Справа № 120/9212/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Жданкіна Н.В.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
20 лютого 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Матохнюка Д.Б. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2023 року (ухвалене в м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
позивач звернувся до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2023 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідач своїм правом, передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13.12.2023 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що згідно з проведеного позивачем розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті відповідачем у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становить 08 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 1 особа. Сума адміністративно-господарських санкцій визначена у розмірі 30 545,76 грн.
Крім того, за період з 15.04.2022 позивачем по день подання позовної заяви відповідачу нараховано пеню в сумі 1393,08 грн.
Оскільки вказана заборгованість відповідачем не сплачена добровільно, позивач звернувся до суду для стягнення вказаних коштів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Частинами першою та другою статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон № 875-ХІІ) визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
У відповідності до статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації.
Частиною першою статті 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Частиною другою вказаної статті передбачено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.
Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.
Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.
Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.
Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб'єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Зокрема, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю згідно з частиною першою статті 19 Закону встановлено для тих підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу яких за рік становить не менше восьми осіб.
Відповідно до пункту 3.2 та підпунктів 3.2.1, 3.2.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286 (далі - Інструкція № 286), середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору.
Облікова кількість штатних працівників за кожен день має відповідати даним табельного обліку використання робочого часу працівників, на підставі якого визначається кількість працівників, які з'явились або не з'явились на роботу.
Середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого - по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця.
Кількість штатних працівників облікового складу за вихідний, святковий і неробочий день приймається на рівні облікової кількості працівників за попередній робочий день. У випадку двох або більше вихідних чи святкових і неробочих днів підряд кількість штатних працівників облікового складу за кожний з цих днів приймається на рівні кількості працівників облікового складу за робочий день, що їм передував.
При обчисленні середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу враховуються всі категорії працівників облікового складу, зазначені у пунктах 2.4, 2.5 цієї Інструкції, крім працівників, які перебувають у відпустках у зв'язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством або колективним договором підприємства, включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку (підпункти 2.5.8 - 2.5.9 Інструкції). Облік цих категорій працівників ведеться окремо.
Згідно з пунктом 2.1 Інструкції № 286 в облікову кількість штатних працівників включаються усі наймані працівники, які уклали письмово трудовий договір (контракт) і виконували постійну, тимчасову або сезонну роботу один день і більше, а також власники підприємства, якщо, крім доходу, вони отримували заробітну плату на цьому підприємстві.
З матеріалів справи встановлено, що в період з 01.01.2022 по 05.07.2022 середньооблікова кількість штатних працівників відповідача складала 7 осіб.
На підтвердження зазначеної інформацію ФОП ОСОБА_2 до матеріалів справи додано податкові декларації платника єдиного податку за І та ІІ квартали 2022 року, згідно яких в розділі "Загальні показники підприємницької діяльності" в графі №9 фактична чисельність найманих працівників у звітному періоді вказана в кількості 7-ми осіб.
Також, згідно матеріалів справ, в липні 2022 року фактична кількість найманих працівників збільшилась до 8 осіб внаслідок прийняття з 06.07.2022 на роботу ОСОБА_3 на посаду підсобного робітника з окладом 6500,00 грн. про що ФОП ОСОБА_1 видано Наказ №3 від 05.07.2022.
Вказане також узгоджується з поданим представником позивача витягом з даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за якими в період з січня по червень 2022 року включно у відповідача середньооблікова кількість штатних працівників становила 7 осіб, і лише з липня 2022 року збільшилась до 8 осіб.
Враховуючи вищенаведені обставини, з урахуванням приписів Інструкції № 286, судом встановлено, що середньооблікова кількість штатних працівників у ФОП ОСОБА_1 в 2022 році становила 7 осіб (з урахуванням правил округлення), а тому на переконання суду апеляційної інстанції відповідач у 2022 році не мав обов'язку щодо виконання нормативу щодо працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативів, встановлених Законом, а отже, підстави для виконання обов'язку у відповідача зі сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу - відсутні.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Матохнюк Д.Б. Біла Л.М.