14 лютого 2024 року м. ЧернівціСправа № 926/4615/23
Господарським судом Чернівецької області у складі головуючого судді Миронюка С.О., за участі секретаря судових засідань Боднарчука В.В. розглянуто у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу № 926/4615/23
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Альф туристичний оператор”, м. Київ
до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , Чернівецька обл.
про стягнення заборгованості в сумі 15 967,38 грн.
представники сторін:
від позивача - Солошенко С.В., ордер серія СА №1067287 від 18.10.2023
від відповідача - не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю “Альф туристичний оператор” звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 15 967,38 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на таке.
Відповідач, надіславши позивачу рахунок-фактуру №18/02/3 від 18.02.2020 року із зазначенням найменування послуги, її вартості, строку оплати, здійснив пропозицію позивачу укласти договір про надання послуг.
Позивач, здійснивши оплату у сумі 17 577,00 грн. на підставі платіжного доручення № 71717385 від 18.02.2020, вчинив дію, яка засвідчує його бажання укласти договір, і ця дія є прийняттям пропозиції. Сплата позивачем коштів відповідачу є попередньою оплатою товару, відповідно до статті 693 ЦК України.
Отже, з моменту прийняття пропозиції (попередньої оплати послуги) позивачем між сторонами укладено договір про надання послуг.
Згідно з частиною восьмою статті 181 Господарського кодексу України якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Відповідач на момент звернення позивача з позовом не надав послуги, вказаної у рахунку-фактурі №18/02/3 від 18.02.2020, в односторонньому порядку скасував надання послуг з перевезення, а отже фактично розірвав договір про надання послуг в односторонньому порядку.
Відповідно до частини 2 статті 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом.
Крім того, позивач посилається на ч. 1 ст. 1212 ЦК України відповідно до якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно.
В подальшому позивачем замовлено у відповідача послуги перевезення пасажирів на загальну суму 6 129,00 грн. Вказана вартість послуг була вирахувана відповідачем із грошових коштів позивача, що залишилися на його рахунку (на депозиті), а отже сума неповернутих відповідачем грошових коштів складає 11 448,00 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача. Крім того, позивач просить стягнути 3 827,80 грн. інфляційних та 691,58 грн. 3% річних.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2023 справу № 926/4615/23 передано на розгляд судді Миронюку С.О.
Ухвалою від 30.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 28.11.2023.
Ухвалою від 21.11.2023 задоволено заяву представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
27.11.2023 до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вимоги позивача в частині стягнення 11 448,00 грн. визнає, щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат вважає їх необґрунтованими та безпідставними, оскільки будь-яких грошових зобов'язань він не порушував, а кошти по взаємній домовленості були зараховані на депозитний рахунок останнього.
Ухвалою від 28.11.2023 відкладено підготовче судове засідання на 18.12.2023.
Судове засідання 18.12.2023 не відбулось у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Миронюка С.О.
Ухвалою від 26.12.2023 продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі на 30 днів, призначено підготовче судове засідання на 17.01.2024.
Ухвалою суду від 17.01.2024 закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 14.02.2024.
В судовому засідання 14.02.2024 позивач позовні вимоги підтримав.
Відповідач явку свого представника в судовому засіданні не забезпечив, хоча і був належним чином повідомлений про дату та час слухання справи по суті.
Дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини у справі, оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд
12.02.2020 товариством з обмеженою відповідальністю “Альф туристичний оператор” (надалі - позивач) направлено ФОП ОСОБА_1 (надалі-відповідач) засобами електронної пошти запит на бронювання і придбання автобусних квитків на міжнародне перевезення сполученням Львів (Україна) - Салоніки (Греція) - Львів (Україна) на 6 пасажирів.
14.02.2020 позивачем направлено відповідачу засобами електронної пошти запит на можливість додати до вказаного бронювання ще одну особу з доставкою пасажирів до готелю ВОМО PALLINI BEACH HOTEL.
18.02.2020 відповідачем підтверджено бронювання квитків та послуг перевезення сполученням Львів (Україна) - готель Палліні Біч (Греція) - Львів (Україна), виїзд зі Львова - 12/06, виїзд з Греції - 20/06 на наступних туристів: YARUSEVYCH ANDRII 08.06.1992, YARUSEVYCH OKSANA 04.02.1995, YARUSEVYCH ANHELINA 20.07.2016, RUSYN VIKTOR 03.04.1992, RUSYN TETIANA 11.08.1991, RUSYN POLINA 12.10.2012, RUSYN IRYNA 26.04.1990, а також виставлено рахунок-фактуру № 18/02/3 від 18.02.2020 на оплату заброньованих квитків.
18.02.2020 ТОВ «АЛЬФ ТУРИСТИЧНИЙ ОПЕРАТОР» згідно платіжного доручення № 71717385 здійснена оплата виставленого відповідачем рахунку-фактуру № 18/02/3 від 18.02.2020 в сумі 17 577,00 грн.
19.02.2020 відповідачем засобами електронної пошти направлено Позивачу посадкові талони для пасажирів на рейс за маршрутом Львів (Україна) - Каллітея (Салоніки, Греція) - Львів (Україна) на 12.06.2020 і 20.06.2020.
Проте, придбані Позивачем послуги з перевезення пасажирів на рейс сполученням Львів (Україна) - Каллітея (Салоніки, Греція) - Львів (Україна) 12.06.2020 і 20.06.2020 не були надані, оскільки були скасовані відповідачем в односторонньому порядку.
21.06.2020 відповідач засобами електронної пошти повідомив позивача про те, що бронь анульована, кошти зараховані на депозит і можуть бути використані на транспортні послуги.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачем не надано оплачених ТОВ «АЛЬФ ТУРИСТИЧНИЙ ОПЕРАТОР» послуг перевезення на загальну суму 17 577,00 грн.
03.08.2021 позивачем надіслано відповідачу досудову вимогу № 104-2021, якою позивач пропонував відповідачу з метою досудового врегулювання спору повернути вартість ненаданих, але оплачених послуг в сумі 11 448.00 грн.
В подальшому, 19.08.2021 року позивачем замовлено у відповідача послуги перевезення пасажирів на загальну суму 6129,00 грн. Вказана вартість послуг була вирахувана відповідачем із грошових коштів позивача, що залишилися на його рахунку (на депозиті), а отже сума неповернутих відповідачем грошових коштів складає 11 448,00 грн.
02.08.2023 позивачем засобами електронної пошти повторно направлено відповідачу досудову вимогу № 55-2023 щодо повернення грошових коштів за не надані послуги.
08.08.2023 року від відповідача надійшла відповідь, в якій зазначено, що запровадження та дія на території України карантину, пов'язаного з розповсюдженням захворювання на COVID-19, унеможливило надання оплачених послуг, які мали відбутися 12.06.2020 року та 20.06.2020 року. Також у своєму листі відповідач посилається на те, що він звільняється від правової відповідальності, оскільки скасування перевезень відбулося внаслідок настання обставин непереборної сили. При цьому, відповідач визнає фактично заборгованість в сумі 11 448,00 грн., проте зазначає, що повернення коштів є апріорі неможливим, оскільки частину коштів (6129,00грн.) позивачем було безоплатно використано у 2021 році, а інша частина коштів була витрачена на обслуговування автотранспорту та інших послуг, пов'язаних з перевезенням пасажирів.
З урахуванням вищевикладених обставин, загальна сума коштів, яка підлягає поверненню на користь ТОВ «АЛЬФ ТУРИСТИЧНИЙ ОПЕРАТОР», складає 11 448,00 грн.
За таких обставин, позов підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства в силу частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з частиною першою статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Наведеними вище нормами господарського законодавства врегульовано правові підстави виникнення господарських зобов'язань, до яких, зокрема, належить господарський договір.
Порядок укладення господарських договорів врегульовано нормами цивільного права та господарського законодавства.
Згідно з частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина друга статті 180 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.
Так, направлення позивачем запиту відповідачу на бронювання послуги з перевезення, підтвердження відповідачем бронювання квитків і послуг перевезення та виставлення рахунку на оплату, а також подальша оплата позивачем вказаного рахунку свідчить про те, що між сторонами виникли майново-господарські зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 175 Господарського кодексу України майново- господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як вбачається, зобов'язання, що виникли між сторонами за своїм правовим змістом опосередковують відносини надання послуг.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до частини другої статті 631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з ч. 1 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
За приписами ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Частиною 1 ст. 642 ЦК України встановлено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Згідно з частиною першою та другою статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Відповідач, надіславши позивачу рахунок-фактуру №18/02/3 від 18.02.2020 року із зазначенням найменування послуги, її вартості, строку оплати, фактично здійснив пропозицію позивачу укласти договір про надання послуг.
Позивач, здійснивши оплату у сумі 17 577,00 грн. на підставі платіжного доручення № 71717385 від 18.02.2020, вчинив дію, яка засвідчує його бажання укласти договір, і ця дія є прийняттям пропозиції. Сплата позивачем коштів відповідачу є попередньою оплатою товару, відповідно до статті 693 ЦК України.
Отже, з моменту прийняття пропозиції (попередньої оплати послуги) позивачем між сторонами укладено договір про надання послуг.
Згідно з частиною восьмою статті 181 Господарського кодексу України якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Проте, як вже зазначалося, відповідачем в односторонньому порядку скасовано надання послуг з перевезення, а отже фактично відбулося розірвання договору про надання послуг в односторонньому порядку.
Відповідно до частини 2 статті 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом.
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема за товар, який має бути поставлений, за роботи або послуги, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).
Отже, з огляду на припинення Договору внаслідок односторонньої відмови від нього відповідача, а також враховуючи невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з надання послуг на сплачену позивачем на умовах авансу суму в розмірі 11 448,00 грн., вимога про стягнення грошових коштів у вказаній сумі, сплачених в якості авансу, є обґрунтованою.
Відповідно до частини другої статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
За приписами статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, керуючись вищенаведеним, за безпідставне користування коштами позивача відповідач також має сплатити 3% річних та інфляційні втрати.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241 цс 19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14- 591 цс 18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс 19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку виконання зобов'язання у відповідача (виконавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (замовнику) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти), що є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі 1 «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу 1 книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Таким чином позивачем правомірно нараховано 3% річних за період з 14.10.2021 року по 18.10.2023 року, що становить 691,58 грн. та інфляційні втрати в сумі 3 827,80 грн.
Отже, загальний розмір грошових зобов'язань відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача за невиконання умов договору складає 15 967,38 грн.
Розмір орієнтовних витрат підтверджується Договором про надання правничої допомоги №01- 12/21 від 20.12.2021 року та Додатковою угодою № 12 від 25.09.2023 року до Договору про надання правничої допомоги № 01-12/21 від 20.12.2021 року.
Відповідно ч. 1 та ч. З статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 статті 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою
Відповідно до частини 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на Відповідача.
Положеннями частини 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як вже зазначалося, між адвокатом Солошенко Сергієм Васильовичем та ТОВ «АЛЬФ ТУРИСТИЧНИЙ ОПЕРАТОР» 20.12.2021 року укладено Договір про надання правничої допомоги № 01-12/21, а також укладено Додаткову угоду № 12 від 25.09.2023 року до вказаного Договору, пунктом 2 якої, зокрема, було визначено фіксовану вартість послуг адвоката за надання правничої допомоги у розмірі 7 000,00 грн.
18.10.2023 року адвокатом Солошенко С.В. було надано ТОВ «АЛЬФ ТУРИСТИЧНИЙ ОПЕРАТОР» Звіт про надання правничої (правової) допомоги за Договором № 01-12/21 від 20.12.2021 року та Додатковою угодою № 12 від 25.09.2023 року, яким визначено детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) із зазначенням витраченого часу.
Вказаний Звіт підписано ТОВ «АЛЬФ ТУРИСТИЧНИЙ ОПЕРАТОР» без зауважень, а також підписано Акт № 1 від 18.10.2023 року приймання-передачі наданих послуг за Додатковою угодою № 12 від 25.09.2023 року до Договору про надання правничої допомоги № 01-12/21 від 20.12.2021 року.
Таким чином, розмір витрат на правову допомогу, у зв'язку з розглядом справи господарським судом першої інстанції становить фіксований розмір в сумі 7 000,00 грн., та підтверджується копіями відповідних Звіту, Акту та Рахунку-фактури № 1 від 18.10.2023 року.
Витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі №922/1964/21 зазначено, що:
«Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.»
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару".
За викладених обставин, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн. підлягають стягненню з Відповідача.
Всі викладені вище обставини справи підтверджують обґрунтованість позовних вимог, що є підставою для задоволення позовних вимог.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд відзначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України” зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі “Трофимчук проти України” Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 129, 130, 194, 196, 219, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особі-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬФ ТУРИСТИЧНИЙ ОПЕРАТОР» (01001, м. Київ, пров. Михайлівський, буд. 12/1 Код ЄДРПОУ 35254273) заборгованість в сумі 15 967,38 грн., в т.ч. 11 448,00 грн. основна сума заборгованості, 691,58 грн. 3% річних, 3 827,80 грн. інфляційних втрат; 2 684,00 грн. судового збору та 7 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
3. З набранням рішення законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Повний текст рішення складено та підписано 22.02.2024 року.
Суддя С.О. Миронюк