Справа № 620/12864/23 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.
21 лютого 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у виплаті грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій за віком на день призначення пенсії;
- зобов'язати здійснити нарахування та виплату грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій за віком на день призначення пенсії.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року позов задоволено.
В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Станом на 21 лютого 2024 року позивачем не надано до суду письмового відзиву (заперечень) на апеляційну скаргу.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУПФУ в Чернігівській області та з 11.03.2023 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Зарахований територіальним органом Пенсійного фонду України загальний трудовий стаж позивача становить 30 років 11 місяців 18 днів.
Позивач звернувся із заявою про нарахування та виплату грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування''.
Рішенням ГУПФУ в Донецькій області від 24.07.2023 №253650002848 ОСОБА_1 у виплаті вказаної допомоги відмовлено, оскільки у нього відсутній необхідний страховий стаж на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Одночасно позивача повідомлено про незарахування до його спеціального стажу періоду роботи з 20.08.2001 по 09.11.2003, оскільки музична школа є початковим спеціалізованим мистецьким закладом, який належить до позашкільних навчальних закладів.
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту "е" статті 55 Закон України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-ХІІ) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років.
Пунктом 7-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України постановою від 23 листопада 2011 року №1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV.
Так, відповідно до пункту 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону №1788-ХІІ, що передбачені, зокрема, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. N 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" (далі - Перелік №909).
Пунктом 5 вказаного Порядку №1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
З аналізу наведених норм вбачається, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується із наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.
Водночас, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 30 січня 2019 року у справі №876/5312/17, викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право отримання пенсії за вислугу років.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що викладач музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти. Стаж роботи викладачем та концертмейстером в дитячій музичній школі має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком № 909.
Отже, період роботи ОСОБА_1 з 20.08.2001 по 09.11.2003 на посаді вчителя теоретичних дисциплін Коропської музичної школи відноситься до спеціального трудового стажу, передбаченого статтею 55 Закону №1788-ХІІ.
Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.02.2019 (справа №462/5636/16-а).
Крім того, в період з 28.11.1982 по 13.11.1984 позивач проходив строкову військову службу у Збройних Силах. Вказаний період також не зарахований до спеціального стажу ОСОБА_1 , який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статі 55 Закону №1788-ХІІ.
Разом з тим, згідно зі частиною першою статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" час проходження служби зараховується громадянам до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх загального і безперервного трудового стажу, а також до стажу роботи за спеціальністю.
До 01.01.1992 питання пенсійного забезпечення було врегульовано Законом СРСР "Про державні пенсії" статтею 58 якого установлено, що пенсії за вислугу років, установлені Постановами Уряду СРСР для окремих категорій спеціалістів (учителів, медичних працівників, та інших), призначених до введення в дію цього Закону, зберігаються. Раді Міністрів СРСР доручено визначити порядок подальшого призначення та виплати пенсій за вислугу років.
На виконання статті 58 вказаного Закону постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 №1397 затверджено Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров'я.
Відповідно до пункту 4 Положення вчителям, лікарям та іншим працівникам освіти і охорони здоров'я в стаж роботи за спеціальністю, окрім роботи в установах, організаціях та на посадах, робота в яких давала право на пенсію за вислугу років, зараховується служба у складі Збройних Сил СРСР, якщо не менше, 2/3 стажу, необхідного для призначення пенсії, приходиться на роботу в установах, організаціях та на посадах, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років.
Таким чином, період строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо особа на момент призову на строкову військову служби працювала за професією, що дає право на пенсію на пільгових умовах. Період військової служби в армії СРСР до 1 січня 1992 року підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах працівників освіти, який дає право на пенсію за вислугу років на підставі пункту "е" статті 55 закону України "Про пенсійне забезпечення".
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 06.02.2019 по справі №577/2537/17, від 18.06.2020 по справі № 676/3013/17.
Відповідно до записів у трудові книжці позивача серії НОМЕР_1 в період з 01.08.1982 по 18.11.1982 ОСОБА_1 працював викладачем музично-теоретичних дисциплін і хору Новгород-Сіверської дитячої музичної школи та звільнений з роботи у зв'язку з призивом на дійсну строкову службу. У період з 28.11.1982 по 13.11.1984 позивач проходи строкову службу в Збройних Силах.
З 01.10.1987 14.08.1989 ОСОБА_1 працював учителем музики та співу Коропської середньої школи.
За вказаних обставин, період проходження позивачем військової служби з 28.11.1982 по 13.11.1984 має бути врахований до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ.
З огляду на встановлені обставини, страховий стаж ОСОБА_1 за вислугу років становить більше 35 років, що є достатнім для отримання права на спірну допомогу.
При цьому, оскільки інших доводів щодо відсутності підстав для отримання позивачем грошової допомоги відповідачами не зазначено, колегія суддів вважає відмову в призначенні допомоги протиправною.
З урахуванням наведеного, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про наявність підстав для зобов'язання відповідача зарахувати періоди роботи позивача до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, передбачену п. «е» - «ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а саме: період проходження строкової служби з 28.11.1982 по 13.11.1984 та період роботи на посаді вчителя теоретичних дисциплін Коропської музичної школи з 20.08.2001 по 09.11.2003
Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Сорочко Є.О.
Суддя Чаку Є.В.