22 лютого 2024 р. № 400/473/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаГоловного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54008,
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
16 січня 2024 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач) про:
визнання дій відповідача про відмову у призначені пенсії від 24.10.2023 № 104250017154 позивачці та незарахування страхового стажу періодів роботи згідно записів у трудовій книжці серія НОМЕР_1 ;
зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки періодів роботи згідно записів у трудовій книжці серія НОМЕР_1 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії.
Позов позивачка обґрунтувала тим, що:
на неї не може перекладатись відповідальність за ведення її трудової книжки;
відповідачем не було здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити її страховий стаж;
відмова відповідача у проведенні перерахунку її пенсії обмежує її конституційне право на соціальних захист;
відповідач безпідставно відмовив їй у зарахуванні періодів роботи з 01.04.1992 по 31.10.1995.
02.02.2024 від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити в задоволенні позовних вимог позивача повністю. Відзив аргументовано тим, що:
на підставі наданих до заяви про призначення пенсії документів період її постійного проживання (роботи) в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становив 3 роки 4 місяці 4 дні (з 28.11.1988 по 31.03.1992), що є недостатнім для призначення пенсії відповідно до статті 56 Закону України «Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ);
відповідач зарахував до страхового стажу позивачки всі періоди її роботи згідно із даними трудової книжки НОМЕР_1 від 27.07.1988 та Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, встановленому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Розглянувши заяви по суті, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
Позивачка має статус громадянки, яка постійно проживала або постійно працювала на території зони посиленого радіологічного контролю (категорія 4), що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 , виданим Київською обласною державною адміністрацією від 11.05.2000.
Відповідно до Інформації управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради про реєстрацію місця проживання особи від 20.09.2023 № 15.2-03/1580 позивачка проживає у м. Біла Церква з 01.06.1993.
Згідно із відомостями трудової книжки позивачки НОМЕР_1 від 27.07.1988:
з 01.09.1986 по 30.06.1988 вона навчалася у Вінницькому середньому кооперативному профтехучилищі № 1 (запис № 1);
з 04.07.1988 по 05.10.1988 працювала кухаром стажером у Погребіщенському госпрозрахунковому об'єднанні підприємств громадського харчування (записи №№ 2 і 3);
з 28.11.1988 по 31.03.1992 - кухаром їдальні № 56 об'єднання № 2 Білоцерківського управління громадського харчування (записи №№ 4-7);
з 01.04.1992 по 31.10.1995 - кухаром у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Слав'янка» (записи №№ 8 і 9).
В архівній довідці трудового архіву Білоцерківської міської ради від 06.10.2023 № 1566/06-04 вказано, що згідно з наказів начальника Виробничо-торгівельного об'єднання громадського харчування з особового складу за 1988-1992 роки позивачка значиться кухаром 4-го розряду їдальні № 56 об'єднання № 2 управління громадського харчування з 28.11.1988 по 31.03.1992; юридична адреса Виробничо-торгівельного об'єднання громадського харчування: вул. Росьова, 6, м. Біла Церква, Київська область, 09100.
17.10.2023 позивачка у 54-річному віці звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області із заявою за призначенням пенсії відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ, що дає право на зменшення пенсійного віку.
У зв'язку з тим, що призначення / перерахунок пенсії здійснюється за екстериторіальним принципом, вищенаведена заява позивачки була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області, яке 24.10.2023 прийняло рішення № 104250017154 про відмову у призначенні пенсії.
Вказане рішення про відмову аргументовано тим, що у позивачки відсутнє право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ у зв'язку з не підтвердженням факту проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю на 01.01.1993 не менше 4 років. У рішенні зазначено, що в інформації від 20.09.2023 № 15.02-03/1580 про реєстрацію місця проживання особи в м. Біла Церква Київської області відсутня інформація про її проживання в місці посиленого радіологічного контролю за період з квітня 1986 року по травень 1993 року. Факт роботи позивачки на підприємстві, розташованому в зоні посиленого радіологічного контролю з 28.11.1988 по 31.03.1922 (03 роки 04 місяці 04 дні) підтверджується трудовою книжкою НОМЕР_1 від 27.07.1988 та архівною довідкою від 06.10.2023 № 1566/06-04.
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивачка звернулася до суду з цим позовом. Позивачка переконана, що відповідач порушив її право на отримання пенсії за віком.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.
Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 1 частини першої статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) встановлено, що право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідних для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з абзацами другим і восьмим частини першої статті 26 Закону № 1058-ІV починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2023 по 31.12.2023 - не менше 30 років.
Відповідно до абзацу шостого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу:
потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, 2 роки* та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Згідно з приміткою до частини першої статті 55 Закону № 796-ХІІ початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Таким чином, потерпілі від Чорнобильської катастрофи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4 років та з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період, мають право на зменшення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, та страхового стажу, зменшеного на кількість зменшення пенсійного віку, на 2 роки та додаткового 1 рік за 3 роки проживання, але не більше 5 років.
Відтак відповідно до статті 26 Закону № 1058-ІV і статті 55 Закону № 796-ХІІ на призначення пенсії за віком у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 зі зменшенням пенсійного віку і страхового стажу на 5 років (тобто з 55-річного віку за наявності 25 років страхового стажу) мають право потерпілі від Чорнобильської катастрофи, які:
або прожили чи відпрацювали у зоні посиленого радіологічного контролю 15 років, з них не менше 4 років станом на 01.01.1993;
або прожили чи відпрацювали у зоні посиленого радіологічного контролю 9 років, з них не менше 4 років станом на 01.01.1993, у тому числі, з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період загалом.
Пунктом 4 частини першої статті 14 Закону № 796-ХІІ закріплено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи:
особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Отже, до 4 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відносяться особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Відповідно до частини четвертої статті 15 Закону № 796-ХІІ підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про періоди проживання, роботи на цих територіях.
Згідно з частиною третьою статті 65 Закону № 796-ХІІ посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Пунктом 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51 (чинного на час видачі 11.05.2000 позивачці відповідного посвідчення серії В-П), посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», іншими актами законодавства.
Згідно з пунктом 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51, особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.
З аналізу наведених норм права слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи та надає право пільги, встановлені Закону № 796-ХІІ, зокрема на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Різного роду довідки про періоди роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях, тощо, є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 588/538/16-а, від 22.01.2019 у справі № 295/1087/17 і від 08.06.2022 у справі № 805/3752/18-а.
Відтак посвідчення серії В, форма якого визначена Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51, є документом, що підтверджує той факт, що особа, якій його видали, постійно проживала або постійно працювала чи постійно навчалася на території зони посиленого радіологічного контролю не менше чотирьох років станом на 01.01.1993.
Суд встановив, що позивачка має статус громадянки, яка постійно проживала або постійно працювала на території зони посиленого радіологічного контролю (категорія 4), що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 , виданим Київською обласною державною адміністрацією 11.05.2000.
Це означає, що під час видачі позивачці вказаного посвідчення уповноваженим органом перевірялись обставини проживання позивачки у зоні посиленого радіологічного контролю не менше чотирьох років станом на 01.01.1993. В протилежному випадку, у разі не підтвердження таких обставин, позивачка не отримала б вказаного посвідчення серії В.
Відсутність будь-яких інших документів не може бути підставою для відмови потерпілій від Чорнобильської катастрофи в призначені пенсії відповідно до Закону № 796-ХІІ. Такі обставини повинні трактуватись на користь особи.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 805/3752/18-а.
Тому суд прийшов до висновку про те, що наявність у позивачки посвідчення серія В є достатньою підставою для підтвердження факту проживання, роботи та / або навчання позивачки у зоні посиленого радіологічного контролю на 01.01.1993 не менше 4 років.
У розписці-повідомлені зазначено, що до заяви позивачки за призначенням / перерахунком пенсії, яку вона подала 17.10.2023 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, позивачка додала «Посвідчення постраждалого від ЧАЕС НОМЕР_2 ».
Отже, позивачка подала до органів Пенсійного фонду України належний документ, який підтверджує обставину її роботи та / або проживання в зоні посиленого радіологічного контролю не менше чотирьох років станом на 01.01.1993, а отже що відповідно до частини першої статті 55 Закону № 796-ХІІ вона має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку.
Оскільки в рішенні від 24.10.2023 № 104250017154 підставою для відмови позивачці у призначені пенсії зазначено виключно відсутність підтвердження факту проживання (роботи) позивачки у зоні посиленого радіологічного контролю на 01.01.1993 не менше 4 років, тому, враховуючи вищевикладене, воно є протиправним.
Однак, у позовній заяві позивачка просить суд зарахувати до її страхового стажу періоди її роботи згідно із записами її трудової книжки НОМЕР_1 .
В оскаржуваному рішенні зазначено, що до страхового стажу позивачки зараховано всі періоди, і він становить 29 років 05 місяців 11 днів. Вказані обставини також підтверджуються розрахунком стажу позивачки Форма РС-право за пенсійною справою № 104250017154.
Тому позовні вимоги у відповідній частині задоволенню не підлягають.
Відтак, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанова Верховного Суду від 07.02.2020 у справі № 826/11086/18).
У постанові Верховного Суду 25.03.2020 у справі № 752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов'язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може та зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.
Вище суд встановив, що:
рішення відповідача від 24.10.2023 № 104250017154 є протиправним;
єдиною підставою для відмови у призначені позивачці пенсії за віком слугувало необґрунтоване невстановлення факту проживання (роботи) позивачки у зоні посиленого радіологічного контролю на 01.01.1993 не менше 4 років.
Основною позовною вимогою позивачки є визнання протиправними дії відповідача щодо незарахування до страхового стажу періодів її роботи згідно із записів трудової книжки.
Водночас вона не просить визнати протиправним і скасувати рішення від 24.10.2023 № 104250017154.
На переконання суду без визнання протиправним і скасування рішення від 24.10.2023 № 104250017154, яким позивачці відмовлено у призначенні пенсії, обраний спосіб захисту позивачки є недостатнім для захисту її прав та законних інтересів і може призвести до повторних звернень до суду.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява № 40450/04).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (пункт 95 рішення ЄСПЛ у справі «Аксой проти Туреччини» від 18.12.1996 (заява № 21987/93).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (пункт 101 рішення ЄСПЛ у справі «Джорджевич проти Хорватії» від 24.07.2012 (заява № 41526/10); пункти 36-40 рішення ЄСПЛ у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» від 06.11.1980 (заява № 7654/76). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011).
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Тому суд прийшов до висновку, про необхідність виходу за межі позовних вимог шляхом:
визнання протиправним і скасування рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії від 24.10.2023 № 104250017154;
зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії за віком від 17.10.2023 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Квитанцією до платіжного доручення від 08.01.2024 підтверджується понесення позивачкою судових витрат у розмірі 1211,20 грн на сплату судового збору за подачу адміністративного позову, а тому ця сума підлягає відшкодуванню шляхом стягнення на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54020; код за ЄДРПОУ: 13844159) задовольнити частково.
2. Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївські області про відмову у призначенні пенсії від 24.10.2023 № 104250017154.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54020; код за ЄДРПОУ: 13844159) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) про призначення пенсії за віком від 17.10.2023 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
4. У задоволені решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54020; код за ЄДРПОУ: 13844159) судовий збір у розмірі 1211 (Одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
7. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
8. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.Г.Ярощук
Рішення складено в повному обсязі 22 лютого 2024 року