Провадження № 22-ц/803/1626/24 Справа № 185/4755/23 Суддя у 1-й інстанції - Врона А. О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
21 лютого 2024 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Лопакової А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров'я
за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля”
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2023 року,-
29.03.2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля», мотивуючи позов тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , впродовж 20 років 11 місяців перебував в трудових відносинах з Державною холдинговою компанією «Павлоградвутілля», правонаступником якого на сьогоднішній день є Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля». Доволі тривалий час працюючи на підприємстві Відповідача він сумлінно виконував свої трудові обов'язки. Однак, внаслідок недосконалості технологічних процесів, важкості праці та впливу небезпечних факторів виробничого середовища, я отримав серйозні хронічні професійні захворювання, які дуже ускладнюють життя позивача на сьогоднішній день. Зокрема: «радикулопатія попереково-крижова L4 L5 S1 і шийна С6, С7 з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим і м'язово-тонічним синдромами, часто рецидивуючий перебіг з нейродистрофічними проявами у вигляді: двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФС II ст.), остеоартрозу в поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФС І-ІІ ст.) та колінних суглобів (ПФС II ст.)»; «хронічне обструктивне захворювання легень І ст. (пиловий бронхіт І ст., емфізема легенів І ст.), група «А» , легенева недостатність І ст.»; «нейросенсорна приглухуватість І ст. з легким зниженням слуху». У зв'язку із заподіянням шкоди здоров'ю, 06.05.2016р. позивач вперше пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією (далі-МСЕК), за результатами якого ОСОБА_1 визначено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 55%, з яких 40% по радикулопатії, 10% по ХОЗЛ, 5% по туговухості. Встановлено третю групу інвалідності, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні, санаторно- курортному лікуванні та забезпеченні попереково-крижовим корсетом, що підтверджується довідкою МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги», виданою на моє ім'я. 16.06.2020 року позивач повторно пройшов огляд МСЕК, за результатами йому визначено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 55%, з яких 40% по радикулопатії, 10% по ХОЗЛ, 5% по туговухості, встановлено третю групу інвалідності, визначено необхідність в медикаментозному та санаторно-курортному лікуванні, що підтверджується довідкою МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги», виданою на ім'я позивача. У зв'язку з вказаними хронічними професійними захворюваннями порушено звичний спосіб життя позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Він постійно відчуває задишку при незначному фізичному навантаженні, яка купірується лише за допомогою медикаментозних препаратів, його систематично турбує нападоподібний кашель з виділенням в'язкого слизового харкотиння, як в денний, так і в нічний час, що порушує сон та позбавляє мене можливості нормально відпочивати, призводить до важкості та болю у грудній клітці, у міжлопатковій ділянці, до свистячих хрипів в них, до головного болю та запаморочення, до постійного відчуття втоми, загальної слабкості, зниження уваги в денний час, що має наслідком перебування в напруженому стані, стані роздратованості. Його турбує стійкий біль та обмеження рухів у попереково-крижовому відділі хребта, стійкий стріляючий біль в ногах, в плечових, ліктьових та колінних суглобах, особливо при фізичних навантаження, зниження сили в них, хиткість при ході. Вказані негативні явища супроводжуються головним болем та загальною слабкістю організму. Просить суд стягнути з відповідача на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я - 368 500,00 грн., без утримання податків, зборів та інших обов'язкових платежів (а.с.1-10).
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров'я - задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 120 000,00 грн. з урахуванням утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Також вирішено питання щодо судових витрат (а.с.125-128).
Не погодившись із рішенням суду, ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля” звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявляє вимогу про зміну рішення суду в частині стягнення моральної шкоди до 60 000 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значне значення для справи та зроблено висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи. Відповідач посилається на відсутність встановлених судом фактів порушення відповідачем законодавства про охорону праці та недоведеність причинного зв'язку між виникненням хронічних захворювань та діями відповідача. Вказує, що сама по собі важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу виробництва на підприємстві відповідача, не є достатньою та самостійною підставою для покладення відповідальності підприємства у вигляді моральної шкоди (а.с.134-137).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом 1 інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з 20.07.1995 року ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», з 01.12.1995 року по закінченню курсів переведений підземним прохідником четвертого розряду з повним робочим днем в шахті, 01.06.1997 року переведений підземним прохідником п'ятого розряду з повним робочим днем в шахті, 12.01.2016 року позивач був звільнений за станом здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи, п. 2 ст. 40 КЗпП України.
Згідно з п.13 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 31.03.2016 р. (далі - Акт), висновок про наявність шкідливих умов праці: маються - фізичне перевантаження, пил, шум.
Згідно п.17 Акту, Причина виникнення професійного захворювання. Фізичне перевантаження: робоча поза з вимушеними нахилами тулуба під кутом більше 30 град 280 разів за зміну; маса вантажу, що постійно піднімається та переміщується вручну становить 45кг; фізичне динамічне навантаження: при загальному навантаженні за участю м'язів рук, корпусу і ніг - 109804 кг/м; при регіональному навантаженні з переважною участю м'язів рук та плечового суглобу - 35389 кг/м; стереотипні робочі рухи (кількість за зміну) при локальному навантаженні (за участю м'язів кистей та пальців рук) - 20100; величина статичного навантаження на зміну при утримання вантажу: за участю м'язів тулуба та ніг 124100 кг/с, двома руками - 19 500 кг/с, однією рукою - 1500 кг/с; переходи пішки становили 2,5 км за зміну. Умови праці за показником важкості - клас 3.3. Пил гірничої маси: природний, мінеральний утворюється при роботі гірничошахтного обладнання з вмістом вільного діоксиду кремнію більше 10% в концентрації 226,88 мг.куб.м., при ГДК 2,0 мг.куб.м.; пил діяв впродовж 80% змінного часу, умови праці за даним фактором - шкідливі, клас 3.4. Еквівалентний рівень шуму від роботи механізмів на дільниці становив 90 дБ при ГДР 80 дБ.
На підставі медичного висновку лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» від 24.03.2016 р. протокол №452, Позивачу було встановлено професійне захворювання: радикулопатія попереково-крижова L4, L5, S1 і шийна С6, С7 з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим і м'язово-тонічним синдромами, часто рецидивуючий перебіг з нейродистрофічними проявами у вигляді: двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФС другого ст.), остеоартрозу в поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФС першого-другого ст.) та колінних суглобів (ПФС другого ст.); хронічне обструктивне захворювання легень першої ст. (пиловий бронхіт першої ст., емфізема легенів першої ст.), група «А» , ЛН першого ст.; нейросенсорна приглухуватість першого ст. (з легким зниженням слуху).
Згідно довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА №017803 від 06.05.2016 року виданої Міжрайонною профпатологічною МСЕК, ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності, ступінь втрати професійної працездатності - 55%, з них 40% - радикулопатія, 10% - ХОЗЛ, 5% - туговухість з 18.04.2016 р. до 01.05.2017.
Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААА №431736 від 06.05.2016 року, виданої Міжрайонною профпатологічною МСЕК, ОСОБА_1 , з 18.04.2016 року встановлена третя група інвалідності, внаслідок професійного захворювання, до 01.05.2017 року.
Згідно довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА №058476 від 16.06.2020 року виданої Міжрайонною профпатологічною МСЕК, ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності, ступінь втрати професійної працездатності - 55%, з них 40% - радикулопатія, 10% - ХОЗЛ, 5% - туговухість з 01.05.2020 р. до 01.05.2023.
Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААБ №230510 від 16.06.2020 року, виданої Міжрайонною профпатологічною МСЕК, ОСОБА_1 , з 01.05.2020 року встановлена третя група інвалідності, внаслідок професійного захворювання, до 01.05.2023 року.
Згідно довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА №128793 від 16.05.2023 року виданої Міжрайонною профпатологічною МСЕК, ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності, ступінь втрати професійної працездатності - 60 %, з них 45% - радикулопатія, 10% - ХОЗЛ, 5% - туговухість з 01.05.2023 р. до безстроково.
Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ №182790 від 16.05.2023 року, виданої Міжрайонною профпатологічною МСЕК, ОСОБА_1 , з 01.05.2023 року встановлена третя група інвалідності, внаслідок професійного захворювання, безстроково.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність спричинення позивачу моральної шкоди, провини відповідача в її спричиненні та наявності причинно-наслідкового зв'язку між винними діями відповідача та настанням у позивача негативних наслідків - стійкої втрати професійної працездатності у загальному розмірі 60 % та третьої групи інвалідності на безстроково. Враховуючи обсяг фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, наслідків, що наступили, суд стягнув компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди в розмірі 120 000,00 грн., з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 3 Конституцією України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частин першої-третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Частинами першою та третьою статті 13 Закону України “Про охорону праці” передбачено, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Доводи апеляційної скарги про недоведення причинного зв'язку між виникненням хронічних захворювань у позивача та діями відповідача, а також що причиною професійних захворювань ОСОБА_1 є порушення та недотримання нею рекомендацій лікарів, вони спростовуються актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 31.03.2016 року, у пункті 16 якого зазначено професійне захворювання виникло у зв'язку із тривалою дією шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого, недосконалість технологічних процесів.
Згідно пункту 17 акту розслідування причинам виникнення хронічного професійного захворювання є: фізичне перевантаження: робоча поза з вимушеними нахилами тулуба під кутом більше 30 град 280 разів за зміну; маса вантажу, що постійно піднімається та переміщується вручну становить 45кг; фізичне динамічне навантаження: при загальному навантаженні за участю м'язів рук, корпусу і ніг -109804 кг/м; при регіональному навантаженні з переважною участю м'язів рук та плечового суглобу - 35389 кг/м; стереотипні робочі рухи (кількість за зміну) при локальному навантаженні (за участю м'язів кистей та пальців рук) - 20100; величина статичного навантаження на зміну при утримання вантажу: за участю м'язів тулуба та ніг 124100 кг/с, двома руками - 19 500 кг/с, однією рукою - 1500 кг/с; переходи пішки становили 2,5 км за зміну. Умови праці за показником важкості - клас 3.3. Пил гірничої маси: природний, мінеральний утворюється при роботі гірничошахтного обладнання з вмістом вільного діоксиду кремнію більше 10% в концентрації 226,88 мг.куб.м., при ГДК 2,0 мг.куб.м.; пил діяв впродовж 80% змінного часу, умови праці за даним фактором - шкідливі, клас 3.4. Еквівалентний рівень шуму від роботи механізмів на дільниці становив 90 дБ при ГДР 80 дБ.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що факт настання причинно-наслідкового зв'язку із настанням хвороби пов'язану із виробництвом, позивачем було доведено наявними в матеріалах справи доказами.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов'язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок отримання професійних захворювань позивач втратив 60 % професійної працездатності, що свідчить про неможливість покращення стану його здоров'я у майбутньому, а також з того, що захворювання позивача призвели до кардинальної негативної зміни його життя, порушили його психологічний стан та нормальні життєві зв'язки.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, прийнявши до уваги факт отримання ОСОБА_1 третьої групи інвалідності та втрати ним 60 % працездатності на безстроково, врахувавши характер немайнових втрат позивача, глибину його фізичних та душевних страждань, погіршення його здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації, а також керуючись засадами розумності і справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 120 000,00 грн., з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги про те, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості і справедливості, колегія суддів не бере до уваги з вищенаведених підстав.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.
Колегія суддів не встановила підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів.
Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання позивача виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов'язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що він в повному обсязі виконував обов'язки щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача.
Відсутність прямого причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Приведені апелянтом в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів чинним законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля” - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: