21 лютого 2024 року
м. Черкаси
справа № 705/4900/19 провадження № 22-ц/821/49/24 категорія 311000000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Бородійчука В.Г.
суддів: Карпенко О.В., Василенко Л.І.
секретар: Ярошенко Б.М.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
представник позивача - адвокат Кузьмич-Браток Роман Анатолійович
відповідач: Адвокатське об'єднання «Гапоненко Роман і партнери»
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції апеляційні скарги Адвокатського об'єднання «Гапоненко Роман і партнери» та представника ОСОБА_1 - адвоката Кузьмич-Браток Романа Анатолійовича на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Адвокатського об'єднання «Гапоненко Роман і партнери» про стягнення грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку та відшкодування моральної шкоди.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АО «Гапоненко Роман і партнери» про стягнення грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку та про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначено, що з 01 серпня 2011 року ОСОБА_1 працювала в ТОВ «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери».
Наприкінці червня 2018 року ОСОБА_2 , який є керівником ТОВ «МЮК «Гапоненко Роман і партнери», запропонував ОСОБА_1 та іншому працівнику цього ж товариства - ОСОБА_3 створити адвокатське об'єднання.
Із вказаною вище пропозицією зазначені працівники погодились та 27 червня 2018 року створили Адвокатське об'єднання «Гапоненко Роман і партнери».
Станом на 17 вересня 2018 року ОСОБА_1 ) була партнером (учасником) АО «Гапоненко Роман і партнери», тобто адвокатом, який здійснював адвокатську діяльність в організаційно-правовій формі адвокатського об'єднання.
На початку 2019 року у зв'язку з небажанням ОСОБА_2 як керівника АО «Гапоненко Роман і партнери» виконувати власні обов'язки, а також з метою недотримання затверджених на засіданнях Ради адвокатського об'єднання внутрішніх документів та знецінення роботи третього партнера - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 почав здійснювати психологічний тиск на партнерів АО «Гапоненко Роман і партнери».
Наслідком вказаного вище, стала неможливість ОСОБА_6 далі продовжувати свою роботу в ТОВ «МЮК «Гапоненко Роман і партнери».
10 квітня 2019 року на адресу АО «Гапоненко Роман і партнери» позивач надіслала поштове відправлення в якому, серед іншого, містилась її заява від 10 квітня 2019 року про надання роботодавцем: належним чином засвідчених копій виписок по всім банківським рахункам АО «Гапоненко Роман і партнери» за період з дня створення Адвокатського об'єднання по день надання виписок, із обов'язковим зазначенням отримувачів грошових коштів, на користь яких Адвокатське об'єднання здійснювало перекази за вказаний вище період, дати і призначення платежів, а також суми платежів; належним чином засвідченої копії Протоколу Ради АО «Гапоненко Роман і партнери» № 2 від 09 серпня 2018 року та Положення про визначення умов оплати праці партнерів та адвокатів, що входять до складу АО «Гапоненко Роман і партнери», затвердженого Протоколом Ради АО «Гапоненко Роман і партнери» № 2 від 09 серпня 2018 року; належним чином засвідченої копії Положення про визначення умов оплати праці учасників та адвокатів, що входять до складу АО «Гапоненко Роман і партнери» у новій редакції, що затверджене Протоколом Ради АО «Гапоненко Роман і партнери» № 5 від 15 березня 2019 року; належним чином засвідчені копії всіх заяв ОСОБА_6 про надання відпустки та відповідних наказів АО «Гапоненко Роман і партнери» про надання відпустки за період з дня створення Адвокатського об'єднання по дату надання копій наказів, незалежно від виду відпустки.
АО «Гапоненко Роман і партнери» в особі керуючого партнера Гапоненка Р.І. відмовило ОСОБА_1 ) в наданні перерахованих в заяві документів.
У відповіді від 30 квітня 2019 року № 06-111/1 ОСОБА_2 як керуючий партнер АО «Гапоненко Роман і партнери» вказав, що позивачем за період з 01 липня 2018 року по 25 січня 2019 року було використано 18 днів оплачуваної відпустки. Вказану інформацію ОСОБА_1 вважає неправдивою та зазначає, що нею було використано лише два дні оплачуваної відпустки.
Також, в позовній заяві зазначено, що її 24 червня 2019 року було виключено зі складу партнерів АО «Гапоненко Роман і партнери».
Тому, з урахуванням положень ст.ст. 74-75, 83 КЗпП України та ст.ст. 2-4, 6, 24 ЗУ «Про відпустки», АО «Гапоненко Роман і партнери» зобов'язане сплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі не використані дні щорічної відпустки кількістю 22 дні. Оскільки роботодавець не сплатив на користь ОСОБА_6 грошову компенсацію за всі не використані дні щорічної відпустки, вона звернулась до АО «Гапоненко Роман і партнери» з відповідною вимогою від 10 липня 2019 року. Однак станом на час подання позову до суду грошову компенсацію за всі не використані дні щорічної відпустки роботодавцем на користь позивача не сплачено.
17 липня 2019 року ОСОБА_1 на адресу роботодавця надіслано заяву від 17 липня 2019 року про надання АО «Гапоненко Роман і партнери» довідки про нарахування і виплату Адвокатським об'єднанням заробітної плати та прирівняних до неї виплат за період з 27 червня 2018 року по день звільнення, на яку отримала відповідь та довідку від 31 липня 2019 року про нараховану заробітну плату.
Також на адресу ОСОБА_7 ( ОСОБА_6 ) від АО «Гапоненко Роман і партнери» надійшла вимога № 06-173 від 09 серпня 2019 року з додатком, в якій керуючий партнер ОСОБА_2 вказує, що позивач за період з листопада 2018 року по березень 2019 року отримала на картковий рахунок грошові кошти нібито «як поворотна матеріальна допомога в загальній сумі 38 555 грн.».
На вказану вимогу позивач надіслала лист-відповідь від 19 серпня 2019 року, в якому вказала на незаконність та необґрунтованість вимог АО «Гапоненко Роман і партнери».
З наданої відповідачем довідки від 31 липня 2019 року № 06-161, а також вимоги № 06-89 від 29 березня 2019 року та вимоги № 06-173 від 09 серпня 2019 року вбачається, що АО «Гапоненко Роман і партнери» в особі керуючого партнера Гапоненка Р.І. у вказаних документах зазначено завідомо неправдиві відомості, оскільки в структуру заробітної плати позивача входили й виплати, які здійснювало АО «Гапоненко Роман і партнери» на виконання Положення про визначення умов оплати праці партнерів та адвокатів, що входять до складу АО «Гапоненко Роман і партнери», затвердженого протоколом № 2 Ради АО «Гапоненко Роман і партнери» від 09 серпня 2018 року.
При цьому, заробітну плату позивачу сплачено шляхом перерахування вказаних виплат на її зарплатну картку.
Вказаний банківський рахунок було відкрито AT «ОТП Банк» на ім'я позивача - ОСОБА_7 ( ОСОБА_6 ) в грудні 2015 року у відповідності до Генерального договору № SP/002/003654/15 про обслуговування зарплатного проекту з використанням міжнародних платіжних пластикових карток від 10 грудня 2015 року, що укладений між AT «ОТП Банк» та ТОВ «МЮК «Гапоненко Роман і партнери».
Таким чином відповідач сплачував на користь позивача заробітну плату та виплати, що входять до її структури, згідно положень КЗпП України, ЗУ «Про оплату праці» та Положення про визначення умов оплати праці партнерів та адвокатів, шляхом перерахування вказаних виплат на зарплатну картку ОСОБА_7 ( ОСОБА_6 ). Позивач вважає, що АО «Гапоненко Роман і партнери» зобов'язане сплатити грошову компенсацію в сумі 14 504,16 грн. за всі не використані позивачем дні щорічної відпустки, кількість яких становить 22 дні.
Оскільки станом на сьогодні роботодавець не виплатив позивачу всі належні їй суми, то розрахунок середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 49 446 грн.
Крім того, протягом роботи в АО «Гапоненко Роман і партнери», ОСОБА_6 сумлінно ставилась до своїх обов'язків. У зв'язку з необхідністю АО «Гапоненко Роман і партнери» виконати власні зобов'язання перед клієнтами, позивач неодноразово, перебуваючи у вихідні та святкові дні, працювала вдома, позбавляючи себе можливості провести вільний час зі своїми рідними. За весь час роботи в АО «Гапоненко Роман і партнери» до позивача не застосувались дисциплінарні стягнення. Створення роботодавцем в особі керівника умов, неймовірно важких психологічно, в яких позивач змушена була працювати з початку 2019 року, а також звернення ОСОБА_2 як керуючого партнера АО «Гапоненко Роман і партнери» та як керівника ТОВ «МЮК «Гапоненко Роман і партнери» до неї з незаконними та необґрунтованими вимогами, що спрямовані на позбавлення ОСОБА_7 ( ОСОБА_6 ) її власності - заробітної плати та виплат, що входять до її структури, які є винагородою за виконану позивачем роботу, призвело до того, що позивач зазнала моральних страждань, змушена витрачати час та нести додаткові матеріальні витрати для відновлення своїх прав та законних інтересів, що порушені АО «Гапоненко Роман і партнери» як роботодавцем в особі керуючого партнера ОСОБА_2 . Постійне відчуття несправедливості, спричинене діями керуючого партнера АО «Гапоненко Роман і партнери» ОСОБА_2 , при наявній відданості позивача своїй роботі та добросовісності виконання своїх трудових обов'язків, змушує позивача й надалі відчувати свою незахищеність. Вважає справедливою, обгрунтованою та розумною суму моральної шкоди в розмірі 50 000 грн.
З урахуванням вищевикладеного, ОСОБА_1 просила суд стягнути з Адвокатського об'єднання «Гапоненко Роман і партнери» на свою користь грошову компенсацію за всі не використані дні щорічної відпустки в розмірі 14 504 грн. 16 коп., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в розмірі 49 446 грн. та моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. та понесені нею судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01 вересня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АО «Гапоненко Роман і партнери» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 19 днів не використаної щорічної відпустки в розмірі 12 526 грн. 32 коп. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в розмірі 114 715 грн. 50 коп.
Стягнуто з АО «Гапоненко Роман і партнери» на користь держави судовий збір в сумі 1 915 грн. 55 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час розгляду справи, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача щодо не перебування її у відпустках у період трудових відносин з АО «Гапоненко Роман і партнери», оскільки заяви про надання щорічних відпусток у 2018 та 2019 роках, які стали підставою для визнання зазначених вище наказів, позивачкою не подавалися, з наказами вона не ознайомлювалася, що дає підстави вважати, що у вказані періоди у відпустках позивачка не перебувала, а тому має право на отримання компенсації за невикористані нею дні щорічної відпустки.
Судом встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 не було проведено вчасний і повний розрахунок. Зокрема, не нараховано і не виплачено компенсацію за невикористану відпустку.
При цьому, суд врахував, що позивачем використано 2 дні оплачуваної основної відпустки за весь час роботи в АО «Гапоненко Роман і партнери», а саме 03 вересня 2018 року та 31 січня 2019 року, що підтверджується поданими нею заявами від 31 серпня 2018 року та від 29 січня 2019 року та виданими на підставі них наказами.
Тому з огляду на вищевикладене, суд задовольнив позовні вимоги в цій частині частково.
Надаючи оцінку встановленій сумі середнього заробітку за час затримки розрахунку наданної позивачем, суд дійшов висновку про непропорційність і неспівмірність вказаної суми, що має надкомпенсаційний характер відповідальності роботодавця у порівнянні із орієнтовним розміром майнових втрат позивача.
При визначенні зазначеної суми суд здійснив свій розрахунок та задовольнив вимоги в цій частині частково, а в частині відшкодування моральної шкоди відмовив за недоведеністю вимог, вказавши, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, у той час як моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними, достатніми та допустимими доказами.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, і позивач і відповідач оскаржили його в установленому порядку до суду апеляційної інстанції.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Кузьмич-Браток Р.А. просить скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01 вересня 2023 року як незаконне та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та розподілити судові витрати.
В апеляційній скарзі АО «Гапоненко Роман і партнери» просить скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкської області від 01 вересня 2023 року як незаконне та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог позивача та покласти на нього судові витрати.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кузьмич-Браток Р.А. мотивована тим, що під час розгляду справи суд не врахував, що відповідач так і не сплатив позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки, тобто станом на момент вирішення спору фактично розрахунку роботодавцем так і не здійснено.
В частині часткового задоволення вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, районний суд проігнорував те, що працівник є більш слабшою стороною трудових відносин і чинне законодавство передбачає обов'язок роботодавця виплатити працівникові всі належні йому суми, безпідставно не взяв до уваги наданий позивачем розрахунок середнього заробітку та помилково прийшов до висновку щодо часткового задоволення позову в цій частині.
Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд не звернув уваги, що відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян. Позивач добросовісно виконувала свою роботу, тому порушення роботодавцем норм законодавства про трудові права покладає на нього обов'язок щодо сплати компенсації у вигляді моральної шкоди позивачу.
Апеляційна скарга АО «Гапоненко Роман і партнери» мотивована тим, що суд безпідставно визнав права позивача порушеними та дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову.
Зазначено, що позивач працювала за основним місцем роботи в МОК «Гапоненко Роман і партнери», а в адвокатському об'єднанні «Гапоненко Роман і партнери» працювала за сумісництвом. Обидві юридичні особи знаходяться за однією адресою та в одному офісі.
Згідно наказів про відпустки за період з липня 2018 року по 15 березня 2019 року позивач отримала відпустку в кількості 18 днів як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом.
Трудові відносини були припинені 15 березня 2019 року і позивача було звільнено з посади першого заступника керуючого партнера. На інших посадах ОСОБА_1 не працювала.
Судом проігноровано той факт, що учасник Адвокатського об'єднання автоматично не є працівником за трудовим договором, а виключення позивача з числа учасників Адвокатського об'єднання - це є корпоративний спір і не стосується даної справи.
Рішення Ради об'єднання про виключення позивача з числі учасників було прийнято в березні 2019 року та зафіксовано протоколом № 6 від 27 березня 2019 року. Позивача було примусово виключено з числа учасників об'єднання за не виконання вимог статуту.
За вказаних обставин АО «Гапоненко Роман і партнери» вважають, що права позивач є непорушеними і підстав для задоволення її позовних вимог немає.
Відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузьмич-Браток Р.А., що надійшов від АО «Гапоненко Роман і партнери» зазначено, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не дають підстав для її задоволення. Зазначено, що права позивача є непорушеними, а тому вимоги ОСОБА_1 , заявлені в позовній заяві задоволенню не підлягають.
У відзиві на апеляційну скаргу АО «Гапоненко Роман і партнери», що надійшов від представника ОСОБА_1 - адвоката Кузьмич-Браток Р.А. вказано, що адвокати, які заснували АО «Гапоненко Роман і партнери» є адвокатами, які здійснюють адвокатську діяльність у формі вказаного адвокатського об'єднання в силу його заснування. Укладення трудових договорів згідно положень Статуту АО «Гапоненко Роман і партнери» та інших внутрішніх документів не передбачалося. Позивач була адвокатом та додатково займала посаду першого заступника керуючого партнера.
15 березня 2019 року позивача було відкликано з посади першого заступника керуючого партнера адвокатського об'єднання, а 26 квітня 20189 року було виключено зі складу партнерів АО «Гапоненко Роман і партнери», тому датою припинення відносин є дата виходу позивача зі складу учасників об'єднання. Твердження відповідача про безпідставність позовних вимог є необґрунтованими, права ОСОБА_1 порушеними та такими, що підлягають судовому захисту.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 01 серпня 2011 року прийнята на посаду помічника юриста в ТОВ «МЮК «Гапоненко Роман і партнери» (а.с. 17 Т. 1) та була звільнена із займаної посади 02 квітня 2019 року.
Згідно Протоколу № 1 ради АО «Гапоненко Роман і партнери» від 27 червня 2018 року адвокатами Гапоненком Р.І., ОСОБА_1 та ОСОБА_3 створено АО «Гапоненко Роман і партнери» із статуним капіталом 5 000 грн., який розподілений таким чином: учасник-старший партнер - адвокат Гапоненко Р.В. з розміром вкладу до статуного капіталу складає 2 500 грн., у відсотковому відношенні 50 відсотків; учасники-партнери - адвокати ОСОБА_1 та Миколасюк Р.А. з розміром вкладу до статутного капіталу по 1 250 грн., що у відсотковому відношенні 25 відсотків у кожного.
На підставі зазначеного протоколу затверджено Статут АО «Гапоненко Роман і партнери» (а.с. 23, 24-30 Т.1).
Відповідно до п. 4.6. Статуту Адвокатського об'єднання «Гапоненко Роман і партнери», затвердженого 27.06.2018, учасниками об'єднання - адвокатами є особи, що мають право на зайняття адвокатською діяльністю за законодавством України, прийняті на роботу в об'єднання на посаду адвоката на умовах трудового договору відповідно до трудового законодавства або виконують роботу на умовах цивільно-правового договору з об'єднанням.
Статутом АО «Гапоненко Роман і партнери» та Положенням про визначення умов оплати праці партнерів та адвокатів визначено, що АО «Гапоненко Роман і партнери» виплачує партнерам і адвокатам за виконану ними роботу винагороду - заробітну плату та додаткову заробітну плату, що розраховується у відсотках виходячи з розміру гонорару, отриманого АО «Гапоненко Роман і партнери» на підставі договорів про надання правової допомоги, укладених з клієнтами, на виконання умов яких партнер Адвокатського об'єднання та/або адвокат надає правову допомогу.
Заробітну плату та виплати, що входять до її структури, АО «Гапоненко Роман і партнери» сплачувало позивачу шляхом перерахування коштів на її зарплатну картку. Банківський рахунок відповідача було відкрито АТ «ОТП Банк» в грудні 2015 року відповідно до Генерального договору про обслуговування зарплатного проекту з використанням міжнародних платіжних пластикових карток від 10 грудня 2015 року, що укладений між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери».
Сторони не оспорили той факт, що ОСОБА_1 працювала одночасно в ТОВ «МЮК Гапоненко Роман і партнери» та АО «Гапоненко Роман і партнери», тобто виконувала роботу за сумісництвом.
Згідно з принципом диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Звертаючись до суду з позовом про стягнення грошової компенсації за всі невиплачені дні відпустки, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та про відшкодування моральної шкоди, позивачем ОСОБА_1 визначено в якості відповідача АО «Гапоненко Роман і партнери».
При вирішення спору в суді апеляційної інстанції, суд враховує наступне.
З наданих сторонами пояснень та матеріалів справи встановлено, що днем створення АО «Гапоненко Роман і партнери» є 27 червня 2018 року.
Згідно протоколу № 5 засідання ради АО «Гапоненко і партнери» від 15 березня 2019 року (а.с. 103 Т.2) ОСОБА_1 було звільнено з посади першого заступника керуючого партнера.
Рішенням ради об'єднання від 27 березня 2019 року (а.с. 168-169 Т.2) позивача виключено з учасників об'єднання.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 24 червня 2019 року, державну реєстрацію змін до відомостей про АО «Гапоненко Роман і партнери», а саме: зміни до установчих документів юридичної особи, зміни статутного капіталу, зміни складу або інформації про засновників, було проведено приватним нотаріусом Кучмою К.С. 24 червня 2019 року (а.с. 85, 87 Т.1).
Проведення 24 червня 2019 року державної реєстрації змін до відомостей про АО «Гапоненко Роман і партнери» стосовно виключення зі складу партнерів (засновників) ОСОБА_1 свідчить також протокол № 8 засідання ради АО «Гапоненко Роман і партнери» від 17 травня 2019 року.
Звертаючись до суду з позовом до відповідача АО « ОСОБА_8 просила стягнути суд з відповідача на її користь компенсацію за всі не використані дні щорічної відпустки, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку та моральну шкоду.
Розглядаючи спір та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем частково доведено порушення її прав, а тому її позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Перевіряючи правильність мотивів судового рішення, обгрунтованість доводів апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Вирішуючи спір в частині заявлених позовних вимог про стягнення компенсації за всі дні невикористаної відпустки, районний суд дійшов висновку, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача щодо не перебування її у відпустках у період трудових відносин з АО «Гапоненко Роман і партнери», оскільки заяви про надання щорічних відпусток у 2018 та 2019 роках, які стали підставою для визнання зазначених вище наказів, позивачкою не подавалися, з наказами вона не ознайомлювалася, що дає підстави вважати, що у вказані періоди у відпустках позивачка не перебувала, а тому має право на отримання компенсації за невикористані нею дні щорічної відпустки.
Судом встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 не було проведено вчасний і повний розрахунок. Зокрема, не нараховано і не виплачено компенсацію за невикористану відпустку.
При цьому, суд врахував, що позивачем використано 2 дні оплачуваної основної відпустки за весь час роботи в АО «Гапоненко Роман і партнери», а саме 03 вересня 2018 року та 31 січня 2019 року, що підтверджується поданими нею заявами від 31 серпня 2018 року та від 29 січня 2019 року та виданими на підставі них наказами.
Частинами 1, 3 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівникові на оплату праці та їх захисту визначається КЗпП України, ЗУ «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, Законом України «Про відпустки», Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Частина 1 статті 2 Закону України «Про відпустки» передбачає, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.
Пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про відпутски» встановлений такий вид відпусток, як щорічні відпустки.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 цього Закону України «Про відпустки» (у редакції на дату виникнення спірних правовідносин) заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки (ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки»).
Наведеним вище аналізом вимог Закону України «Про відпустки» та КЗпП України встановлено, що на час відпустки працівникам виплачується заробітна плата.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтею 116 КЗпП визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Не виплата грошової компенсації за не використану відпустку є не виплатою частини заробітної плати.
Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однією з підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 зазначив пропуск позивачем строку звернення із позовом до суду.
Оджнак, враховуючи вище встановлені обставини та приведені норми закону, апеляційний суд погоджується з висновком районного суду про те, що такі доводи відповідача є безпідставними.
Сторонами підтверджено ту обставину, що ОСОБА_1 працювала на посаді старшого юриста ТОВ «МЮК «Гапоненко Роман і партнери» та була звільнена із зазначеної посади з 02 квітня 2019 року.
Згідно Протоколу № 1 ради АО «Гапоненко Роман і партнери» від 27 червня 2018 року адвокатами Гапоненком Р.І., ОСОБА_1 та ОСОБА_3 створено АО «Гапоненко Роман і партнери» із статутним капіталом 5 000 грн., який розподілений таким чином: учасник-старший партнер - адвокат Гапоненко Р.І. з розміром вкладу до статутного капіталу складає 2 500 грн., у відсотковому виразі 50 відсотків; учасники-партнери - адвокати ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з розміром вкладу до статутного капіталу по 1 250 грн., що в грошовому виразі 25 відсотків у кожного. На підставі зазначеного протоколу затверджено Статут АО «Гапоненко Роман і партнери» (а.с.23, 24-30 Т.1).
Відповідно до п. 4.6. Статуту Адвокатського об'єднання «Гапоненко Роман і партнери», затвердженого 27 червня 2018 року, учасниками об'єднання - адвокатами є особи, що мають право на зайняття адвокатською діяльністю за законодавством України, прийняті на роботу в об'єднання на посаду адвоката на умовах трудового договору відповідно до трудового законодавства або виконують роботу на умовах цивільно-правового договору з об'єднанням.
Статутом АО «Гапоненко Роман і партнери» та Положенням про визначення умов оплати праці партнерів та адвокатів визначено, що АО «Гапоненко Роман і партнери» виплачує партнерам і адвокатам за виконану ними роботу винагороду - заробітну плату та додаткову заробітну плату, що розраховується у відсотках виходячи з розміру гонорару, отриманого АО «Гапоненко Роман і партнери» на підставі договорів про надання правової допомоги, укладених з клієнтами, на виконання умов яких партнер Адвокатського об'єднання та/або адвокат надає правову допомогу.
Заробітну плату та виплати, що входять до її структури, АО «Гапоненко Роман і партнери» сплачувало позивачу шляхом перерахування коштів на її зарплатну картку. Банківський рахунок відповідача було відкрито АТ «ОТП Банк» в грудні 2015 року відповідно до Генерального договору про обслуговування зарплатного проекту з використанням міжнародних платіжних пластикових карток від 10 грудня 2015 року, що укладений між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери».
Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Зазначені вище обставини встановлені рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 09 вересня 2019 року, яке в цій частині залишене в силі постановою Черкаського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року.
Стаття 43 Конституцiї України передбачає право кожного громадянина на працю, що включає можливiсть заробляти собi на життя працею, яку вiн вiльно обирає або на яку вiльно погоджується.
Частиною 2 статті 21 КЗпП України визначено, що працiвник має право реалiзувати свої здiбностi до продуктивної i творчої працi, укладаючи трудовий договiр на одному або одночасно на кiлькох пiдприємствах, в установах, органiзацiях, якщо iншого не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. У такому випадку працівник виконує свої трудові обов'язки за сумісництвом.
Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вiльний вiд основної роботи час на тому самому або iншому пiдприємствi, в установi, органiзацiї або в громадянина (пiдприємця, приватної особи).
На сумiсника поширюються всi права, гарантiї та обов'язки, передбаченi чинним законодавством, колективним договором i правилами внутрiшнього трудового розпорядку.
Зазвичай сумісники виконують свої трудові обов'язки на умовах неповного робочого часу. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою жодних обмежень обсягу трудових прав працівників (ч. 3 ст. 56 КЗпП України). А оскільки всі громадяни, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, мають право на відпустку (ст. 2 ЗУ «Про відпустки»), сумісники також мають право на щорічну відпустку. Тобто сумісник має право отримати щорічну відпустку і за основним місцем роботи, і за неосновним місцем роботи (сумісництвом). При цьому як щорічна відпустка за основним місцем роботи, так і щорічна відпустка, що надається за сумісництвом, підлягає оплаті.
Тривалість відпустки за сумісництвом така сама, як і тривалість відпустки за основним місцем роботи, і не може бути меншою за 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору за сумісництвом.
Як правило, відпустка на підприємстві, де працівник працює за сумісництвом, надається в той самий час, коли працівник йде у відпустку за основним місцем роботи. Для працівників державних підприємств, установ, організацій така норма є обов'язковою.
У роботодавців недержавної власності працівник-сумісник може використовувати відпустку по-різному: а) одночасно за обома місцями праці; б) лише за основним місцем роботи (за сумісництвом працівник і надалі виконує свої трудові обов'язки, а право на відпустку (щорічну оплачувану) за сумісництвом використає в інший час); в) оплачувана щорічна відпустка береться за основним місцем роботи, а за сумісництвом працівник йде у відпустку без збереження заробітної плати; г) оплачувана щорічна відпустка береться лише за місцем сумісництва. У подальшому, коли працівник йтиме у відпустку за основним місцем роботи, він повинен або й далі виконувати свої обов'язки за сумісництвом, або йти у відпустку без збереження зарплати.
Враховуючи викладене вище, судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_1 працювала одночасно в ТОВ «МЮК «Гапоненко Роман і партнери» та АО «Гапоненко Роман і партнери», тобто виконувала роботу за сумісництвом, що не спростовується відповідачем.
17 травня 2019 року ОСОБА_6 було виключено зі складу партнерів АО «Гапоненко Роман і партнери», що підтверджується протоколом № 8 Ради АО «Гапоненко Роман і партнери» від 17 травня 2019 року. При цьому, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивача було виключено зі складу партнерів АО «Гапоненко Роман і партнери» 15 березня 2019 року, оскільки зазначене не відповідає положенням Статуту АО «Гапоненко Роман і партнери», суперечить нормам ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та спростовується текстом самого протоколу № 5 Ради АО «Гапоненко Роман і партнери» від 15 березня 2019 року.
Також, апеляційний суд погоджується з висновком районного суду про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 про те, що її виключено зі складу партнерів 24 червня 2019 року, оскільки згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на які позивач посилається у позовній заяві сформовано станом на день запиту - 24 червня 2019 року, та не містить інформації про дату виключення партнерів з об'єднання (а.с.85-87 Т.1).
У позовній заяві та апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на положення ст.ст. 74-75, 83 КЗпП України та ст.ст. 2-4, 6, 24 ЗУ «Про відпустки», зазначає, що АО «Гапоненко Роман і партнери» зобов'язане сплатити на її користь грошову компенсацію за всі не використані дні щорічної відпустки кількістю 22 дні.
Такі посилання позивача підтверджено частково.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності-достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
При вирішенні трудових спорів тягар доведення правомірності вчинення роботодавцем дій або бездіяльності відносно працівника (позивача), якщо такі дії або бездіяльність мають бути вчинені ним відповідно до закону, покладається повною мірою на роботодавця.
При розгляді справи, районний суд правильно врахував ту обставину, що до матеріалів справи представником відповідача ОСОБА_2 не додано заяв позивача про надання їй щорічної основної відпустки за роботу в АО «Гапоненко Роман і партнери» за відпрацьований період часу.
Додані до матеріалів справи АО «Гапоненко Роман і партнери» накази № 04-1с від 17 липня 2018 року, № 04-2с від 31 серпня 2018 року, № 04-3с від 23 січня 2019 року та № 04-4с від 29 січня 2019 року про надання ОСОБА_1 щорічної оплачуваної відпустки у зв'язку з наданням щорічної оплачуваної відпустки за основним місцем роботи на підставі наказів ТОВ «МЮК «Гапоненко Роман і партнери» не можуть бути взяті до уваги, оскільки до них не долучені заяви ОСОБА_1 , адресовані саме АО «Гапоненко Роман і партнери», та зазначені накази не містять підпису позивача про ознайомлення з ними.
Апеляційний суд також погоджується з висновком районного суду про те, що не підтверджується перебування позивача у відпустці відповідно до відомостей, що містить журнал виходу на роботу працівників ООО «АК «Гапоненко Роман і партнери» і МЮК «Гапоненко Роман і партнери», копія якого долучена відповідачем до матеріалів справи, оскільки спір стосується невикористаної позивачем відпустки під час роботи в АО «Гапоненко Роман і партнери, а не в ООО «АК «Гапоненко Роман і партнери». Крім того, представником відповідача не надано доказів того, хто саме заповнює відомості про відвідування працівниками роботи та перебування їх у відпустці та на підставі яких документів заповнюється зазначена інформація та ведеться вказаний журнал, тому він не може бути належним та допустимим доказом у справі.
Крім того, статтею 110 КЗпП України передбачено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.
Аналогічна норма міститься і в статті 30 Закону України «Про оплату праці», яка доповнена зобов'язанням власника або уповноваженого ним органу забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Аналізуючи розрахунок заробітної плати за липень 2018 року, серпень 2018 року, вересень 2018 року, січень 2019 року, наданий відповідачем, в яких зазначені, зокрема, види нарахувань та складові заробітної плати, апеляційний суд враховує, що підпис позивачки відсутній, що ставить під сумнів проведення оплати часу її відпусток.
Суд першої інстанції правильно не врахував під час вирішення спору та не визнав належними доказами виписки з АТ «ОТП Банк», оскільки на рахунок, відкритий В АТ «ОТП Банк на ім'я позивача, скеровувалася заробітна плата ОСОБА_1 , нарахована як у ТОВ «МЮК «Гапоненко Роман і партнери», так і в АО «Гапоненко Роман і партнери», що унеможливлює достовірно встановити й розмежувати грошові виплати за основним місцем роботи і за сумісництвом.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем не надано належних та переконливих доказів на спростування доводів позивачки щодо не перебування її у відпустках у період трудових відносин з АО «Гапоненко Роман і партнери», оскільки заяви про надання щорічних відпусток у 2018 та 2019 роках, які стали підставою для видання зазначених вище наказів, позивачкою не подавалися, з наказами вона не ознайомлювалася, що дає підстави вважати, що у вказані періоди у відпустках позивачка не перебувала, а тому має право на отримання компенсації за невикористані нею дні щорічної відпустки. Такі висновки районного суду не спростовані доводами апеляційних скарг, є достовірно встановленими на підставі наявних матеріалів справи та наданих сторонами пояснень.
Аналізуючи вище встановлені судами обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком районного суду про те, що при звільнення ОСОБА_1 не було проведено вчасний і повний розрахунок.
Зокрема, не нараховано і не виплачено компенсацію за невикористану відпустку. При цьому, матеріали справи підтверджують ту обставину, що позивачем використано 2 дні оплачуваної основної відпустки за весь час роботи в АО «Гапоненко Роман і партнери», а саме 03 вересня 2018 року та 31 січня 2019 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи заявами від 31 серпня 2018 року та від 29 січня 2019 року та виданими на підставі них наказами № 04-3 від 31 серпня 2018 року та № 04-4 від 29 січня 2019 року.
Тому, висновок суду про часткове задоволення позовних вимог позивача в цій частині є правильним, оскільки судом враховано, що за період з 27 червня 2018 року (дата створення АО «Гапоненко Роман і партнери») по 17 травня 2019 року (дата виключення ОСОБА_1 з числа партнерів адвокатського об'єднання) щорічна основна відпустка становить 21 день, тому за мінусом 2 днів щорічної основної відпустки, яка була використана позивачем, з відповідача підлягає стягненню грошова компенсація за 19 днів невикористаної частини щорічної основної відпустки.
Статтею 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
За змістом положень статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов'язку доведення наявності права на отримання певних сум.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 лютого 2020 року за наслідками розгляду справи № 821/1083/17 зазначено, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо.)
Апеляційний суд погоджується з доводами позивача про доведеність наявності у неї права на отримання компенсації за невикористану відпустку, а відповідачем не спростовано обставин щодо наявності заборгованості перед позивачем за такою виплатою.
Перевіривши надані розрахунки грошової компенсації за всі дні невикористаної основної щорічної відпустки (які відповідачем спростовані не були) та зробивши відповідний розрахунковий перерахунок (в частині часткового задоволення вимог), суд першої інстанції задовольнив вимоги позивача в розмірі 12 526 грн. 32 коп., врахувавши 19 днів невикористаної відпустки та визначений середньоденний розмір заробітної плати в сумі 659 грн. 28 коп.
Суд апеляційної інстанції перевіривши вказаний розрахунок районного суду вважає його правильним і підстав для зміни чи скасування рішення суду в цій частині не вбачає.
Оскільки у вищезазначеній частині позовні вимоги позивача були частково задоволені, тому суд обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову і в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Позивачем у позовній заяві заявлено однією з вимог, вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Надаючи оцінку встановленій сумі середнього заробітку, що була заявлена позивачем в розмірі 303 928 грн. 08 коп., суд першої інстанції дійшов правильного висновку про непропорційність і не співмірність вказаної суми, що май над компенсаційний характер відповідальності роботодавця, у порівнянні із орієнтовним розміром майнових втрат позивача через недоотриманої нею при звільнені грошової компенсації.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, висловлених у постанові від 26 червня 2019 року за наслідками розгляду справи № 761/9584/15-ц визначено, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. При цьому, судам слід мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (п.п. 71-72).
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. […] оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач (п.п. 81, 86). […] зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (п.п. 91, 91.1-91.4).
Для оцінки розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, районний суд правильно врахував вимоги ст. 117 КЗпП України, відповідно до якої підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тому стягнув з відповідача середній заробіток ОСОБА_1 за шість місяців затримки, що становить 114 715 грн 50 коп.
Перевіривши приведений розрахунок, суд апеляційної інстанції вважає правильним ту обставину, що районний суд при визначенні зазначеної суми суд взяв до уваги половину сумарного заробітку позивача за лютий та березень 2019 року в розмірі 38 238 грн. 50 коп. та помножив на шість місяців затримки (38 238,50 : 2 х 6 = 114 715,50).
Суд правомірно врахував, що станом на час подання представником позивача позову до суду, ст. 117 КЗпП не містила посилання на строк «не більш як за шість місяців», за який можна стягнути середній заробіток за весь час затримки, але з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд визнав справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 114 715 грн. 50 коп.
На думку апеляційного суду зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити, однак відповідатиме меті відшкодування, передбаченій ст. 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, та ґрунтується на задекларованих п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальних засадах цивільного законодавства, як от справедливість, добросовісність та розумність.
Доводи неправомірності такого висновку суду в цій частині апеляційні скарги не містять.
Ще однією вимогою позовної заяви ОСОБА_1 в позовній заяві було відшкодування моральної шкоди, завданої роботодавцем внаслідок порушення прав позивача. Моральну шкоду позивач заявила в розмірі 50 000 грн.
Вирішуючи спір в даній частині позовних вимог, раойннйи суд керувався тим, що відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Згідно частини другої статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до вимог статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Згідно роз'яснень, викладених у пунктах 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» позивач повинен зазначити у чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Зокрема, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Отже, моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.
Позивач як на підставу для стягнення з відповідача на її користь моральної шкоди посилається, в тому числі, на незадовільні умови праці, психологічний тиск з боку відповідача та звернення відповідача до неї з незаконними і необґрунтованими вимогами.
Зазначені обставини судом правильно не взяті до уваги, оскільки умови праці позивача та позовні вимоги відповідача до неї про стягнення надмірно сплачених коштів не були розглядом зазначеної справи.
Апеляційний суд погоджується з висновком районного суду про те, що позивач не довела, що у зв'язку із невиплатою їй компенсації за невикористану відпустку відповідачем, їй було заподіяно моральну шкоду.
Суд вірно звернув увагу на ту обставину, що невикористання права на відпустку є свідомим вибором позивача під час реалізації свого права на працю, крім того позивач звернулася до суду через майже п'ять місяців після виключення зі складу АО «Гапоненко Роман і партнери». Тому, доводи позивача про відчуття несправедливості та незахищеності та пов'язані із цим її моральні страждання не знайшли свого доведення та підтвердження під час розгляду справи.
Судом правомірно враховано, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, у той час як моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними, достатніми та допустимими доказами.
Рішення суду в частині розподілу судових витрат по сплаті судового збору є також правильним і підстав для його зміни чи скасування суд апеляційної інстанції не вбачає.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як зазначено у Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, який широко використовується в практиці ЄСПЛ, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10.02.2010, заява № 4909/04).
Оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок зібраних у справі доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог позивача.
Обгрунтованих доводів щодо неправомірності такого висновку районного суду апеляційні скарги не містять.
Оскільки судове рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги сторін без задоволення, тому суд апеляційної інстанції не здійснює перерозподіл судових витрат, а заявлені сторонами вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягають.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Адвокатського об'єднання «Гапоненко Роман і партнери» залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузьмич-Браток Романа Анатолійовича залишити без задоволення.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Адвокатського об'єднання «Гапоненко Роман і партнери» про стягнення грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку та відшкодування моральної шкоди залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови складено 22 лютого 2024 року.
Головуючий В.Г. Бородійчук
Судді О.В. Карпенко
Л.І. Василенко