Справа № 320/14477/23 Суддя (судді) першої інстанції:
21 лютого 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Кобаля М.І., Костюк Л.О.,
при секретарі судового засідання Кузьмич М.Б.,
за участі представника відповідача Гаврилюк Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просить скасувати постанову серії AA № 00004622 по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, від 01.02.2023, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст.132-1 КУпАП у виді штрафу у розмірі 8 500,00 грн.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що фактично перевезення вантажу здійснювали: спеціалізований вантажний сідловий тягач DAF XF 95.430 та спеціалізований напівпричіп контейнеровоз KOGEL SPKN 24. Оскільки згідно з п. 22.5 ПДР України максимально допустима фактична маса для контейнеровозів становить 44 т, а не 40 т, то позивач вважає, що ним не було перевищено нормативні параметри, визначені п. 22.5 ПДР України, у зв'язку з чим оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2023 року адміністративний позов задоволено, постанову серії AA № 00004622 по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, від 01.02.2023, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст.132-1 КУпАП у виді штрафу у розмірі 8 500,00 грн, скасовано, провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрито.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Державною службою України з безпеки на транспорті подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що позивачем не надано доказів використання спеціального колісного транспортного засобу - контейнеровоза для перевезення контейнера із відповідним маркуванням. Відсутність контейнеру підтверджується також і фотознімками, зробленими під час фіксації факту порушення.
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року та 01 лютого 2024 року відкрито провадження за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті, призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Позивачем письмового відзиву на апеляційну скаргу не продавалося.
В судовому засіданні представник відповідача надала свої пояснення по суті спору, представник позивача в судове засідання не з'явився, причини не явки не повідомив, про розгляд справи повідомлений належним чином, у зв'язку з чим колегія суддів вирішила продовжувати розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, аргументи та доводи сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено колегією суддів апеляційного суду, відповідач визначив транспортний засіб спеціалізований вантажний сідловий тягач DAF XF 95.430, д.н.з. НОМЕР_1 , як трьохвісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом, у зв'язку із чим дійшов висновку про дозволену максимальну масу такого транспортного засобу 40 тон.
Відповідно до оскаржуваної постанови, виміряні з урахуванням похибки вагові параметри транспортного засобу DAF XF 95.430 становили 42 159,6 кг.
Оскільки вказані вагові параметри перевищували на 5,399% % (2,16 тон) нормативи вказані у п. 22.5 Правил дорожнього руху, то позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-1 КУпАП.
Позивач вважає оскаржувану постанову відповідача такою, що порушує його права, а тому звернувся до суду з цим позовом.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
За приписами частини другої статті 29 Закону України «Про дорожній рух» з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
Пунктом 1.9. Правил дорожнього руху передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно п. 22.5 Правил дорожнього руху, рух транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли їх параметри не перевищують фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
Відповідно до частини другої статті 132-1 КУпАП, перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі: п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
Так, наявність події адміністративного правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Згідно статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справ про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
В силу ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Враховуючи вищезазначене, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення повинні ґрунтуватися на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи та наданих доказів.
Відповідно до приписів статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Як вбачається з матеріалів справи, в оскаржуваній постанові зазначено, що посадовою особою відповідача зафіксований транспортний засіб сідловий тягач-Е DAF XF 95.430, д.н.з. НОМЕР_1 , загальною масою 42 159,6 кг.
При цьому транспортний засіб сідловий тягач-Е DAF XF 95.430 визначено як трьохвісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом, у зв'язку із чим відповідач дійшов висновку про дозволену максимальну масу такого транспортного засобу 40 тон.
З такими висновками судова колегія погоджується з огляду на наступне.
З наданих суду письмових доказів встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 транспортний засіб DAF XF 95.430, д.н.з. НОМЕР_1 , є спеціалізованим вантажним сідловим тягачем.
Як вбачається з наявної у справі фотосвітлини, сідловий тягач на платформі для контейнерів перевозив не контейнер, який за визначенням є контейнерним судном, спеціалізованим суховантажним судном, призначеним для перевезення вантажів у контейнеровозах - стандартних резервуарах багаторазового використання, для яких чітко встановлені габаритно-вагові одиниці вимірювання.
Якщо в реєстраційних документах транспортного засобу вказано «контейнеровоз», то він відповідає типу причепа або напівпричепа для перевезення контейнерів по автомобільних дорогах, тому лише при використанні такого транспортного засобу як засобу спеціалізованого призначення, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів певних категорій - контейнерів, допускається навантаження, передбачене п. 22.5 ПДР.
Колегія суддів зауважує, що наявність прогалин в пункті 22.5 ПДР щодо встановлення параметрів, за яких допускається рух контейнеровозів, що здійснюють перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів, призводить до зловживань перевізниками та до значного перевищення вагових норм під час руху великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами, що фіксується в автоматичному режимі.
У цій справі позивачем не надано належних та достатніх доказів використання спеціального колісного транспортного засобу контейнеровоза для перевезення контейнера із відповідним маркуванням. Відсутність контейнеру підтверджується й фотосвітлиною, здійсненою під час фіксації порушення.
Відповідно до вимог законодавства заборонено перевезення вантажів у контейнерах, які завантажені з порушеннями Міжнародної конвенції щодо безпечних контейнерів.
Окрім того, відповідно до наданої товарно-транспортної накладної перевезенню підлягав розподільний вантаж - сипучий вантаж, який вантажовідправником наданий автоперевізнику для перевезення без тари, не спеціалізованими контейнеровозами типу С. Тобто, перевезення сипучого вантажу в контейнерах без тари заборонено.
Також, у разі, якщо в реєстраційних документах транспортний засіб вказано як «контейнеровоз», тобто як колісний транспортний засіб спеціалізованого призначення, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів певних категорій контейнерів, то і його експлуатація повинна відповідати як його конструкції, так і його призначенню.
Так, перевізник повинен дотримуватись технічних характеристик, не навантажувати на автомобіль більше його технічних можливостей і не допускати перевантаження на вісі транспортного засобу.
Завантажуючи вантажний автомобіль в межах дозволеної фактичної маси, перевізник зобов'язаний враховувати дозволені навантаження на осі транспортного засобу, нерівномірний розподіл маси вантажу на осі, зміну маси транспортного засобу та можливе перевищення вагових параметрів після здійснення заправки автомобіля пальним, та використовувати, в таких випадках, транспортний засіб з відповідними технічними параметрами.
Отже, перевезення сипучих вантажів не звільняє власника транспортного засобу від обов'язку забезпечити дотримання вимог пункту 22.5 Правил дорожнього руху.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Колегія суддів приймає до уваги Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому зазначено, що при викладенні підстав для прийняття рішення суд повинен надати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Судова колегія, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Крім того, у рішеннях ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Частиною першою статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України визначені підстави для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи та обґрунтування апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задовольнити.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2023 року у справі №320/14477/23 скасувати, прийняти нову постанову, відповідно до якої у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина
Судді М.І. Кобаль
Л.О. Костюк