Справа № 560/13876/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Козачок І.С.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
20 лютого 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Матохнюка Д.Б. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року (ухвалене в м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Наркевицької селищної ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,,
позивач звернулась до суду з позовом до Наркевицької селищної ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послалась на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на її думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідач своїм правом, передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18.12.2023 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що 31.01.2023 ОСОБА_1 звернулась до Наркевицької селищної ради з заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення /відновлення меж земельних ділянок в натурі на місцевості, а також про отримання протоколів розподілу та погодження меж земельних ділянок.
До заяви позивач додала копії архівного витягу з протоколу 13 сесії Шмирківської сільської ради Волочиського району від 25.12.2000 щодо земельної ділянки площею 0,25 га., та архівного витягу з протоколу 10 сесії Шмирківської сільської ради Волочиського району від 17 квітня 2002.
Позивач не заперечує факт користування вказаними земельними ділянками протягом усього часу з моменту прийняття цих рішень.
21.04.2023 ОСОБА_1 повторно звернулась до відповідача з заявою аналогічного змісту.
Заяви були зареєстровані відповідачем 01.02.2023 за вхідним №65 та 21.04.2023 за вхідним №252 відповідно, та розглянуті 25 квітня 2023 на засіданні постійної комісії селищної ради з питань містобудування, будівництва, земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища. За результатами засідання комісії сформований висновок про відмову у задоволенні заяви. Проект рішення на розгляд пленарного засідання Наркевицької селищної ради не вносився, відтак рішення по суті питання не приймалось.
Про розгляд заяви позивача Наркевицька селищна рада інформувала останню листом від 04.05.2023 №256.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернулась до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Положеннями ч. 1 статті 3 Земельного кодексу України (далі також ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 2 ст. 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Частина 3 цієї статті передбачає, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 статті 118 Земельного кодексу України, громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
До клопотання додається розроблена відповідно до Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приймає рішення про її затвердження та передачу земельної ділянки у власність або вмотивоване рішення про відмову.
Зазначене свідчить про те, що позивачка, яка фактично користувалась вказаними нею земельними ділянками, не була позбавлена права самостійно, без отримання дозволу на її розроблення, замовити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) відповідно до вимог Закону України "Про землеустрій", та після її отримання подати разом з відповідним клопотанням уповноваженому органу місцевого самоврядування для затвердження.
З матеріалів справи встановлено, що рішення про надання ОСОБА_1 вищезгаданих земельних ділянок вже були раніше прийняті відповідним уповноваженим органом і суть цих рішень не є спірним для сторін.
Крім того, позивач є користувачем цих земельних ділянок, чого відповідач також не спростовує, тому мова йде фактично про приватизацію земельних ділянок, які вже перебували у користуванні позивачки, а не про одержання нових земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації.
Відтак, відповідач не мав правових підстав для прийняття окремого рішення про надання дозволу на виготовлення технічної документації, проте, як вбачається зі змісту наданої позивачці відповіді, вказаний механізм не був відповідачем зрозумілим чином висвітлений та роз'яснений.
Що стосується позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача надати протоколи розподілу та погодження меж земельних ділянок, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України №122 від 04 лютого 2004 протокол розподілу оформляється за результатами розподілу земельних часток (паїв) і підписується власниками або їх представниками, які взяли участь у розподілі.
Водночас доказів того, що позивач підписувала відповідні протоколи розподілу земельних ділянок, ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надала.
Відповідно до статті 55 Закону України "Про землеустрій" №858-ІV технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача. Відомості про встановлені межові знаки включаються до Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка передається на затвердження органу місцевого самоврядування.
Отже, оскільки позивач не надала на розгляд відповідача технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), а також і відомості про встановлені межові знаки, у відповідача відсутні підстави для надання їй протоколів погодження меж земельних ділянок.
Колегія суддів звертає увагу, що Земельним кодексом України розмежовані декілька механізмів реалізації громадянами прав на земельні ділянки, і щодо належного порядку комісія селищної ради зазначила у протоколі від 25.04.2023. Водночас, недостатня чіткість формулювання підстави відмови, яка мала місце у наданій позивачу відповіді, хоч і є недоліком, на який необхідно звернути увагу, однак самостійною підставою для задоволення позовних вимог бути не може.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Матохнюк Д.Б. Біла Л.М.