"22" лютого 2024 р. Справа № 596/35/24
Провадження № 3/596/144/2024
Суддя Гусятинського районного суду Тернопільської області Лисюк І.О., розглянувши матеріали адміністративної справи, які надійшли від Чортківського районного відділу поліції Головного управління національної поліції в Тернопільській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , МС НОМЕР_1 , українку, жителя АДРЕСА_1 , тимчасово не працюючого, за ч.1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
Як слідує із змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 038179 від 01.01.2024 року, ОСОБА_1 , 30.12.2023 року о 10:00 год. в АДРЕСА_1 , ображав нецензурними словами дружину ОСОБА_2 , чим вчинив домашнє насильство психологічного характеру, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративне правопорушення.
Правопорушник ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, суд вживав заходів щодо виклику його в судове засідання. Клопотання про відкладення розгляду справи не подавав, а тому є підстави розглянути справу у його відсутності по наявних доказах, що долучені до протоколу про адміністративне правопорушення.
Приймаючи до уваги поведінку особи, яка притягається до відповідальності, яка не з'явилася в судове засідання, з метою розгляду справи у розумні строки, справа розглянута в межах складеного протоколу про адміністративне правопорушення та на підставі наявних у ній доказів.
Правилами ст.ст.245, 251, 252, 280 КУпАП передбачено, що суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну оцінку, з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і, в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, приходжу до наступного висновку .
Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Згідно ст.9, 252 КУпАП особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, яке мало місце, та що має бути встановлено судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.
Згідно вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження в справі про адміністративне правопорушення, серед іншого, є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
За положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, встановлюються, серед іншого, протоколом про адміністративне правопорушення, який в силу положень ст. 251 КУпАП, є одним із джерел доказів у справі про адміністративне правопорушення.
Відповідальність за частиною 1 статті 173-2 КУпАП настає у разі вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
У даному випадку, із протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що ОСОБА_1 ображав ОСОБА_3 нецензурними словами, чинив психологічний тиск, однак в протоколі не зазначено, чи її психічному здоров'ю була завдана шкода.
У той же час, організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства визначаються Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» 07 грудня 2017 року № 2229-VIII.
Так, відповідно до п. 3 ч.1 Закону № 2229-VIII, домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою , незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Водночас, домашнє насильство характеризується такими ознаками: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, повязаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.
Для наявності складу адміністративного правопорушення щодо вчинення домашнього насильства є обов'язковим одночасне існування вищевказаних ознак, у разі відсутності хоча б однієї із ознак дії особи не можна розцінювати як насильство.
При цьому, слід зазначити,що конфлікт (лат. conflictus - зіткнення, сутичка) - це зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями. Конфлікт не містить вище перелічених ознак. Ескалація конфлікту може призвести до насильства, але не завжди призводить.
Отже, різниця у тому, що насильство є результатом свідомих дій кривдника, підкріплене агресією і бажанням завдати шкоди.
У даному випадку дійсним є лише факт того, що атмосфера взаєморозуміння між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутня. Мав місце конфлікт, однак, не кожен конфлікт є домашнім насильством у розумінні норм Закону.
Тож, у даному випадку, з огляду на установлені судом фактичні обставини справи, суд приходить до висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП, позаяк, у останнього був відсутній умисел на заподіяння шкоди психічному здоров'ю потерпілої, у той час, як у цій ситуації мав місце саме конфлікт.
Як встановлено, згідно письмових пояснень особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 від 01.01.2024 року, останній вказав, що 30.12.2024 року о 10:00 год., між ним його дружиною ОСОБА_2 та тещею ОСОБА_3 почалася словесна суперечка і він образив їх нецензурними словами.(а.с.5)
Аналогічні пояснення надала ОСОБА_2 у письмових поясненнях від 30.12.2023 року та від 22.02.2024 року, яка підтверджує, що ОСОБА_1 під час суперечки обзивав її та її маму ОСОБА_3 нецензурними словами, чинив психологічний тиск, жодного насильства з боку ОСОБА_1 не було.(а.с.3)
В матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні докази протилежного.
При цьому, суд, окрім викладених вище мотивів, виходив ще й з того, що на особу, уповноважену складати протокол про адміністративне правопорушення, покладається обов'язок довести причинно - наслідковий зв'язок між діями, що учинені особою та наслідками, що настали.
Інакше кажучи, сам по собі конфлікт автоматично не утворює собою складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, позаяк, ці дії неминуче мають потягнути за собою наслідки, а саме : завдання чи можливість завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Та у цьому випадку наявність наслідків дій ОСОБА_1 не відображені у протоколі про адміністративне правопорушення, їх зміст не розкрито, а тим більше не доведено за стандартом “поза розумним сумнівом”, а відтак доводи грунтуються на припущеннях, що прямо суперечить ст. 62 Конституції України.
Таким чином, з фабули протоколу не простежується факт того, що конфліктна ситуації викликала у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинила емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Водночас, суд зауважує, що він позбавлений можливості самостійно визначати та конкретизувати дані протоколу, з урахуванням того, що у справі «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v. Russia», рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04) ЄСПЛ встановив, серед іншого, порушення ч.3 ст.6 Конвенції у зв'язку з тим, що в протоколі про адміністративне правопорушення фабула правопорушення була сформульована лише в загальних рисах без конкретизації обставин вчинення правопорушення, але національні суди, розглянувши справу відредагували фабулу правопорушення, зазначивши в постанові суду конкретні обставини правопорушення. У зв“язку з цим, на думку ЄСПЛ, заявниці була відома лише кваліфікація діяння, але не фактичні обставини обвинувачення, таким чином, вона була позбавлена можливості належної підготовки до захисту.
Тож, суд не вправі у цьому випадку визначати обставини, які свідчать про наявність всіх ознак об'єктивної сторони правопорушення у цій ситуації, адже підлягають доказуванню у порядку і у спосіб, що передбачені КУпАП, з урахуванням положень ст. 251 цього Кодексу щодо доказів, і мають кореспондуватися із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», тобто, суд позбавлений можливості встановити їх із самих лише слів учасників провадження про адміністративне правопорушення, без належних доказів і розкриття змісту.
Окрім цього, суд акцентує увагу на тому, що відповідно до вимог ч.1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Тому, у світлі всього вищевикладеного, у той час як провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності і ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушення інакше, як на підставах і в порядку, встановленому законом, суд приходить до висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, яке передбачене ч.1 ст. 173-2 КУпАП, а як наслідок, провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.1 ст. 247 цього Кодексу.
Крім того, судовий збір не підлягає стягненню з ОСОБА_1 , оскільки він не піддається адміністративному стягненню за таких умов.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 7, 9, 173-2, 247, 283, 284КУпАП, -
Провадження в адміністративній справі про притягнення ОСОБА_1 за ч.1 ст.173-2 КУпАП України закрити на підставі п.1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з моменту її проголошення до Тернопільського апеляційного суду через Гусятинський районний суд.
Суддя Гусятинського районного суду
Тернопільської області Ірина ЛИСЮК