Справа № 681/1202/23
22 лютого 2024 року. м. Полонне
Полонський районний суд Хмельницької області в складі головуючої судді Горгулько Н.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в залі суду в м. Полонному справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Житомирській області, поліцейського офіцера громади ВП Коростенського РУП Головного управління Національної поліції в Житомирській області капітана поліції Лося Вадима Петровича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом про скасування постанови серії БАД № 638900 від 06.07.2023.
В обґрунтування позову вказав, що 06.07.20--(рік не зазначено) поліцейським офіцером громади ВП Коростенського управління поліції Національної поліції в Житомирській області капітаном поліції Лосем В.П. була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАД № 638900. Відповідно до цієї постанови, був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122, 9.2. б; ч. 1 ст. 126, 2.2. ґ; ст. 125; ч. 4 ст. 126, п. 2.1. а; ч. 10 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» із застосуванням стягнення у вигляді штрафу у розмірі 20400 грн 00 коп.
За даними змісту постанови, 06.07.2023 о 10 год. 50 хв. в с. Білошинці, по вул. Центральній ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «Renault Megane», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під час зміни напрямку руху не ввімкнув сигнал правового повороту, після зупинки поліцейським не ввімкнув аварійну світлову сигналізацію, при цьому не пред'явив для перевірки поліс ОСЦПВВНТЗ. Крім цього, керував транспортним засобом, будучи позбавленим права керування транспортними засобами рішенням Баранівського районного суду від 27.02.2023 № 273/1132/22, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122, 9.2 Б; ч. 1 ст. 126, 2.2. Ґ; ст. 125 КУпАП; ч. 4 ст. 126, п. 2.1. а; ч. 10 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух».
З постановою не погоджується, звертає увагу суду, що оскаржувана постанова не містить дати її винесення - не зазначено рік, що є самостійним доказом її незаконності. Також постанова взагалі не містить доказів, на підставі яких поліцейський зробив висновок про вину у вчиненні правопорушень. У п. 7 постанови вказано, що до постанови додається рапорт, відео з нагрудного та автомобільного реєстратора. Проте серед доказів не зазначено рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 27.02.2023 у справі № 273/1132/22. Це означає, що обставини, які викладені в постанові, відповідачем надумані. Незазначення доданих доказів означає повну їх відсутність на момент винесення постанови. Крім того, зазначає, що про наявність постанови Баранівського районного суду Житомирської області від 27.02.2023 у справі № 273/1132/22 дізнався зі змісту оскаржуваної постанови і має намір отримати її копію та оскаржувати до апеляційного суду.
Водночас, вказує, що постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити відомості про технічний засіб, яким здійснено фото та відеозапис, про що неодноразово вказував Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі № 295/3099/17, від 13.02.2020 у справі № 524/9716/16-а. У разі відсутності в постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний запис, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Зазначає, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам ч. 3 ст. 283 КУпАП.
Вказує, що обов'язок доводити вину, як складова презумпції невинуватості, покладається на адміністративний орган та посадових осіб, які встановили факт скоєння протиправного вчинку і порушили провадження в справі. Просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД № 638900 від 06.07.2023 та здійснити розподіл судових витрат.
Ухвалою суду від 14.09.2023 у справі відкрито провадження та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами справи.
У встановлений судом строк, а саме 25.09.2023, представник відповідача Головного управління Національної поліції ГУНП у Житомирській області подав відзив на адміністративний позов (до якого долучив рапорт і диск із відеозаписом). Проти позову заперечує з мотивів безпідставності та необґрунтованості позовних вимог. Зазначає, що 06.07.2023 інспектором винесено постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 122 КУпАП (9.2. б), ч. 1 ст. 126 КУпАП (2.1. ґ), ст. 125 КУпАП, ч. 4 ст. 126 КУпАП (2.1 а), ч. 10 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух». Вказує, що постановою Баранівського районного суду від 27.02.2023 у справі № 273/1132/22 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортним засобом на 1 (один) рік.
Зазначає, що згідно з рішенням Європейського Суду з прав людини у справі «O'Halloran and Francis v. The United Kingdom», будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем (транспортними засобами), знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнається, що володіння і користування автомобілем (транспортними засобами) може потенційно завдавати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати транспортними засобами, погодились на певну відповідальність та обов'язки. Отже, водій зобов'язаний дотримуватись вимог Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306. Звертає увагу суду, що позивачем не наведено обставин, які б свідчили про порушення поліцейським вимог Закону України «Про Національну поліцію» № 580-VIII при здійсненні відеозапису, що може бути підставою для виключення такого електронного доказу з числа доказів у розумінні ст. 251 КУпАП. Доказом встановлення вини позивача у порушенні Правил дорожнього руху є винесена постанова по справі про адміністративне правопорушення та відеодокази. Адміністративний проступок, на який не відреагувала держава, заподіює правопорядку серйозної шкоди. Безкарність правопорушника заохочує на вчинення нових проступків і подає негативний приклад іншим нестійким особам. Окремо звертає увагу, що хоч КАС України і покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень на відповідача, однак це не може розумітися таким чином, що позивач взагалі звільнений від обов'язку доказування своїх вимог. Зазначає, що аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 14.03.2018 у справі № 536/2846/17, від 14.02.2018 у справі № 536/583/17 та Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 25.06.2020 у справі № 520/2261/19.
Вказує, що твердження позивача на неправомірні дії з боку інспектора поліції, допущені під час складання спірної постанови, є необґрунтованими, оскільки будь-яких доказів наявності таких дій суду не надано. Позивач стверджує, що постанова не містить дати її винесення - не зазначено рік, однак це твердження є не вірним, так як позивач надає копію постанови поганої якості, але дата винесення постанови наявна. Позивач намагається уникнути адміністративної відповідальності. Просить у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
До відзиву на адміністративний позов представник відповідача долучив DVD диск із відеозаписом з нагрудного відео реєстратора Tecsar BDC-46-GVCP та автомобільного відео реєстратора Tecsar BCR-26GWFHD об'ємом 2, 23 ГБ та рапорт від 06.07.2023.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши наявні матеріали справи, зазначає про таке.
Встановлено, що відповідно до даних постанови, 06.07.2023 інспектор Коростенського РУП капітан поліції Лось В,П. виніс постанову серії БАД № 638900, відповідно до якої ОСОБА_1 06.07.2023 близько 10 год. 50 хв., в с. Білошиці по вул. Центральна керував транспортним засобом марки «Renault Megane», номерний знак НОМЕР_2 , під час зміни напрямку руху не ввімкнув сигнал правого повороту, при цьому не пред'явив для перевірки поліс ОСЦПВВНТЗ, після зупинки поліцейським не ввімкнув аварійну сигналізацію. Крім цього, керував транспортним засобом, будучи позбавленим права керування транспортними засобами рішенням Баранівського районного суду від 27.02.2023 № 273/1132/22, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП, п. 9.2. б Правил дорожнього руху; ч. 1 ст. 126 КУпАП, п. 2.1. ґ Правил дорожнього руху; ст. 125 КУпАП, п. 9.9. б Правил дорожнього руху; ч. 4 ст. 126 КУпАП, п. 2.1. а Правил дорожнього руху, ч. 10 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух». Вказаною постановою до ОСОБА_1 застосовано стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20400 грн (а.с. 6).
Зауважень, заперечень, клопотань постанова не містить. Позивач був присутній на місці винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, отримав копію постанови, в чому власноручно розписався.
Встановлено, що до відзиву на адміністративний позов долучений рапорт від 06.07.2023, адресований капітаном поліції Лосем В.П. начальнику Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області полковнику поліції Д. Гаращенку. Із даних рапорта вбачається, що капітан поліції ОСОБА_2 доповідає, що 06.07.2023 о 10 год. 50 хв. під час патрулювання с. Білошинці Ушомильської ТГ за порушення правил дорожнього руху, а саме за порушення вимог п. 9.2.Б Правил дорожнього руху України, було зупинено транспортний засіб «Renault Megane», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який під час зміни напрямку руху з вул. Броварської на вул. Центральну не ввімкнув сигнал повороту відповідного напрямку. Під час перевірки документів у вказаного громадянина було виявлено, що він рішенням Баранівського районного суду Житомирської області № 273/1132/22 від 27.02.2023 позбавлений права керування транспортними засобами. Крім цього, у нього виявлено відсутність поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також після зупинки його авто поліцейським, ОСОБА_1 не включив аварійну світлову сигналізацію. У зв'язку з чим винесено постанову серії БАД № 638900 за ч. 2 ст. 122, ч. 1 ст. 126, ч. 2 ст. 126, ст. 125 КУпАП. Дану подію зафіксовано на службову нагрудну бодікамеру Tecsar BDC-46-GWCP (а.с.28).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та правомірності рішення суб'єкта владних повноважень про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Ст. 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 31 Закону України «Про національну поліцію» № 580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема, перевіряти документи особи, опитувати осіб, зупиняти транспортні засоби, застосовувати технічні прилади та технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Тобто, положення Закону №580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
На підтвердження своїх заперечень, вказаних у відзиві, представником відповідача надано запис з відеофіксацією події 06.07.2023. Диск має об'єм 2, 23 ГБ та складається з 8 файлів (а.с. 32). Позивач зазначає, що у оскаржуваній постанові не зазначено року її винесення, однак, переглядаючи диск, судом встановлено, що подія мала місце 06.07.2023 року. До того ж, у фабулі постанови інспектор поліції теж зазначає дату 06.07.2023 рік.
Ст. 283 КУпАП, передбачено, що постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Як вбачається з ч. 2 ст. 70 КАС України, сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовим, речовими і електронними доказами; висновками експертів ; показаннями свідків.
Відповідно до положень ст. ст. 77-76 КАС України, докази повинні бути належними, допустимими, достовірними та достатніми. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до положень ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Європейський Суд з прав людини у п. 36 рішення в справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01.07.2003 № 37801/97, зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306.
В оскаржуваній постанові зазначені порушення позивачем таких вимог Правил дорожнього руху:
п. 9.2.б - водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед перестроюванням, поворотом або розворотом;
п.2.2.ґ - водій механічного транспортного засобу повинен при собі мати чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджується інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення);
п. 9.9.б - аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі зупинки на вимогу поліцейського або у разі засліплення водія світлом фар;
п. 2.1 а - водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч. ч. 2, 3 ст. 90 КАС України).
Щодо правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, п. п. 9. 2. б Правил дорожнього руху України, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КУпАП передбачена відповідальність, зокрема, за порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку.
З наданого стороною відповідача відеозапису, а саме файл 8, встановлено, що 06.07.2023 близько 10 год. 50 хв. транспортний засіб марки «Renault Megane», номерний знак НОМЕР_2 , рухався асфальтованою дорогою і при повороті праворуч не ввімкнув покажчик повороту відповідного напрямку руху. У подальшому, як вбачається з відео, працівник поліції повідомляє, що ОСОБА_1 рухався з вулиці Броварська на вулицю Центральна і не показав покажчиком повороту зміну напрямку руху. На вимогу ОСОБА_1 , який ставив під сумнів дане порушення, працівник поліції показав для останнього запис з пристрою, де зафіксоване дане порушення. ОСОБА_1 з вчиненим ним правопорушенням погодився та просив інспектора поліції швидко складати протокол, тому що він поспішає.
Суд зауважує, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів адміністративного суду від 26.04.2018 у справі № 338/1/17.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Касаційний адміністративний Суд у складі Верховного Суду у постанові від 18.07.2019 у справі № 216/5226/16-а зазначив, що доказом порушення ПДР не може бути відеозапис з нагрудної камери поліцейського, якщо він не відображає відомостей про вчинення правопорушення, а лише містить процесуальну послідовність винесення постанови.
Проте, з наданого відповідачем диску з відеозаписом чітко вбачається, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 122 КУпАП, а саме, що він не ввімкнув покажчик повороту відповідного напрямку руху при здійсненні повороту праворуч.
Отже, суд відхиляє доводи позивача щодо недоведення інкримінованого йому цього правопорушення, оскільки представник відповідача підтвердив належними та допустимими доказами по справі правомірність винесеного рішення.
Щодо зазначеного у постанові правопорушення, передбаченого ст. 125 КУпАП, п. п. 9.9 б. Правил дорожнього руху України, суд зазначає таке.
Ст. 125 КУпАП передбачені інші порушення Правил дорожнього руху, крім передбачених ст. ст. 121-128, ч. ч. 1, 2 ст. 129, ст. 139 і 140 цього Кодексу. В оскаржуваній постанові інспектор поліції інкримінує для ОСОБА_1 вчинення правопорушення щодо не увімкнення аварійної світлової сигналізації у разі зупинки на вимогу поліцейського. Судом встановлено з відеозапису, що транспортний засіб марки «Renault Megane», номерний знак НОМЕР_2 , стояв на узбіччі дороги з правої сторони, з відкритими правими дверцями, з працюючим двигуном, але без ввімкнення аварійної світлової сигналізації.
Щодо правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, п. п. 2.1. ґ. Правил дорожнього руху України, суд зазначає таке.
Ч. 1 ст. 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться, зокрема, в полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена карта»), або не пред'явила чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса.
Аналіз вищезазначених норм права дає можливість зробити висновок, що законодавець чітко закріпив безумовний обов'язок при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особи, яка керує ним, мати при собі страховий поліс (сертифікат) у паперовому або електронному носії.
Крім того, виходячи з приписів ст. ст. 32, 35 Закону України «Про Національну поліцію», п. п. 2.1., 2.4 Правил дорожнього руху, інспектор має право перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційних документів та полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і це право кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи. Такої правової позиції дійшов Верховний Суд у постановах від 21.11.2018 у справі № 465/6677/16-а, від 13.03.2020 у справі № 161/11159/16-а.
Судом при перегляді відеозапису з нагрудної камери поліцейського встановлено, що ОСОБА_1 не пред'явив на законну вимогу поліцейського страховий поліс (сертифікат) ні у паперовій, ані в електронній формі. Таким чином, суд вважає, що притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення цього правопорушення є правомірним, тому скасування постанови у цій частині до задоволення не підлягає. Наданим представником відповідача відеозаписом підтверджені обставини, які викладені в оскаржуваній постанові, а тому суд прийшов до висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Щодо правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, п. 2.1. а Правил дорожнього руху України, ч. 10 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», суд зазначає таке.
Диспозиція ч. 4 ст. 126 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортним засобом.
Чинним Законом України «Про дорожній рух», а саме ч. 10 ст. 15 забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Для притягнення особи до адміністративної відповідальності за цією статтею обов'язковою умовою є наявність постанови суду, яка набрала законної сили, про позбавлення особи права на керування транспортними засобами.
Верховний Суд України у постанові від 20.02.2019 у справі № 404/4467/16-а зазначив, що само по собі керування транспортним засобом розуміється як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.
Тому, зазначені в оскаржуваній постанові порушення Правил дорожнього руху могла вчинити лише особа, яка керувала транспортним засобом або експлуатувала його.
На підтвердження правомірності винесення оскаржуваної постанови представником відповідача надано відеозапис, на якому зафіксовано як 06.07.2023 автомобіль марки «Renault Megane», номерний знак НОМЕР_2 , рухався дорогою. При зупинці цього автомобіля, особа, що знаходилась на місці водія цього транспортного засобу і не заперечувала, що експлуатувала автомобіль, пред'явила посвідчення водія і паспорт на ім'я ОСОБА_1 .
Отже, вищевикладене свідчить про те, що в матеріалах справи є допустимі та належні докази, які підтверджують факт порушення позивачем вищезазначених Правил дорожнього руху України, на підставі яких суд достеменно та поза розумним сумнівом дійшов висновку, що водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Renault Megane», будучи позбавлений права керування за рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 27.02.2023 у справі № 273/1132/22.
Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідно до даних цієї постанови Баранівського районного суду Житомирської області, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік. Постанова набрала законної сили 09.03.2023 та є джерелом доказової інформації про подію правопорушення та особу, яка його вчинила.
Також суд вважає за необхідне наголосити на такому.
Для притягнення до відповідальності за цією статтею достатнім є встановлення факту (об'єктивна сторона складу правопорушення) керування транспортним засобом особою, яка була позбавлена права керування, що і було встановлено 06.07.2023 інспектором Лосем В.П. За правилами ч. 2 ст. 317-1 КУпАП особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права. Відповідно до ч. 1 ст. 317-1 КУпАП, виконання постанови про позбавлення права керування здійснюється шляхом внесення до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про позбавлення права керування транспортним засобом на строк, визначений постановою, та про вилучення посвідчення водія. Відтак, на момент складання оскаржуваної постанови інспектором було виявлено, що позивач був позбавлений права керування транспортним засобом.
Обґрунтовуючи доводи позовної заяви, ОСОБА_1 зазначає про те, що йому не було відомо про наявність постанови Баранівського районного суду від 27.02.2023. Проте, такі доводи позивача не спростовують встановленого факту вчинення ним правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП.
З даних відеозапису суд встановив, що інспектор озвучує для ОСОБА_1 , що відповідно до інформації, яка містяться у єдиній інформаційній системі Міністерства внутрішніх справи, відносно нього 11.07.2022 були складені адміністративні матеріали за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а рішенням Баранівського районного суду від 27.02.2023 його було визнано винним та, зокрема, позбавлено права керувати транспортними засобами.
Суд вважає, що незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є причиною звільнення від адміністративної відповідальності у цьому випадку. Окрім того, у рішенні Європейського Суду з прав людини від 03.04.2008 в справі № 3236/03 «Пономарьов проти України», наголошено на тому, що особа в розумні інтервали часу має вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження.
Отже, притягнення позивача до адміністративної відповідальності, передбаченої цією статтею та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 20400 грн відповідає вимогам чинного законодавства.
В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що поліцейський при складанні постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності діяв не в спосіб, передбачений КУпАП.
Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. В чинення ОСОБА_1 адміністративних правопорушень підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, даними відеозапису.
Таким чином, доказів, які спростовували б факт вчинення позивачем правопорушень суду не подано, а ті обставини, на які посилається позивач як на підставу скасування постанови в частині притягнення до відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП, ст. 125 КУпАП, ч. 1 ст. 126 КУпАП, ч. 4 ст. 126 КУпАП, наведені ним з метою уникнення адміністративної відповідальності.
Крім того, під час розгляду даної справи суд також дійшов такого висновку.
З врахуванням положень п.7 ч.1 ст.4 КАС України суд вважає, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених ч. 2 ст. 122, ст. 125, ч. ч. 1, 4 ст. 126 КУпАП, посадові особи відповідного орану діють не як самостійний суб'єкт владних повноважень, а від імені органу Національної поліції, а тому відповідні посадові особи не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який покладено функціональний обов'язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені вказаною статтею.
Отже, суд вважає, що поліцейський офіцер громади ВП Коростенського РУП Головного управління Національної поліції в Житомирській області капітана поліції Лось Вадим Петрович є неналежним відповідачем у даній справі, а тому в позові до останнього слід відмовити саме з цієї підстави.
Згідно п. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи вищевикладені приписи процесуального законодавства, беручи до уваги встановлені під час розгляду справи обставини, суд, керуючись верховенством права та внутрішнім переконанням, приходить до висновку, що прийняте рішення про притягнення позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП, ст. 125 КУпАП, ч.1 ст. 126 КУпАп, ч. 4 ст. 126 КУпАП є обґрунтованим, прийнятими з повним та всебічним з'ясуванням усіх обставин справи, а тому постанова про накладення адміністративного стягнення ґрунтується на вимогах закону, підстав для її скасування суд не знаходить.
Керуючись,ст. ст. 7, ст. 9, ч. 2 ст.122, ч. 1 ст. 126, ст. 125, ч. 4 ст. 126, ст. 247, ст. 251, ст. 278-280, ст. 293 КУпАП, ст.ст. 2, 6, 19-20, 72-77, 139, 229, 286 КАС України, суд,-
В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Житомирській області, поліцейського офіцера громади ВП Коростенського РУП Головного управління Національної поліції в Житомирській області капітана поліції Лося Вадима Петровича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції
На рішення суду може бути подана учасниками справи апеляційна скарга до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Позивач- ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 ;
Відповідач- Головне управління Національної поліції в Житомирській області - код ЄДРПОУ - 40108625, адреса: м. Житомир, вул. Старий Бульвар, 5/37, поштовий індекс 10008.
Відповідач - поліцейський офіцер громади ВП Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області капітан поліції Лось Вадим Петрович - м. Коростень, вул. Грушевського, 5 Коростенський район Житомирської області, поштовий індекс 11501.
Суддя Н.А. Горгулько