Номер провадження: 22-ц/813/86/24
Справа № 520/14203/17
Головуючий у першій інстанції Калашнікова О. І.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
06.02.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.
за участю секретаря судового засідання: Трофименка О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційний канал «Репортер», ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, -
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому зазначав наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_1 в ефірі телеканалу « ІНФОРМАЦІЯ_2 » був продемонстрований репортаж «С больничной койки на улицу: в Одессе у пенсионерки отобрали квартиру», який на теперішній час розміщено на веб-сайті зазначеного телеканалу. Зі змісту репортажу повідомлялось, що позивач незаконно, на підставі рішення суду, що базується на сфальсифікованих доказах, завдяки незаконним діям судового виконавця, без відома ОСОБА_2 , вселився в належну їй квартиру. Крім того, в репортажі стверджувалось, що під час вселення позивача, з квартири зникли 2000 гривень та документи на квартиру. Крім того, автори репортажу шляхом некоректної постановки прямих питань зводять суть промови ОСОБА_4 до того, що позивач висловлював на її адресу погрози фізичної розправи після чого на неї невідомими особами був здійснений напад та нанесені тілесні ушкодження, тобто підводять до думки, що напад було організовано позивачем.
Позивач вказує, що такими діями, які не відповідають дійсності та паплюжать його честь і гідність, йому завдано моральної шкоди.
На підставі наведеного, позивач звернувся до суду, та просив:
- визнати, що поширені шляхом демонстрації 25.10.2017 року на телеканалі «Репортер» відеоролику «С больничной койки на улицу: в Одессе у пенсионерки отобрали квартиру», який на теперішній час розміщено на веб-сайті зазначеного телеканалу, відомості щодо незаконного вселення ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 , його відношення до зникнення грошей та речей ОСОБА_2 з цієї квартири та її побиття - не відповідають дійсності та принижують його честь, гідність та ділову репутацію;
- зобов'язати телеканал «Репортер» припинити неправомірні дії щодо приниження честі, гідності, ділової репутації відносно ОСОБА_1 , шляхом видалення з веб-сайту телеканалу відеоролик;
- зобов'язати відповідачів спростувати відомості щодо незаконного вселення позивача, його відношення до зникнення грошей і речей ОСОБА_2 з квартири та її побиття, шляхом демонстрації на телеканалі «Репортер» відповідного відео звернення редакції та розміщення відеоролику з аналогічним змістом на веб-сайті телеканалу «Репортер»;
- стягнути в солідарному порядку з відповідачів на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 27 000 грн.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2019 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
У частині першій статті 130 ЦПК України зазначено, що у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.
Аналіз частини шостої статті 128, частини першої статті 130 ЦПК України дає підстави для висновку, що судова повістка надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи лише у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси (Постанова Верховного Суду від 08.05.2023 року у справі № 201/9898/19).
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі № 465/6147/18 сформульовано висновок про те, що якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши її у заяві (скарзі), то потрібно припустити, що учасник справи бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов'язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому потрібно виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 звертаючись до Одеського апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення суду заначив в якості засобу комунікації номер телефону мобільного зв'язку НОМЕР_1 , на який 10.01.2024 року о 18-37-06 г. у додаток «Вайбер» доставлено повідомлення про дату, час і місце розгляду справи в Одеському апеляційному суді - 14-00 г. 06.02.2024 року.
Крім того на адресу, яка зазначена апелянтом ОСОБА_1 в апеляційній скарзі: АДРЕСА_2 , направлено судову повістку-повідомлення, яка повернулась до суду з відміткою від 25.01.2024 року «адресат не знаходиться за вказаною адресою», що відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається днем вручення судової повістки.
Відповідно до повернутих до суду судових повісток повідомлень, направлених на адреси ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційний канал «Репортер» вбачається, що судові повістки вручені адресатам ОСОБА_2 - 19.01.2024 року та ТОВ «Інформаційний канал «Репортер» - 30.01.2024 року.
Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання, призначене на 06.02.2024 року на 14-00 г. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «Інформаційний канал «Репортер» не з'явились, про причини не явки не повідомили, належної ініціативи взяти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції не виявили та заяв про відкладення судового засідання не подавали.
Присутній в судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 проти розгляду справи не заперечував.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Оскільки поважність причин не участі позивача ОСОБА_1 , відповідачів ОСОБА_2 та ТОВ «Інформаційний канал «Репортер» в судовому засіданні 06.02.2024 року о 14-00 г. судом апеляційної інстанції не встановлена, апелянт-позивач реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, та наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч.1 п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що твердження позивача ОСОБА_1 про «повідомлення відомостей недостовірного характеру стосовно ОСОБА_1 , зокрема:
«незаконно, на підставі судового рішення, що базується на сфальсифікованих доказах, завдяки незаконним діям державного виконавця без відому ОСОБА_2 вселився в належну їй на праві власності квартиру, що під час вселення нібито з вини ОСОБА_1 з приміщення зникли 2000 грн. та документи на квартиру» є його ОСОБА_1 особистим оціночним судженням в контексті сприйняття ним самого телерепортажу.
Суд оглянувши відеозапис телерепортажу від 25.10.2017 року констатував, що протягом усього репортажу прізвище позивача називалось двічі:
- ОСОБА_3 сказав, що «через півроку після вселення ОСОБА_2 до квартири з'явився громадянин ОСОБА_5 і заявив, що квартира належить йому…, а суд на підставі неправдивих пояснень свідків визнав за ним право власності на 1\2 частину цієї квартири»; що є оціночними судженнями ОСОБА_3
- ОСОБА_2 заявила, що ОСОБА_5 «прийшов і по домофону їй погрожував пустити його до квартири, називав її аферисткою».
Такі висловлювання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не містять ознак недостовірної інформації відносно позивача ОСОБА_1 в розумінні ст. 277 ЦК України і їх не можна віднести до інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про захист честі, гідності і ділової репутації і їх задоволення залежить від наявності підстав для судового захисту честі, гідності та ділової репутації.
Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду.
Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається наступне.
25.10.2017 року в ефірі телеканалу « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (власник ТОВ «Інформаційний телеканал «Репортер», в подальшому за текстом телеканал «Репортер») був продемонстрований репортаж «С больничной койки на улицу: в Одессе у пенсионерки отобрали квартиру», який на теперішній час розміщено на веб-сайті зазначеного телеканалу http://reporter.od.ua/s-bolnichnoy-koyki-na-ulitsu-V" ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Із змісту репортажу вбачається, що ОСОБА_2 не має можливості потрапити після лікування до своєї квартири, так як «замки у дверях змінив новий власник квартири». ОСОБА_2 пред'явила працівникам поліції документи на квартиру і після цього замки в дверях були зламані. ОСОБА_2 разом з адвокатом і працівниками поліції увійшли до квартири. ОСОБА_2 оглянула квартиру і заявила, що «пропали з квартири грошові кошти в сумі 2000 грн. і документи на квартиру». Адвокат Гребенюк К.Д. - ОСОБА_3 говорить, що «чоловік увійшов до квартири разом з державним виконавцем при виконанні рішення суду про вселення». Адвокат ОСОБА_3 надає оцінку діям громадянина ОСОБА_5 щодо звернення до суду з вимогами про визнання права власності на квартиру та щодо вселення в квартиру і вважає ці дії незаконними. Адвокат також вказує на неправомірність дій державного виконавця щодо вселення в квартиру за відсутності власника квартири і заявляє про намір оскаржити дії державного виконавця. Надалі ОСОБА_2 розказує, що якось у ввечорі на неї напав невідомий і ударив її в обличчя, що раніше ОСОБА_5 погрожував їй (сама погроза не озвучувалась), коли висловлював через домофон вимогу впустити його до квартири.
Судовою колегією в порядку підготовки справи до розгляду було переглянуто запис репортажу.
Позивач стверджує, що спільними діями телеканалу «Репортер», ОСОБА_3 та ОСОБА_2 порушені його - ОСОБА_1 - особисті немайнові права шляхом оприлюднення по телебаченню та через мережу Інтернет відомостей стосовно нього, які не відповідають дійсності та паплюжать його честь і гідність, тому як інформація, що міститься у відеоролику оприлюдненому у ефірі телеканалу « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_1 та розміщена на веб-сайті зазначеного каналу за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4 " ІНФОРМАЦІЯ_3 , носить свідомо неправдивий та умисно спотворений ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та редакцією телеканалу «Репортер» негативний характер, а також порушує його особисті немайнові права. Крім того, інформація містить інші факти, які вигадані та принижують його - ОСОБА_1 честь та гідність, а саме щодо його відношення до зникнення грошей та речей ОСОБА_2 з квартири та її побиття. Позивач доводить, що неправомірні дії відповідачів спричинили йому моральну шкоду, яка полягає у витратах, які він - позивач поніс, у зв'язку зі зверненням до суду з цим позовом, у душевних переживаннях, які позивач переносить протягом тривалого часу із-за розповсюдження щодо нього неправдивих відомостей. Позивач вимагає стягнути з відповідачів на відшкодування моральної шкоди 27000 грн.
На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилався на чисельні судові рішення про визнання за ним права власності на 1\2 частину квартири, ухвалені різними судами у період з 2011 року по липень місяць 2017 року. На обґрунтування вимог в частині відшкодування моральної шкоди, позивач надав медичні документи щодо стану його здоров'я і стверджував, що після вищевказаного телерепортажу він - ОСОБА_1 внаслідок перенесеного негативного стресу відчув погіршання здоров'я і звертався за медичною допомогою.
Відповідач ОСОБА_3 , не визнаючи позовні вимоги ОСОБА_1 , стверджував, що відомості, викладені у репортажі 25.10.2017 року на телеканалі «Репортер» відповідають дійсності. Так, ОСОБА_2 по закінченню стаціонарного лікування у жовтні 2017 року не мала можливості потрапити до своєї квартири, тому що були замінені замки на вхідних дверях; вселення ОСОБА_1 до квартири проводилось у той період, коли ОСОБА_2 не знаходилась в цій квартирі, а перебувала у лікарні. Інтерв'ю, надане ним - ОСОБА_3 під час створення сюжету, містить суб'єктивні оціночні судження стосовно обставин події, а вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди відповідач вважає недоведеними.
Колегія суддів виходить з наступного.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного права.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Стаття 28 Конституції України кожній особі гарантує право на повагу до її гідності, а за частиною четвертою статті 32 основного Закону кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Тож право на захист честі, гідності і ділової репутації - один з основних способів захисту Конституційних прав людини на недоторканність особистого життя. Кожен має право захищати честь, гідність і ділову репутацію в суді, крім того Конституція України передбачає судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе або членів своєї сім'ї.
Також відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.
Частиною 1 ст. 201 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - ЦК України) визначено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, зокрема, є честь, гідність і ділова репутація особи. Одночасно, відповідно до змісту ч. 1 ст. 302 ЦК України, фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації. Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред'явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто, містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Зазначена правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 761/6866/16-ц.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої gazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843047/ed_2021_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1#843047" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003">статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 275 ЦК України захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту належать, наприклад, спростування недостовірної інформації (стаття 277 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Частиною 2 даної статті встановлено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Пленум Верховного Суду України в пунктах 1, 19 Постанови від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснює, що беручи до уваги положення ст.ст. 32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Таким чином, згідно з ст. 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в Україні, неодноразово наголошував, зокрема, у Рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.
Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.
Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав, та предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).
Здійснення передбачених статтею 10 Конвенції свобод (зокрема, свободи дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів), пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Тобто право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Разом із цим, статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Належним чином встановивши спірні правовідносини, які виникли між сторонами та визначившись з нормами законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, суд першої інстанції вірно зазначив про необхідність забезпечення судовим рішенням балансу між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу з іншого боку.
Також суд першої інстанції вірно вказав, що при вирішенні питання про визнання поширеної інформації недостовірною необхідно визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.
Відповідно до Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
У п. 19 постанови Пленуму Верховним Судом України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27.02.2009 року роз'яснено, що відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй ч. 1 ст. 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.
Проаналізувавши встановлені в судовому засіданні фактичні обставини справи та в контексті репортажу «С больничной койки на улицу: в Одессе у пенсіонерки отобрали квартиру» суд вірно зазначив, що твердження позивача про «повідомлення відомостей недостовірного характеру стосовно ОСОБА_1 - «незаконно, на підставі судового рішення, що базується на сфальсифікованих доказах, завдяки незаконним діям державного виконавця без відому ОСОБА_2 вселився в належну їй на праві власності квартиру, що під час вселення нібито з вини ОСОБА_1 з приміщення зникли 2000 грн. та документи на квартиру» є його позивача особистим оціночним судженням самого телерепортажу.
Переглянувши запис репортажу, суд доречно звернув увагу, що висловлювання ОСОБА_3 : «через півроку після вселення ОСОБА_2 до квартири з'явився громадянин ОСОБА_5 і заявив, що квартира належить йому…, а суд на підставі неправдивих пояснень свідків визнав за ним право власності на 1\2 частину цієї квартири» є його оціночним судженням, як є оціночним судженням ОСОБА_2 її заява у телерепортажу про вимоги до неї ОСОБА_5 пустити його до квартири, які вона на власний розсуд назвала погрозами.
Що стосується повідомлень, які були висловлені відповідачами щодо зникнення з квартири документів та 2000 грн., та також про те, що невідома особа вдарила ОСОБА_2 , то у цих повідомленнях відповідачі не стверджували про ОСОБА_5 , як про особу, яка винна у цих обставинах.
Суд набув правильного висновку, що висловлювання відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_2 не містять ознак недостовірної інформації відносно позивача ОСОБА_1 в розумінні ст. 277 ЦК України і їх не можна віднести до інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що 03.11.2017 року (на протязі тижня після виходу телерепортажу) 03.11.2016 року представник боржника ОСОБА_2 ОСОБА_3 звернувся до Київського районного суду м. Одеси зі скаргами, в яких просив:
- визнати неправомірними дії головного державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби м.Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Нідзельського Зореслава Анатолійовича у виконавчому провадженні ВП №54717132, відкритому на підставі виконавчого листа № 520/2949/16-ц виданого 18.08.2017 Київським районним судом м. Одеси про вселення стягувача ОСОБА_1 , з проведення 03.10.2017 року перевірки добровільного виконання боржником ОСОБА_2 рішення суду про вселення ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_3 ;
- визнати неправомірними дії головного державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Нідзельського Зореслава Анатолійовича у виконавчому провадженні ВП № 54717132 відкритому на підставі виконавчого листа №520/2949/16-ц, виданого 18.08.2017 Київським районним судом м. Одеси про вселення стягувача ОСОБА_1 , зі складання 03.10.2017 року акту державного виконавця за результатами перевірки добровільного виконання боржником ОСОБА_2 рішення суду про вселення ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_3 ;
- визнати неправомірним акт, складений 03.10.2017 головним державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Нідзельським Зореславом Анатолійовичем у виконавчому провадженні ВП №54717132, відкритому на підставі виконавчого листа №520/2949/16-ц, виданого 18.08.2017 Київським районним судом м. Одеси про вселення стягувача ОСОБА_1 за результатами перевірки добровільного виконання боржником ОСОБА_2 рішення суду про вселення ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_3 ;
- визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Нідзельського Зореслава Анатолійовича у виконавчому провадженні ВП №54717132, відкритому на підставі виконавчого листа №520/2949/16-ц, виданого 18.08.2017 Київським районним судом м. Одеси про вселення стягувача ОСОБА_1 , що полягала у не розгляді по суті заяв представника боржника ОСОБА_2 ОСОБА_3 від 07.10.2017, від 11.10.2017, від 19.10.2017;
- визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Нідзельського Зореслава Анатолійовича у виконавчому провадженні ВП №54717132, відкритому на підставі виконавчого листа №520/2949/16-ц, виданого 18.08.2017 Київським районним судом м. Одеси про вселення стягувача ОСОБА_1 , з неповідомлення боржника ОСОБА_2 про дату та час вселення, що відбулось 19.10.2017 об 11:00;
- визнати неправомірними дії головного державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Нідзельського Зореслава Анатолійовича у виконавчому провадженні ВП №54717132, відкритому на підставі виконавчого листа №520/2949/16-ц, виданого 18.08.2017 Київським районним судом м. Одеси про залучення до участі у проведені виконавчих дій головного державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Полякова Олександра Георгійовича;
- визнати неправомірними дії головного державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Полякова Олександра Георгійовича у проведені виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП №54717132, відкритому на підставі виконавчого листа №520/2949/16-ц, виданого 18.08.2017 Київським районним судом м. Одеси;
- визнати неправомірними акти, складені 13.10.2017 головним державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Нідзельським Зореславом Анатолійовичем у виконавчому провадженні ВП №54717132, відкритому на підставі виконавчого листа №520/2949/16-ц, виданого 18.08.2017 Київським районним судом м. Одеси про вселення стягувача ОСОБА_1 ;
- визнати неправомірними дії головного державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Нідзельського Зореслава Анатолійовича у виконавчому провадженні ВП №54717132, відкритому на підставі виконавчого листа №520/2949/16-ц, виданого 18.08.2017 Київським районним судом м. Одеси про вселення стягувача ОСОБА_1 , з вселення ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_3 ;
- визнати неправомірними акти, складені 19.10.2017 головним державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Нідзельським Зореславом Анатолійовичем у виконавчому провадженні ВП №54717132, відкритому на підставі виконавчого листа №520/2949/16-ц, виданого 18.08.2017 Київським районним судом м. Одеси про вселення стягувача ОСОБА_1 ;
- визнати неправомірною постанову головного державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби м.Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Нідзельського Зореслава Анатолійовича у виконавчому провадженні ВП №54717132, відкритому на підставі виконавчого листа №520/2949/16-ц, виданого 18.08.2017 Київським районним судом м. Одеси про вселення стягувача ОСОБА_1 , про закінчення виконавчого провадження від 20.10.2017;
- визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Нідзельського Зореслава Анатолійовича у виконавчому провадженні ВП №54717132, відкритому на підставі виконавчого листа №520/2949/16-ц, виданого 18.08.2017 Київським районним судом м. Одеси про вселення стягувача ОСОБА_1 , з не усунення перешкод боржнику у потраплянні у квартиру після вселення ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_3 ;
- визнати неправомірною постанову головного державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Нідзельського Зореслава Анатолійовича ВП № 54717132 від 15.09.2017 року про відкриття виконавчого провадження в частині стягнення з боржника ОСОБА_2 виконавчого збору у розмірі 6 400 гривень,
пославшись в обґрунтування своїх вимог на те, що державний виконавець Нідзельський З.А. допустив незаконні бездіяльність та дії, а також прийняв незаконну постанову про закінчення виконавчого провадження, та що в дійсності відбулось незаконне виселення боржника ОСОБА_2 з належної їй квартири на користь вселеного туди ОСОБА_1 .
Тобто ОСОБА_3 виходячи із суб'єктивної оцінки ситуації щодо вселення ОСОБА_1 у квартиру у відсутність ОСОБА_2 звернувся до суду за захистом прав його довірителя, притримуючись власних поглядів на ці обставини.
За наслідками розгляду скарг ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15.12.2017 року у скаргах було відмовлено.
Аналізуючи дані обставини у хронологічному порядку, колегія суддів вбачає, що 25.10.2017 року, висловлюючись під час телерепортажу щодо неможливості ОСОБА_2 потрапити у квартиру, де частина належить ОСОБА_2 , а інша частина за рішенням суду - ОСОБА_1 , через незаконне вселення у цю квартиру ОСОБА_1 у відсутність ОСОБА_2 та зміну ОСОБА_1 замків від вхідних дверей, внаслідок чого ОСОБА_6 не могла потрапити до квартири, враховуючи тривалий судовий спір який передував вселенню ОСОБА_1 , висловлювання ОСОБА_3 щодо незаконності вселення і незгоди ним з судовим рішенням, яким визнано право ОСОБА_1 на проживання у квартирі і негативною оцінкою дій державного виконавця щодо примусового виконання цього рішення шляхом вселення ОСОБА_1 , суд обґрунтовано вважав ці висловлювання оціночними судженнями ОСОБА_3 .
Також суд правильно визначився із заявою ОСОБА_2 щодо вимог ОСОБА_1 до неї пустити його у квартиру, які вона суб'єктивно сприйняла та оцінила, як погрозу (загрозу свому проживанню у квартирі).
Крім того, суд правильно вказав, що зі змісту телерепортажу не вбачається звинувачення безпосередньо ОСОБА_1 у зникненні документів та 2000 грн. у квартирі після його вселення, а також стверджувальне звинувачення ОСОБА_1 у побитті ОСОБА_2 .
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду про залишення без задоволення вимог ОСОБА_1 про:
- визнання, що поширені шляхом демонстрації 25.10.2017 року на телеканалі «Репортер» відеоролику «С больничной койки на улицу: в Одессе у пенсионерки отобрали квартиру», який на теперішній час розміщено на веб-сайті зазначеного телеканалу, відомості щодо незаконного вселення ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 , його відношення до зникнення грошей та речей ОСОБА_2 з цієї квартири та її побиття - не відповідають дійсності та принижують його честь, гідність та ділову репутацію;
- зобов'язання телеканал «Репортер» припинити неправомірні дії щодо приниження честі, гідності, ділової репутації відносно ОСОБА_1 , шляхом видалення з веб-сайту телеканалу відеоролик;
- зобов'язання відповідачів спростувати відомості щодо незаконного вселення позивача, його відношення до зникнення грошей і речей ОСОБА_2 з квартири та її побиття, шляхом демонстрації на телеканалі «Репортер» відповідного відео звернення редакції та розміщення відеоролику з аналогічним змістом на веб-сайті телеканалу «Репортер».
Набувши такого висновку, суд послідовно і правильно відмовив у вимогах про стягнення з відповідачів на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 27 000 грн., вказавши, що ці вимоги є похідними від вимог про захист честі, гідності та ділової репутації.
Доводи апеляційної скарги зведені виключно до незгоди з висновком районного суду про те, що поширена відповідачами відносно позивача інформація не є оціночним судженням і тому може бути спростована, а також про наявність підстав для стягнення моральної шкоди без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений: 21.02.2024 року.
Головуючий: О.М. Таварткіладзе
Судді: А.П. Заїкін
С.О. Погорєлова