Іменем України
25 січня 2024 року м. Кропивницький
справа № 404/6366/22
провадження № 22-ц/4809/44/24
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді: Дуковського О.Л.
суддів: Дьомич Л.М., Письменного О.А.
з участю секретаря: Демешко Л.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 травня 2023 року, у складі головуючого судді Павелко І.Л. у справі за позовом ОСОБА_1 до Центральноукраїнського національного технічного університету про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Центральноукраїнського національного технічного університету про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позову посилалася на те, що відповідачем незаконно та необґрунтовано, без дотримання належної процедури, здійснено її звільнення з підстав пункту 1 статті 40 КЗпП.
Вказувала, що її не було повідомили про наявність вакантних посад та не надано документи на підставі яких було звільнено та вирішено скоротити чисельність кадрів, не врахований рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці.
Просила:
поновити її на роботі в Центральноукраїнському національному технічному університеті з дати звільнення на посаді доцента кафедри фінансів, банківської справи та страхування;
стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі;
стягнути судові витрати у справі.
Крім того, позивач просила поновити строк на звернення до суду, пославшись на те, що 22.08.2022 вона ознайомилась із наказом про звільнення, але не з документами, на підставі яких був виданий наказ про її звільнення з займаної посади.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому посилається на необґрунтованість позовних вимог, а також на пропуск строку звернення до суду.
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 травня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням суду позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Вважає, що її звільнення з роботи відбулося з чисельними грубими порушеннями законодавства про працю, що є підставою для поновлення її на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Вказує, що обов'язок доведеності правомірності звільнення працівника покладено на роботодавця.
Зазначає, що в матеріалах справи відсутній належний доказ, який би підтверджував проведення скорочення штату та відповідно вакантних посад, кількості штатних одиниць у період з 22.06.2022 по 31.08.2022.
Посилається на ст. 42 КЗпП України де при скороченні чисельності штату працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівника з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Роботодавець має зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Проте, матеріали даної справи не містять таких доказів.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, а скаргу без задоволення.
Зазначає, що права позивачки під час її звільнення не було порушено.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_2 , пояснення представника відповідача ОСОБА_3 , перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, про залишення скарги без задоволення.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно ч. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам виходячи із наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 22.06.2022 відповідачем було видано наказ №194-К «Про скорочення чисельності науково-педагогічних працівників», зокрема згідно із пунктом 1 даного наказу: із кафедри фінансів, банківської справи та страхування - доцент - 2 одиниці(а.с.19-21).
27.06.2022 позивача було ознайомлено із попередженням від 22.06.2022 вих.№11-17/20-554 про майбутнє звільнення із займаної посади 31.08.2022 згідно пункту 1 статті 40 КЗпП та повідомлено станом на 22.06.2022 про вакантні посади у відповідача (а.с.22).
31.08.2022 з ОСОБА_1 , доцентом кафедри фінансів, банківської справи та страхування було розірвано трудовий договір з ініціативи роботодавця - Центральноукраїнського національного технічного університету відповідно до наказу №241-К від 15.08.2022 «Про розірвання трудового договору», на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (а.с.23-24).
31.08.2022 позивачем отримано оригінал трудової книжки. Розрахунки проведено відповідачем не в день звільнення.
Щодо сплати заробітної плати не в день звільнення, то платіжне доручення на сплату розрахункових ОСОБА_1 були направлені в ГУДКСУ у Кіровоградській області 26.08.2022 , проте казначейством кошти були сплачені 09.09.2022 року.
Суд першої інстанції встановив, що розрахунок не було проведено у день звільнення позивачки, але не з вини відповідача.
Звернувшись із даним позовом позивачка вказувала на те, що відповідачем не було надано вичерпної їй відповіді щодо обґрунтування її звільнення з підстав відсутності переважного права на залишення на роботі відповідно до статті 42 КЗпП.
Крім того зазначала, що 27.06.2022 відбулось засідання кафедри фінансів, банківської справи та страхування, зокрема з питань розподілу навантаження на 2022/2023 навчальні рік між викладачами кафедри та було з'ясовано про наявність вакантних місць.
Крім того, відповідачем були оголошенні конкурси на заміщення вакантних посад, які їй не пропонувалися.
Тому, позивачка вважала, що є наявні вакантні посади у відповідача і її звільнення в такому випадку є незаконним.
Згідно ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з частиною третьою статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Відповідно до частини другої статті 65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статут) підприємства.
Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків передбачених законодавством України.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що право роботодавця самостійно визначати чисельність працівників і штатний розпис не потребує додаткового доведення.
Тому, відповідач не має доводити обгрунтування доцільності скорочення чисельності штату.
Суд першої інстанції правильно дослідив обставини справи щодо правильності проведення та дотримання відповідачем процедури звільнення, що узгоджується із правовими висновками викладених у постанові Верховного Суду від 29 березня 2019 року у справі № 755/3495/1 б-ц, провадження № 6І-1350св17 від 22 січня 2020 року у справі № 45 1/706/18, провадження №61-1 7296св 19.
При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури. Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 753/9240/18,провадження № 61-1 6204св20.
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те. що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника є однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40 та частини третьої етапі 49-2 КЗпП України, якщо запропонував працівнику наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Суди зобов'язані з'ясувати, зокрема, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є доказами про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнений працівник переважним правом на залишення на роботі.
Відповідно до переліку посад, посади на які відповідач міг перевести позивача, включають ті посади які були їй запропоновані відповідачем, підтвердженням чого є підпис позивача у попередженні про її звільнення (а.с.22).
Частиною 11 статті 55 Закону України «Про вищу освіту» передбачає, що під час заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою закладу вищої освіти.
Щодо конкурсів на заміщення вакантних посад, на які вказує позивач, дані посади, не передбачають іншого способу відбору, крім конкурсного відбору, у відповідності з положеннями ст. статті 54 Закону України «Про освіту», статті 55 Закону України «Про вищу освіту».
Всі інші посади, передбачають окремий конкурсний порядок відбору та призначення на посаду, що передбачено Законом України «Про вищу освіту», Ліцензійними умовами провадження освітньої діяльності, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 р. № 1187 (зі змінами та доповненнями), Наказом міністерства освіти та науки України №1005 від 05.10.2015 зі змінами, яким було затверджено Рекомендації щодо проведення конкурсного відбору при заміщенні вакантних посад наукового-педагогічних працівників та укладання з ним трудових договорів, а також Положення про порядок проведення конкурсного відбору при заміщенні вакантних посад наукового-педагогічних працівників та укладання з ним трудових договорів, прийняте на засіданні Вченої ради Центральноукраїнського національного технічного університету №11 від 16.08.2022 року.
Згідно з положеннями п.23 Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності Трудові договори (контракти) науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти та наукових установ за основним місцем роботи можуть бути укладені лише за результатами конкурсного відбору.
Перелік вакантних посад науково-педагогічних працівників вищого навчального закладу, які заміщуються в порядку конкурсного відбору, визначений частиною одинадцятою статті 55 Закону: завідувачі (начальники) кафедр, професори, доценти, старші викладачі, викладачі.
Частиною 11 статті 55 Закону України «Про вищу освіту» передбачає, що під час заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою закладу вищої освіти.
Крім того, інформація про конкурс розміщена у вільному доступі, і позивачу жодним чином не було заборонено подати свою кандидатуру для заміщення вакантної посади шляхом проходження конкурсного відбору, на будь яку із вакантних посад науково-педагогічних працівників в тому числі актуальні на даний час чи будуть актуальні в подальшому.
Встановлено, що позивачка свою кандидатуру не висувала на посаду доцента, а інші вакансії були відсутні.
Доказів про те, що були вакансії, а позивачці не запропонували представник позивача не надала.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 401 від 01.04.2022 впроваджено скорочення видатків по статті 2201160 «Підготовка кадрів закладами вищої освіти та забезпечення діяльності їх баз практики» на 2 107 202 000 гривень (а.с.97 - 98).
Також скороченню працівників передувало повідомлення всіх працівників кафедри фінансів, банківської справи та страхування про можливе скорочення, після чого було проведено вивчення кваліфікації доцентів даної кафедри та продуктивності їх праці.
Суд першої інстанції встановив, що результати продуктивності праці було доведено до всіх працівників 27.06.2022 на засіданні кафедри, даний рейтинг був складений на підставі поданих працівниками даних і не заперечувалися позивачем ні в момент їх оприлюднення 27.06.2022 ні, пізніше під час уточнення продуктивності праці перед початком навчального року 15.08.2022 (а.с.63-64).
Крім того суд першої інстанції досліди рейтинг продуктивності позивачки, яка має нижчий рейтинг продуктивності праці в порівняні з іншими працівниками даної кафедри (а.с.65,67).
Колегія суддів, погоджується із висновком суду першої інстанції про поновлення строку позивачці на звернення до суду, з підстав, що ОСОБА_1 має право знати підставу свого звільнення.
Щодо суті розгляду спору, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що відповідачем не порушено норми чинного законодавства під час звільнення позивачки, а вакантні посади, на які вказує позивач, що їй не були запропоновані відповідачем, не передбачають іншого способу відбору, крім конкурсного відбору, а заяви на конкурс позивачка не подавала.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду, бо воно є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 травня 2023 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: О.Л. Дуковський
Судді: Л.М.Дьомич
О.А. Письменний