Номер провадження: 22-ц/813/693/24
Справа № 947/23583/19
Головуючий у першій інстанції Васильків О.В.
Доповідач Комлева О. С.
13.02.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Сєвєрової Є.С., Вадовської Л.М.,
з участю секретаря Виходець А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 червня 2021 року, постановленого під головуванням судді Васильків О.В., повний текст рішення суду складений14 червня 2021року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Одеська міська рада, товариство з обмеженою відповідальністю «Одесагаз-Постачання», товариство з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» про знесення об'єкту самочинного будівництва та інших вимог, -
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який згодом був уточнений та остаточно поданий до ОСОБА_2 , треті особи: Одеська міська рада, товариство з обмеженою відповідальністю «Одесагаз-Постачання» (далі ТОВ «Одесагаз-Постачання»), товариство з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (далі ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія») про знесення об'єкту самочинного будівництва та інших вимог, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила:
- зобов'язати ОСОБА_2 за свій рахунок знести самочинно збудований житловий будинок АДРЕСА_1 ;
- скасувати рішення Департаменту архітектури і містобудування Одеської міської ради про видачу будівельного паспорта забудови земельної ділянки у АДРЕСА_1 від 25.03.2019 року;
- заборонити Одеській міській раді видавати відповідачу дозвільні документи на вказане будівництво;
- заборонити ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» приєднувати самочинно збудований будинок АДРЕСА_1 до електромереж;
- заборонити ТОВ «Одесагаз-Постачання» приєднувати самочинно збудований будинок АДРЕСА_1 до газопроводу;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2000,00 грн. як компенсацію витрат на адвоката;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7500,00 грн. за завдану моральну шкоду;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20000,00 грн. за завдану майнову шкоду;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати.
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що ОСОБА_2 здійснив самочинне будівництво, що призводить до постійного затінення 350 кв.м. її земельної ділянки та не дає змоги там вирощувати повноцінний урожай ягід і овочів, тобто значно порушило природні якості землі, а також знизило рівень екологічної, шумової і пожежної захищеності садиби. Вказані затінення і погіршення призвели до зниження вартості її майна та завдали їй значної моральної і матеріальної шкоди.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 03 червня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду, постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги з внесенням зміни в 1 пункт позовних вимог, стосовно перебудови самочинного будинку, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, щосуд першої інстанції помилково встановив те, що позивачем не надано доказів того, що власником земельної ділянки, яка межує із земельною ділянкою відповідача є позивач.
У своєму відзиві на апеляційну скаргу, адвокат Рябоконь В.І., представник ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення без змін, посилаючись на те, що доводам та обставинам, на які посилається апелянт була надана належна правова оцінка судом першої інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи за допомогою автоматизованої системи документообігу суду від 10 січня 2022 року цивільна справа передана головуючому-судді (суддя-доповідач) Колеснікову Г.Я. (а.с. 60 т. 2).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 202 лютого 2022 року у справі було відкрито апеляційне провадження (а.с. 67 т. 2).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2022 року справа призначена до розгляду (а.с. 85 т. 2).
Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя №96/0/15-23 від 21 лютого 2023 року суддю ОСОБА_3 звільнено з посади у зв'язку з поданням заяви про відставку (а.с. 132 т. 2).
Відповідно до протоколу повторного розподілу справи за допомогою автоматизованої системи документообігу суду від 22 березня 2023 року цивільна справа передана головуючому-судді (суддя-доповідач) Базіль Л.В. (а.с. 133 т. 2).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05 травня 2023 року справу призначено до розгляду (а.с. 137 т. 2).
Відповідно до протоколу повторного розподілу справи за допомогою автоматизованої системи документообігу суду від 09 червня 2023 року цивільна справа передана головуючому-судді (суддя-доповідач) Комлевій О.С., для подальшого розгляду, у зв'язку із достроковим закінчення відрядження судді Херсонського апеляційного суду Базіль Л.В., згідно з рішенням Вищої ради правосуддя № 567/0/15-23 від 30 травня 2023 року (зі змінами, відповідно до рішення № 572/0/15-23 від 31 травня 2023 року) (а.с. 144 т. 2).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14 червня 2023 року цивільна справа прийнята до провадження та призначена до розгляду (а.с. 148 т. 2).
В судове засідання, призначене на 13 лютого 2024 року представники Одеської міської ради, ТОВ «Одесагаз-Постачання», ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» не з'явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 171-173 т. 2).
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з'явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов'язковою.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_4 , адвоката Бузової Т.Г., представника ОСОБА_2 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,1 га, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що вбачається з свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12.08.2014 року.
Також ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 2/3 частини житлового будинку з господарськими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , що вбачається з свідоцтва про право власності від 28.03.2012 року.
ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 0,0368 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 5110136900:19:008:0168, що вбачається з договору купівлі-продажу від 27.12.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською А.М.
Рішенням Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області про скасування дії будівельного паспорта забудови земельної ділянки від 25.03.2019 №01-07/81, прийнятого управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради від 31.07.2019 року встановлено, що будівельний паспорт забудови земельної ділянки від 25.03.2019 №01-07/81 на об'єкт: «будівництво індивідуального житлового будинку, зі знесенням існуючих на ділянці будівель і споруд, а саме: літ. «Д» та вбиральні літ. «В», за адресою: АДРЕСА_1 , замовник ОСОБА_2 , підписаний в.о. начальника управління архітектури та містобудування Одеської міської ради Шайденком М.О. прийнято з порушенням норм п. 6.1.41 ДБН «Планування і забудова території», п. 1.3, п. 2.13 Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.07.2011 №103.
Відповідно до акту від 03.07.2019 року, дослідженого судом, вбачається, що сусіди ОСОБА_2 повідомляли його представника ОСОБА_5 щодо порушень ДБН під час будівництва. Підписи осіб, що склали акт, не засвідчені належним чином.
Відмовляючи в задоволені позову ОСОБА_1 про знесення об'єкту самочинного будівництва та інших вимог, суд першої інстанції виходив із недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Частиною 1 ст. 376 ЦК України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Частиною 4 ст. 376 ЦК України визначено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Згідно з ч. 2 ст. 386 ЦПК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Судом встановлено, що між сторонами наявний спір щодо будівництва відповідачем ОСОБА_2 на своїй земельній ділянці будинку, на підтвердження чого суду надано Акт від 03.07.2019 року, з якого вбачається, що сусіди ОСОБА_2 повідомляли його представника ОСОБА_5 щодо порушень ДБН під час будівництва. Окрім того позивач посилається на те, що Рішенням Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області були скасовані дії будівельного паспорта забудови земельної ділянки ОСОБА_2 .
Також судом зазначено, що головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об'єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).
За змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту.
Збудований об'єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України: а) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; б) якщо така забудова порушує права інших осіб; в) якщо проведення перебудови об'єкта є неможливим; г) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.
Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Відповідно до ч. 1ст. 376 ЦК України об'єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.
За положеннями ч. 7 ст. 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду також мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (ст. 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (ч. 4 ст. 376 та ст. 391 цього Кодексу). Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.
Судом надана оцінка допитаних в якості свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які надали пояснення, які не стосуються предмету доказування за вимогами про знесення самочинного будинку. При цьому зазначили, що відповідача не знають, з ним не спілкувались, та під час зведення об'єкту відповідачем до нього з будь-яких питань ніколи не звертались.
Суд першої інстанції, враховуючи, що ОСОБА_1 в ході судового розгляду справи не довела наявність у неї права вимоги щодо знесення самочинного будівництва, оскільки наявність її порушених прав не підтверджена належними та допустимими доказами, дійшов вірного висновку, що позовна вимога щодо зобов'язання відповідача знести за свій рахунок самочинно збудований житловий будинок задоволенню не підлягає. При цьому судом вірно зазначено, що відсутність висновку експертизи щодо встановлення факту, що спірна будівля є самочинною та не може бути перебудована. Також судом вірно зазначено, що у випадку встановлення зазначених обставин без належного підтвердження наявності порушень прав позивача відповідачем право вимоги щодо знесення самочинного будівництва відповідно до вимог ст. 376 ЦК України належить органам місцевого самоврядування.
Колегія суддів погоджується з висновками суду про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення Департаменту архітектури і містобудування Одеської міської ради про видачу будівельного паспорта забудови земельної ділянки у АДРЕСА_1 , №01-7/81 від 25.03.2019 року, оскільки судом вірно зазначено, що в даному випадку позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки скасування вказаного рішення жодним чином не відновить порушених на думку позивача прав. Окрім того, враховуючи наявність дійсного рішення Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області про скасування дії будівельного паспорта забудови земельної ділянки від 25.03.2019 № 01-07/81, позовна вимога про скасування рішення про видачу вказаного паспорту не має жодного сенсу для вирішення спору по суті. Також позивачем не обґрунтовано, чим саме наявність оспорюваного рішення порушує її права.
Також колегія суддів погоджується з висновками суду про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про заборону ТОВ «Одеська обласна електропостачальна компанія» та ТОВ «Одесагаз-Постачання» приєднувати самочинно збудований будинок, з урахуванням того, що суд неодноразово в ході розгляду справи звертав увагу позивача на те, що вказані вимоги заявлені до третіх осіб, що є процесуально некоректним, оскільки суд своїм рішенням по суті спору не може зобов'язувати третіх осіб вчиняти певні дії чи утримуватись від їх вчинення. При цьому, позивачем змін до позовних вимог стосовно кола відповідачів стороною заявлено не було, а суд позбавлений можливості притягувати до участі у справі співвідповідачів з власної ініціативи.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду про відмову у задоволені позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 7500 грн. та майнової шкоди в розмірі 20000 грн., так як на підтвердження вказаних вимог суду не наведено розрахунків саме вказаних сум, не обґрунтовано розмір заявлених вимог та не надано належних та допустимих доказів.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 , за недоведеністю порушених прав позивача ОСОБА_2 при здійснені спірного будівництва.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції помилково встановив те, що позивачем не надано доказів того, що власником земельної ділянки, яка межує із земельною ділянкою відповідача є позивач, колегія суддів вважає обґрунтованими, з підстав того, що в матеріалах справи містяться докази належності будинку та земельної ділянки за АДРЕСА_3 позивачці, а також зі схем розташування будинку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вбачається, що земельні ділянки межують, однак колегія суддів зазначає, що під час розгляду справи ОСОБА_1 не заявляла клопотання про проведення експертизи на предмет порушення інсоляції, тому колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, з підстав того, знаходження земельних ділянок, не є заздалегідь порушенням прав ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги про перебудову самочинного будинку, колегія суддів вважає необґрунтованими з підстав того, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог, які ОСОБА_1 , звертаючись з апеляційною скаргою змінила, та які не були предметом розгляду у суді першої інстанції.
Також колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст.368,374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 червня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 21 лютого 2024 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.М. Вадовська
______________________________________ Є.С. Сєвєрова