21 лютого 2024 рокусправа № 380/28586/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Гулкевич І.З., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області. Позивач просить :
визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації;
зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області прийняти у ОСОБА_1 подану нею декларацію про відмову від іноземного громадянства від 17.11.2023 замість документа про припинення громадянства російської федерації.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що вона вже довгий час проживає в Україні, має сім'ю. В Україні позивач працює, займається підприємницькою діяльністю, сплачує податки. Саме в Україні позивач організував своє життя, має друзів, сім'ю та плани на подальший розвиток себе та підприємництва й економіки в Україні.
Позивач набула громадянство України на підставі ч. 1 ст.8 Закону України "Про громадянство України". На підтвердження набуття громадянства України ОСОБА_1 було видано довідку про реєстрацію особи громадянином України №4650-000007946 від 12.05.2022 та тимчасове посвідчення громадянина України № НОМЕР_1 від 27.05.2022 з терміном дії до 12.05.2024.
Позивач зобов'язалася протягом 2 років припинити громадянство рф відповідно до вимог Закону України "Про громадянство України" та надати документи на підтвердження припинення громадянства рф.
З 24.02.2022 консульства російської федерації не працюють на території України. На виконання взятого на себе зобов'язання позивач зверталась із заявою до консульського відділу посольства росії в Німечинні з питанья щодо можливості подачі документів про припинення громадянства рф. Позивач отримала відповідь, в якій зазначено, що подати заяву на вихід з громадянства росії ОСОБА_1 вправі лише за умови наявності у неї документу, підтверджуючого дозвіл на проживання на території Німеччини.
Позивач вказує, що з незалежних від неї причин не може отримати документ про припинення громадянства російської федерації, оскільки наразі відсутня процедура відмови від громадянства російської федерації громадянами російської федерації, що постійно проживають на території України.
ОСОБА_1 подала відповідачеві супровідний лист, в якому вона виклала обставини та просила прийняти у неї декларацію про відмову від іноземного громадянства для оформлення паспорта громадянина України. Разом із супровідним листом було подано декларацію про відмову від іноземного громадянства (згідно зразка, затвердженого Наказом МВС України 16.08.2012 № 715, форма 45) та копію посвідчення громадянина України.
Від відповідача позивачеві надійшов лист. З відповіді вбачається, що відповідач не визнає за позивачем права на подачу декларації, тому, на думку позивача, по суті відповідь є відмовою від прийняття декларації. Вказує, що відповідачем було проігноровано той факт, що позивач з об'єктивних причин не може звернутися до уповноважених органів рф із клопотанням про припинення громадянства російської федерації внаслідок припинення функціонування консульств рф в Україні, що перешкоджає реалізації права особи на вихід із громадянства рф та отримання громадянства України. Також наголошуємо, що процедура виходу з громадянства рф шляхом подання відповідної заяви до посольства рф в третій країні також є недоступною для осіб, які мають дозвіл на проживання лише на території України.
Ухвалою суду від 11.12.2023 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.
22.12.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що чинним законодавством чітко зазначено, що саме є незалежною від особи причиною неотримання документу про припинення іноземного громадянства та чітко вказано, що особа має вчинити дії щодо виходу з громадянства, а саме звернутись до відповідного органу з клопотанням, враховуючи ненадання позивачем документів, які засвідчували б факт звернення до компетентного органу російської федерації з клопотанням про припинення громадянства російської федерації, Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області вважає, що діяло відповідно до вимог чинного законодавства.
25.12.2023 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, де наведено подібні аргументи, що й у позовній заяві.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 громадянка російської федерації.
Позивачка подала заяву про оформлення набуття нею громадянства за територіальним походженням та зобов'язання припинити іноземне громадянство (російської федерації) протягом двох років з моменту набуття громадянства України та подати до органу, що видав їй тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства російської федерації, виданим уповноваженим на те органом цієї держави.
У зобов'язанні позивачкою зазначено, що у разі неотримання нею з незалежних від неї причин документа про припинення громадянства (підданства) російської федерації вона зобов'язується подати декларацію про відмову від громадянства (підданства) цієї держави і повернути національний паспорт громадянина до уповноваженого органу цієї держави (російська федерація).
Задля отримання відповідного документу про припинення громадянства російської федерації ОСОБА_1 зверталася до консульства рф в Німеччині, проте отримала відповідь, що подати заяву на вихід з громадянства росії вправі лише за умови наявності у неї документу, підтверджуючого дозвіл на проживання на території Німеччини.
12.05.2022 Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області прийнято рішення про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 за територіальним походженням на підставі частини 1 статті 8 Закону України "Про громадянство України".
12.05.2022 ОСОБА_1 видано довідку №4650-000007946 про реєстрацію особи громадянином України та 27.05.2022 видано тимчасове посвідчення громадянина України серії НОМЕР_1 зі строком дії до 12.05.2024.
17.11.2023 ОСОБА_1 , через свого представника, звернулась до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області із супровідним листом щодо подання декларації про відмову від іноземного громадянства, в якому просила прийняти від неї декларацію про відмову від іноземного громадянства, згідно якої вона відмовляється від іноземного громадянства російської федерації, у зв'язку з тим, що існують незалежні від неї причини неотримання документу про припинення іноземного громадянства російської федерації.
Листом №К-1149/6/4601-23/4601.3.7/14363-23 від 22.11.2023 відповідачем не визнано за позивачем права на подачу декларації, тому по суті відповідь є відмовою від прийняття декларації. Відповідачем наголошено, що ДМС України було розроблено проект Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які беруть участь у захисті територіальної цілісності та недоторканості України", яким буде врегульовано питання пролонгації виконання зобов'язання припинити іноземне громадянство громадянами російської федерації.
Не погодившись з відмовою позивач звернулася до суду з даним позовом.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначено Законом України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року №2235-ІІІ (далі Закон №2235-III).
Згідно з положеннями статті 1 цього Закону громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.
За пунктом 4 частини першої статті 3 Закону №2235-III громадянами України є особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Так, статтею 6 Закону №2235-ІІІ визначено підстави набуття громадянства України. Громадянство України набувається:
1) за народженням;
2) за територіальним походженням;
3) внаслідок прийняття до громадянства;
4) внаслідок поновлення у громадянстві;
5) внаслідок усиновлення;
6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в заклад охорони здоров'я, заклад освіти або інший дитячий заклад, у дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю;
7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;
8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;
9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;
10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 2235-ІІІ особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Згідно з частиною п'ятою статті 8 Закону № 2235-III іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
При цьому, відповідно до частини першою статті 1 Закону № 2235-III зобов'язання припинити іноземне громадянство - це письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України.
Згідно з частиною восьмою статті 8 Закону № 2235-III особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов'язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2235-III декларацією про відмову від іноземного громадянства є документ, у якому іноземець, який узяв зобов'язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2235-III іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.
Згідно пункту 2 частини другої статті 9 Закону № 2235-III однією з умов прийняття до громадянства України, зокрема, є подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов'язання припинити іноземне громадянство (для іноземців). Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
У відповідності до частини першої статті 1 Закону № 2235-III незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства - є невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (за винятком випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років від дня подання клопотання, якщо термін не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства за ініціативою особи чи якщо така процедура не здійснюється або вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України.
Указом Президента України від 27.03.2001 № 215 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (Порядок).
Зазначений Порядок визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.
Разом з тим, відповідно до статті 19 федерального Закону "Про громадянство російської федерації", вихід з громадянства російської федерації особи, яка проживає на території російської федерації, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення такої особи в загальному порядку, за винятком випадків, передбачених статтею 20 цього федерального закону. Вихід з громадянства російської федерації особи, яка проживає на території іноземної держави, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення такої особи у спрощеному порядку, за винятком випадків, передбачених статтею 20 цього федерального закону.
Суд зазначає, що стаття 32 Закону, яка визначає порядок подання заяв з питань громадянства російської федерації, встановлює наступне. Заява з питань громадянства російської федерації подається за місцем проживання заявника: a) особою, яка проживає на території російської федерації, - до територіального органу федерального органу виконавчої влади у сфері внутрішніх справ; б) особою, яка проживає за межами російської федерації і не має місця проживання на території російської федерації, - дипломатичне представництво або консульська установа російської федерації, що знаходяться за межами російської федерації.
Відповідно до статті 35 Закону розгляд заяв стосовно громадянства російської федерації поданої особою зазначеною в пункті б частини 1 статті 32 Закону та прийняття рішення про прийняття до громадянства російської федерації чи про вихід з громадянства російської федерації в спрощеному порядку здійснюється в строк до шести місяців з дня подання заяви і всіх необхідних документів оформлених належним чином.
Суд враховує, що з 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Кількома наступними Указами продовжено строк дії воєнного стану, який діє станом і на час розгляду цієї справи.
Водночас, всі дипломатичні відносини з російською федерацією розірвано.
В матеріалах справи міститься лист відповідача, направлений у відповідь на супровідний лист позивача, яким було повідомлено про відсутність у позивача підстав для подання декларації про відмову від громадянства іноземної держави.
У позовній заяві вказано, що через початок 24 лютого 2022 року повномасштабного збройного вторгнення російської федерації на територію України було розірвано дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією. Відповідно станом на сьогодні консульські установи рф на території України не функціонують, записатись на прийом до посольства рф в Україні неможливо. Через припинення їхньої роботи подання та отримання будь-яких документів найближчим часом є неможливим.
Крім того, матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 зверталась із листом до посольства рф в Німеччині з питань припинення громадянства.
Електронним листом отримала відповідь, в якій зазначено, що припинення російського громадянства в посольстві росії в Німечинні можливе лише тільки за умови наявності посвідки на проживання в Німеччині або картки постійного проживання в Німеччині
Суд наголошує, що відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону №2235-III невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (у даному випадку 6 місяців) є прямо встановленою підставою для подання декларації про відмову від іноземного громадянства (пункт 2 частини другої статті 9 Закону № 2235-III).
У зв'язку з чим, суд вважає, що позивач має право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства, а тому дії відповідача щодо повернення декларації ОСОБА_1 про відмову від іноземного громадянства, оформлені листом від 22.11.2023 №К-1149/6/4601-23/4601.3.7/14363-23 слід визнати протиправними.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд враховує, що відповідач, вирішуючи питання щодо прийняття декларації позивача, обмежився лише роз'ясненнями норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства, не прийняв декларацію та не надав мотивованої відмови позивачу в прийнятті такої декларації.
Тобто, відповідач не розглянув по суті звернення позивача, не надав жодної оцінки підставам подачі нею декларації та протиправно зобов'язав її подати документ, неможливість отримання якого по суті і стала підставою для подачі такої декларації. Тобто, відповідачем фактично не прийнято жодного рішення за результатами розгляду декларації ОСОБА_1 .
При обранні способу захисту прав позивача у даному випадку суд враховує приписи статті 245 КАС України та зазначає наступне.
У разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.12.2018 у справі № 804/1469/17 та від 10.04.2019 у справі № 826/11251/18.
У справі немає доказів, які б свідчили про відсутність можливості у суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, з урахуванням позиції суду.
У справі "Рисовський проти України" (п.70-71) Європейський Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява N 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява N 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява N 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). У справі "Рисовський проти України" також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі". Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки"). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії".
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Враховуючи вищевикладене, позивач мала повне право розраховувати на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки отримати документ про припинення громадянства російської федерації для неї наразі не є можливим.
Відповідач, вирішуючи питання щодо прийняття/повернення декларації позивача обмежився лише роз'ясненнями норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства, не прийняв декларацію та не надав мотивованої відмови позивачу в прийнятті такої декларації.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, шляхом визнання протиправною відмови Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації та зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області повторно розглянути питання щодо прийняття декларації позивача про відмову від іноземного громадянства з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач сплатила судовий збір у розмірі 1073,60 грн, а тому, ці витрати слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правову допомогу, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 згаданої статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Частиною 5 та 6 статті 134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Як встановлено судом, на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу надано Договір за №24/11/23 про надання правової допомоги від 24.11.2023, який укладено між ОСОБА_1 (далі - Клієнт) та адвокатом Тарасенко Дар'єю Юріївною (далі -Адвокат).
Відповідно до п. 1.1 вищезазначеного договору Адвокат приймає на себе зобов'язання щодо надання правової допомоги Клієнту.
Розділом 2 договору від 24.11.2023 визначено гонорар (вартість послуг) Адвоката. Так, відповідно до пункту 2.1 сторони домовилися, що правова допомога на виконання Договору надається за ціною, визначеною у додатках до Договору.
Відповідно до Додатку № 1 до Договору за №24/11/23 про надання правової допомоги від 24.11.2023 сторони погодили, що Гонорар за представництво інтересів Клієнта в суді першої інстанції становить 10000 грн.
Окрім того, до позовної заяви долучено рахунок-фактуру за №27/11/23 від 27.11.2023 на суму 11092,92, грн, до відповіді на відзив долучено платіжну інструкцію від 27.11.2023 на суму 10000 гривень оплата послуг адвоката згідно рахунка №27/11/23 , яка підтверджує, що позивачем сплачено адвокату Тарасенку Д.Ю. гонорар за договором від 24.11.2023.
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Враховуючи те, що гонорар адвоката встановлено у фіксованому розмірі, надання додаткових документів, які б підтверджували розмір гонорару, обсяг наданих послу, витраченого часу не є обов'язковим.
Аналогічні висновки викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28.12.2020 року у справі №640/18402/19, від 18.08.2022 у справі № 340/323/21, від 10.11.2022 у справі № 640/24023/21.
Відтак, дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
Водночас відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З огляду на викладене, враховуючи обсяг позовної заяви, кількість доказів та фактичних даних, які підлягали дослідженню адвокатом, суд дійшов висновку, що на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 грн, що відповідатиме вимогам розумності та співмірності.
Керуючись ст. ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262 КАС України, суд -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області у прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області повторно розглянути питання щодо прийняття декларації ОСОБА_1 про відмову від іноземного громадянства від 17 листопада 2023 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.
Стягнути на користь ОСОБА_1 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 2000 (дві тисячі) грн витрат на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяГулкевич Ірена Зіновіївна