Справа № 560/21477/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гнап Д.Д.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
21 лютого 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Сторчака В. Ю. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,
Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі ГУ ПФУ в Хмельницькій області), звернулося до суду з адміністративним позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), в якому просило скасувати постанову від 27.11.2023 ВП №70085352 про накладення штрафу в розмірі 10200,00 грн.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
За правилами п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.02.2022 по справі №560/17318/21 зобов'язано ГУ ПФУ в Хмельницькій області перевести ОСОБА_1 та здійснити нарахування і виплату з 04 листопада 2021 року пенсії по інвалідності державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідках Шепетівської районної державної адміністрації Хмельницької області від 02.11.2021 №№ 22, 23 та 24.
14.09.2022 на звернення позивача Хмельницьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист.
Постановою державного виконавця від 14.10.2022 за заявою стягувача відкрито виконавче провадження №70085352 для виконання документа, виданого 14.09.2022 у справі № 560/17318/21 та направлено вищезазначену постанову на адресу боржника.
29.11.2022 року державним виконавцем винесено та направлено на адресу боржника вимогу, якою зобов'язано виконати рішення Хмельницького окружною адміністративного суду №560/17318/21 у спосіб та в порядку визначений виконавчим документом від 14.09.2022. У цій вимозі, зокрема, зазначено, що боржнику необхідно здійснити нарахування та виплату пенсії по інвалідності за період та у розмірі, визначеному рішенням суду з урахуванням усіх довідок, визначених даним рішенням, а саме: №№ 22, 23 і у тому числі довідкою №24. Не врахування боржником під час проведення перерахунку довідки Шепетівської районної державної адміністрації Хмельницької області від 02.11.2021 за №24 буде вважатись невиконанням рішення Хмельницького окружного адміністративного суду №560/17318/21.
В листі ГУ ПФУ в Хмельницькій області № 2200-0902-5/79168 від 14.12.2022 повідомлено відділ примусового виконання рішень про виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.02.2022 у справі № 560/17318/21. Пояснив, що в довідці від 02.11.2021 №24 не розшифрована загальна сума інших виплат (матеріальна допомога, премії, нараховані за період, що перевищує календарний місяць), а первинні документи, які б підтверджували дані про заробітну плату, яка зазначена в довідці №24, відсутні. Тому перерахунок пенсії стягувачу було проведено за доцільнішим варіантом.
16.03.2023 на адресу ГУ ПФУ в Хмельницькій області направлено вимогу державного виконавця про повідомлення відділ примусового виконання рішень в строк до 30.03.2023 про виконання рішення у справі №560/17318/21.
У відповідь на вимогу відповідач надіслав лист від 29.03.2023, в якому надав пояснення щодо виконання вищезазначеного рішення, за змістом ідентичним попередньому.
27.06.2023 державним виконавцем складено акт про невиконання рішення суду у справі №560/17318/21, у спосіб та в порядку, визначеному виконавчим документом від 14.09.2022.
27.06.2023 за невиконання рішення суду державний виконавець прийняв постанову №70085352 про накладення на Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області штрафу в розмірі 5100,00 грн.
В ході повторної перевірки виконання рішення суду державним виконавцем встановлено, що рішення суду боржником не виконано. У зв'язку з цим 27.11.2023 складено акт державного виконавця про невиконання рішення суду.
27 листопада 2023 року державний виконавець за невиконання рішення суду у спосіб та в порядку, визначеному виконавчим документом №560/17318/21, виданим 14.09.2022, наклав на Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області штраф у розмірі 10200,00 грн.
Не погоджуючись з постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення суду у справі №560/17318/21 позивачем не виконано, а відтак відповідач виносячи постанову про накладення штрафу, діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" дано визначення, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 ч.1 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження" врегульовано, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
За приписами частинами першою-другою статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
У відповідності до п.1, пп.1 п. 2 статті 17 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
У ч.1 ст.18 вказаного Закону встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом ( п.1,16 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII).
П. 1 ч.1 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, врегульований статтею 63 Закону України "Про виконавче провадження", за змістом частин першої-третьої якої за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У свою чергу, статтею 75 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.
Так, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання (частина перша статті 75 Закону України "Про виконавче провадження").
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (частина друга статті 75 Закону України "Про виконавче провадження").
Статями 1-3 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" унормовано, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі-рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців. Правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
За частиною першою статті 6 вказаного Закону систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби. Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.
За правилами пункту 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5) органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби).
Аналіз вищезазначених правових норм дає підстав для висновку, що законодавство встановлює відповідальність боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання за невиконання рішення, а саме: накладення штрафу, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій. Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Водночас для накладення зазначеного штрафу, законодавство передбачає установлення невиконання судового рішення без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Отже, невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України "Про виконавче провадження". Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 360/3573/20.
Поряд з цим, Верховний Суд у постанові від 31 травня 2021 року у справі № 560/594/20 зауважив, що невиконання пенсійним органом рішення суду дозволяє державному виконавцю вжити заходи реагування у вигляді накладення штрафу, проте необхідно встановити, що послугувало причиною до невиконання рішення суду на момент накладення штрафу. Якщо встановлено, що невиконання відбулось без поважних причин-наявні підстави для накладення штрафу, а у протилежному випадку (наявні реальні обставини, що є перешкодою до виконання), необхідно враховувати їх поважність та у кожному конкретному випадку виходити з цих обставин.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.02.2022 у справі №560/17318/21 зобов'язано ГУ ПФУ в Хмельницькій області перевести ОСОБА_1 та здійснити нарахування і виплату з 04 листопада 2021 року пенсії по інвалідності державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідках Шепетівської районної державної адміністрації Хмельницької області від 02.11.2021 №№ 22, 23 та 24.
При цьому, із письмової інформації, наданої ГУ ПФУ в Хмельницькій області, а також доводів апеляційної скарги вбачається, що в довідці №24, з якої зобов'язано здійснити нарахування пенсії на виконання рішення суду у справі № 560/17318/21 не розшифрована загальна сума інших виплат (матеріальна допомога, премії, нараховані за період, що перевищує календарний місяць), а первинні документи, які б підтверджували дані про заробітну плату, яка зазначена в останній, відсутні, а тому для обчислення розміру пенсії враховано 1/2 цієї суми та преведено перерахунок пенсії стягувачу за доцільнішим варіантом.
Тобто позивач у цій справі сам же визнає, що при нарахуванні пенсії на виконання рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.02.2022 у справі №560/17318/21 не взято всі суми, вказані у довідці №24.
В свою чергу, колегія суддів зазначає, що ГУ ПФУ в Хмельницькій області у разі незгоди з судовим рішенням у справі №560/17318/21, було вправі оскаржити останнє в апеляційному порядку та навести свої доводи та обгрунтування щодо невідповідності довідки № 24. Однак із відомостей ЄДРСР встановлено, що Управління правом на апеляційне оскарження вищезазначеного судового рішення не скористалося, що дає підстави вважати, що останнє з таким рішенням погодилося.
Слід звернути увагу і на те, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.07.2023 у справі №560/13121/23 відмовлено у задоволенні позовної заяви ГУ ПФУ в Хмельницькій області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови від 27.06.2023 ВП №70085352 про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн. за невиконання судового рішення у справі №560/17318/21.
Однак, ухвала Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2023, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі №560/13121/23, в касаційному порядку ГУ ПФУ в Хмельницькій області не оскаржувалась.
За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для скасування оскаржуваної постанови.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Сторчак В. Ю. Смілянець Е. С.