ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.02.2024Справа № 910/11291/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за первісним позовом Фізичної особи-підприємця Сидоренко Олени Володимирівни
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Талан Системс"
про стягнення заборгованості в розмірі 146 437,31 грн.
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Талан Системс"
до Фізичної особи-підприємця Сидоренко Олени Володимирівни
про визнання недійсним договору.
Представники сторін:
від позивача за первісним позовом(відповідача за зустрічним позовом): Костишена В.Л., ордер серія АА № 0033933;
від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): Єленін С.М., ордер серія АА № 1338973.
Фізична особа-підприємець Сидоренко Олена Володимирівна звернулась до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Талан Системс» про стягнення заборгованості у розмірі 146 437,31 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором про надання послуг від 02.07.2018, в частині здійснення розрахунків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
27.07.2023 представником позивача подано заяву про забезпечення позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 у задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Сидоренко Олени Володимирівни про забезпечення позову відмовлено.
16.08.2023 представником відповідача подано відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомлення сторін.
Також, 16.08.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю «Талан Системс» подано зустрічний позов до Фізичної особи-підприємця Сидоренко Олени Володимирівни про визнання недійсним договору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір про надання послуг від 02.07.2018 не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а отже є фіктивним правочином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 прийнято зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Талан Системс» до Фізичної особи-підприємця Сидоренко Олени Володимирівни про визнання недійсним договору до розгляду з первісним позовом у справі № 910/11291/23, вимоги за зустрічним позовом об'єднано в одне провадження з первісним позовом, розгляд справи №910/11291/23 вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.09.2023.
21.08.2023 представником позивача за первісним позовом подано відповідь на відзив.
28.08.2023 представником відповідача за зустрічним позовом подано відзив на зустрічну позовну заяву.
18.09.2023 представником позивача за первісним позовом подано клопотання про відкладення судового засідання.
18.09.2023 представником позивача за зустрічним позовом подано письмові пояснення.
У судове засідання 18.09.2023 представник відповідача за первісним позовом з'явився, представник позивача за первісним позовом не з'явився.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 16.10.2023, яку занесено до протоколу судового засідання.
19.09.2023 представником відповідача за первісним позовом подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.
29.09.2023 представником позивача за зустрічним позовом подано відповідь на відзив.
09.10.2023 представником позивача за первісним позовом подано клопотання про надання додаткових доказів у справі, клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції та заперечення на відповідь на відзив.
13.10.2023 представником позивача за зустрічним позовом подано заяву із запереченнями на клопотання та пояснення на заперечення на відповідь на відзив.
У судове засідання 16.10.2023 представники сторін з'явились
За результатами розгляду у судовому засідання 16.10.2023 відмови позивача за первісним позовом від надання відповіді на питання, поставлені відповідачем за первісним позовом, судом визнано відсутніми підстави та зобов'язано позивача за первісним позовом надати відповіді на поставлені питання у строку до 30.10.2023.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 06.11.2023, яку занесено до протоколу судового засідання.
27.10.2023 представником позивача за зустрічним позовом подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи та клопотання про призначення почеркознавчої експертизи у справі.
30.10.2023 представником позивача за первісним позовом подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
06.11.2023 представником позивача за зустрічним позовом подано клопотання про продовження строків підготовчого провадження та відкладення судового засідання.
У судове засідання 06.11.2023 представник позивача за первісним позовом з'явився та подав клопотання про надання оригіналів документів, представник відповідача за первісним позовом не з'явився.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 04.12.2023, яку занесено до протоколу судового засідання.
01.12.2023 представником позивача за первісним позовом подано два клопотання про витребування доказів.
У судове засідання 04.12.2023 представники сторін з'явились.
Розглянувши клопотання представника позивача за первісним позовом про витребування доказів, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено:
1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів);
2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;
3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;
4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу;
5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
У клопотанні про витребування судом групи однотипних документів як доказів додатково зазначаються ознаки, що дозволяють ідентифікувати відповідну групу документів.
Розглянувши клопотання представника позивача за первісним позовом про витребування доказів, суд дійшов висновку про їх необґрунтованість та передчасність, оскільки як на момент подання таких клопотань, так і на момент їх розгляду, відповідачем за зустрічним позовом не було отримано відповідних адвокатських запитів, оскільки запити направлені засобами поштового зв'язку - 30.11.2023, а клопотання сформовані в системі «Електронний суд» також 30.11.2023, що свідчить про невжиття позивачем за первісним позовом належних заходів для отримання таких доказів та відповідно недоведеності неможливості самостійного отримання таких доказів.
Розглянувши у судовому засіданні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, заслухавши пояснення представників сторін, судом відмовлено у його задоволенні, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.99 Господарського процесуального кодексу України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Згідно із гл.1,3 розділу І Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08.10.1998, основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) і підпису.
Так, у своїх клопотаннях заявник просить поставити на вирішення експертизи питання щодо того чи виконаний підпис на актах здачі-приймання послуг №1-33 ОСОБА_2. чи іншою особою.
Водночас, у наявній в матеріалах справи заяві свідка ОСОБА_2., останній не зазначає про обставини не підписання ним Актів здачі-приймання послуг №1-33, а навпаки вказує, що підписував договір та акти.
При цьому, суд також враховує, що Акти здачі-приймання послуг № 25-28 підписані електронним засобами, що виключає можливість проведення почеркознавчої експертизи по означеним Актам.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених клопотань про призначення судової експертизи.
За результатами судового засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 15.01.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.
04.01.2024 представником позивача за зустрічним позовом подано письмові пояснення.
15.01.2024 представником позивача за первісним позовом подано письмові пояснення.
У судове засідання 15.01.2024 представники сторін з'явились.
За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 12.02.2024.
26.01.2024 представником позивача за зустрічним позовом подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
31.01.2024 представником позивача за первісним позовом подано заперечення щодо долучення висновку № 587/1 до матеріалів справи.
У судове засідання 12.02.2024 представники сторін з'явились.
Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні первісний позов підтримав у повному обсязі, проти задоволення зустрічного позову заперечив.
Представник відповідача за первісним позовом не визнав заявлені первісні позовні вимоги у повному обсязі та просив суд відмовити у задоволенні первісного позову повністю та задовольнити зустрічний позов, підтриманий позивачем за зустрічним позовом у повному обсязі.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 12.02.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
02 липня 2018 року між Фізичною особою-підприємцем Сидоренко Оленою Володимирівною (далі - виконавець, позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Талан Системс» (далі - замовник, відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом) укладено Договір про надання послуг (далі - Договір), за умовами якого виконавець зобов'язується надати замовнику наступні послуги, які надалі іменуються також послуги: консультування з питань інформатизації - планування та проектування інтегрованих комп'ютерних систем, які поєднують апаратні засоби, програмне забезпечення та комунікаційні технології; консультування у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем.
Замовник зобов'язується прийняти та оплатити належно надані за Договором послуги на умовах визначених Договором (п. 1.2 Договору).
Відповідно до п. 1.3 Договору на підтвердження факту надання виконавцем замовнику послуг відповідно до умов цього Договору сторонами складається Акт здачі-приймання послуг.
Пунктами 2.2-2.4 Договору узгоджено, що замовник зобов'язаний оплатити послуги виконавця в розмірі та у строки, передбачені даним Договором та підписати акти здачі-прийняття наданих послуг протягом 3 робочих днів з дати передачі замовнику документів виконавцем.
Дата підписання акту здачі-приймання послуг виконавцем є датою, з якої послуги вважаються повністю виконаними, належним чином оформленими та прийнятими замовником.
Згідно з пунктами 3.1 та 3.3 Договору виконавець зобов'язаний виконувати послуги передбачені даним Договором якісно, в повному обсязі та в строки встановлені даним Договором та надавати замовнику одразу після надання послуг підписані зі свого боку акти здачі-приймання послуг.
За результатами наданих послуг, передбачених п. 1.1 Договору, замовник щомісячно сплачує виконавцю винагороду за фактично надані послуги (п. 4.1 Договору).
За умовами п. 4.2 Договору замовник здійснює оплату за послуги наступним чином:
- на підставі підписаного сторонами акту здачі-приймання послуг не пізніше 10 числа місяця слідуючого за звітним;
- за погодженням сторін можливе здійснення попередньої оплати за послуги, що надаються у поточному місяці, в такому випадку оплата здійснюється на підставі рахунку на оплату.
У відповідності до п. 4.3 Договору оплата послуг виконавця здійснюється шляхом перерахування суми, вказаної в акті на поточний рахунок виконавця.
У випадку здійснення попередньої оплати згідно п. 4.2.2 Договору, оплата послуг за звітний місяць здійснюється за вирахуванням сплаченої суми попередньої оплати.
Ціна Договору становить загальну вартість наданих протягом строку дії Договору послуг, що підтверджується підписаними сторонами актами здачі-приймання послуг.
Згідно з п. 5.1 Договору послуги за цим Договором надаються за зверненням (усним та/або письмовим) замовника за схемою питання/відповідь, за допомогою електронної пошти; листування поштою; за телефоном (факсом); особисто в офісі замовника.
Пунктами 5.5.1 та 5.5.2 Договору сторони погодили, що: звітним періодом за цим Договором є календарний місяць; приймання та передача наданих послуг проводитиметься за кожний звітний період шляхом підписання акту здачі-приймання послуг.
Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2018 включно, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором.
У випадку ненадходження від однієї з сторін за 30 днів до припинення Договору заяви про відмову від продовження Договору, Договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих же умовах (пункти 10.1 та 10.2 Договору).
За результатами виконання умов Договору, сторонами складено та підписано без заперечень та зауважень Акти здачі-приймання послуг № 1 від 27.07.2018 на суму 30 000,00 грн., № 2 від 28.09.2018 на суму 20 000,00 грн., № 3 від 29.11.2018 на суму 20 000,00 грн., № 4 від 27.12.2018 на суму 56 024,00 грн., № 5 від 28.02.2019 на суму 21 325,00 грн., № 6 від 26.04.2019 на суму 28 620,00 грн., № 6 від 30.05.2019 на суму 22 350,00 грн., № 8 від 30.07.2019 на суму 19 340,00 грн., № 9 від 30.08.2019 на суму 28 500,00 грн., № 10 від 30.09.2019 на суму 23 650,00 грн., № 11 від 31.10.2019 на суму 18 360,00 грн., № 12 від 29.11.2019 на суму 26 400,00 грн., № 13 від 27.12.2019 на суму 22 360,00 грн., № 14 від 31.01.2020 на суму 21 800,00 грн., № 15 від 28.02.2020 на суму 16 350,00 грн., № 17 від 29.05.2020 на суму 16 210,15 грн., № 18 від 30.06.2020 на суму 31 000,00 грн., № 19 від 31.07.2020 на суму 16 740,00 грн., № 20 від 31.08.2020 на суму 18 500,00 грн., № 21 від 30.09.2020 на суму 27 600,00 грн., № 22 від 30.10.2020 на суму 34 400,00 грн., № 23 від 30.11.2020 на суму 125 400,00 грн., № 24 від 31.12.2020 на суму 97 300,00 грн., № 25 від 31.03.2021 на суму 15 000,00 грн., № 26 від 30.04.2021 на суму 37 000,00 грн., № 27 від 31.05.2021 на суму 34 500,00 грн., № 28 від 30.06.2021 на суму 24 000,00 грн., № 29 від 30.07.2021 на суму 100 000,00 грн., № 30 від 31.08.2021 на суму 26 000,00 грн., № 31 від 30.09.2021 на суму 25 000,00 грн., № 32 від 29.10.2021 на суму 45 000,00 грн., № 33 від 30.11.2021 на суму 120 000,00 грн.
Звертаючись до суду з позовом, позивач за первісним позовом зазначає, що згідно з актами здачі-приймання послуг №№ 1-33 за період з липня 2018 року по листопад 2021 року виконавцем надано замовнику послуги на загальну суму 1 168 729,15 грн., натомість замовник, в порушення взятих на себе зобов'язань за Договором, отримані послуги оплатив лише частково, в розмірі 1 061 729,00 грн., в зв'язку з чим, за відповідачем за первісним позовом обліковується заборгованість в розмірі 107 000,00 грн.
У зв'язку з невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, виконавцем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 34 389,26 грн. та 3% річних в розмірі 5 048,05 грн.
Відповідач за первісним позовом в свою чергу, заперечуючи проти позову зазначає, що з 12.03.2018 і до 13.12.2021 генеральним директором ТОВ «Талан Системс» був чоловік позивачки - ОСОБА_1 , який відповідно до рішення загальних зборів учасників ТОВ «Талан Системс» від 13.12.2021 звільнений з посади генерального директора, а ОСОБА_2 , який до 14.12.2021 був головним бухгалтером ТОВ «Талан Системс», з 14.12.2021 призначений на посаду генерального директора. Відповідач за первісним позовом зазначає, що у ТОВ «Талан Системс» відсутні будь-які докази вчинення ФОП Сидоренко О.В. в період з 02.07.2018 по 30.11.2021 дій, спрямованих на виконання мов Договору, а позивачем за первісним позовом, не додано до позовної заяви жодних доказів вчинення ним дій, спрямованих на реальне настання правових наслідків виконання умов Договору та доказів виконання умов Договору в період з 02.07.2018 по 30.11.2021. При цьому, відповідач за первісним позовом зазначає, що надані позивачем Акти здачі-прийняття послуг не можуть бути підтвердженням факту надання послуг, так як всі вони містять єдиний ідентичний формальний запис про їх предмет, без зазначення конкретного змісту та результату послуги, а також споживача послуги. Таким чином, відповідач за первісним позовом зазначає, що позивачем не підтверджено які саме консультаційні послуги з питань інформатизації - планування та проектування яких саме інтегрованих комп'ютерних систем, із поєднанням яких саме апаратних засобів, програмного забезпечення та комунікаційних технологій надані в кожному місяця за який складено акт, який результат досягнуто та хто є власник (замовник) послуг, де і на яких носіях розташоване програмне забезпечення, щодо якого саме конкретного програмного забезпечення та комунікаційних технологій надані такі послуги та/або які саме послуги з консультування яких саме інформаційних технологій і комп'ютерних систем надавалися, якщо такі послуги взагалі надавалися, з такими ж самими питаннями щодо предмету послуг, що зазначені вище,а також не надано підтвердження наявності у позивача фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій з надання послуг, що є предметом Договору, а також у актах не вказано час, який було витрачено на надання послуг. Ці обставини на думку ТОВ «Талан Системс» свідчать про наявність у обох сторін правочину умислу на приховування справжніх намірів укладеного Договору, який полягав саме у формуванні штучної кредиторської заборгованості ТОВ «Талан Системс» перед ФОП Сидоренко О.В., з метою майбутнього безпідставного отримання останньою коштів за фактично ненадані послуги та/або вчинення подальших дій по стягненню заборгованості. За таких обставин, відповідач за первісним позовом зазначає, що Договір може бути кваліфікований як правочин, який не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків - тобто як фіктивний правочин. Також, відповідач за первісним позовом зазначає, що за результатами проведеного відповідачем візуального огляду Актів приймання-передачі було встановлено, що вони мають явно виражені розбіжності у підписі від імені головного бухгалтера ТОВ «Талан Системс» ОСОБА_2, що дає обґрунтовані підстави припускати, що виконання підпису від імені головного бухгалтера на оригіналах цих документів не були здійснені тією особою, від імені якої він зазначений, а отже є підробленими.
У зв'язку з викладеними відповідачем за первісним позовом у відзиві на первісну позовну заяву обставинами, ТОВ «Талан Системс» звернулось до суду із зустрічним позовом, в якому просить визнати недійсним Договір про надання послуг від 02.07.2018 відповідно до ст. 234 ЦК України.
Відповідач за зустрічним позовом, заперечуючи проти зустрічного позову, у відзиві зазначає, що Договір, про нібито фіктивність якого заявляє ТОВ «Талан Системс» підписано не чоловіком позивачки ОСОБА_1 , а головним бухгалтером ТОВ «Талан Системс» ОСОБА_2. Відповідач за зустрічним позовом зазначає, що у п. 1.3 Договору сторони перебачили, що на підтвердження факту надання виконавцем замовнику послуг відповідно до умов Договору сторонами складається Акт здачі-приймання послуг, а отже інших доказів надання сторонами послуг не передбачалось, а отже позивачем за зустрічним позовом не наведено жодного реального доказу, який би ставив під сумнів наявність у сторін наміру створити правові наслідки при укладенні Договору. Крім того, відповідачем за зустрічним позовом заявлено про застосування наслідків спливу строків позовної давності.
Оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбачених законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином; фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.
Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.
Отже позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився Верховний Суд у постановах: від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17).
Зокрема, у постанові від 31.03.2021 у справі №201/2832/19 Верховний Суд, наводячи критерії фіктивності договору, зазначає, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.072019 у справі № 369/11268/16-ц, постановах Верховного Суду від 13.03.2019 в справі №757/12646/16, від 28.02.2018 у справі №909/330/16, від 01.11.2018 в справі № 910/18436/16.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (така правова позиція викладена, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20).
Відтак, суд з'ясовуючи питання щодо фіктивності договору, як укладеного всупереч інтересам позивача, має з'ясувати дійсні наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою, аніж це випливає зі змісту договору.
Будь-яка господарська операція, дія суб'єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення (постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20).
Таким чином, суд при вирішенні питання щодо фіктивності договору має з'ясувати дійсні мотиви, через які укладено договір, про фіктивність якого стверджує позивач за зустрічним позовом.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Водночас, особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав або інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено (відповідна позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).
Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами у цій справі, судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг.
Згідно з ч. 1 статті 901 ЦК України одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Згідно з ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Правовий аналіз наведених положень ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що договір надання послуг є двостороннім правочином, за яким обов'язку виконавця з надання певної послуги кореспондує обов'язок замовника з її оплати.
Суд зазначає, що згідно з договором про надання послуг важливим є не сам результат, а дії, які до нього призвели. З урахуванням наведених особливостей слід зазначити, що стаття 177 Цивільного кодексу України серед переліку об'єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об'єкт, при цьому її характерною особливістю, на відміну від результатів робіт, є те, що послуга споживається замовником у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем. Тобто, характерною ознакою послуги є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача та синхронність надання й одержання послуги.
Отже, предметом договору про надання послуг є процес надання послуг, що не передбачає досягнення матеріалізованого результату, але не виключає можливість його наявності.
Як вбачається з матеріалів справи, Договір про надання послуг від 02.07.2018 зі сторони замовника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Талан Системс», підписано головним бухгалтером - ОСОБА_2 на підставі протоколу Загальних зборів учасників ТОВ «Талан Системс» №01/02/18 від 01 лютого 2018 року.
Відповідно до Протоколу Загальних зборів учасників ТОВ «Талан Системс» №01/02/18 від 01 лютого 2018 року, ОСОБА_2 був включений до кола осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори.
Рішення про надання ОСОБА_2 повноважень на вчинення дій від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, прийняте учасниками ТОВ «Талан Системс» - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . У подальшому (12.03.2018 та 31.05.2018) відбулися зміни у складі учасників Товариства та станом на час укладення спірного договору учасниками ТОВ «Талан Системс» були: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , що підтверджується відомостями у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Протягом липня 2018 року - листопада 2021 року між ФОП Сидоренко О.В. та ТОВ «Талан Системс» підписані акти здачі-приймання послуг у сфері консультування з питань інформатизації на суму 1 168 729,15 грн.
Акти здачі-приймання послуг №№ 1-33 зі сторони замовника підписано головним бухгалтером ТОВ «Талан Системс» - ОСОБА_2. на підставі протоколу Загальних зборів учасників ТОВ «Талан Системс» у №01/02/18 від 01.02.2018.
Таким чином, як станом на час укладення договору, так і станом на час підписання сторонами актів здачі-приймання послуг, ОСОБА_2. був уповноваженою особою ТОВ «Талан Системс» на вчинення дій від імені юридичної особи без довіреності, що також підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Зі змісту Актів здачі-приймання послуг №№ 1-33, які підписані позивачем за зустрічним позовом без заперечень та зауважень, вбачається, що ФОП Сидоренко О.В. надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Талан Системс» послуги з консультування з питань інформатизації: планування та проектування інтегрованих комп'ютерних систем, які поєднують апаратні засоби, програмне забезпечення та комунікаційні технології; консультування у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем; консультування клієнтів замовника щодо технічних характеристик обладнання, гарантійних термінів та умов технічної підтримки від виробника обладнання; консультування щодо сумісності існуючого обладнання та програмного забезпечення, що є у клієнта з тим, що він бажає придбати.
Заперечень зі сторони ТОВ «Талан Системс» щодо виконання вказаних у актах дій саме на виконання оспорюваного договору матеріали справи не містять, як не містить заперечень щодо якості отриманих послуг.
Позивачем за первісним позовом в свою чергу, на виконання умов Договору та згідно означених Актів, сплачено на користь відповідача за зустрічним позовом за період з липня 2018 року по грудень 2021 року кошти у розмірі 1 061 729,00 грн.
При цьому, 31.12.2020 між сторонами складено та підписано Акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого, заборгованість позивача за зустрічним позовом перед відповідачем за зустрічним позовом складає 260 944,00 грн.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Згідно з частинами першою та другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
За загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.
Отже, за правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов'язань (констатують, фіксують певні факти господарської діяльності в правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання.
Таким чином, дослідивши наявні у матеріалах справи підписані між сторонами акти здачі-приймання послуг №№ 1-33, оскільки умови Договору не містять вимог щодо складання актів та переліку відомостей, що є обов'язковими для зазначення в актах, суд дійшов висновку, що акти здачі-приймання послуг №№ 1-33 фіксують факт надання ФОП Сидоренко О.В. та прийняття ТОВ «Талан Системс» послуг у сфері консультування з питань інформатизації та є первинними документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Враховуючи те, що укладений між сторонами Договір не містить вимог до переліку послуг, які вказуються в актах, а в наявних у матеріалах справи актах зафіксовано факти здійснення господарської операції, то суд вважає необґрунтованими посилання позивача за зустрічним позовом на те, що в актах не зазначено конкретного змісту та/або результату послуги.
У контексті того, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів (подібна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 01.03.2023 у справі № 910/6210/20) судом враховано, що ТОВ «Талан Системс» надано пояснення, за якими господарські операції по Договору, відображалися в бухгалтерському обліку Товариства проводками: Дт 91 "Загальновиробничі витрати" , Дт 92 "Адміністративні витрат" та Кт 6851 "Розрахунки з іншими кредиторами", Кт 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками".
Отже, внаслідок укладення між сторонами договору та підписання актів здачі-приймання послуг ТОВ «Талан Системс» відображало у бухгалтерському обліку господарські операції по договору, що фактично підтверджує реальний рух активів та реальність здійснених господарських операцій по спірному договору.
Суд зазначає, що специфічною ознакою послуг є те, що результат передує здійснення дій, які не мають матеріального змісту, тобто під час надання послуг продається не сам результат, а дії, які до нього призвели. Також особливістю послуги є те, що вона споживається у процесі її надання, тому її визначають як діяльність, спрямовану на задоволення будь-яких потреб. Відтак, перевірка обставин щодо реального руху активів, надання виконавцем послуг та встановлення факту реальності здійснених господарських операцій за договорами надання послуг відрізняються, зокрема від договорів постачання товарів, виконання робіт.
Таким чином, враховуючи характер спірних правовідносин, що склалися між сторонами, з огляду на предмет доказування у цій справі, за висновками суду встановлені вище обставини спростовують доводи позивача за зустрічним позовом про фіктивність договору.
З урахуваннях наведеного, суд відхиляє доводи позивача за зустрічним позовом що ФОП Сидоренко О.В. не представлено доказів надання Товариству консультаційних послуг з інформатизації, у тому числі, по будь-якому із вказаних у табличці (подана до суду разом із клопотанням від 30.10.2023) переліку договорів та не зазначено предмету будь-якого із таких договорів. Окрім того, суд зазначає, що договором не передбачено обов'язку виконавця зберігати документи, складені у процесі надання послуг.
Суд також враховує, що ТОВ «Талан Системс» не надано до матеріалів справи жодних належних доказів на підтвердження того, що у ТОВ «Талан Системс» була здійснена перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності, у тому числі після звільнення з посади генерального директора Товариства Сидоренка І.О., за результатами б якої було б виявлено відсутність господарських операцій по Договору, натомість, доводи позивача за зустрічним позовом зводяться до наявності корпоративного конфлікту між учасниками Товариства.
З приводу наявності у ФОП Сидоренко О.В. відповідної освіти для надання послуг обумовлених у спірному договорі, то як підтверджено матеріалами справи ФОП Сидоренко О.В. закінчила у 1996 році Київський національний університет імені Тараса Шевченка, отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Радіофізика і електроніка» та здобула кваліфікацію спеціаліста правознавства, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією диплома ЛС №003436.
Окрім того, відповідно до відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності ФОП Сидоренко О.В. значиться - надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у (63..99), консультування з питань інформатизації (62.02), інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем (62.09), що узгоджується з предметом оспорюваного договору.
З приводу посилань позивача за зустрічним позовом на наявність особистих відносин ФОП Сидоренко О.В. та попереднього директора Товариства Сидоренка І.О., то суд зазначає, що сама по собі пов'язаність осіб правочину, зокрема в розумінні норм Податкового кодексу України, родинний зв'язок тощо, автоматично не свідчить про фіктивність правочину та не доводить існування в осіб відповідної мети зловживання правом на шкоду майновим інтересам третьої особи (зазначена позиція узгоджується із висновками Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 про справі №910/17755/18).
Щодо наявних в матеріалах справи заяв свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , суд зазначає, що учасники справи, інші особи, зацікавлені у певному результаті розгляду справи, можуть надавати показання свідка і можуть бути допитані судом в якості свідків, який оцінює ці докази у сукупності з іншими відповідно до свого внутрішнього переконання.
Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №921/260/19.
Згідно із ч.1 ст.87 ГПК показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.
Суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (постанова Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №917/549/20).
Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).
Водночас на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків (ч.2 ст.87 ГПК).
Оскільки факт надання послуг підтверджується первинними документами, то обставини щодо надання чи ненадання послуг не можуть підтверджуватися лише заявами свідків. Крім того, заява свідка ОСОБА_4 , в порушення приписів ч.1 ст.87 ГПК України ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, судом не встановлено наявності в оспорюваному Договорі ознак фіктивного правочину,
Щодо доводів позивача за зустрічним позовом про те, що в Договорі не визначено його ціни, а також порядку її формування, а відтак договір, на думку позивача за зустрічним позовом, не відповідає положенням статей 180, 189 Господарського кодексу України та вважається неукладеним відповідно до ч.2 ст.180 Господарського кодексу України, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні умови укладення господарських договорів врегульовано і нормами ГК України.
Частинами 1, 2, 3 ст.180 ГК України (в редакції, чинній на момент укладення договору) встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно із ч.2 ст.189 ГК України ціна є істотною умовою господарського договору.
Ціна є істотною умовою відплатних договорів (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 28.07.2022 у справі № 903/781/21).
Як вбачається зі змісту Договору, сторони погодили, що за результатами наданих послуг, передбачених п.1.1 договору, замовник щомісячно сплачує виконавцю винагороду за фактично надані послуги (п.4.1.); замовник здійснює оплату за послуги на підставі підписаного сторонами акту здачі-приймання послуг не пізніше 10 (десятого) числа місяця слідуючого за звітним (пп.4.2.1.); за погодженням сторін можливе здійснення попередньої оплати за послуги, що надаються у поточному місяці, в такому випадку оплата здійснюється на підставі рахунку на оплату (пп.4.2.2.); оплата послуг виконавця здійснюється шляхом перерахування суми, вказаної в акті на поточний рахунок виконавця.
Відтак, сторонами погоджено, що сума наданих послуг зазначається в акті.
Судом враховано, що сторони протягом певного часу виконували договір погодженим способом та заперечень щодо відсутності у договорі конкретно визначної вартості послуг замовник не заявляв. Більш того, невизначеність ціни у відплатному договорі не звільняє замовника від обов'язку оплатити прийняті ним послуги (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 28.07.2022 у справі № 903/781/21).
Суд зауважує, що матеріалами справи підтверджується факт укладення договору та його виконання, зокрема підписання та скріплення печатками сторін відповідних актів приймання-передачі наданих послуг та власне оплата ТОВ «Талан Системс» таких послуг та з урахуванням зазначеного враховує правовий висновок, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, згідно з яким не можна вважати неукладеним договір після його повного чи частково виконання сторонами.
За таких обставин суд вважає безпідставним посилання позивача за зустрічним щодо неукладеності договору.
Водночас суд зазначає, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (пункт 63)).
Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 ЦК України).
Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.
Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.
Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.09.2023 у справі №910/19668/21).
Обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155) та від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148).
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним Договору.
Щодо заяви відповідача за зустрічним позовом про застосування наслідків спливу строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Водночас, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, заявлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).
Аналогічна позиція міститься також в постанові 14.08.2018 Верховного Суду у справі № 922/1425/17.
Беручи до уваги, що заявлені зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності.
Щодо заявлених позовних вимог за первісним позовом, суд зазначає наступне.
Як вже встановлено судом, сторонами без заперечень та зауважень складено та підписано у період з липня 2018 року по листопад 2021 року Акти здачі-приймання послуг №№ 1-33 на загальну суму 1 168 729,15 грн., з яких відповідачем за первісним позовом оплачено 1 061 729,00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За умовами п. 4.2 Договору замовник здійснює оплату за послуги наступним чином:
- на підставі підписаного сторонами акту здачі-приймання послуг не пізніше 10 числа місяця слідуючого за звітним;
- за погодженням сторін можливе здійснення попередньої оплати за послуги, що надаються у поточному місяці, в такому випадку оплата здійснюється на підставі рахунку на оплату.
У відповідності до п. 4.3 Договору оплата послуг виконавця здійснюється шляхом перерахування суми, вказаної в акті на поточний рахунок виконавця.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів на підтвердження сплати заборгованості за отримані послуги, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.
Таким чином, відповідач за первісним позовом, в порушення взятих на себе зобов'язань за Договором, оплату отриманих послуг у повному обсязі не здійснив, у зв'язку з чим, за відповідачем за первісним позовом обліковується заборгованість в розмірі 107 000,00 грн.
Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем за первісним позовом відповідачу за первісним позовом узгоджених послуг та факт порушення відповідачем за первісним позовом своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати отриманих послуг підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем за первісним позовом, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 107 000,00 грн.
Крім того, позивач за первісним позовом просить суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 5 048,05 грн. та інфляційні втрати в розмірі 34 389,26 грн.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягає 5 048,05 грн. 3% річних та 34 389,26 грн. інфляційних втрат.
Також, позивач за первісним позовом просить суд зазначити в рішенні про нарахування 3% річних до моменту повного виконання рішення.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI Господарського процесуального кодексу України.
Правовий аналіз положень ст. ст. 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, за час прострочення.
За змістом ч. 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з ч. 11, 12 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача в цій частині та зазначити у резолютивній частині рішення про нарахування органом (особою), що буде здійснювати примусове виконання рішення 3% річних на суму основного боргу у розмірі 107 000,00 грн. починаючи з 08.07.2023 (враховуючи, що у позові вже здійснено нарахування по 07.07.2023) до моменту виконання вказаного рішення, з урахуванням приписів законодавства України.
Перерахунок 3% річних для органу (особи), що здійснюватиме примусове виконання рішення, має здійснюватися за наступною формулою: Сх3хД:К:100,
де: С- сума непогашеної заборгованості;
Д - кількість днів прострочення;
К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.
Крім того, суд вважає за необхідне роз'яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати відповідачем боргу, 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився за визначеними вище формулами.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення первісних позовних вимог та відмовою у задоволенні зустрічних позовних вимог, з покладенням судового збору на сторін в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Первісний позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Талан Системс" (04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 12; ідентифікаційний код: 33447399) на користь Фізичної особи-підприємця Сидоренко Олени Володимирівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер картки платника податків: НОМЕР_1 ) заборгованість у розмірі 107 000 (сто сім тисяч) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 5 048 (п'ять тисяч сорок вісім) грн. 05 коп., інфляційні втрати у розмірі 34 389 (тридцять чотири тисячі триста вісімдесят дев'ять) грн. 26 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп.
Нарахувати до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Талан Системс" (04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 12; ідентифікаційний код: 33447399) на користь Фізичної особи-підприємця Сидоренко Олени Володимирівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер картки платника податків: НОМЕР_1 ) 3% річних на суму заборгованості у розмірі 107 000,00 грн. з 08.07.2023 до моменту виконання рішення за наступною формулою: В=С*3/100*Д, де В - сума нарахованих відсотків в гривнях, С - розмір заборгованості в гривнях, Д - кількість днів нарахування відсотків.
Роз'яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у випадку часткової сплати Товариством з обмеженою відповідальністю "Талан Системс" (04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 12; ідентифікаційний код: 33447399) суми основного боргу, нарахування 3% річних повинно здійснюватися на залишок заборгованості.
4. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.
5. Витрати по сплаті судового збору за подання зустрічного позову покласти на позивача за зустрічним позовом.
6. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 22.02.2024
Суддя О.А. Грєхова