Справа № 320/6965/22 Суддя (судді) першої інстанції: Леонтович А.М.
20 лютого 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.,
Сорочка Є.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2023 рорку у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про зобов'язання вчинити певні дії, -
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, у якому просить суд стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1012236,90 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскільки з ним не був вчасно проведений остаточний розрахунок він має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08.02.2023 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач під час проходження військової служби в Збройних Силах України наказом міністра оборони України № 5 від 04.01.2012 був відряджений зі Збройних сил України до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України із залишенням на військовій службі.
Наказом Міністра оборони України від 26.12.2020 № 680 позивач був звільнений з військової служби у запас за підпунктом «б».
Відповідно до наказу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 03.02.2021 № 84/о, позивач звільнений з посади провідного інженера (старшого офіцера) відділу автоматизації та телекомунікації Украероцентру Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, з вислугою років у ЗС: календарна - 29 років 04 місяці.
У подальшому, позивач звернувся із заявою про виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби.
Державне підприємство обслуговування повітряного руху України відмовило позивачу в задоволенні заяви.
Позивач, вважаючи таку відмову протиправною, а своє право на отримання одноразової грошової допомоги порушеним, звернувся з позовом до суду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 у справі № 320/72230/21 стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 485503,50 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.06.2022 рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 було залишено без змін.
На виконання зазначеного судового рішення, 13.07.2022 відповідач здійснив виплату зазначеної грошової допомоги за мінусом 1,5% військового збору у розмірі 478220,05 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку АТ "Райффайзен Банк Аваль".
Позивач вважає, що оскільки він був звільнений з підприємства 03.02.2021, а остаточний розрахунок проведено 13.07.2022, то підприємство затримало розрахунок позивачу на 614 днів, а тому, на підставі статей 116, 117 КЗПП повинно сплатити 1082027, 60 грн (1762,26 грн х 614 днів).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач був звільнений з військової служби у лютому 2021 року, і безпосередньо після звільнення у нього не виникло зауважень щодо своєчасного нараховання та виплати йому сум. Рішенням Київського окружного адміністративного суду по справі №320/2230/21 від 18.10.2021 стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 29 років служби у розмірі 485503,50 грн. На виконання рішення суду 13.07.2022 вказані кошти були виплачені позивачу. Звертаючись до суду із позовом про стягнення заборгованості з виплати одноразової грошової допомоги при звільненні у березні 2021 року, позивач також не ставив питання про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у діях позивача є ознаки зловживання своїм правом та намагання збагатитися за рахунок відповідача, підстав для задоволення позову не встановлено.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення), - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
За загальним правилом та сталої судової практики, пріоритетними є норми спеціального законодавства, проте, у випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини, слід застосовувати трудове законодавство.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
При цьому, суд звертає увагу, що законодавець у цій статті вжив словосполучення "всіх сум, що належать йому від підприємства". У контексті цієї адміністративної справи, це означає, що при звільненні повинна бути одночасно виплачена і одноразова грошова допомога.
Частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За вказаного нормативного регулювання вбачається, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
При цьому, стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17.
Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку витати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у встановлені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
В контексті викладеного колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність у діях позивача зловживання своїм правом, з огляду на наступне.
Так, у лютому 2021 року позивача було звільнено зі служби, при цьому, останній без жодних зволікань цього ж місяця звернувся до відповідача з вимогою виплатити одноразову грошову допомогу.
У листі від 04.03.2021 № 1-23.2/1948/21 відповідач підтвердив, що відповідно до законодавства позивач має право на отримання одноразової допомоги при звільненні та зазначив, що з метою забезпечення реалізації його права відповідач запропонував укласти угоду про виплату належної суми частинами відповідно до узгодженого графіка (а.с. 45).
При цьому, до отримання вказаної відповіді, 01.03.2021 позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача одноразової допомоги.
Указані обставини спростовують висновки суду першої інстанції, покладені в обґрунтування оспорюваного рішення, та навпаки підтверджують, що позивачем не було допущено жодних зволікань для отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, гарантованої Законом України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до вимог п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, нарахування виплат, що обчислюється з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Положеннями пункту 3 розділу III Порядку визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач акцентує увагу на відсутності у діях останнього вини у здійсненні затримки виплати. Так, відповідач визнає право позивача на отримання одноразової грошової допомоги, проте стверджує, що не мав об'єктивної можливості виплатити одразу всю суму, у зв'язку із чим позивачеві було запропоновано укласти угоду, на підставі якої провести виплату грошової допомоги частинами, натомість, останній не відреагував на таку пропозицію та звернувся до суду. Відповідач звертає увагу, що позивачем допущено помилку при обрахунку розміру середньоденної плати в частині кількості робочих днів за попередні два місяці, що передували звільненню. Також, відповідач звертає увагу, що з 01.07.2022 стаття 116 КЗПП передбачає, що стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку можлива виключно за період не більше як шість місяців.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду справи не надано довідку про середньоденну та середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 станом на день його звільнення, обрахованої у відповідності до п.8 Порядку обчислення середньомісячної заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100.
Згідно з частиною дев'ятою статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Відтак, колегія суддів вважає, що розрахунок середнього заробітку та середньоденної заробітної плати позивача доцільно здійснити на підставі довідки Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 09.02.2021 № 1-23.2/1291/21, копія якої наявна в матеріалах справи (а.с. 23).
З наведеної довідки вбачається, що на момент звільнення позивача (04.02.2021), його грошове забезпечення становило 33880,00 грн.
Так, у грудні 2020 року кількість робочих днів становила 22, а у січні 2021 року - 19.
Враховуючи викладене вище, середньоденний заробіток за останні два місяці роботи перед звільненням становить 1652,68 грн (33880+33880)/41).
Оскільки ОСОБА_1 був звільнений з підприємства 03.02.2021, а повний розрахунок був здійснений відповідачем 13.07.2022, відповідач затримав розрахунок на 525 днів, а не на 614 як помилково вказує позивач (03.02.2021 по 12.07.2022 включно), а тому сума середнього заробітку за час затримки, становить 867657,00 грн (1652,68 грн х 525).
Проте, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Враховуючи розмір невиплачених сум при звільненні та істотність цієї частки порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення у цій справі сума середнього заробітку є очевидно неспівмірною зі встановленим розміром заборгованості з виплати грошової компенсації.
З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі № 805/3167/18-а, від 03.04.2019 у справі № 662/1626/17 та від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18.
Зокрема, істотність частки невиплаченої при звільненні суми грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 485503,50 грн (розмір несвоєчасно виплачених сум ) / 867657,00 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (1652,68 грн х 525) х 100 = 55,96 %.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 55,96 % становить: 1652,68 грн (середньоденний заробіток позивача) х 55,96 % х 525 (дні затримки розрахунку за період з 03.02.2021 по 12.07.2022 включно) = 485540,86 грн.
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 485540,86 грн, з урахуванням істотності частки недоплачених сум порівняно із середнім заробітком, що є правовою підставою для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказує, що з 01.07.2022 стаття 117 КЗпП передбачає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто 293997,60 грн (1633,32х180).
Колегія суддів відхиляє наведені доводи, з огляду на те, що зміни, внесені до статті 117 Законом № 2352-IX від 01.07.2022, набрали чинності з 19.07.2022, у той час як остаточний розрахунок проведено відповідачем 13.07.2022, відповідно, введені обмеження не поширюються на позивача.
Судовою колегією враховується, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції не повністю встановив фактичні обставини справи та при прийнятті рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, безпідставно відмовивши у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення вимог апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, шляхом прийняття нового про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 березня 2023 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (08307, Київська область, м. Бориспіль, аеропорт, а/с 115, код ЄДРПОУ 19477064) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 485540,86 грн (чотириста вісімдесят п'ять тисяч п'ятсот сорок грн 86 коп.) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
Є.О. Сорочко
.