Справа № 500/253/24
21 лютого 2024 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 , через представника - адвоката Костишина Василя Михайловича, звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 18.12.2023 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу наступні періоди роботи:
- з 08.10.1985 по 31.10.1985 на посаді учня слюсара-ремонтника в Комбайновому заводі ім. XXV з'їзду КПСС, що становить 0 років 0 місяців 24 дні;
- з 25.12.1985 по 29.05.1986 на посаді курсанта та з 12.06.1986 по 08.09.1986 на посаді водія третього класу в Автоколоні 2224, що становить 0 років 08 місяців та 03 дні;
- з 01.10.1986 по 14.01.1987 на посаді приймальника заказів пересувного прийомного пункту та з 15.01.1987 по 20.05.1988 на посаді водія третього класу в Тернопільському облпідприємстві «Побутрадіотехніка», що становить 1 рік 07 місяців та 20 днів;
- з 03.06.1988 по 02.10.1993 та з 15.10.1993 по 28.03.1993 на посадах водія у Спільному малому підприємстві «Господар», що становить 05 років 09 місяців та 14 днів;
- з 22.07.1994 по 07.08.1995 на посаді водія у Акціонерному товаристві закритого типу «Автокомбінат №19», що становить 01 рік 0 місяців та 17 днів;
- з 17.08.1995 по 19.06.1997 на посаді водія у Спільному малому виробничо-комерційному підприємстві «Континент», що становить 01 рік 10 місяців та 03 дні;
- з 20.12.1999 по 27.03.2008 у Закритому акціонерному товаристві «Центродстрой Автобаза №4» на посаді водія другого класу, що становить 08 років 03 місяці та 08 днів.
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 04.10.2023.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 18.12.2023 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою призначення пенсію по інвалідності, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 18.12.2023 № 191950023552 позивачу відмовлено в призначенні пенсії. Зазначено, що за результатами розгляду документів позивача доданих до заяви про призначення пенсії страховий стаж позивача склав 11 років 01 місяць 23 дні. Таким чином у позивача відсутній страховий стаж необхідний для призначення пенсії по інвалідності. При розгляді документів до страхового стажу не зараховані періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки дата заповнення та печатка підприємства на титульній сторінці трудової книжки нечитабельні.
Позивач вважає відмову у призначенні пенсії протиправною, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом
Ухвалою судді Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статей 162-164 КАС України встановлено відповідачам 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
26.01.2024 від відповідача 1 - Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області до суду надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого слідує, що відповідач повністю заперечує проти задоволення позовних вимог та вказує, що позивач звертався за місцем свого проживання до Головного управління Пенсійного фонду в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії. Для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви, за екстериторіальним принципом відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції 16.03.2021 року за № 359/35961 структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області. Рішенням Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 18.12.2023 №191950023552 позивачу відмовлено в призначенні пенсії, зазначено, що за результатами розгляду документів позивача доданих до заяви про призначення пенсії страховий стаж позивача склав 11 років 01 місяць 23 дні. При розгляді документів до страхового стажу не зараховані періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки дата заповнення та печатка підприємства на титульній сторінці трудової книжки нечитабельні.
Згідно статті 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю II та III груп від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
Таким чином у позивача відсутній страховий стаж необхідний для призначення пенсії по інвалідності.
Відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у позовній заяві, суд встановив наступні обставини.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (арк.справи 6).
Відповідно до довідки медико-соціально-експертної комісії серії 12 ААГ №250097, позивачу з 04.10.2023 встановлено третю групу інвалідності (арк. справи 9).
18.12.2023 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою призначення пенсію по інвалідності, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви, за екстериторіальним принципом відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 “Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України”, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 16.03.2021 року за № 359/35961 структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
За результатами розгляду вказаної заяви рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 18.12.2023 №191950023552 позивачу відмовлено в призначенні пенсії,
Відмовляючи у призначенні пенсії Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виходило з того, що страховий стаж позивача склав 11 років 01 місяць 23 дні.
До страхового стажу позивачу не зараховано періоди роботи БТ-ІІ №0520972, оскільки дата заповнення та печатка підприємства на титульній сторінці трудової книжки нечитабельні.
Позивач вважаючи дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком протиправними, звернувся до суду із вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом шостим частини першої статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV).
Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону №1058-ІV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.
Відповідно до частини першої статті 32 Закону №1058-ІV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема, для осіб з інвалідністю II та III груп, від 49 років до досягнення особою 51 років включно - 12 років.
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (абзац перший частина перша статті 24 Закону №1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (абзац перший частини другої статті 24 Закону №1058-IV).
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок (абзац перший частини третьої статті 24 Закону №1058-IV)
Згідно статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 постановою Кабінету Міністрів України №637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637), пунктами 1 та 3 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).
Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 року, у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з пунктом 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18), яка в силу положень частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача
Згідно наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 слідує, що позивач:
- з 1983 по 1985 проходив військову службу;
- з 08.10.1985 по 31.10.1985 перебував на посаді учня слюсара-ремонтника в Комбайновому заводі ім. XXV з'їзду КПСС;
- з 25.12.1985 по 29.05.1986 перебував на посаді курсанта та з 12.06.1986 по 08.09.1986 на посаді водія третього класу в Автоколоні 2224;
- з 01.10.1986 по 14.01.1987 працював на посаді приймальника заказів пересувного прийомного пункту та з 15.01.1987 по 20.05.1988 на посаді водія третього класу в Тернопільському облпідприємстві «Побутрадіотехніка»;
- з 03.06.1988 по 02.10.1993 та з 15.10.1993 по 28.03.1993 працював на посадах водія у Спільному малому підприємстві «Господар»;
- з 22.07.1994 по 07.08.1995 працював на посаді водія у Акціонерному товаристві закритого типу «Автокомбінат №19»;
- з 17.08.1995 по 19.06.1997 працював на посаді водія у Спільному малому виробничо-комерційному підприємстві «Континент»;
- з 20.12.1999 по 27.03.2008 працював у Закритому акціонерному товаристві «Центродстрой Автобаза №4» на посаді водія другого класу.
Також до матеріалів судової справи додано архівну довідку №10003/26-63 від 27.12.2023, видану Архівним відділом Тернопільської міської ради, у якій вказано, що у документах архівного фонду «Товариство з обмеженою відповідальністю «ТВФ «Ротор» (ВАТ «ТеК3», Тернопільський комбайновий завод), в документальних матеріалах фонду за 1985 рік, є відомості, що наказом від 03 жовтня 1985 за №195 ОСОБА_1 , з 08 жовтня 1985 прийнятий на роботу учнем слюсаря-ремонтника цеху №19. Згідно наказу від 31 жовтня 1985 за №179, ОСОБА_1 , звільнений з займаної посади з 31 жовтня 1985 по ст. 38 К3пП УРСР за власним бажанням.
На період внесення записів до трудової книжки позивача діяла Інструкція №162, яка втратила чинність на підставі наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993. З 29.07.1993 року по сьогодні діє Інструкція №58.
Відповідно до п.1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.
Пунктом 2.1. Інструкції №162 встановлено, що заповнення трудових книжок і вкладишів до них виробляється на мові союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округу, на території яких розташоване дане підприємство, установа, організація, і офіційною мовою СРСР.
Відповідно п. 2.11. Інструкції №162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом засвідчує правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Записи роблять акуратно, використовуючи чорнильну або кулькову ручку, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору (абз.3 п.2.3 Інструкції №162).
Згідно з абз.1 п. 4.1. Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відповідно до п.2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу.
В оскаржуваному рішенні від 18.12.2023 №191950023552, обґрунтовуючи відмову у призначенні пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області вказано про незарахування до стажу позивача періодів роботи згідно трудової книжки роботи НОМЕР_1 , оскільки дата заповнення та печатка підприємства на титульній сторінці трудової книжки нечитабельні
Проте в оскаржуваному рішенні не вказано які записи щодо періодів трудової діяльності (із зазначенням їх дат) визвали сумніви, в чому вони полягають, що надає підстави невраховання їх в страховий стаж.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду право пенсіонера на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні (постанови від 07.02.2018 по справі №275/615/17, від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а).
Верховний Суд не відходив від вказаного правового висновку та підтвердив його у постанові від 20.01.2022 року №591/7003/16а, в якій зазначив, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.
Відповідно до пункту 17-1 Порядку №637 у разі коли в трудовій книжці є записи з виправленнями або недостовірні чи неточні записи про періоди роботи на підприємствах, в установах, організаціях або їх правонаступниках, розташованих на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, стаж роботи, який дає право на пенсію, зараховується у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики.
Усі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
При цьому, самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Отже, чинним законодавством визначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
На переконання суду зі змісту наданої позивачем трудової книжки можливо встановити назви підприємств та періоди роботи/навчання з аналізу усіх граф трудової книжки (відомості про накази, реквізити посадових осіб, що вчиняли записи, тощо). Під час розгляду справи не надано доказів того, що вказані записи в трудовій книжці позивача є сфальсифікованими або мають підробний характер.
У контексті наведеного суд приходить до висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
У свою чергу, суд враховує, що Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області не ставить під сумнів достовірність записів, внесених до трудової книжки, а вказує лише на окремі недоліки під час заповнення трудової книжки.
Водночас Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області не врахувало, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи до страхового стажу, оскільки визначальним для вирішення питання про призначення пенсії є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Вирішуючи спір по суті, суд зважає на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.11.2020 у справі № 677/831/17, так Верховний Суд звернув увагу на те, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. При цьому витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу.
Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області, маючи низку повноважень, визначених частиною першою статті 64 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, жодних дій спрямованих на дотримання конституційного права на пенсію не вчинило, поклавши весь тягар відповідальності на позивача.
Варто зауважити, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком, на загальних підставах.
Відсутність посилання чи неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а.
У постанові від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а Верховний Суд зауважив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Суд вважає, що за невиконання підприємством вимог законодавства працівник не може нести відповідальність та це не може бути причиною позбавлення останнього права на належне пенсійне забезпечення. Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості роботи працівника, відповідального за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Також суд вважає, що необґрунтовані у відповідності до законодавства сумніви відповідача не можуть спростовувати відомості, наявні у трудовій книжці та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового (страхового) стажу.
Таким чином, суд дійшов висновку, що прийняте рішення від 18.12.2023 №191950023552, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.
Водночас, пунктом 4.7 Порядку №22-1 встановлено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
З оскаржуваного рішення не вбачається, чи був відповідачем проведений всебічний, повний і об'єктивний розгляду всіх поданих документів для призначення пенсії, тобто не вбачається чи є єдиною підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу незарахування його до стажу періодів роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 з підстав нечитабельності на її титульній сторінці печатки підприємства та дати заповнення, що визнано судом неправомірним.
В свою чергу відсутність чітко визначених в оскаржуваному рішенні періодів, які не зараховані до страхового стажу згідно трудової книжки, та причин їх незарахування, унеможливлюють зобов'язання судом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати такі періоди до страхового стажу.
Згідно приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частини другої статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. При цьому під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Зокрема, повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Відповідно до пункту 4 частини другої цієї норми, у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коди ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на заявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норм) закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Суд вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області приймаючи оскаржуване рішення, діяло недобросовісно та необґрунтовано, не врахувало усіх обставин та положень законодавства, що мають значення для призначення пенсії позивачу, як наслідок, допустило неналежний розгляд поданої ним заяви і документів та, відповідно, прийняло необґрунтоване рішення, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії.
Суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 18.12.2023 № 191950023552 є протиправним та підлягає скасуванню.
Враховуючи, що в оскаржуваному рішенні не зазначено які саме періоди роботи (із зазначенням їх дат) не були враховані відповідачем до страхового стажу та причин їх неврахування, суд вважає, що з урахуванням дискреційних повноважень відповідача, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 18.12.2023 №191950023552 та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 23.11.2023 про призначення пенсії по інвалідності з урахуванням висновків суду.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
У свою чергу частиною восьмою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2 - Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у повному обсязі.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 18.12.2023 №191950023552 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.12.2023 про призначення пенсії по інвалідності, відповідно до статті 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень, 96 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 21 лютого 2024 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ 14035769);
- Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (місцезнаходження/місце проживання: майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022 код ЄДРПОУ 14099344);
Головуючий суддя Мірінович У.А.