Справа №461/10057/23
21 лютого 2024 року місто Львів
Галицький районний суд міста Львова у складі:
головуючого судді Стрельбицького В.В.,
за участю секретаря судового засідання Рожко Ю.С.,
представника позивача Василишина І.Й.
представника відповідача Шпакової Т.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові
справу за адміністративним позовом
позивач - ОСОБА_1
( АДРЕСА_1 )
представник позивача - адвокат Василишин Іван Йосипович
(м. Львів, вул. Наливайка, 5)
до
відповідач - Департамент міської мобільності та вуличної інфраструктури
Львівської міської ради
(79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, ЄДРПОУ: 44448833)
представник відповідача - Шпакова Тамара Миколаївна
(79008, м. Львів, пл. Ринок, 1)
про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
встановив:
Позиції сторін та учасників справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просить:
- поновити позивачу строк звернення до адміністративного суду для оскарження постанови від 27 жовтня 2023 року серії РАП №1810983179 про накладення на нього адміністративного стягнення;
- визнати дії інспектора з паркування відділу контролю за дотриманням правил паркування та тимчасового затримання транспортних засобів управління безпеки Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Гайохи Наталії Ігорівни по притягненню позивача до адміністративної відповідальності неправомірними;
- скасувати постанову інспектора з паркування відділу контролю за дотриманням правил паркування та тимчасового затримання транспортних засобів управління безпеки Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Гайохи Наталії Ігорівни від 27 жовтня 2023 року серії РАП №1810983179 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 152-1 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
В обґрунтування позову заявник покликається на те, що постановою інспектора з паркування відділу контролю за дотриманням правил паркування та тимчасового затримання транспортних засобів управління безпеки Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Гайохи Наталії Ігорівни від 27 жовтня 2023 року серії РАП №1810983179 його притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 152-1 КУпАП.
Згідно з текстом вищевказаної постанови 12 жовтня 2023 року 12 год 13 хв водієм транспортного засобу JEEP PATRIOT д.н.з. НОМЕР_1 здійснено користування майданчиком для платного паркування, що знаходиться за адресою: В1017 вул. Наливайка м. Львів, з неоплатою вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів більше як за 10 хвилин користування майданчиком для платного паркування, чим порушено вимоги абз. 2 п. 26 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою КМУ від 03.12.2009 №1342.
Вищевказану постанову позивачці вручено не було. Про існування вказаної постанови позивачу стало відомо лише 15.11.2023 року.
Таким чином, позивач вказує, що ним дотримано строк на звернення до суду.
Позивач вважає наведену постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Зокрема, позивач вказує, що ним було оплачено послуги з паркування, що підтверджено відповідним платіжним документом, який був пред'явлений на місці паркування інспектору. При цьому на повідомленні про притягнення до адміністративної відповідальності інспектор зазначила, що скасує відповідну постанову.
Відтак, посилаючись на відповідні положення Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кодексу адміністративного судочинства, позивач просить заявлені вимоги задовольнити.
Ухвалою від 01.12.2023 позовну заяву залишено без руху та надано стороні час для усунення недоліків.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 12.01.2024 року, після надходження до суду клопотання про усунення недоліків, відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами встановленими статтею 286 КАС України.
30.01.2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого представник відповідача, посилаючись на наведені у цій заяві доводи та мотиви, просить відмовити у задоволенні заявлених вимог. Обґрунтовуючи відзив, представник відповідача зазначає, що орган уповноважений на винесення постанови мав законні підстави для винесення оскаржуваного рішення про притягнення позивача до відповідальності. Зокрема, відповідач посилається на відповідні фото- та відео- матеріали, які розміщені у мережі Інтернет у відкритому доступі та які фіксують факт правопорушення. З матеріалів фотофіксації вбачається, що такі засвідчують факт допущення відповідного порушення позивачем. Отже, наявні подія і склад правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 152-1 КУпАП. Оскаржена постанова містить усі необхідні дані щодо фіксації факту вчинення адміністративного правопорушення. Відповідач вважає, що постанова винесена відповідно до вимог ст.283 КУпАП.
Зважаючи, на вищезазначене, наявні подія і склад адміністративного правопорушення, що є підставою для притягнення до адміністративної відповідальності позивача. При цьому, відповідач зазначає, що позивач перебував на платному майданчику без проведення оплати 16 хвилин, що являється порушенням наведених у постанові вимог відповідного нормативного акту.
Таким чином, відповідач вважає, що позивачем не надано доказів, які свідчать про наявність підстав для звільнення його від адміністративної відповідальності.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з мотивів наведених у ньому.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечила проти задоволення позову з мотивів наведених у відзиві.
Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні у справі документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, виходить з наступних доводів та мотивів.
Наявні у матеріалах справи докази щодо часу отримання копії оскаржуваної постанови свідчать про те, що позивачем не пропущено строк на її оскарження.
Судом встановлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення від 27 жовтня 2023 року серії РАП №1810983179 до повідомлення серії ЛВ №00491876 від 12 жовтня 2023 року 12 год 13 хв позивача, визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 300 гривень.
Із оскаржуваної постанови вбачається, що 12 жовтня 2023 року 12 год 13 хв водієм транспортного засобу JEEP PATRIOT д.н.з. НОМЕР_1 здійснено користування майданчиком для платного паркування, що знаходиться за адресою: В1017 вул. Наливайка м. Львів, з неоплатою вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів більше як за 10 хвилин користування майданчиком для платного паркування, чим порушено вимоги абз. 2 п. 26 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою КМУ від 03.12.2009 №1342. Цією ж постановою позивача, визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 300 гривень. Роз'яснено порядок оскарження та виконання даної постанови.
Відповідно до абзацу 2 пункту 26 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1342, користувач зобов'язаний сплатити вартість послуг з користування майданчиками для платного паркування.
Частиною 1 статті 152-1 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі неоплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за кожну добу користування.
Відповідно до ст. 14-2 КУпАП, адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі (за допомогою технічних засобів - приладів контролю за дотриманням правил дорожнього руху з функціями фото-, відеофіксації, які функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів з функціями запису, зберігання, відтворення і передачі фото-, відеоінформації), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об'єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов'язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів, а в разі фіксації порушення, що полягає у неоплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування в межах населеного пункту, в якому не впроваджена автоматизована система контролю оплати паркування, обов'язковою є наявність додаткового зображення (зображень), що фіксує відсутність документа про оплату послуг з користування майданчиком для платного паркування під лобовим склом транспортного засобу.
Дослідивши долучені до матеріалів справи фотознімки, які долучені відповідачем до відзиву, суд приходить до висновку, що такі самі по собі не доводять факт вчинення позивачем правопорушення наведеного у оскаржуваній постанові. Так, зокрема, наведені фотознімки не містять належних даних які свідчать про місце паркування автомобіля, а саме не фіксують табличок з назвами вулиці, номеру будинку чи дорожніх знаків за допомогою яких можна однозначно ідентифікувати місце знаходження автомобіля. Дані про майданчик та вулицю містяться виключно на тексті окремо неведеному у верхній частині фотознімків.
Крім цього, долучена відповідачем до відзиву картографічна схема сама по собі не є належним доказом у справі, оскільки на ній безпосередньо не зафіксовано розташування належного позивачу автомобіля в момент вчинення інкримінованого порушення та вона фактично не відображає дійсних обставин інкримінованого позивачу правопорушення.
Варто також відзначити, що долучені відповідачем до відзиву фотознімки не фіксують дотримання відповідачем, в особі його уповноважених представників, процедури визначеної ч. 3 ст.279-1 КУпАП, а саме якщо адміністративне правопорушення, передбачене частинами першою, третьою та сьомою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки), частинами першою, другою та восьмою статті 152-1 цього Кодексу, зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування зобов'язані розмістити на лобовому склі транспортного засобу копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення) або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості не дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення).
У свою чергу, доводи відповідача наведені у відзиві не спростовують наведених вище фактів встановлених судом. Зміст відзиву свідчить про те, що відповідач фактично у стверджувальній формі дублює зміст оскаржуваної постанови та наводить у ньому положення чинного законодавства, які визначають порядок паркування транспортних засобів, фіксацію відповідних порушень та порядок розгляду справ відповідної категорії.
До відзиву не долучено копії документів щодо скерування позивачу копії оскаржуваної постанови, які містять розписку останнього про її отримання.
Більше того, на долученій позивачем копії повідомлення про притягнення до відповідальності дійсно наявний запис, який, як зазначає позивач, здійснено інспектором, наступного змісту: «Я скинула на скасування ваше повідомлення, але мусите уточнити чи скасували (у вівторок після обіду)».
Водночас, суд відзначає, що ключовою підставою позову являється не оспорення позивачем відповідної нормативної бази або порядок її застосування, а відсутність у матеріалах справи належних доказів, які доводять його винуватість.
З долученої до матеріалів справи копії фіскального чеку паркомату СЕА АП ЛКП «Львівавтодор» від 12.10.2023 встановлено факт проведення оплати за користування на паркувальним майданчиком за період з 12 год 12 хв до 13 год 12 хв у розмірі 15 грн. Номерний знак автомобіля - НОМЕР_2 . Тобто позивач фактично сплатив за послуги паркування за одну годину користування відповідним майданчиком.
Отже, з оскарженої постанови вбачається, що правопорушення вчинено о 12 годині 13 хвилин. В той же час, оплата за користування майданчиком проведена о 12 годині 12 хвилин 12 жовтня 2023 року.
Таким чином, у постанові наведено час вчинення адміністративного правопорушення, який настав після оплати послуги користування платним майданчиком (через 1 хвилину після оплати).
Суд погоджується з тим, що можливо час користування майданчиком на момент складання постанови перевищив 10 хвилин.
Натомість у даному випадку ключовим є те, що у час наведений у постанові 12 годин 13 хвилин 12.10.2023 позивач не міг вчинити відповідне правопорушення, адже він вже здійснив оплату.
Оцінюючи доводи сторін, слід відзначити, що фактичні обставини справи, тобто факт паркування, місце паркування сторонами не оспорюються. Натомість, доводи сторін містять різні висновки щодо оцінки дій позивача. Так, позивач вважає, що його дії не містять складу правопорушення, а відповідач вважає, що його уповноважений представник діяв правомірно, а оскаржувана постанова є законною.
Слід також відзначити, що фактично сторони наводять ідентичні нормативні акти, а їх доводи відрізняються лише у кваліфікації дій позивача в контексті норм КУпАП, а саме наявності чи відсутності у її діях складу інкримінованого правопорушення.
Згідно ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
За змістом статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Статтями 10, 11 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно п. 24 постанови ПВС України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим статтями 283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно зазначити докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення.
У постанові Верховного Суду по справі №813/2451/17 від 27.02.2018 р. зазначено, що сам факт будь-якого правопорушення має бути підтверджено виключно допустимими доказами.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд вважає, що здобуті та досліджені в ході розгляду у суді даної справи докази є достатніми для ухвалення законного рішення у справі та належної перевірки доводів учасників процесу, а також доказів у справі. В цьому контексті суд також відзначає, що сторонам були створені належні умови та надано достатньо часу для реалізації процесуальних прав, що зокрема підтверджено наявністю вищезазначених заяв сторін долучених до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинено і обвинувачена особа є винною у його вчиненні.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих суду доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення (у даному випадку суть правопорушення наведена у постанові) має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення, тобто у даному випадку - версії Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради. Наявність таких обставин, яким версія відповідача не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення (відповідача) була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити усю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за інкримінованим обвинуваченням.
Крім того, у п. 2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону. У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції.
Зважаючи на суть правопорушення, його характер, санкцію, наведені положення можуть бути застосовані і у даній справі.
Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вчинення позивачем правопорушення про яке йдеться у оскаржуваній постанові.
Наведені у відзиві на позовну заяву доводи відповідача, а також долучені до відзиву докази не спростовують вказаних вище встановлених судом обставин справи.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
За правилами ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Зважаючи на те, що в ході розгляду справи встановлено відсутність складу вищенаведеного адміністративного правопорушення у діях позивача, суд приходить до висновку, що оскаржена постанова є незаконною та підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення - закриттю. При цьому, суд також враховує строки які минули з моменту події, тобто закінчення строків накладення адміністративного стягнення.
Разом з тим, виходячи з наведених вище положень ст. 286 КАС України, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про визнання дії інспектора з паркування відділу контролю за дотриманням правил паркування та тимчасового затримання транспортних засобів управління безпеки Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради ОСОБА_2 по притягненню позивача до адміністративної відповідальності неправомірними, адже вирішення цих питань виходить за межі визначені даною статтею КАС України.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Встановлено, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі 605,60 грн. (0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
З урахуванням наведеного сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з суб'єкта владних повноважень за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради.
Керуючись ст.ст. 241-246, 286 КАС України,
ухвалив:
Позов задовольнити частково.
Скасувати постанову інспектора з паркування відділу контролю за дотриманням правил паркування та тимчасового затримання транспортних засобів управління безпеки Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Гайохи Наталії Ігорівни від 27 жовтня 2023 року серії РАП №1810983179 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152-1 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.
У задоволенні решти заявлених вимог відмовити.
Стягнути з Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору у розмірі 605 гривень 60 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом десяти днів з дня складення судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
( АДРЕСА_1 )
представник позивача - адвокат Василишин Іван Йосипович
(м. Львів, вул. Наливайка, 5)
відповідач - Департамент міської мобільності та вуличної інфраструктури
Львівської міської ради
(79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, ЄДРПОУ: 44448833)
представник відповідача - Шпакова Тамара Миколаївна
(79008, м. Львів, пл. Ринок, 1).
Повний текст судового рішення складений 21.02.2024 року.
Головуючий суддя В.В. Стрельбицький