Справа № 738/1681/23 Головуючий у 1 інстанції Волошина Н. В.
Провадження № 33/4823/144/24
Категорія -
19 лютого 2024 року місто Чернігів
Чернігівський апеляційний суд в складі: судді апеляційного суду Акуленко С.О., за участю захисника-адвоката Замури Л.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Менського районного суду Чернігівської області від 14 грудня 2023 року,
Цією постановою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Макошине Корюківського (Менського) району Чернігівської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Стягнуто з нього на користь держави судовий збір в сумі 536 грн. 80 коп.
Судом встановлено, що 21.09.2023 року, близько 15 год. 13 хв. по вул. Жолобок, 6 у смт. Макошине, керував автомобілем «ВАЗ2109», д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота), від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння в установленому законом порядку та за допомогою приладу Драгер відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5. Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати, а провадження по справі закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що висновки суду, викладені в постанові, не відповідають фактичним обставинам справи.
Посилаючись на вимоги ст. ст. 307, 308, 301 КУпАП, ст. 53 КК України, він має можливість реалізувати своє право на розстрочку, але постановою його цього права позбавляють одразу.
Зазначає, що в постанові суд посилається на порушення ним п. 23.5 ПДР щодо порядку буксирування транспортного засобу, а також п. 23.8 ПДР щодо дій водія, які він повинен зробити перед початком буксирування, але відповідної постанови за порушення саме цих правил дорожнього руху на ОСОБА_1 чи іншого водія винесено не було.
З відеозапису не вбачається зупинка транспортного засобу, а також, що він перебуває за кермом автомобіля та порушив правила дорожнього руху, вказані в постанові. Вказує, що на момент під'їзду патруля він стояв біля автомобіля і не намагався туди сісти, пояснював, що автомобіль зламаний.
Відсутність підтвердження буксирування допустимими доказами, а не припущеннями, які зробив суд, не доводить вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, а тому не дає права посадовим особам вимагати документи на перевірку та вимагати проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
З відеозапису, на який послався суд, вбачається зупинка службового автомобіля, а також інші провокаційні дії, які спрямовані на притягнення його до адмінвідповідальності.
Вказує, що на місці події йому не роз'яснено права та обов'язки.
На думку апелянта, об'єктивною стороною правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є керування транспортним засобом у стані сп'яніння, тобто, доказова база має бути спрямована саме на доведення одночасно двох обставин: керування транспортним засобом і перебування у стані сп'яніння. В цьому випадку, транспортний засіб має бути законно зупинений працівниками поліції, в протилежному випадку протиправність зупинки може поставити під сумнів й подальшу процедуру освідування.
Посилаючись на висновки Верховного Суду у справі №404/4467/16-а від 20.02.2019, вказує, що керування транспортним засобом це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух - для зміни напрямку руху чи швидкості транспортного засобу. Перебування за кермом транспортного засобу, яке знаходиться в нерухомому стані, не може свідчити про вчинення останнім правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, та не доводить факт керування.
У оскаржуваній постанові обґрунтування вини апелянта ґрунтується тільки на припущеннях на аналізі сказаного ОСОБА_1 , який перебуває у недієздатному стані, про що свідчить його зовнішній вигляд та його поведінка, висловлювання, тому він не розуміє, що ведеться постійна відеозйомка.
Оскарживши постанову суду поза строком апеляційного оскарження, просить поновити пропущений процесуальний строк, визнавши причини пропуску поважними.
Заслухавши пояснення захисника, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Наведені апелянтом доводи щодо підстав для поновлення апеляційного строку є переконливими та з метою забезпечення апеляційного оскарження судового рішення, суд вважає за можливе задовольнити клопотання про поновлення апеляційного строку.
У судовому засіданні апеляційного суду захисник-адвокат Замура Л.П. підтримала апеляційну скаргу та просила закрити провадження стосовно ОСОБА_1 за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Вказувала, що в матеріалах адміністративної справи відсутні докази керування ОСОБА_1 транспортним засобом та зупинки його працівниками поліції під час рух. Зокрема, з відеозапису видно, що ОСОБА_1 не керує транспортним засобом, проте суд 1 інстанції поклав його в основу вироку. На момент подій, які розглядаються, транспортний засіб був у несправному стані. Суддя зробила припущення, що є недопустимими.
ОСОБА_1 в судовому засіданні суду 1 інстанції вину не визнав та показав, що 21.09.2023 року він не керував транспортним засобом, оскільки напередодні автомобіль зламався, він залишив його на дорозі, а 21.09.2023 року попросив знайомих відбуксирувати автомобіль до місця його проживання. Не заперечував, що перебував у стані алкогольного сп'яніння.
Відповідно до вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
Протоколом про адміністративне правопорушення встановлено факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп'яніння, відмови його від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку, що є порушенням вимог п 2.5 ПДР.
Обставини вчинення апелянтом адміністративного правопорушення судом першої інстанції встановлені вірно.
Ці обставини підтверджуються дослідженими в судовому засіданні суду першої інстанції доказами, а саме: відеозаписом, на якому зафіксовано, що на дорозі, в зустрічному напрямку патрульному автомобілю, перебувають два автомобілі. Із транспортного засобу «ВАЗ», зі сторони водійського місця, виходить водій ОСОБА_1 , під час спілкування з яким працівники поліції виявили у нього ознаки алкогольного сп'яніння, запропонували йому пройти огляд на визначення стану алкогольного сп'яніння у визначеному законом порядку, проте ОСОБА_1 відмовився. Крім того, з відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 намагався домовиться з працівниками поліції щодо не складання стосовно нього протоколу про адміністративне правопорушення. Окрім цього, на відеозаписі зафіксовано визнання ОСОБА_1 факту буксирування транспортним засобом та вживання алкогольних напоїв. За повідомленням водія, який буксирував автомобіль ОСОБА_1 та перебував на місці події, встановлено, що ОСОБА_1 в центрі селища попросив взяти автомобіль на буксир та дотягнути додому, на що він погодився. Під час буксирування ОСОБА_1 вдарив його автомобіль в задню частину, але він не має до нього претензій. Будь-яких зауважень чи заперечень щодо порядку оформлення протоколу працівниками поліції ОСОБА_1 на місці не зазначав, із заявами про неправильність дій чи порушення його прав під час складання протоколу до компетентних органів не звертався і матеріали справи таких даних не містять. Також з переглянутого відеозапису не вбачається наявність у ОСОБА_1 поведінки, яка б свідчила про його недієздатність, про що зазначено у апеляційній скарзі.
Направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 21.09.2023 року, актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, з яких вбачається, що у ОСОБА_1 були наявні ознак алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з ротової порожнини.
Цим доказам суд дав належну оцінку і вірно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Доводи апелянта про те, що він не керував транспортним засобом спростовуються відеозаписом, яким встановлено, серед іншого з пояснень ОСОБА_1 та очевидця подій, що ОСОБА_1 перебував за кермом транспортного засобу, який буксирувався.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно п.1.10 Правил дорожнього руху буксирування - це переміщення одним транспортним засобом іншого транспортного засобу, яке не належить до експлуатації автопоїздів (транспортних составів) на жорсткому чи гнучкому зчепленні або способом часткового навантаження на платформу чи на спеціальне опорне пристосування; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії.
Пунктом 23.5 ПДР встановлено, що буксирування механічного транспортного засобу на жорсткому або гнучкому зчепленні повинно здійснюватися лише за умови, що за кермом буксированого транспортного засобу перебуває водій.
Керування транспортним засобом - це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що особа яка перебуває за кермом буксированого транспортного засобу є водієм і відповідно, суб'єктом адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП.
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 , знаходячись за кермом автомобіля, який буксирувався, на проїзній частині, керував ним, виконуючи функції водія, оскільки транспортний засіб рухався на буксирі, а під час руху змінював напрямок руху.
Протокол про адміністративне правопорушення складено з дотриманням вимог ст. 256 КУпАП та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України та МОЗ України 09.11.2015 року № 1452/735. Тому твердження апелянта про протилежне не заслуговує на увагу.
Аналіз доказів у сукупності підтверджує, що ОСОБА_1 роз'яснено процедуру проведення огляду на стан сп'яніння, а також настання можливих наслідків у разі незгоди водія, які полягають у складанні протоколу про адміністративне правопорушення.
Інші твердження апелянта, зокрема щодо не роз'яснення прав на місці події, неповідомлення причини зупинки, висновків суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, не спростовують, та не є підставою для скасування судового рішення.
Слід зазначити, що пункт 1.3 ПДР зобов'язує учасників дорожнього руху знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Відповідно до вимог п.2.5 ПДР, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
У разі невиконання вимог п.2.5 ПДР, передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
В рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Таким чином, висновки суду першої інстанції, викладені у постанові, є обґрунтованими, належним чином вмотивованими, та вони повністю відповідають фактичним обставинам справи.
Адміністративне стягнення накладено судом з додержанням вимог статті 33 КУпАП, з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступеня його вини та в межах санкції частини статті за дане правопорушення.
Порушень вимог закону, які б ставили під сумнів доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та необґрунтованість накладеного на нього адміністративного стягнення, не вбачається.
За таких обставин, постанова суду відповідає вимогам закону, і законних підстав для її скасування чи зміни не вбачається.
Керуючись ст. ст. 293, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Менського районного суду Чернігівської області від 14 грудня 2023 року стосовно ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, - без змін.
Постанова апеляційного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддяС. О. Акуленко