21 лютого 2024 року
м. Київ
cправа № 914/2223/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Приватного підприємства "Тенісний клуб ТЕН" про розподіл судових витрат
за касаційною скаргою Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2023, додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 та рішення Господарського суду Львівської області від 29.06.2023 у справі
за позовом Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради
до Приватного підприємства "Тенісний клуб ТЕН"
про зобов'язання повернути об'єкт оренди шляхом виселення та стягнення заборгованості
Постановою Верховного Суду від 14.02.2024 касаційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі -позивач) залишено без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2023, додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 та рішення Господарського суду Львівської області від 29.06.2023 залишено без змін.
У тексті відзиву на касаційну скаргу Приватне підприємство "Тенісний клуб ТЕН" (далі - відповідач) заявило про понесення витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції в сумі 14 200 грн, долучивши у підтвердження додаток № 2 від 22.01.2024 до додаткової угоди № 3/2022 від 18.10.2022 до договору про надання правової допомоги № 08-04/19 від 08.04.2019.
02.02.2024 відповідач також подав до Верховного Суду заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій просить стягнути з відповідача на користь позивача 14 200 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.
Розглянувши заяву відповідача, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частин 5, 6 статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Виходячи зі змісту положень частин 5, 6 статті 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.
Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Такий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Такі висновки щодо застосування статей 126, 129 ГПК України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Відповідно до положень статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).
Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Частинами 1 та 2 статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Разом з тим Верховний Суд зазначає, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції в розмірі 14 200 грн відповідач надав:
- укладений позивачем з адвокатом Єсіповим Ігорем Анатолійовичем договір про надання професійної правової допомоги від 08.04.2019 № 08-04/19 (надалі - Договір) з додатковою угодою від 18.10.2022 № 3/2022, за умовами яких розмір гонорару (винагороди), який клієнт сплачує або повинен сплатити адвокату за надану ним правову допомогу, порядок його обчислення та сплати, а також зміст конкретного доручення клієнта, за виконання якого цей гонорар повинен бути сплачений, визначається сторонами в окремих додаткових угодах;
- додаток № 2 від 22.01.2024 до додаткової угоди від 18.10.2022 № 3/2022 до Договору, в якому сторони встановили порядок та підстави сплати гонорару за надання правової допомоги в суді касаційної інстанції, а саме: відповідач повинен сплатити адвокату гонорар безпосередньо на підставі цього додатку за фіксованою ставкою в розмірі одного розміру мінімальної заробітної плати станом на момент підписання цього додатку за кожну позовну вимогу не залежно від кількості та обсягу виконаної роботи і витраченого часу, що дорівнює 14 200 грн.
Позивач правом на подання заяви про зменшення витрат на правничу допомогу не скористався.
Дослідивши надані відповідачем докази на підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу, Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Надавши оцінку доказам щодо розподілу відповідних витрат, керуючись зокрема, такими критеріями як обґрунтованість, пропорційність, співмірність та розумність їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, враховуючи приписи частини 4 статті 126 та частини 5 статті 129 ГПК України, з огляду на обсяг виконаних робіт адвокатом відповідача (який подав відзив на касаційну скаргу та приймав участь в судовому засіданні під час розгляду касаційної скарги) та відсутність заперечень позивача, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення заяви відповідача та стягнення з позивача на користь відповідача вказаних витрат у розмірі 14 200 грн.
Керуючись статтями 126, 129, 244, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Заяву Приватного підприємства "Тенісний клуб ТЕН" про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задовольнити.
2. Стягнути з Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Галицька, 15; ідентифікаційний код 25558625) на користь Приватного підприємства "Тенісний клуб ТЕН" (79011, м. Львів, вул. Болгарська, 4; ідентифікаційний код 33073568) 14 200 грн витрат на професійну правничу допомогу.
3. Доручити Господарському суду Львівської області видати наказ.
Додаткова постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І.С.
Судді Берднік І.С.
Зуєв В.А.