ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.02.2024Справа № 910/9485/23
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Західний Контейнерний Термінал»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 232 188, 90 грн.
Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Західний Контейнерний Термінал» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - відповідач) про стягнення 232 188, 90 грн
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що відповідачем списано з особового рахунку позивача кошти у розмірі 232 188, 90 грн, які є безпідставно набутими та підлягають поверненню позивачу на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки набуті відповідачем без достатньої правової підстави, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом свої прав та законних інтересів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін), встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов, позивачу для подачі відповіді на відзив.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
08.08.2023 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог та зазначив, що списання коштів у розмірі 232 188, 90 грн відбулось за перестановку контейнерів з вагонів у зв'язку із зміною ширини колії, відповідач діяв у відповідності до норм чинного законодавства, Правил розрахунків за перевезення вантажів та п. 7.1 розділу II Збірника тарифів та п.3.1 Договору перевезення та дані кошти правомірно списані відповідачем.
Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву вказав на те, що до даних правовідносин не може бути застосовано приписи статті 1212 Цивільного кодексу України та вказав, що позивач обрав на не належний спосіб захисту.
08.08.2023 засобами поштового зв'язку від представника відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності, у якій останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з тим, що позивачем порушено строк позовної давності, встановолений § 3 ст. 47 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення.
08.08.2023 через відділ діловодства Господарського суду від представника відповідача надійшла заява про залишення позову без розгляду, в якій відповідач просив суд залишити позов без розгляду на підставі п.8 ч.1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивачем не надано відповідних документів, які додаються до претензії згідно з Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення.
14.08.2023 засобами поштового зв'язку від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечив проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву.
05.09.2023 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
05.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Західний Контейнерний Термінал» (далі - замовник) та Акціонерним товариством «Українська залізниця» (далі - перевізник) укладено Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом (далі - Договір), предметом якого відповідно до п.1.1 є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та / або вагонах Замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні Договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за використання (користування) власного вагона Перевізника не є орендною платою.
При виконанні Договору Сторони використовують такі скорочені найменування нормативно-правових актів: - Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут залізниць України); - Правила перевезення вантажів, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 861/5082 (далі - Правила перевезення вантажів); - Правила планування перевезень вантажів (статті 17 - 21 Статуту), затверджені наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002 № 873 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2002 за № 1030/7318 (далі - Правила планування перевезень вантажів); - Правила користування вагонами і контейнерами, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за № 165/3458 (далі - Правила користування вагонами). - Збірник Тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги та Коефіцієнти, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 № 317 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 за № 340/16356 (далі - Збірник тарифів, Коефіцієнти, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів, відповідно); - Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі - СМГС); - Конвенція про міжнародні залізничні перевезення (далі - КОТІФ).
В пункту 1.3. Договору вказано, що перевезення - послуга, в процесі надання якої Перевізник зобов'язується доставити довірений Замовником вантаж до п. призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а Замовник зобов'язується оплатити послуги у передбаченому Договором порядку. Перевезення оформлюється накладною відповідно до Договору, Статуту залізниць України, , Збірника Тарифів та Коефіцієнтів, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів, Правил перевезення вантажів, СМГС, КОТІФ відповідно.
Надання послуг за Договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання / забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами (п. 1.4 Договору).
Відповідно до п. 1.5 Договору він є публічним договором, за яким Перевізник бере на себе обов'язок здійснювати надання послуг, пов'язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Пропозиції та зміни до Договору приймаються і враховуються відповідно до п. 9.3. та 9.4. Договору та законодавства.
Пунктом 1.6 Договору встановлено, що Договір з урахуванням змін до нього, оприлюднюється Перевізником як публічна пропозиція для укладення на веб-сайті http://uz-cargo.com/, з накладенням кваліфікованого електронного підпису (далі - КЕП).
Договір укладається шляхом надання Перевізником пропозиції укласти Договір (оферти) і прийняття в цілому пропозиції (акцепту) другою стороною. Приймаючи пропозицію укласти Договір друга сторона засвідчує, що ознайомилась та згодна з усіма умовами Договору (п.1.7. Договору).
Договір є укладеним з дня надання Замовнику Перевізником Інформаційного повідомлення про укладення Договору, але не раніше дня введення його в дію відповідно до п. 12.1. Договору (п. 1.10 Договору).
Відповідно до п. 2.3.3 Договору перевізник зобов'язаний відкрити для проведення розрахунків і обліку сплачених сум для Замовника особовий рахунок з наданням коду платника, а також присвоїти Замовнику код вантажовідправника / вантажоодержувача. Надані коди зазначаються Перевізником в Інформаційному повідомлені про укладення Договору в порядку визначеному в п. 1.9. Договору.
Перевізник зобов'язаний вести облік попередньої оплати, нарахованих і сплачених сум за здійснені перевезення і надані послуги, пов'язані з перевезенням вантажу та надавати Замовнику відповідні розрахункові документи в електронній формі. Паперові копії таких документів надаються за зверненням Замовника за цінами встановленими в Додатку 1-1 до Договору через станцію або через один з підрозділів філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» АТ «Укрзалізниця», що вказано у такому зверненні Замовника. В разі, оформлення первинних документів із зауваженнями, їх паперові копії надаються Замовнику безоплатно. Складати документи, передбачені п. 1.3., 1.4. та розд. 4 Договору, щодо нарахування сум платежів (п.п.2.3.4 -2.3.5 Договору).
Згідно пункту 3.5 Договору розмір (ставки) плати за послуги, що виконуються за вільними тарифами та перелік яких наведено у додатках 1-1 - 1-3 до Договору, визначається Перевізником в порядку передбаченому Договором.
Як встановлено пунктами 4.1 та 4.2 Договору розрахунки за Договором здійснюються через філію «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» АТ «Укрзалізниця». Оплата послуг відповідно до Договору здійснюється у національній валюті України на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання Перевізника, вказаний в розд. 15 Договору. Датою надходження платежів вважається дата зарахування коштів обслуговуючим банком на поточний рахунок Перевізника зі спеціальним режимом використання. Одержані на поточний рахунок з спеціальним режимом використання кошти Перевізник зараховує на особовий рахунок Замовника, а також веде облік надходження коштів і використання їх Замовником для оплати перевезень та інших послуг за умовами цього Договору.
Пунктом 4.5 Договору передбачено що, щодобово, упродовж періоду виконання Договору, Перевізник надає Замовнику переліки перевізних документів в електронному вигляді (далі - щодобові переліки перевізних документів), які відображають облік коштів, перерахованих та витрачених Замовником на виконання Договору за звітну добу. На підставі переліків перевізних документів формуються виписки з особового рахунку, що відображають облік коштів, перерахованих та витрачених Замовником на виконання Договору за звітний місяць. У виписці відображаються дати утворення, розміри заборгованості та нарахована неустойка (штраф, пеня). Виписка з особового рахунку направляється Перевізником на електронну адресу Замовника, вказану в Додатку 2-1 Договору, не пізніше 10-го числа місяця наступного за звітним.
Відповідно до п. 7.1 Договору усі спірні питання з виконання Договору вирішуються шляхом переговорів, а у випадку недосягнення домовленості - у претензійно-позовному порядку:
Претензії до Замовника надсилаються за його місцезнаходженням (п. 7.2 Договору).
Строк позовної давності за вимогами Перевізника до Замовників, що випливають з правовідносин Сторін за Договором, становить один рік (п. 7.3 Договору).
Відповідно до п. 7.4 Договору у випадку задоволення грошових вимог (претензій) Замовника, Перевізник має право відобразити відповідні грошові суми на особовому рахунку Замовника в якості попередньої оплати. Належним способом захисту в судовому порядку прав та інтересів Замовника щодо відображення Перевізником в особовому рахунку використання Замовником коштів (провізних платежів, неустойки, відшкодування збитків, інших), є відновлення становища, яке існувало до їх порушення - внесення відповідних змін до особового рахунку Замовника про зарахування коштів на нього.
Згідно з пунктом 12.1 Договору він діє з дня укладення, але не раніше дати введення в дію, що визначається Перевізником в повідомленні про оприлюднення Договору здійсненого на вебсайті http://uz-cargo.com/ та діє до його припинення. Дата введення в дію не може бути раніше 30 днів з дня оприлюднення Договору. На звернення Замовника умови Договору застосовуються до відносин з Замовником, які виникли між Сторонами до його укладення та введення в дію.
Також, 04.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Західний Контейнерний Термінал» (далі - замовник) та Акціонерним товариством «Українська залізниця» (далі - виконавець) укладено Договір №Л/МЧ Львів/2215п/НЮ про надання послуг (далі - Договір), предметом якого відповідно до п. 1.1 є надання виконавцем замовнику послуг, пов'язаних з прийманням, відправленням, перевезенням та переробкою вантажів, а саме: транспортно - експедиційне обслуговування, навантажувально - розвантажувальні операції, перевезення вантажів автотранспортом, перевантаження вантажу на прикордонних станціях, користування підвищеною колією Виконавця для проведення навантажувально - розвантажувальних операцій, відповідно до заявок замовника (Додаток № 6), що є невід'ємною частиною Договору. Виконавець приймає на себе обов'язок надання послуг за даним Договором, а замовник зобов'язується оплатити надані Виконавцем послуги в порядку та розмірі, які визначені цим Договором.
Перелік та вартість послуг, передбачених п.1.1, особливості надання цих послуг наведені в Додатках № 1-5 до цього Договору, що є його невід'ємними частинами (п. 1.2 Договору).
Загальна вартість послуг, передбачених п.1.1 цього Договору визначається як сума вартостей послуг, вказаних в актах наданих послуг, підписаних сторонами, що розраховуються для кожного виду послуг окремо у відповідності з Додатками № 1-5 до цього Договору (п.2.1 Договору).
Договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2022, а в частині розрахунків до повного виконання зобов'язань (п. 9.1 Договору).
Як зазначає позивач, в період травня - червня 2022 року відповідачем виконувалось перевезення вантажів для Товариства з обмеженою відповідальністю «Західний контейнерний Термінал», а позивачем в свою чергу було здійснено оплату за надані послуги шляхом самостійного списання відповідачем коштів з особового рахунку.
Позивач вказує, що відповідачем додатково стягнуто кошти у розмірі 1500, 90 грн та 2 551, 50 грн, по відправленням, а саме: № 001854 001855, 001856, 001857, 01858, 001859, 001860, 001861, 001862, 001863, 001864, 001865, 001866, 001867, 001868, 001869, 001870, 001871, 001872, 001873, 001874, 001875, 001876, 001877, 001878, 001879, 01880, 001881, 001882, 001883, 001884, 001885, 001886, 001887, 001888, 001889, 001890, 001891, 001892, 001893, 001894, 001895 від 24.06.2022; 001833, 001787, 001788, 001789, 001795 від 20.06.2022, 708979, 708990, 708937, 708943, 708975, 708978, 708982, 708983, 708984, 708974, 708996 від 18.06.2022; 663708, 663716, 663724, 663732, 663740, 663757, 663765, 663773, 663781, 663799, 663807, 663815, 663823, 663831, 663849, 663856, 663864, 663872, 663880, 663898, 663906, 663914, 663922, 663930, 663948, 663955, 663963, 663971, 663989, 663997, 664003, 664110, 664128, 664185, 994193, 664201 від 05.06.2022; 339444130 від 30.05.2022; 33944171, 33944175 від 16.06.2022, 33944191, 33944190, 33944192 від 13.06.2022, 388282257, 38828265, 38825592 від 22.06.2022; 001712, 001705, 001697, 001694, 001748, 001737, 001735, 001739, 001733, 001721 від 10.06.2021; 38463998, 38464541, 38464657, 38464681, 38466397, 38466553, 38466595, 38466751 від 02.06.2022 сума додатково стягнених по кожній відправці становить 1 500, 90 грн; 709015, 709016, 709018, 709020, 709022, 709023, 709029, 709036,709037, 709039, 29709035 від 29.06.2022 сума додатково стягнутих по кожній накладній становить 2 551, 50 грн.
Лиcтами за вих. №ЗКТ-2107-03/22 від 21.07.2022, № ЗКТ-2107-04/22 від 21.07.2022, № ЗКТ-0908-01/22 від 09.08.2022, № ЗКТ-0908-02/22 вiд 09.08.2022 позивач звернувся до
відповідача з заявами щодо повернення надмірно сплачених коштів
Відповідач у відповідь на звернення позивача листами за вих. № ЦТЛ -19/637 від 18.08.2023, № ЦТЛ -19/945 від 25.10.2022; № ЦТЛ -19/636 від 18.08.2022, № ЦТЛ-19/945 від 25.10.2022, № ЦТЛ -19/943 від 25.10.2022 зазначив, що нарахування та стягнення вказаної суми здійснено згідно п.7.1 розділу III «Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з цим послуги.
Як зазначає позивач, стягненні з рахунку позивача кошти у розмірі 232 188, 90 грн є безпідставно набутими у розумінні приписів статті 1212 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом свої прав та законних інтересів та просить суд стягнути вказану суму з відповідача.
Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України та ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. №644 затверджено Правила розрахунків за перевезення вантажів (ст.62 Статуту) (далі - правила розрахунків), якими встановлено, що розрахунки за перевезення вантажу та вантажобагажу між залізницею і платником (відправником, одержувачем, експедитором) здійснюються на підставі договору (додаток 1), згідно з яким залізниця відкриває особовий рахунок кожному платнику (відправнику, одержувачу, експедитору) з присвоєнням коду платника (п.2.3).
Матеріалами справи підтверджено та не заперечено самими сторонами, що 05.03.2020 між позивачем та відповідачем укладено Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 99 - 41396171/2020-03 шляхом прийняття в цілому пропозиції (акцепту) укласти публічний договір (оферти), що підтверджується повідомленням про укладення договору.
Як вбачається з Повідомленням про укладення договору № 99 - 41396171 від 05.03.2020 для проведення розрахунків і обліку сплачених сум позивачу відкрито особовий рахунок з наданням коду платника № 8212311 та присвоєно код відправника/одержувача: 8302.
Розрахунки за цим Договором здійснюються через філію «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» АТ «Укрзалізниця» (пункт 4.1. Договору).
Пунктом 4.4. Договору визначено, що по мірі виконання перевезень та надання послуг, перевізником відображається в особовому рахунку використання замовником коштів за добу для оплати, зокрема, штрафів на підставі відповідних перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами), інформаційних повідомлень, тощо.
Відповідно до пункту 4.5. Договору щодобово упродовж періоду виконання Договору, перевізник надає замовнику переліки перевізних документів в електронному вигляді, які відображають облік коштів, перерахованих та витрачених замовником на виконання Договору за звітну добу.
Як встановлено матеріалами справи, на виконання умов Договору за період з травня по червень 2022 року відповідачем було здійснено перевезення вантажу у вагонах, що підтверджується наявними в матеріалах справи залізничними накладними.
За доводами позивача, за вищезазначеними накладними відповідачем, окрім необхідних платежів було списано додатково по кожному перевезенню з особового рахунку позивача грошові кошти у загальному розмірі 232 188, 90 грн.
Відповідно до п. 4.8 Договору у випадку незгоди з нарахованими платежами та сумою списаних з особового рахунку коштів замовник для проведення перевірки письмово повідомляє перевізника на вказану в розд. 7 Договору адресу. У разі виявлення перевізником неправильного нарахування платежів здійснюється перерахунок, після чого надлишок списаних коштів зараховується на особовий рахунок замовника, як оплата за майбутні перевезення або ж додатково з сум внесеної попередньої оплати списуються кошти для оплати належних перевізнику платежів в порядку та строки передбачених законодавством (п. 4.9 договору).
Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, а також додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань (ч. 5 ст. 307 ГК України).
Порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту, регламентується Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України N 457 від 06.04.98.
Відповідно до п. 2 Статуту залізниць України Статут визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
За приписами ст. 3 Статуту залізниць України дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (далі - залізничні під'їзні колії).
Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України (ст. 5 Статуту залізниць України).
Накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна на підставі ст. 6 Статуту залізниць України є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.
За приписами п. 2 Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 N 644, перевезення вантажів здійснюється вагонними, дрібними, контейнерними, груповими або маршрутними відправками.
Перевезення вантажів залізницями здійснюються згідно п. 1.2 Правил планування перевезень вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002 N 873, на підставі договорів про організацію перевезень за місячними планами, за пред'явленням, за окремими замовленнями відправників (вантажовласників або за їх дорученням - експедиторських організацій).
Накладна відповідно до п. 1.2 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 N 644 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 N 138), зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 N 863/5084 є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Положеннями п. п. 3.2. Договору сторони визначили, що замовник зобов'язаний сплачувати провізні платежі за перевезення вантажу у власному вагоні Перевізника (крім транспортерів Перевізника, проїзду бригад супроводження транспортерів та вагонів для проїзду цих бригад), які складаються з:
1) плати за перевезення (провізної плати) навантаженого власного вагону Перевізника та інших платежів, які визначаються за тарифом, визначеним у Збірнику тарифів встановленим для власного вагону перевізника;
2) компенсації витрат на перевезення у порожньому стані власного вагону Перевізника, яка визначається за тарифною схемою 14 Збірника тарифів за тарифну відстань перевезення вантажу, скориговану на коефіцієнт порожнього пробігу, зазначеного в Додатку 1-2 до Договору. У випадку оформлення відправки вантажу на експорт сплачуються додаткові збори, передбачені п. 5, 7 розд. III Збірника тарифів, окремо для завантаженого та порожнього вагонів;
3) плати за використання власного вагону Перевізника в процесі надання послуг з перевезення вантажів (у вантажному та порожньому рейсах) за нормативний термін доставки.
При цьому, згідно ч. 2 ст. 632 ЦК України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
За умовами п. 2.1.4 Договору замовник зобов'язаний самостійно визначати розмір попередньої оплати та періодичність її внесення на підставі діючих тарифів та умов Договору, а також зобов'язаний враховувати обсяг запланованих перевезень, вагонообігу, термін перебування вагону за межами України та інших послуг перевізника.
Таким чином, укладаючи Договір, позивач добровільно погодився на встановлення особливого порядку здійснення розрахунків, беручи при цьому на себе відповідні зобов'язання.
Згідно п. 3 розділу I Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги (надалі - Збірник тарифів), затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 N 317 державні регульовані тарифи встановлюються на: внутрішні та міжнародні (експорт та імпорт) вантажні перевезення, що здійснюються на лініях широкої та європейської колій загальної мережі залізниць України; охорону та супроводження вантажів, що підлягають обов'язковій охороні силами відомчої воєнізованої охорони на залізничному транспорті; користування вагонами і контейнерами перевізника; роботи і послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, перелік яких наведено в розділі III цього Збірника.
Відповідно до п. п. 8.1 п. 8, плата за перевезення вантажів нараховується при перевезеннях у залізничному сполученні: внутрішніх та експортних (через припортові станції, в тому числі на адресу морських (річкових) портів та терміналів), оформлених накладною внутрішнього сполучення, - за тарифами, що діють на дату приймання вантажу до перевезення, зазначену станцією відправлення.
Згідно з таблицею 5 п.32 розділу II Збірника тарифів розрахунки за роботи й послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, щодо яких не здійснюється державне регулювання тарифів, провадяться за вільними тарифами, які визначаються суб'єктами господарювання за згодою сторін у порядку, що не суперечить законодавству про захист економічної конкуренції.
Вільні тарифи визначаються виходячи з кон'юнктури ринку, якості і споживчих властивостей робіт і послуг.
При реалізації послуг за вільними тарифами сторони визначають методи погодження тарифу: підписання протоколу за допомогою засобів зв'язку тощо виходячи з умов реалізації (терміновості реалізації та ін.).
Разом з тим, пунктом 7.1 розділу II Збірника тарифів за перестановку завантажених вагонів з візків однієї ширини колії на візки іншої ширини колії або контейнерів з вагонів нараховується збір у розмірі:
511,1 грн - за вісь вагона;
496,5 грн - за завантажений великотоннажний контейнер;
248,2 грн - за порожній великотоннажний контейнер;
160,7 грн - за завантажений або порожній середньотоннажний контейнер.
Зазначений збір нараховується також за перестановку:
рейкового рухомого складу, що перевозиться як вантаж на своїх осях; порожніх власних та орендованих вагонів і контейнерів, які направляються на іноземні залізниці для перевезення імпортного вантажу чи повертаються після вивантаження на іноземних залізницях. Сума збору зазначається перевізником в перевізних документах і сплачується за перевезення з-за кордону одержувачем, а в разі перевезення з України за кордон порожніх вагонів для перевезення імпортних вантажів - відправником.
Положеннями Збірника тарифів передбачено, що збір за перестановку завантажених вагонів з візків однієї ширини колії на візки іншої ширини колії або контейнерів з вагонів є державно регульованим, від оплати якого замовники не можуть бути звільнені.
Згідно з пунктом 1.5 Правил розрахунків розрахунки за перевезення вантажів експортно - імпортних здійснюються згідно з міжнародними угодами та чинним законодавством. Платежі за перевезення експортних вантажів сплачуються на станції відправлення за відстань від станції відправлення до вихідних прикордонних станцій (включаючи відстань до державного кордону). Платежі за перевезення імпортних вантажів з припортових станцій можуть сплачуватися на станції відправлення вантажовласником чи експедитором або на станції призначення одержувачем. У разі перевезення імпортних вантажів за документами внутрішнього сполучення з оплатою на станції призначення у графі "Провізна плата" цих документів зазначається: "Розрахунок на станції призначення". Припортові станції - це станції, які обслуговують морські та річкові порти України і яким, крім основного коду, присвоєно додатковий експортний код. Прикордонна станція - це станція, що розташована перед кордоном із суміжною державою. Наступною за цією станцією є станція суміжної держави.
У п.2.5 Правил розрахунків за перевезення вантажів (ст.62 Статуту) встановлено, що платник згідно з договором у порядку передоплати перераховує на рахунок розрахункового підрозділу кошти для оплати перевезень і додаткових послуг.
У відповідності до п.2.6 цих Правил, розрахунковий підрозділ веде облік надходження коштів на особовий рахунок платника і використання їх платником для оплати перевезень та наданих залізницею послуг. Облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток (додаток 3), відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які можуть бути оформлені в електронному вигляді (з накладенням електронного цифрового підпису). Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику. У випадках, визначених чинним законодавством, на суми платежів і зборів, що підлягають сплаті, залізниця нараховує податок на додану вартість, сума якого відображається в особовому рахунку платника.
Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні накопичувальні картки, з яких можна було встановити які платежі було списано відповідачем з особового рахунку позивача та коли саме відбулось списання вказаних коштів.
Суд наголошує на тому, що за відсутності даних документів встановити суму, яку зазначає позивач, як безпідставно списану суд не має можливості.
Щодо посилання позивача на умови Договору про надання послуг № Л/МЧЛьвів/2215п/НЮ від 04.01.2022, суд зазначає наступне.
Позивач зазначає, що саме на підставі Договору Л/МЧЛьвів/2215п/НЮ від 04.01.2022 з останнього уже були списані кошти за перевантаження вантажу на прикордонних станціях згідно із актами виконаних робіт та нарядами до актів, які долучені до позовної заяви.
Проте, суд дані твердження оцінює критично, з огляду на те, що в актах наданих послуг зазначені види робіт - вивантаження контейнера, навантаження контейнера, перевантаження контейнера, тоді як відповідачем списано збір за перестановку контейнерів з вагонів і контейнерів візків однієї ширини колії на візки іншої ширини колії у відповідності до п. 7.1 Розділу II Збірника тарифів, що суперечить даним твердженням позивача, у зв'язку з чим дані доводи визнаються судом як безпідставні, необґрунтовані та такі, що не підтверджують подвійне списання коштів з позивача.
Щодо посилання позивача на ст. 1212 ЦК України суд вважає за необхідне зазначити, що згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.
Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов'язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 ЦК України. Вказаної позиції дотримується Верховний Суд зокрема у постанові від 07 серпня 2019 року у справі № 500/2867/18.
Пунктом 7.4 Договору визначено, що належним способом захисту в судовому порядку прав та інтересів замовника щодо відображення перевізником в особовому рахунку використання замовником коштів (провізних платежів, неустойки, відшкодування збитків, інших), є відновлення становища, яке існувало до їх порушення - внесення відповідних змін до особового рахунку замовника про зарахування коштів на нього.
Як вбачається з матеріалів справи, належним способом захисту прав та інтересів замовника є подання до суду позову про відновлення становища, яке існувало до порушення - внесення відповідних змін до особового рахунку замовника про зарахування коштів на нього, а в даному випадку позивач просить суд стягнути суму у розмірі 232 188, 90 грн як безпідставно отримані кошти в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України, що суперечить умовам Договору. Так, у разі, якби кошти були безпідставно списані з рахунку, то відповідач мав би обов'язок зарахувати такі кошти на особовий рахунок замовника, як оплату за майбутні перевезення або ж додатково з сум внесеної попередньої оплати списати кошти для оплати належних перевізнику платежів в порядку та строки передбачених законодавством, а не повернути безпідставно набуті кошти в порядку ст.1212 ЦК України.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що відповідачем не було допущено порушень умов Договору перевезення, Статуту залізниць України, Правил розрахунків за перевезення вантажів та Збірника тарифів, а відтак необхідність внесення відповідних змін до особового рахунку позивача є недоведеною, а позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Факт надання відповідачем послуг перевезення на виконання умов Договору позивачем не заперечується, проте не доведено, що заявлена в позові сума підлягає стягненню з відповідача у розмірі заявлених позовних вимог, як вбачається з матеріалів справи всі доводи позивача спростовуються доводами, викладеними відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Щодо заяви відповідача про залишення позову без розгляду на підставі п.8 ч.1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає наступне.
Відповідно до параграфу 1 статі 3 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення ця угода встановлює єдині правові норми договору перевезення вантажу в прямому міжнародному залізничному сполученні і в прямому міжнародному залізнично-поромному сполученні.
Укладення договору перевезення підтверджується накладною (параграф 3 статті 14 Угоди).
Відповідно до параграфу 2 статті 47 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення позов може бути пред'явлений тільки після пред'явлення відповідної претензії і тільки до того перевізнику, до якого були пред'явлено претензію.
Право пред'явлення претензії і позову за недостачу вантажу виникає з дня видачі вантажу одержувачу (параграф 2 статті 47 Угоди).
Позов може бути пред'явлений:
якщо перевізник не дав відповідь на претензію у строк, встановлений на розгляд претензії;
якщо протягом терміну на розгляд претензії перевізник повідомив претендателю про відхилення претензії повністю або частково (параграф 3, статті 47 Угоди).
Відповідно до п.6 ч.3 ст.162 ГПК України позовна заява повинна містити відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Згідно п.8 ч.1 ст.226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, 1) позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності; 2) позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 4) позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з'явився у підготовче засідання чи у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору; 5) позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду; 6) позивач у визначений судом строк не вніс кошти для забезпечення судових витрат відповідача і відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду; 7) сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана; 8) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172, 173 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк; 9) дієздатна особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява; 10) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього ж суду інший позов (позови) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду; 11) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення суду іншої держави, якщо право укласти таку угоду передбачене законом або міжнародним договором України, за винятком випадків, якщо суд визнає, що така угода суперечить закону або міжнародному договору України, є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
З огляду на те, що відповідно до пункту 8 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України позовна заява відповідає вимогам статті 162 , 164, 172, 173 та позивачем у позовній заяві вказано, про вжиття заходів досудового врегулювання спору, то суд відмовляє у задоволенні заяви відповідача про залишення позову без розгляду, та визнає її як безпідставну та необґрунтовану.
Що стосується заявленої відповідачем заяви про застосування строків позовної давності суд зазначає, що правила про позовну давність мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.
Так, за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним».
Таким чином, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси. (Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19).
Крім того, суд зазначає, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Таким чином, застосування обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом внесення змін до особового рахунку замовника у залізничному перевезенні та відображення (відновлення, збільшення) на ньому спірних грошових коштів відповідатиме способам захисту, як визначених умовам укладеного між сторонами договору, так і узгоджуватиметься із загальними вимогами щодо належності засобів правового захисту відповідно до статей 55,124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 914/873/17 та від 30.01.2020 у справі № 910/9794/18.
Згідно пункту 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Стаття 79 Господарського процесуального кодексу передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення вимог. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду у від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).
Проте, під час розгляду справи позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів в розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, які б підтверджували обставини безпідставного отримання відповідачем коштів у розмірі 232 188, 90 грн.
Жодних інших документів позивачем до суду пред'явлено не було.
Суд зазначає, що позивач не довів перед судом ані факту безпідставного списання коштів у розмірі 232 188, 90 грн , а ні правової підстави для їх стягнення.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають у повному обсязі у зв'язку з їх недоведеністю.
Щодо інших доводів сторін, викладених у заявах по суті справи, суд зазначає, що у п. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 (заява №63566/00) "Пронін проти України" зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Таким чином, інші доводи учасників справи судом не досліджуються, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як в матеріально-правовому, так і у процесуальному аспектах.
З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні заявлених позовних вимог, судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Західний Контейнерний Термінал» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 232 188, 90 грн відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення, відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 21.02.2024.
Суддя М.Є.Літвінова