ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.01.2024Справа № 910/14794/23
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.
за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Приватного підприємства "Енерготрансзахід"
до Комунального автотранспортного підприємства №273904 КАТП-273904
про стягнення 1 418 074,90 грн.
Представники учасників справи:
Від позивача: Пасічник Ю.В.;
Від відповідача: не з'явились.
Приватне підприємство "Енерготрансзахід" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального автотранспортного підприємства №273904 КАТП-273904 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 1 418 074,90 грн, з яких: основна заборгованість у розмірі 1 139 002, 75 грн основна заборгованість, пеня у розмірі 258 974, 52 грн та інфляційні втрати у розмірі 20 097, 63 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на порушення відповідачем умов Договору № 207/12/22 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2022 року в частині повної та своєчасної оплати за надані позивачем послуги, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаному вище розмірі, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву, позивачу строк для подання відповіді на відзив, підготовче засідання призначено на 25.10.2023.
17.10.2023 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про вступ у справу як представника.
18.10.2023 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2023 задоволено заяву представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
У підготовче засідання 25.10.2023 представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0600049360484.
Судом у підготовчому засіданні 25.10.2023 без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відкладення розгляду справи на 13.11.2023.
У підготовче засідання 13.11.2023 представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0600056518123.
Судом у підготовчому засіданні 13.11.2023 без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про продовження строку підготовчого провадження на тридцять днів та відкладення розгляду справи на 27.11.2023.
13.11.2023 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
24.11.2023 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про реєстрацію електронного кабінету.
27.11.2023 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У підготовче засідання 27.11.2023 представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином.
Представник відповідача у підготовче засідання 27.11.2023 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0600061692123.
Судом у підготовчому засіданні 27.11.2023 без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відкладення розгляду справи на 18.12.2023.
15.12.2023 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Представник позивача у підготовчому засіданні 18.12.2023 заперечив проти задоволення клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.
У підготовче засідання 18.12.2023 представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа.
Судом у підготовчому засіданні 18.12.2023 без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу, яку занесена до протоколу судового засідання, про повернення клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи на підставі частини 4 статті 170 ГПК України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 закрито підготовче провадження по справі № 910/14794/23 та призначено розгляд справи по суті на 22.01.2024.
17.01.2024 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Судом у судовому засіданні 22.01.2024 залишено без розгляду клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
Представник позивача у судовому засіданні 22.01.2024 підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача у судове засідання 22.01.2024 не з'явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.
Згідно ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на наведене та керуючись вказаними приписами господарського процесуального закону, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
В судовому засіданні 22.01.2024 судом завершено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва прийшов до висновку про можливість ухвалення рішення у даній справі у відповідності до приписів ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, -
28.12.2022 року між Приватним підприємством «Енерготрансзахід» (далі - постачальник) та Комунальним автотранспортним підприємством № 273904 КАТП - 273904 (далі - споживач) укладено Договір № 207/12/22 про постачання електричної енергії споживачу (далі - Договір), відповідно до п. 2.1 якого предметом закупівлі є електрична енергія.
Як встановлено у п.2.2 Договору постачальник зобов'язується здійснювати поставку споживачу електричної енергії для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість спожитої (купленої) електричної енергії згідно умовами цього Договору.
Відповідно до п. 5.2 Додаткової угоди № 1 до Договору від 30.12.2022 загальна вартість договору становить 1 628 343, 35 грн, крім того ПДВ 325 668, 67 грн, разом з ПДВ - 1 954 012, 02 грн.
Загальна сума вартості Договору складається з місячних сум вартості договірних обсягів постачання електричної енергії споживачу (п. 5.3 Договору).
Відповідно до пункту 5.5. Договору спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника (додаток № 2 цього договору).
Згідно з пунктом 5.7. Договору ціна електричної енергії має зазначатись постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим Договором, у тому числі у разі її зміни.
Пунктом 5.8. Договору визначено, що розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.
Оплата рахунків здійснюються Споживачем протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання рахунку споживачем (п. 5.10. Договору).
Згідно підпункту 1 пункту 6.2. Договору споживач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього Договору.
Відповідно до підпункту 1 пункту 7.1. Договору постачальник має право отримувати від споживача плату за поставлену електричну енергію.
Договір набирає чинності з дати підписання Договору Сторонами, скріплення їх печатками (за наявності) та діє до 31.12.2023, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами договірних зобов'язань (пункт 13.1. Договору).
Пунктом 4 Додатку №2 до Договору визначено, що постачальник протягом 5 робочих днів з моменту отримання інформації про обсяги споживання, згідно з даними комерційного обліку направляє споживачеві рахунок (акт приймання-передачі) на оплату. Оплата поставленої електричної енергії за цим Договором здійснюється споживачем на підставі виставленого постачальником рахунку на оплату (акту приймання-передачі), у строк 5 робочих днів з моменту його отримання.
За порушення строків розрахунків споживач сплачує пеню у розмірі 0, 1 % від суми простроченого платежу (п. 6 додатку № 2 до Договору).
Згідно підписаних сторонами актів - прийому передачі, а саме: акту прийому- передачі електроенергії № 80 від 31.01.2023 у січні 2023 позивачем було поставлено відповідачу електричну енергію в обсязі 58043 кВт на суму 293 225, 58 грн, акту прийому-передачі електроенергії № 237 від 28.02.2023 у лютому 2023 поставлено електроенергії 60312 кВт на суму 304 688,27 грн, акту прийому-передачі електроенергії № 389 від 31.03.2023 у березні 2023 поставлено електроенергії 67478 кВт на суму 340 889,95 грн, акту прийому-передачі електроенергії № 549 від 30.04.2023 у квітні 2023 поставлено електроенергії 50052 кВт на суму 255 857,41 грн, акту прийому-передачі електроенергії № 713 від 31.05.2023 у травні 2023 поставлено електроенергії 30193 кВт на суму 154 341,54 грн (копії актів і рахунків наявні в матеріалах справи).
За період січень - травень 2023 року позивачем поставлено відповідачу електричної енергії на загальну суму 1 349 002,75 грн.
Судом встановлено, що дані акти підписані сторонами без зауважень та претензій, що відповідно підтверджує виконання позивачем зобов'язань за Договором належним чином та виникнення у відповідача обов'язку сплатити вартість поставленої електричної енергії протягом п'яти робочих днів з моменту отримання такого акту (пункт 4 Додатку №2 до Договору) по акту № 80 до 07.02.2023, по акту № 237 до 07.03.2023, по акту № 389 до 07.04.2023, по акту № 549 від 30.04.2023 до 05.05.2023, по акту 31.05.2023 до 07.06.2023.
Як вбачається з банківських виписок по рахункам, відповідач здійснював часткові оплати, а саме: 05.04.2023 у розмірі 10 000,00 грн, 07.04.2023 у розмірі 5 000 грн, 28.04.2023 у розмірі 20 000, 00 грн, 03.05.2023 у розмірі 1 5000 грн, 28.06.2023 у розмірі 160 000,00 грн, що разом складає 210 000, 00 грн.
Позивач зазначає, що станом на момент подання позовної заяви у відповідача наявна заборгованість у розмірі 1 139 002, 75 грн, яку позивач просить стягнути з Комунального автотранспортного підприємства № 273904 КАТП -273904.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 258 974, 52 грн та інфляційні втрати у розмірі 20 097, 63 грн.
Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, твердження позивача про наявність заборгованості не спростував, доказів оплати заборгованості у розмірі 1 139 002, 75 грн матеріали справи не містять.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".
Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.
За п. 1.2.15 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312, на роздрібному ринку не допускається споживання (використання) електричної енергії споживачем без укладення відповідно до цих Правил договору з електропостачальником та інших договорів, передбачених цими Правилами.
Відповідно до п. 1.2.8 ПРРЕЕ постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, який розробляється постачальником універсальних послуг на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг та укладається в установленому цими Правилами порядку. Постачальник універсальної послуги не може відмовити побутовому та малому непобутовому споживачу, електроустановки якого розташовані на території діяльності постачальника універсальної послуги, в укладенні такого договору.
Пунктом 3.1.7 ПРРЕЕ встановлено, що договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником. У разі офіційного оприлюднення комерційної пропозиції електропостачальник не має права відмовити споживачу у приєднанні до договору на умовах цієї комерційної пропозиції, якщо технічні засоби вимірювання та обліку електричної енергії забезпечують виконання сторонами умов комерційної пропозиції. На вимогу споживача електропостачальник має надати письмовий примірник договору, підписаний з його сторони. Якщо сторони досягли згоди щодо укладення договору на інших умовах, відмінних від тих, які містяться у комерційних пропозиціях, розміщених на офіційному сайті електропостачальника, договір укладається у паперовій формі. При цьому сторони можуть за взаємною згодою оформлювати додатки до договору, в яких узгоджуються організаційні особливості постачання електричної енергії. Такі додатки оформлюються у паперовій формі та підписуються обома сторонами.
За вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог ч. 1, ч. 7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Пунктом 4 Додатку №2 до Договору визначено, що постачальник протягом 5 робочих днів з моменту отримання інформації про обсяги споживання, згідно з даними комерційного обліку направляє споживачеві рахунок (акт приймання-передачі) на оплату. Оплата поставленої електричної енергії за цим Договором здійснюється споживачем на підставі виставленого постачальником рахунку на оплату (акту приймання-передачі), у строк 5 робочих днів з моменту його отримання.
З матеріалів справа вбачається, що рахунок № 105 від 31.01.2023 року відповідач отримав засобами електронного зв'язку 08.02.2023 року - строк оплати до 15.02.2023 року включно; рахунок № 286 від 28.02.2023 року відповідач отримав 07.03.2023 - строк оплати до 14.03.2023 року включно; рахунок № 462 від 31.03.2023 року відповідач отримав 05.04.2023 року - строк оплати до 12.04.2023 року включно, рахунок № 644 від 30.04.2023 року відповідач отримав 05.05.2023 - строк оплати до 12.05.2023 включно; рахунок № 831 від 31.05.2023 року відповідач отримав 07.06.2023 року - строк оплати до 14.06.2023 року включно.
Як зазначалось вище, позивачем на виконання умов Договору було надано відповідачу послуг з розподілу (передачі) електроенергії всього на суму 1 349 002, 75 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними з обох сторін актами прийому - передачі електроенергії, однак відповідач за вказану електроенергію розрахувався не в повному обсязі, внаслідок чого у останнього перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 1 139 002, 75 грн.
Беручи до уваги вищезазначене та наведені обставини, Господарський суд міста Києва враховує, що відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, факт наявності заборгованості відповідача не спростований, доказів їх сплати суду як і будь-якого контррозрахунку матеріали справи не містять, у той час розмір відповідно заявленої до стягнення заборгованості у розмірі 1 139 002, 75 грн. позивачем доведено у повному обсязі, що є підставою для задоволення позовних вимог про стягнення суми боргу за передану електроенергію.
Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення пені у розмірі 258 974, 52 грн та 20 097, 63 грн інфляційних втрат.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов'язань за Договором, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання за Договором.
Відповідно до статей 216, 218 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Суд зазначає, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Згідно з ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
В свою чергу, такий вид забезпечення виконання зобов'язання (та одночасно вид відповідальності за неналежне виконання/невиконання зобов'язання) як пеня та механізм її нарахування встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України та частиною шостою статті 232 ГК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Як встановлено пунктом 6 Додатку № 2 до договору за порушення строків розрахунків споживач сплачує пеню у розмірі 0, 1 % від суми простроченого платежу.
Позивачем здійснено нарахування пені за наступними періодами: на суму боргу 293 225 58 грн за період з 16.02.2023 по 14.03.2023; на суму боргу 597 913, 85 грн за період з 15.03.2023 по 05.04.2023; на суму боргу 587 913, 85 грн за період з 06.04.2023 по 07.04.2023; на суму боргу 582 913, 85 грн за період з 08.04.2023 по 12.04.2023; на суму боргу 923 803, 80 грн за період з 13.04.2023 по 28.04.2023; на суму боргу 903 803, 80 грн за період з 29.04.2023 по 03.05.2023; на суму боргу 888 803, 80 грн за період з 04.05.2023 по 14.05.2023; на суму боргу 1 144 661, 21 грн за період з 15.05.2023 по 14.06.2023; на суму боргу 1 299 002, 75 грн за період з 15.06.2023 по 28.06.2023; на суму боргу 1 139 002, 75 грн за період з 29.06.2023 по 13.09.2023.
Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені, судом встановлено, що розрахунок позивача є законним, обґрунтованим та арифметично правильним, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у розмірі 258 974, 52 грн.
Щодо нарахування інфляційних втрат на суми боргу і періоди аналогічно нарахуванню пені у розмірі 20 097, 63 грн, суд зазначає наступне.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачена статтею 625 ЦК України.
Так, за приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 зазначив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди, по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики Об'єднаної палати Касаційного господарського суду, господарський суд вважає, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не враховано, що у деяких спірних періодах індекс інфляції дорівнював 0 (час прострочення у неповному місяці був меншим або дорівнює половині місяця, тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується) та був мінусовий показник, тобто у визначеному позивачем періоді була наявна дефляція, а не інфляція.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Саме на позивачеві лежить процесуальний тягар доведення суду першої інстанції підстав, розміру, строку обчислення боргу шляхом надання суду деталізованого розрахунку усіх заявлених позивачем сум. Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоби суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи.
Аналогічна правова позиція викладені у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №910/1265/17.
Власного контррозрахунку пені та інфляційних втрат відповідачем суду не надано.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
У зв'язку з наведеними обставинами суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Приватного підприємства "Енерготрансзахід" до Комунального автотранспортного підприємства №273904 КАТП-273904 про стягнення 1 418 074, 90 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального автотранспортного підприємства №273904 КАТП-273904 (адреса: 03195, місто Київ, вулиця Охтирська, 8; код ЄДРПОУ 05433011) на користь Приватного підприємства "Енерготрансзахід" (адреса: 79039, місто Львів, вулиця Шевченка, будинок 60, корпус 8; код ЄДРПОУ 39634860) основний борг у розмірі 1 139 002 (один мільйон сто тридцять дев'ять тисяч дві) грн 75 коп, пеню у розмірі 258 974 (двісті п'ятдесят вісім тисяч дев'ятсот сімдесят чотири) грн 52 коп та судовий збір у розмірі 20 969 (двадцять тисяч дев'ятсот шістдесят дев'ять) грн 66 коп.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 21.02.2024.
Суддя Літвінова М.Є.