Справа №950/2840/23 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/661/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Крадіжка
Іменем України
21 лютого 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження № 950/2840/23 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Лебединського районного суду Сумської області від 03.11.2023 про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
установила:
У поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора і обрати ОСОБА_9 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, оскільки обвинувачений має міцні соціальні зв'язки, відсутні ризики, на які посилається прокурор. ОСОБА_9 проживав у м. Суми, де працював не офіційно, винаймав житло та отримував дохід, про те, що перебував у розшуку не знав, хоча до нього приходили працівники поліції, але дані обставини не повідомляли.
У Лебединському районному суді Сумської області знаходиться кримінальне провадження відносно ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 27 і ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 185 КК, розгляд якого не завершений, тому прокурор звернувся з відповідним клопотанням про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою у зв'язку з наявністю ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, які не зменшились і продовжують існувати.
Ухвалою Лебединського районного суду Сумської області від 03.11.2023 обвинуваченому ОСОБА_9 продовжений запобіжний захід у виді тримання під вартою із визначенням застави в розмірі 20-ти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 53 680 грн. Своє рішення суд першої інстанції умотивував тим, що на даний час не зменшились і продовжують існувати ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, а також недостатністю застосування більш м'яких запобіжних заходів для їх запобігання.
Будучи належним чином повідомленими про час, день і місце апеляційного розгляду, сторони кримінального провадження в судове засідання не з'явились, від прокурора ОСОБА_10 та захисника ОСОБА_11 надійшли письмові заяви про розгляд кримінального провадження у їх відсутність, від обвинуваченого ОСОБА_9 згідно ч. 4 ст. 422-1 КПК клопотання про розгляд апеляційної скарги за його участі до не надходило, тому колегія суддів вважає за можливе здійснити апеляційний розгляд кримінального провадження без участі сторін, що не суперечить вимогам кримінального процесуального закону.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Зокрема, завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).
Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується (ст. 177 КПК).
Відповідно ч. 1-2 ст. 331 КПК, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого; вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Конституційний Суд України неодноразово вказував на те, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які визначено в законі (абз. 6 пп. 3.3 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 11.10.2011 № 10-рп/2011). Обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина.
ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке законом України про кримінальну відповідальність передбачене покарання у виді позбавлення волі строком до 8 років, існують реальні ризики того, що останній може переховуватися від суду з метою уникнути відповідальності за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, впливати на свідків, потерпілих та вчинити інше кримінальне правопорушення, і застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу є недостатнім для запобігання визначеним в ухвалі суду ризикам.
Оскільки ОСОБА_9 згідно ч. 2 ст. 42 КПК має у кримінальному провадженні процесуальний статус обвинуваченого (обвинувальний акт щодо них переданий до суду) і обґрунтованість вказаного вище пред'явленого обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку, тому колегія суддів не уповноважена надавати оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення, не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність цього обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування органом державного обвинувачення чи судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності (чи відсутності) передбачених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків та необхідності (доцільності) тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання.
Висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин кримінального правопорушення та обвинуваченої особи (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків тощо), а ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Врахування тяжкості кримінального правопорушення також має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинений злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, що узгоджується з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.».
Так, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови», §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти (рішення у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). При цьому тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, тобто «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (справа ЄСПЛ «Ілійков проти Болгарії», № 33977/96, від 26.07.2001).
Вирішуючи питання про обґрунтованість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_9 , колегія суддів враховує і наявність об'єктивної потреби у цьому, зважаючи на всі обставини, що свідчать «за» і «проти» наявності справжнього публічного інтересу, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, а згідно положень ст. 5 Конвенції та судової практики ЄСПЛ обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою; суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства; право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що обвинувачений ОСОБА_9 може переховуватись від суду і цей ризик не зменшився, зважаючи на тяжкість покарання, яке загрожує останньому в разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих йому правопорушень, характер та ступінь суспільної небезпечності кримінального правопорушення, конкретні обставини провадження.
Хоча ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», тому беручи до уваги зазначене, колегія суддів вважає, що наявні підстави вважати, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності не зменшився і є актуальним.
При встановленні ризику впливу на потерпілих та свідків слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК).
Згідно з ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового розгляду, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, а тому ризик впливу на свідків та потерпілих в даному кримінальному провадженні існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом.
Враховуючи те, що ОСОБА_9 не має постійного джерела прибутку, оскільки ніде не працює, раніше притягувався до кримінальної відповідальності, кількість епізодів та спосіб вчинення кримінальних правопорушень, які ставляться у вину обвинуваченому ОСОБА_9 обґрунтованим є і ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК.
Отже, висновок суду першої інстанції не суперечить як національному законодавству, так і практиці ЄСПЛ, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: вплив на свідків та потерпілих, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24.07.2003; «Вемгофф проти Німеччини» від 27.06.1968; «Штегмюллер проти Австрії» від 10.11.1969; «Мацнеттер проти Австрії» від 10.11.1969; «Летельє проти Франції» від 26.06.1991).
Колегія суддів вважає, що більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою не забезпечить запобігання встановленим судом першої інстанції ризикам, що є виправданим та необхідним елементом з огляду на інші обставини і визначає потребу в подальшому триманні обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою.
Доводи захисника про можливість застосування до ОСОБА_9 більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, у виді домашнього арешту є необґрунтованими і задоволенню не підлягають, оскільки обвинувачений, ніде не працює та не має стабільних доходів, і даний запобіжний захід не зможе нівелювати ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК.
Твердження апеляційної скарги захисника про відсутність доказів на підтвердження наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК, спростовуються матеріалами кримінального провадження, а те, що ОСОБА_9 має міцні соціальні зв'язки, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки вказані обставини повинні враховуватись в сукупності з іншими фактичними обставинами кримінального провадження і не є такими, що унеможливлюють тримання особи під вартою.
Зважаючи на наявність ризиків, зазначених в ухвалі суду першої інстанції, необхідність забезпечення повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до кожного учасника судового провадження була застосована належна правова процедура, колегія суддів вважає, що суспільний інтерес, який полягає у захисті прав потерпілих від злочинів привалює над принципом поваги до свободи особистості і виправдовує саме на теперішній час подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Оскаржувана ухвала суду є законною, обґрунтованою та належним чином умотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга захисника - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,
постановила:
Ухвалу Лебединського районного суду Сумської області від 03.11.2023 відносно ОСОБА_12 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4