним наказом Одеської обласної військової адміністрації та Оперативного угруповання військ «Дунай» від 18 серпня 2023 року № 18 «Про заборону проведення деяких масових заходів на території Одеської області в умовах правового режиму воєнного стану», зважаючи на високу загрозу для життя та здоров'я людей, спричинену збройною агресією проти України, з метою забезпечення громадської безпеки і порядку, збереження життя цивільних осіб, на території Одеської області заборонено проведення мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій на період дії правового режиму воєнного стану до його скасування/припинення або до видачі окремого наказу, у залежності від того, яка з цих подій настане раніше.
Отже, чинним законодавством України передбачено можливість втручання держави за певних обставин у право на проведення мирних зібрань, зокрема і шляхом заборони їх проведення, за умови, що такі обмеження встановлені законом.
Законом України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено право військових адміністрацій запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, зокрема, забороняти проведення мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій, інших масових заходів на період дії правового режиму воєнного стану.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Розподіл судових витрат.
Судом встановлено, що позивачем при поданні позовної заяви не було сплачено судовий збір.
Частиною 7 статті 281 КАС України встановлено, що суд приймає позовну заяву щодо усунення перешкод та заборону втручання у здійснення права на свободу мирних зібрань незалежно від сплати судового збору. У разі несплати судового збору на момент вирішення справи суд одночасно вирішує питання про стягнення судового збору відповідно до правил розподілу судових витрат, встановлених цим Кодексом.
Так, правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, визначені Законом України «Про судовий збір».
Підпунктом 1 п.3 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що ставки судового збору встановлюються у таких розмірах, зокрема, за подання до адміністративного суду позовної заяви немайнового характеру, яку подано фізичною особою, справляється судовий збір в сумі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу станом на 01 січня 2024 року становить 3028,00 гривень.
Враховуючи, подання фізичною особою до суду позову, який містить вимогу немайнового характеру, судовий збір сплачується у розмірі 1211,20 грн. (3 028,00 грн. * 0,4 = 1211,20 грн.).
Відтак, розмір судового збору який підлягав сплаті при поданні позовної заяви становить 1211,20 грн.
Із врахуванням того, що позивач не сплачував судовий збір за подання позову суд вважає за необхідне стягнути з позивача законодавчо визначений мінімальний розмір несплаченого судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст.2, 6, 7, 9, 12, 77, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Одеської обласної військової адміністрації (пр-т Шевченка, 4, м. Одеса, 65032, код ЄДРПОУ 00022585), виконавчого комітету Одеської міської ради (пл. Думська, 1, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 04056919), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Громадська організація «Одеська вірменська община» (вул. Гагарінське плато, б. 5, м. Одеса, 65009, код ЄДРПОУ 20937217) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір на користь Держави до спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач коштів - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача - UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету 22030106, призначення платежу *;101; за рішенням № 420/5444/24) за подання позовної заяви у розмірі 1211,20 грн.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Бутенко
.