Номер провадження 22-ц/821/258/24Головуючий по 1 інстанції
Справа №707/2854/23 Категорія: 304090000 Морозов В.В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
20 лютого 2024 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Гончар Н.І., Фетісової Т.Л., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 13 листопада 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У вересні 2023 року АТ «Таскомбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 28 вересня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 було підписано Кредитний договір № 4685646580.
Згідно з п. 2.1. Кредитного договору всі інші умови кредитного договору, викладені в паспорті кредиту та в умовах отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР», які розміщені на сайті ТОВ «ФК «ЦФР» та за якими позичальник приєднується підписавши цей договір.
Відповідно до п. 2.2. Кредитного договору цей договір, паспорт кредиту № 5646580, умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР» складають єдиний кредитний договір.
Відповідно до умов Паспорту кредиту № 5646580 та Кредитного договору № 4685646580 від 28 вересня 2021 року позичальнику надано грошові кошти на наступних умовах: сума кредиту - 109 253 грн. 00 коп., строк користування - 24 місяці, річні проценти - 0,01 % від суми боргу за договором, щомісячні проценти - 2,70 % від суми кредиту. Кредит надається безготівковим шляхом, протягом 3 (трьох) банківських днів від дня укладення договору (п. 4 Паспорта кредиту).
Позичальник підтвердив отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних позичальником умов кредитування.
Відповідно до п. 5.1. Умов отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «ЦФР» позичальник зобов'язався щомісячно, у граничний термін, повертати чергову частину кредиту та сплачувати щомісячні і річні проценти.
Кредит відповідачем було отримано шляхом безготівкового перерахування коштів у спосіб, зазначений в Паспорті кредиту № 5646580 (п.4), отже кредитодавець обов'язки за Кредитним договором виконав в повному обсязі.
01 вересня 2021 року права вимоги за Кредитним договором відступлені АТ «ТАСКОМБАНК» на підставі Договору про відступлення права вимоги № 01/09/21.
Відповідно до умов цього Договору та Витягу з Реєстру прав вимоги до Договору відступлення права вимоги № 01/09/21 від 01 вересня 2021року, позивач є новим кредитором боржника ОСОБА_1 за Кредитним договором № 4685646580 від 28 вересня 2021 року з усіма наступними додатками та змінами.
Умови кредитного договору відповідачем належним чином не виконані, кредитні кошти у встановлені договором строки не повернуті.
Як наслідок, станом на 07 серпня 2023 року заборгованість позичальника за Кредитним договором № 4685646580 від 28 вересня 2021 року, становила 130 938,81 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту (в т. ч. прострочена) - 84 006,43 грн., заборгованість по річним процентам (в т. ч. прострочена) - 11,49 грн., заборгованість по щомісячним процентам (в т.ч. прострочена) - 46 920,89 грн., які банк просив стягнути з відповідача на свою користь.
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 13 листопада 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» заборгованість за Кредитним договором № 4685646580 від 28 вересня 2021 року в розмірі 39 353,00 грн.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 806, 54 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що на відповідача ОСОБА_1 поширюються пільги передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме: не повинні нараховуватися штрафні санкції, пеня та проценти за користування кредитом у зазначений період.
Відповідач сплачував кошти на погашення заборгованості за Кредитним договором № 4685646580 від 28 вересня 2021 року, а саме: 28 жовтня 2021 року 8 000 грн., 29 листопада 2021 року 8 000 грн., 29 грудня 2021 року 8 000 грн., 26 січня 2022 року 8 000 грн., 21 лютого 2022 року 8 000 грн. та 28 вересня 2023 року 29 900 грн., а всього сплачено коштів на суму 69 900,00 грн.
Крім того, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 12 вересня 2022 року звертався до ТОВ «ФК «ЦФР» із заявою щодо проведення перерахунку.
А також, судом встановлено, що відповідач надсилав ТОВ «ФК «ЦФР» разом із вищевказаною заявою копії: посвідчення НОМЕР_1 від 23 листопада 2018 року, посвідчення НОМЕР_2 , довідку № 11/2637 від 29 травня 2018 року про участь в АТО, довідку 11/30 від 25 лютого 2022 року про проходження військової служби, довідку № 11/204-1 від 06 травня 2022 року про проходження військової служби. Надсилання вказаних документів підтверджується фіскальним чеком ПН 215600426655 від 12 вересня 2022 року.
Доводи представника позивача про те, що відповідач не звертався до фінансової установи та не надавав документів, які дають йому відповідні пільги передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» суд оцінив відповідно до вимог процесуального законодавства і, з урахуванням конкретних обставин цієї справи вважав, що відсутність звернення відповідача до позивача, не спростовує той факт, що на ОСОБА_1 розповсюджується дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
При цьому, за наявності позову банку про стягнення боргу за кредитним договором суди повинні самостійно здійснювати перерахунок кредитної заборгованості з огляду на поширення на позичальника пільг, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (зменшити визначений банком обсяг заборгованості за тілом кредиту на суми зарахованих платежів на погашення штрафних санкцій, пені та процентів за користування кредитом).
Аналогічний висновок щодо застосування відповідних норм права висловлено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року по справі № 642/548/21.
Отже, вимога позивача про стягнення із ОСОБА_1 за Кредитним договором № 4685646580 від 28 вересня 2021 року, а саме заборгованості по річним процентам (в т.ч. прострочена) в сумі 11,49 грн., та заборгованості по щомісячним процентам (в т.ч. прострочена) в сумі 46 920,89 грн., не підлягає до задоволення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду АТ «Таскомбанк» подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на те, що рішення в частині відмови у стягненні повної суми заборгованості є незаконним та необґрунтованим, прийнятим із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги банку у повному обсязі.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги вказує, що у рішенні суд зазначає, що відповідачем сплачено 40000,00 грн. (8000 грн. х 5) та 29 900,00 грн.
Водночас суд не врахував той факт, що позивачем під час звернення до суду з позовною заявою від 04.09.2023 року останнім вже враховано суму 40 000,00 грн., даний факт підтверджується розрахунком та випискою, які сплатив відповідач. Тому за вказаними обставинами суд враховує її повторно.
Зазначає, що судом здійснено власну калькуляцію сплачених позичальником коштів і шляхом простого віднімання визначив суму, що підлягає стягненню за кредитним договором №4685646580 від 28 вересня 2021 року, при цьому повністю ігноруючи умови договору (в т. ч. в частині черговості зарахування коштів) та виконання позичальником платежів по нарахованих процентах. Тим самим суд першої інстанції самостійно змінив структуру зобов'язання укладеного між банком та позичальником чим втрутився у договір, що є недопустимим.
Вказує, що оскільки сплачені грошові кошти позичальником вносились частково, а не в повному обсязі, то їх зарахування здійснювалось відповідно до Умов договору.
Пунктом 6 Умов отримання фінансових кредитів ТОВ ФК «ЦФР» від 04.01.2021, передбачено, що у разі недостатності суми здійсненого платежу позичальника для виконання зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості:
-у першу чергу сплачується прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом;
-у другу чергу сплачується сума кредиту та проценти за користування кредитом;
-у третю чергу сплачується неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит.
Відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» особи, прирівняні до військовослужбовців, мають право звернутись до підприємств, установ та організацій усіх форм власності із заявою про припинення нарахування процентів та підтверджуючими документами.
Відповідач не використав надане йому право звернення до банку з метою припинення нарахування процентів як військовослужбовцю та не надав відповідну заяву АТ «Таскомбанк» та підтверджуючі документи.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 28 вересня 2021 року ОСОБА_1 подав до ТОВ «ФК «ЦФР» Заяву-анкету на отримання послуг в ТОВ «ФК «ЦФР» (т. 1 а.с. 11).
Того ж дня між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 4685646580 від 28 вересня 2021 року (т. 1 а.с. 7-8).
За умовами якого ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 109 253,00 грн., строк користування 24 місяці, річні відсотки 0,01% від суми боргу за договором, щомісячні відсотки 2,70% від суми кредиту. ОСОБА_1 підтвердив, що ознайомлений з інформацією про умови кредитування та загальну вартість кредиту, про що свідчить його особистий підпис. Підписавши цей договір позичальник доручає кредитодавцю виплатити/сплатити, за рахунок отриманого кредиту такі суми грошових коштів за наступними реквізитами: - 100000,00 грн. переказ до запитання на користь ОСОБА_1 , надання кредиту зг. КД № 4685646580 від 28/09/2021 Без ПДВ; - 594 грн. оплата за пакет послуг «Кіно і ТБ: Оптимальна» на 6 місяців за рахунок кредиту КД № 4685646580 від 28/09/2021; - 800 грн. оплата страхового платежу за договором страхування № 4685646580-ЛО від 28/09/2021 року; оплата за електронний ключ доступу до додатку «SUPPORT.UA», SU4685646580 від 28/09/2021 року; оплата за електронний ключ доступу до додатку «RADAR.Screen», пакет Стандарт, КД № 4685646580 від 28/09/2021 (т. 1 а.с. 7-8).
Із змісту Паспорта кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» № 5646580, підписаного ОСОБА_1 , вбачається, що Договір укладено на наступних умовах: сума/ліміт кредиту 109 253 грн., строк, на який надається кредит, складає 24 місяці, початковий процент при наданні кредиту становить 7 % від суми кредиту, річний процент за користування кредитом - 0,01 % від суми боргу за договором, щомісячний процент - 2,70 % від суми кредиту (т. 1 а.с. 9-10).
Також сторонами було узгоджено графік платежів, відповідно до якого відповідач мав сплачувати кредит щомісячно у терміни та у розмірах, зазначених у підписаному ним графіку (т. 1 а.с. 9-10).
01 вересня 2021 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та АТ «Таскомбанк» укладено Договір відступлення права вимоги № 01/09/21, згідно з умовами якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення до них та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки, встановлені цим договором (т. 1 а.с. 16-20).
На виконання вимог договору АТ «Таскомбанк» сплатив ТОВ «ФК «ЦФР» суму фінансування в повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією банку № 849094538 від 11 січня 2022 року (т. 1 а.с. 24).
Із Реєстру прав вимоги до Договору про відступлення права вимоги від 01 вересня 2021 року за 11 січня 2022 року вбачається, що згідно з вказаним реєстром ТОВ «ФК «Центр Фінансових Рішень» передало АТ «Таскомбанк» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним Договором № 4685646580 від 28 вересня 2021 року (т. 1 а.с. 23).
Таким чином, встановлено, що ТОВ «ФК «ЦФР» передало АТ «Таскомбанк» права вимоги за кредитним договором № 4685646580 від 28 вересня 2022 року, укладеним із ОСОБА_1 .
Договір про відступлення права вимоги № 01/09/21, укладений 01 вересня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та АТ «Таскомбанк», є дійсним та чинним, відомості про те, що він оскаржувався в судовому порядку, відсутні.
Отже, до АТ «Таскомбанк», як до нового кредитора, перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 4685646580 від 28 вересня 2021 року.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частинами першою-другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 07 серпня 2023 року складає 130 938 грн. 81 коп., з яких: 84 006 грн. 43 коп. - заборгованість по тілу кредиту; 11 грн. 49 коп. - заборгованість по річних відсотках (в т.ч. прострочена); 46 920 грн. 89 коп. - заборгованість по щомісячних процентах (в т.ч. прострочених) (т. 1 а.с. 37-38).
Як встановлено із матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 у 2018 році брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності суверенітету та цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції, що підтверджується копією довідки № 11/2637 від 29 травня 218 року виданої начальником управління Служби безпеки України в Черкаській області генерал-майором ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 129).
Із копії посвідчення серії НОМЕР_1 виданого 23 липня 2018 року встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій (т. 1 а.с. 128).
Також, із копій довідок № 11/30 від 25 лютого 2022 року та № 11/204-1 від 06 травня 2022 року встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу в Управлінні Служби безпеки України в Черкаській області (т .1 а.с. 130-131).
Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Пунктом 1 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов'язаних з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.
Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року та триває по теперішній час.
За змістом статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.
У частині четвертій статті 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.
Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу.
Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19) дійшла висновку про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов'язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.
Відповідно до пункту 13 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення.
Аналіз статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у пунктах 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення.
Разом з цим пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.
Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц (провадження № 61-21025св18).
Таким чином, на відповідача ОСОБА_1 поширюються пільги передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме: не повинні нараховуватися штрафні санкції, пеня та проценти за користування кредитом у зазначений період.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №642/548/21 (провадження №61-9565св22) зазначено наступне: «У справі, яка переглядається, встановивши, що ОСОБА_1 перебував на військовій службі у Збройних Силах України, суди дійшли правильного висновку про те, що на нього поширювалися пільги (не повинні нараховуватися штрафні санкції, пеня та проценти за користування кредитом), передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з початку запровадження особливого періоду, тобто з 17 березня 2014 року.
Разом з тим, залишаючи рішення місцевого суду в частині відмови в задоволенні первісного позову без змін, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що в цій справі АТ КБ «ПриватБанк» надало документальне обґрунтування кредитної заборгованості, зокрема виписку по особовому рахунку позичальника та детальний розрахунок, на підставі яких суд, навіть з урахуванням поширення на позичальника пільг, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», був спроможний самостійно здійснити розрахунок заборгованості за тілом кредиту (зменшити обсяг заборгованості на суми зарахованих банком платежів на погашення процентів та неустойки)».
Установлено, що відповідач сплачував кошти на погашення заборгованості за Кредитним договором № 4685646580 від 28 вересня 2021 року, а саме: 28 жовтня 2021 року 8 000 грн., 29 листопада 2021 року 8 000 грн., 29 грудня 2021 року 8 000 грн., 26 січня 2022 року 8 000 грн., 21 лютого 2022 року 8 000 грн. та 28 вересня 2023 року 29 900 грн., а всього сплачено коштів на суму 69 900 грн. (т. 1 а.с. 80, 132, 157).
Крім того, судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач ОСОБА_1 12 вересня 2022 року звертався до ТОВ «ФК «ЦФР» із заявою щодо проведення перерахунку (т. 1 а.с. 125-126).
Разом із вищевказаною заявою відповідачем надіслано до кредитодавця копії: посвідчення НОМЕР_1 від 23 листопада 2018 року, посвідчення НОМЕР_2 , довідку № 11/2637 від 29 травня 2018 року про участь в АТО, довідку 11/30 від 25 лютого 2022 року про проходження військової служби, довідку № 11/204-1 від 06 травня 2022 року про проходження військової служби, надсилання вказаних документів підтверджується фіскальним чеком ПН 215600426655 від 12 вересня 2022 року (т. 1 а.с. 127).
Таким чином у даній справі установлено, що позичальником отримано коштів на загальну суму 109 253,00 грн. та погашено боргу на суму 69 900,00 грн. Тому з урахуванням поширення на ОСОБА_1 пільг, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», залишок заборгованості по тілу кредиту складає 39 353,00 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано черговості погашення платежів по кредитному договору, а також посилання на те, що судом двічі враховано суму 40000,00 грн. є безпідставними та необґрунтованими з огляду на встановлені вище обставини у справі.
Колегія суддів доходить висновку про правильність здійснених судом розрахунків, що підтверджується випискою по особовому рахунку відповідача, а також квитанцією та відповіддю банку на запит суду.
Отже, доводи викладені в апеляційній скарзі на правильність висновків суду першої інстанції не впливають.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 13 листопада 2023 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді