Справа № 580/2242/20 Суддя (судді) першої інстанції: Геращенко В.В.
21 лютого 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Ключкович В.Ю.
Парінов А.Б.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів, -
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати відмову, яка відображена в листі - відповіді військової частини НОМЕР_1 від 04.06.2020 року №31/557 в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 , РНОКПП; НОМЕР_2 , середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 02.11.2018 року по 29.04.2020 року - протиправною;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП; НОМЕР_2 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.11.2018 року по 29.04.2020 року в сумі 264 421,32 грн. (двісті шістдесят чотири тисячі чотириста двадцять одна гривня тридцять дві копійки).
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року позовні вимоги задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного повного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби;
- стягнуто з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 20439 (двадцять тисяч чотириста тридцять дев'ять) грн. 98 коп.;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені адміністративного позову відмовити у повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач керується правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 28.11.2022 у справі № 380/693/20, та зазначає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на неправильному застосуванні положень статті 117 КЗпП України.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 31.10.2013 по 02.11.2018 та відповідно до посвідчення серія НОМЕР_4 виданим 01.09.2015 є учасником бойових дій.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.11.2018 №244 відповідно до підпункту "к" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» позивача звільнено з військової служби у запас.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2019 року у справі № 580/2970/19, яке набрало законної сили 24.02.2020, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
На виконання зазначеного рішення відповідачем 24.02.2020 проведено позивачу виплату в сумі 16004,32 грн.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у справі № 580/71/20, яке набрало законної сили 03.09.2020, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 02.11.2018.
На виконання цього рішення відповідачем 29.04.2020 проведено позивачу виплату в сумі 4435,66 грн.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
На звернення позивача, відповідач листом №31/557 від 04.06.2020 повідомив про відсутність підстав для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог виходив із протиправності дій відповідача.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами..
Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Суд зазначає, що ні Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку Управління Служби безпеки України в Черкаській області) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Таким чином, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні з військової служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) .
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладався, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №240/222/20, від 04 вересня 2020 року у справі №120/2005/19-а, від 09 жовтня 2020 року у справі №580/3988/19, від 03 серпня 2021 року у справі № 580/278/19.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, в редакції, чинній на дату звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі №1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців Збройних Сил України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі Збройних Сил України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі №120/2005/19-а, від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19.
Отже, вищезазначеними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В свою чергу, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, що передбачені статтею 117 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої цією статтею.
Наразі, колегія суддів зазначає, що судовим рішенням встановлено протиправність дій відповідача щодо невиплати позивачу при звільненні компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а також індексації грошового забезпечення.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі №240/222/20 встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Так, враховуючи, що відповідач, всупереч норм чинного законодавства, не здійснив з працівником повного розрахунку при звільненні, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Щодо розміру суми компенсації, колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 264 421,32 грн.
Разом з тим, судом встановлено, що сума невиплачених коштів за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та сума індексації грошового забезпечення, що належала виплаті позивачу при звільненні становить - 20439,98 грн. (16004,32+4435,66).
Отже, при вирішенні спору по суті, суд враховує правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц серед іншого зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір заявленого позивачем розміру стягнення середнього заробітку за час затримки виплати становить - 264 421,32 грн. є не співмірним розміру простроченої заборгованості в сумі 20439,98 грн. та, з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, вважав за необхідне зменшити розмір відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку у сумі 20439,98 грн.( в сумі своєчасно невиплачених коштів).
Колегія суддів відхиляє твердження апелянта, що на спірні правовідносини не поширюються положення статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, оскільки судовими рішеннями встановлено право позивача, як на індексацію грошового забезпечення, так і на суми невиплачених коштів за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які ґрунтуються на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: В.Ю. Ключкович
А.Б. Парінов
(повний текст постанови складено 21.02.2024р.)