Справа №636/2474/23 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/818/696/24
Категорія: п.п.1,12 ч.2 ст.115 КК України
20 лютого 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 15 січня 2024 року, -
Цією ухвалою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинувачених ОСОБА_7 , 1990 року народження та ОСОБА_8 , 1996 року народження, на 60 діб, тобто до 14 березня 2024 року.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить ухвалу суду скасувати, змінити запобіжний захід з тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід, або визначити розмір застави. В обґрунтування апеляційної скарги послався на відсутність доказів на підтвердження наявності ризиків. Зазначив, що судом не прийнято до уваги, що ОСОБА_7 має стійкі соціальні зв'язки, а саме на його утриманні перебуває його батько, батько його дружини та мати дружини, які потребують допомоги. Указав, що ризик впливу на свідків відсутній, оскільки між смт. Старий Салтів та с. Хотімля на даний час зруйновано міст та сполучення між ними ускладнено. На думку захисника ризик, передбачений п.2 ч.1 ст.177 КПК України на даний час не може існувати, оскільки всі докази вже зібрані та триває судовий розгляд. Наголосив, що обвинувачені протягом всього часу дотримувалися належної процесуальної поведінки, у тому числі після пред'явлення підозри. На думку захисника продовження строку тримання під вартою проводилося упередженим складом суду, оскільки суд фактично замість прокурора обґрунтовував його клопотання.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинувачених переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину можуть вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від 10 років до 15 років або у виді довічного позбавлення волі.
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачуються у умисному заподіянні смерті двох осіб, у тому числі під час перебування на тимчасово окупованій території, яка на даний час деокупована, в складі «бригаді народної дружини», а також враховуючи спосіб заподіяння смерті потерпілим, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілих.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачені можуть переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належного дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Доводи захисника про належну процесуальну поведінку обвинувачених, не приймаються до уваги, оскільки відповідно до матеріалів кримінального провадження обвинуваченим було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 16 березня 2023 року, що слугувало об'єктивною причиною їх належній поведінці.
За таких обставин, посилання захисника на відсутність існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки існування ризиків в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду об'єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.
Посилання сторони захисту про те, що обвинувачені мають міцні соціальні зв'язки, то вони в даному конкретному випадку недостатньо свідчить про належне виконання останнім своїх процесуальних прав та обов'язків, в разі обрання щодо нього більш м'якого запобіжного заходу.
Твердження захисника про відсутність ризику впливу на свідків та потерпілих, через руйнування транспортного сполучення між населеними пунктами, є безпідставними, оскільки ризик впливу на свідків та потерпілих існує не тільки на початковому етапі кримінального провадження, а до моменту їх допиту судом першої інстанції під час судового розгляду, з огляду на принцип безпосередності дослідження доказів.
Доводи захисника про відсутність ризику, передбаченого п.2 ч.1 ст.177 КПК України, а саме ризику знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, то вони є обґрунтованими, з огляду на те, що досудове розслідування на даний час завершено.
Разом з цим, колегія суддів вважає встановленими наявність ризиків, передбачених п.п.1,3,4 ч.1 ст.177 КПК України.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики встановленні під час обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченими ОСОБА_7 та ОСОБА_8 їх процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 і відсутності підстав для зміни чи скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 15 січня 2024 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: