21 лютого 2024 року
м. Хмельницький
Справа № 675/728/23
Провадження № 11-кп/4820/119/24
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:
доповідача-судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Хмельницькому, в режимі відеоконференцзв'язку, матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Ізяславського районного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2023,
Цією ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_6 про заміну невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням у виді позбавлення волі на певний строк.
Таке рішення суд мотивував тим, що відсутні достатні ознаки, які вказували б на виправлення засудженого, за період відбування покарання ОСОБА_6 мав 4 стягнення, заохочень не мав, строк відбутого засудженим до довічного позбавлення волі покарання є недостатнім, а підтримання соціально-корисних зв'язків з родиною не є підставою для застосування щодо засудженого пільги - заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, відтак прийшов до висновку, що подане засудженим ОСОБА_6 клопотання є передчасним.
Засуджений ОСОБА_6 , в поданій апеляційній скарзі, просить ухвалу суду скасувати та прийняти нову, якою задовольнити його клопотання про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким. Вказує, що Рішенням Конституційного Суду України № 6 (II) 2021 від 16 вересня 2021 року визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) частину першу статті 81 та частину першу статті 82 Кримінального кодексу України, через те, що вони унеможливлюють застосування умовно-дострокового звільнення та заміну невідбутої частини покарання більш м'яким до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі та зобов'язано Верховну Раду України невідкладно привести статті 81, 82 КК України у відповідність до Конституції України. Верховною Радою України прийняті закони, якими, на виконання рішень Європейського суду з прав людини, внесені зміни до ст. ст. 81, 82 КК України. У новій редакції ст. 82 КК України, однією з умов для заміни довічного позбавлення волі на певний строк є відбуття 15 років позбавлення волі. Засуджений зазначає, що він відбув більш як 20 років довічного ув'язнення, проте суд, відмовляючи у задоволенні його клопотання, не врахував, що з часу його засудження і до сьогодні, відбуваючи покарання, він має велику кількість змін у своїй поведінці, що є підставою заміни невідбутої частини покарання більш м'яким.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 , на підтримку поданої апеляційної скарги, з посиланням на зазначені у ній доводи, прокурора, який вважає ухвалу суду законною і обґрунтованою, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з приписами статті 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У відповідності до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вказаних вимог місцевим судом, належним чином, дотримано.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_6 про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням у виді позбавлення волі на певний строк, аргументуючи це тим, що досліджені судом обставини не доводять, що засуджений став на шлях виправлення та призначене йому судом покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінене строковим покаранням.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Так, частиною 1 ст. 152 КВК України та ст. 80, 81, 82, 84 КК України визначені підстави для звільнення засудженої особи від відбування призначеного судом першої інстанції покарання, а кримінальним процесуальним законом, зокрема ст. 537, 539 КПК України, визначено саму процедуру розгляду таких питань.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 537 КПК України, суд під час виконання вироків, має право вирішувати питання про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким.
Частина 1 статті 539 КПК України передбачає, що питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.
У відповідності до ч. 1, 5 ст. 82 КК України із змінами, внесеними згідно із Законом України № 2690-ІХ від 18 жовтня 2022 року, невідбута частина покарання у виді обмеження, позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі можуть бути замінені судом більш м'яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким. Покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п'ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п'ятнадцяти років призначеного судом покарання.
При цьому ч. 12, 13 ст. 154 КВК України визначено обставини, які враховуються під час вирішення питання про заміну більш м'яким (позбавлення волі на строк від 15 до 20 років) покарання у виді довічного позбавлення волі.
Так зазначені норми зобов'язують приймати таке рішення з урахуванням висновку адміністрації установи щодо ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі, складання якого здійснюються за участю уповноваженого органу з питань пробації. Метою подання такого висновку є забезпечення суду інформацією, що є необхідною для визначення можливості заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м'яке та визначення в індивідуальному порядку строку позбавлення волі засудженому, стосовно якого вирішується зазначене питання.
Окрім цього особа, засуджена до довічного позбавлення волі, додатково до подання щодо можливості представлення її до заміни покарання на більш м'яке у виді позбавлення волі на певний строк повинна подати індивідуальний план виправлення та ресоціалізації. Такий план має містити заходи, здійснення яких у період відбування більш м'якого покарання у виді позбавлення волі на певний строк дасть змогу засудженій особі усунути фактори, що можуть негативно впливати на утримання від вчинення повторного кримінального правопорушення, та факти, що свідчать про перспективи виправлення та ресоціалізації засудженої особи після звільнення.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в постанові Пленуму ВСУ № 2 від 26.04.2002 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким», заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можлива лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому, головною умовою прийняття рішення є доведеність того, що він став на шлях виправлення.
Відтак, становлення особи на шлях виправлення - це прагнення засудженого до такого виправлення, позитивні зрушення в його поведінці і добросовісне ставлення до праці, які свідчать про сумлінне здійснення процесу виправлення, що може ефективно продовжуватись і в умовах відбування більш м'якого покарання.
Висновок про становлення особи на шлях виправлення повинен бути зроблений на підставі всебічного врахування відомостей про поведінку засудженого за весь період перебування в установі виконання покарання.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 засуджений вироком Апеляційного суду Донецької області від 26 грудня 2003 року за ст.ст. 115 ч. 2 п.п. 1, 6; 187 ч. 4; 263 ч. 1, 70 ч. 1 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
Ухвалою Верховного Суду України від 14 грудня 2004 року вирок Апеляційного суду Донецької області від 26 грудня 2003 року щодо ОСОБА_6 залишено без змін.
Як вбачається із наданої адміністрацією Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» характеристики на ОСОБА_6 , із 04 серпня 2003 року засуджений утримувався у Державній установі «Артемівський слідчий ізолятор», Державній установі «Донецький слідчий ізолятор», Державній установі «Київський слідчий ізолятор», де випадків порушення вимог встановленого режиму утримання не допускав, не заохочувався, характеризувався посередньо.
Із 26 березня 2005 року ОСОБА_6 утримувався у Державній установі «Донецький слідчий ізолятор», де допустив 1 порушення вимог режиму утримання, не заохочувався, характеризувався негативно.
Із 19 травня 2007 року ОСОБА_6 відбував покарання у Державній установі «Ладижинська виправна колонія № 39», де допустив 3 порушення вимог режиму утримання, не заохочувався, характеризувався негативно.
Із 27 грудня 2021 року, по даний час, відбуває покарання у Державній установі «Замкова виправна колонія (№ 58)», де випадків порушення вимог режиму утримання не допускав, не заохочувався, характеризується посередньо.
Підтримує рівні взаємовідносини з іншими засудженими, адекватно реагує на критику в свою адресу. Дотримується правомірних взаємовідносин та ввічливого ставлення із персоналом установи. Має охайний зовнішній вигляд. Виконує передбачені законом вимоги персоналу установи. Підтримує зв'язки з рідними шляхом листування, телефонних розмов. Відповідно до даних підсистеми «Касандра» визначено середній рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення.
05 лютого 2015 року комісією Державної установи «Ладижинська виправна колонія № 39» ОСОБА_6 переведений із приміщень камерного типу, в яких тримаються дві особи, в багатомісні камери приміщень камерного типу колонії максимального рівня безпеки, згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 151-1 КВК України.
08 квітня 2021 року комісією Державної установи «Ладижинська виправна колонія № 39» відмовлено в переведенні засудженого ОСОБА_6 в звичайні жилі приміщення колонії максимального рівня безпеки згідно з абз. 3 ч. 2 ст. 151-1 КВК України.
24 листопада 2022 року комісією Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» відмовлено в направленні матеріалів до суду щодо заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, відповідно до ст. 82 КК України, щодо ОСОБА_6 , як такому, що не став на шлях виправлення.
На профілактичних обліках в установі не перебуває.
Також зі змісту витягу з протоколу № 24 від 24 листопада 2022 року вбачається, що комісією установи, в якій відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі засуджений ОСОБА_6 , вказано, що він не став на шлях виправлення та не може бути представлений до заміни покарання на підставі ст. 82 КК України.
Наявна в матеріалах кримінального провадження характеристика та інші матеріали на засудженого ОСОБА_6 сумнівів у достовірності, занесених у них даних, у суду не викликають.
У матеріалах провадження наявний висновок щодо ступеня виправлення засудженого ОСОБА_6 , у якому зазначено, що із врахуванням аналізу критеріїв оцінки виправлення засудженого, характеристики під час відбування покарання, психологічної характеристики засудженого, підсумкової оцінки ризику вчинення повторного кримінального правопорушення та результатів індивідуальної програми соціально-виховної роботи засуджений не став на шлях виправлення (не довів своє виправлення) та не може бути представлений до заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Загальна кількість балів засудженого становить 48.
Індивідуальний план виправлення та ресоціалізації щодо засудженого ОСОБА_6 установою не складався, оскільки адміністрація установи з поданням щодо можливості представлення засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_6 до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким до суду не зверталася.
Судом установлено, що у поведінці засудженого ОСОБА_6 мають місце позитивні тенденції у виправленні, однак вищевказані обставини, на час розгляду клопотання останнього, не доводять, що він став на шлях виправлення та невідбута частина призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінена строковим покаранням.
Також матеріали провадження не містять переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали подальше відбування покарання засудженим ОСОБА_6 в установі виконання покарань.
Крім того, за період відбування покарання ОСОБА_6 мав 4 стягнення, заохочень не мав, а підтримання соціально-корисних зв'язків з родиною не є підставою для застосування щодо засудженого пільги - заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
Переглядаючи судове рішення в межах апеляційної скарги засудженого (ч. 1 ст. 404 КПК), колегія суддів вважає, що наведені вище обставини давали підстави для висновку про відсутність достатніх ознак, які б вказували на виправлення засудженого, оскільки процес виправлення та перевиховання має бути стабільним та послідовним протягом всього перебування засудженого в установі виконання покарання.
При цьому, на думку колегії суддів, факт відбуття засудженим більше п'ятнадцяти років від призначеного судом покарання, про що зазначено в апеляційній скарзі, є формальним спливом певної частини строку покарання і не може бути передумовою для застосування до особи більш м?якого покарання.
На виконання вимог ЄСПЛ, викладених у рішенні “Петухов проти України”, 06 листопада 2022 року набрав чинності Закон України № 2690-ІХ від 18 жовтня 2022 року щодо гуманізації окремих норм кримінального законодавства стосовно застосування покарання у виді довічного позбавлення волі. Цим законом гарантується право особи, яка відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, звернутися до суду з клопотанням про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі строком від п'ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п'ятнадцяти років призначеного судом покарання.
Такі обставини не зобов'язують суд автоматично задовольняти кожне подібне звернення особи по факту відбуття останньою покарання строком від 15 років. Рішення про заміну покарання відноситься до дискреційних повноважень суду та ухвалюється судом у кожному конкретному випадку індивідуально. При цьому для суду є важливим дослідити у сукупності всі відомості, які характеризують особу засудженого, оскільки суд повинен переконатися в тому, що за час відбування покарання в особистості засудженого відбулися певні позитивні зміни, які свідчать, що останній дійсно став на шлях виправлення, яке може відбутися без відбування покарання у виді довічного позбавлення волі.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заміна невідбутої частини покарання більш м'яким, на даний час, не сприятиме виправленню ОСОБА_6 та досягненню мети покарання, передбаченої ст. 50 КК України, тому відсутні підстави для задоволення клопотання засудженого ОСОБА_6 , а тому апеляційні твердження засудженого, враховуючи вищевикладене, а також дані про особу засудженого в сукупності, не можуть слугувати підставою для задоволення його апеляційної скарги.
З огляду на викладене, підстав для скасування ухвали суду колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України,
Ухвалу Ізяславського районного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2023 щодо засудженого ОСОБА_6 залишити без зміни, а його апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_1 ОСОБА_3