21 лютого 2024 рокусправа № 380/19825/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди збільшеної до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком ВЛК, у зв?язку з пораненням, пов?язаним із захистом Батьківщини, за період 28 листопада по 28 грудня 2022 року;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 повного грошового забезпечення за період проходження військової служби березень-квітень 2023 року;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення;
- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду збільшеної до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком ВЛК, у зв?язку з пораненням, пов?язаним із захистом Батьківщини, за період 28 листопада по 28 грудня 2022 року;
- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 повне грошового забезпечення за період проходження військової служби березень-квітень 2023 року;
- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач протиправно не нараховував та не виплачував підвищену додаткову грошову винагороду відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", виходячи з розміру 100000 гривень з розрахунку за один місяць, але пропорційно усьому часу участі в бойових діях чи за здійснення заходів з національної безпеки і оборони для відсічі і стримування збройної агресії за період з 28.11.2022 по 28.12.2022. Також при звільненні відповідач не нарахував та не виплатив одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 1 Порядку та умовам виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460. Крім цього, відповідачем не виплачену одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Позивач також зазначає, що грошове забезпечення за період березня-квітня 2023 року виплачено не в повному обсязі.
Вищезазначені обставини слугували підставою для звернувся позивача до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 28.08.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 28.08.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відзиву на позовну заяву не надходило.
Ухвалою суду від 18.10.2023 витребувано у відповідача додаткові докази.
Ухвалою суду 27.10.2023 строк розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, продовжено на шістдесят днів з метою отримання витребуваних доказів.
16.11.2023 за вх.№88088 від представника відповідача надійшло клопотання «про тимчасове призупинення справи».
Ухвалою суду від 21.11.2023 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі.
Ухвалою суду від 22.11.2023 витребувано у позивача докази у справі.
28.11.2023 за вх.№91617 від позивача надійшла заява, в якій повідомив, що витребувані докази у нього відсутні. На звернення до відповідача, такі останнім надані позивачу не були.
Ухвалою суду від 07.12.2023 витребувано у Військової частини НОМЕР_1 відомості про нараховане та виплачене грошове забезпечення позивача за період з листопада 2022 року по день звільнення з військової служби (накази, особисті картки грошового забезпечення ОСОБА_1 ).
Копію ухвали про відкриття провадження у справі вручено відповідачу, однак станом на момент розгляду цієї справи, жодних заяв по суті справи на адресу суду не надходило. При цьому, суд враховує, що згідно ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Відповідно до ч.6 ст.162 цього ж Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №350 від 19.05.2023, солдата за призовом по мобілізації ОСОБА_1 , кулеметника 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону, наказом командира 93 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 19.05.2023 №139-рс звільненого у відставку відповідно до підпункту «б» пункту четвертого частини другої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби: непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку) з 19.05.2023 виключено із списків особового складу військової частини, з усіх видів забезпечення, з котлового забезпечення з 20.05.2023.
Направлено для постановки на військовий облік до Шевченківського територіального центру комплектування та соціальної підтримки Львівської області.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №350 від 19.05.2023 позивачу виплачено щомісячну премію в максимальному розмірі 523% від встановленого посадового окладу відповідно до наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, рішенням Міністра оборони України, викладеного в телеграмі Міністра оборони України від 04.03.2022 №248/1210, з 10 по 19 травня 2019 року.
Виплачено також грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік в кількості 23 доби пропорційно прослуженому часу, за 2023 рік в кількості 30 діб пропорційно прослуженому часу, грошову допомогу для оздоровлення за 2023 рік.
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №350 від 19.05.2023 вислуга років станом на 19.05.2023 становить 01 рік 01 місяць 19 днів.
Згідно з довідкою військово-лікарської комісії №6411 від 28.11.2022 ОСОБА_1 на підставі статті 81 графи ІІ Розкладу хвороб потребував відпустки за станом здоров'я на тридцять календарних днів.
Відповідно до виписки по картковому рахунку позивача, 19.12.2022 виплачено додаткову грошову винагороду відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" у розмірі 98500,00 грн за листопад 2022 року, 23.01.2023 у розмірі 29550,00 грн за грудень 2022 року, 23.02.2023 у розмірі 29550,00 грн за січень 2022 року.
29.05.2023 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із зверненням, в якому просив нарахувати та виплатити додаткову грошову винагороду за період перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення в розмірі до 100000,00 грн пропорційно кількості днів перебування у відпустці та належне грошове забезпечення при звільненні, а саме одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у зв'язку зі звільненням за станом здоров'я.
Відповіді на вказане звернення позивачем не отримано.
Вважаючи у зв'язку з цим свої права порушеними, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
При вирішенні спору, суд виходить з наступного.
Щодо позовних вимог про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 1 Порядку та умовам виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 та 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, суд враховує наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Підстави для звільнення з військової служби визначено статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Так, згідно з підпунктом г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ від 20.12.1991.
Відповідно до пункту 1 частини 1, частини 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Відповідно до абз. 7 п. 2 ст. 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їхнього призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 4 розділу ХХХII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які були призвані на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, при звільненні зі служби після прийняття рішення про демобілізацію виплачується грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460 (далі - Порядок №460).
Так, відповідно до пункту 1 Порядку №460 (із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ №58 від 26.01.2022) військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 2 Порядку №406 військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період служби за призовом у зв'язку з мобілізацією з дня їх призову на службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували у мирний час, за винятком тих осіб, які у разі звільнення з військової служби у мирний час не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Пунктами 3-4 Порядку №406 встановлено, що розмір допомоги обчислюється з урахуванням пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» та допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.
Відповідно до пункту 5 Порядку №406 виплата військовослужбовцям допомоги у разі звільнення з військової служби здійснюється Міноборони, іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на їх утримання.
Повертаючись до фактичних обставин справи, суд зазначає, що позивач призваний на військову службу під час загальної мобілізації через введення воєнного стану в Україні 24.02.2022, звільнений з військової служби відповідно до пп. «б» п. 2 частини 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я).
Суд встановив, що позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов'язок та військову службу.
З витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №350 від 19.05.2023 вбачається, що вислуга років позивача становить станом на 19.05.2023 становила в календарному обчисленні - 1 рік 01 місяць 19 днів, пільгової вислуги немає.
Отже, він набув право на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Оскільки, позивач був звільнений з військової служби за підпунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», то відповідно до Порядку №460 йому має бути виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Відповідачем таку одноразову грошову допомогу при звільненні позивача не було нараховано та виплачено, тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.
Суд констатує, що у позивача відсутнє право на отримання ще й одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а саме за 5 повних календарних років військової служби.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а саме за 1 повний календарний рок військової служби слід відмовити.
Щодо виплати позивачу додаткової винагороди збільшеної до 100000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком ВЛК, у зв?язку з пораненням, пов?язаним із захистом Батьківщини, за період 28 листопада по 28 грудня 2022 року.
При вирішені спору суд виходить із того, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє на даний час.
Указами Президента України воєнний стан продовжено, діє на теперішній час.
Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію", Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова №168, пунктом 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000,00 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 зазначеної постанови передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постанова №168 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачала у разі безпосередньої участі військовослужбовців Збройних Сил у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів військовослужбовцями права на отримання збільшеної до 100 000,00 грн додаткової винагороди, пропорційно часу участі у таких діях та заходах. За інші періоди несення служби військовослужбовці Збройних Сил передбачала отримання додаткової винагороду в розмірі 30 000,00 гривень.
У контексті наведеного відслідковується, що сам факт виконання військовослужбовцями обов'язків військової служби (несення військової служби), без виконання умов визначених Постановою №168, не покладає на відповідача обов'язок видавати наказ про нарахування та виплату позивачу додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 грн.
За таких обставин, документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях є достатньою підставою для нарахування такому військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).
Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку, грошове забезпечення військовослужбовця включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Пунктом 3 Порядку №260 встановлено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Відповідно до пункту 17 Порядку №260, на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Так, на момент виникнення спірних правовідносин, було чинним рішення (телеграма) Міністра оборони України №248/1298 від 25.03.2022 абзацом 8 пункту 10 якого передбачені підстави, наявність яких позбавляє права військовослужбовців на отримання додаткової винагороди передбаченої Постановою №168 в розмірі 100 000 грн чи 30 000 грн.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Абзацом 4 п.1 Постанови №168 встановлено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включаються особи, зазначені у цьому пункті, у тому числі ті, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
З аналізу наведених норм Постанови №168 вбачається встановлення лише дві умови, необхідні для виплати збільшеної до 100 000 гривень винагороди, за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я, а саме:
- пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини,
- факт перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
При цьому, суд зауважує, що Постанова №168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості перебувань у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, за які виплачується збільшена до 100 000 гривень винагорода.
Як встановлено судом та свідчать матеріали справи, зокрема довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №12125 від 25.11.2023, виданої військовою частиною НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_1 01.07.2022 отримав ВОП правої руки, за обставин: у ході проведення службового розслідування було встановлено, що 01.07.202 приблизно о 06:15 під час виконання бойового завдання з відбиття агресії окупаційних військ російської федерації, отримав поранення правої руки солдат ОСОБА_1 внаслідок обстрілу позицій підрозділів 2 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону з реактивних систем залпового вогню противника поблизу н.п. Адамівка Донецької області. Військовослужбовець був евакуйований з позиці 2 стрілецької роти силами медичного пункту 1 стрілецького батальйону, після чого у нього було попередньо діагностовано поранення правої руки, а точніше - передпліччя та перебиття кістки. Перебував у засобах індивідуального захист. Травмування/Поранення отримане військовослужбовцем під час виконання ним обов'язків військової служби при захисті Батьківщини, не пов'язане з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення, та не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Відповідно до довідки №6411 від 28.11.2022 військово-лікарської комісії Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, позивачу проведено медичний огляд ВЛК клініки амбулаторно-поліклінічної допомоги ВМКЦ Західного регіону 28.11.2022, за результатами якого встановлено поранення, пов'язане з проходженням військової служби. На підставі статті 81 графи ІІ Розладу хвороб потребує відпустки за станом здоров'я на тридцять календарних днів.
У подальшому позивач перебував у 30-денній відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії 'я, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Таким чином, вищевикладене свідчать про те, що позивач дійсно проходив лікування через наявність у нього травми важкого ступеню важкості (важкого поранення).
Суд констатує, що обидві вищевказані умови (пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини; факт перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, у цих спірних правовідносинах дотримані та підтверджуються медичними документами складеними на позивача, які містяться в матеріалах справи.
Відтак, як вже зазначалося, відповідно до положень Постанови №168 додаткова винагорода в розмірі 100 000 грн виплачується військовослужбовцям у зв'язку з пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних) з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Однак, зі замісту наявних у матеріалах справи розрахункових відомостей встановлено, що додаткова винагорода у позивачеві виплачена у розмірі 29550,00 грн за грудень 2022 року.
З урахуванням вищенаведеного, суд доходить висновку, що наявними в матеріалах справи письмовими доказами та встановленими у цій справи обставинами знайшли підтвердження доводи позивача щодо допущення відповідачем протиправної бездіяльності, у зв'язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в цій частині.
З огляду на зазначене суд приходить до висновку про необхідність визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування у у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, за період з 28.11.2022 по 28.12.2023, з урахуванням фактично виплачених сум та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за період з 28.11.2022 по 28.12.2022, з урахуванням фактично виплачених сум.
Що стосується позовних вимог про зобов?язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 повне грошове забезпечення за період проходження військової служби березень-квітень 2023 року, суд зазначає таке.
Згідно із статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин.
Відповідно до пунктів 4, 5, 9 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються, зокрема: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
Згідно із вищевказаними нормами права, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
У розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб, за загальним правилом, є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Отже, право на судовий захист, зазвичай, має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення, за загальним правилом, має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
Відсутність порушеного права або неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Дана позиція суду узгоджується з постановами Верховного суду від 17 жовтня 2018 року по справі № 360/1193/17 (адміністративне провадження №К/9901/3764/17) та від 16 лютого 2021 року по справі № 320/950/19 (адміністративне провадження № К/9901/16956/20).
Оскільки позивачем не подано доказів в обґрунтування позовної вимоги про зобов?язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 повне грошового забезпечення за період проходження військової служби березень-квітень 2023 року, не зазначено в чому полягає порушене право позивача на виплату грошового забезпечення за період з березня 2023 року по квітень 2023 року, а судом в ході розгляду справи доказів не нарахування і виплати грошового забезпечення за вказаний період не здобуто, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Підстави для вирішення питання розподілу судових витрат згідно з ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні, з огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, за період з 28.11.2022 по 28.12.2023, з урахуванням фактично виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за період з 28.11.2022 по 28.12.2022., з урахуванням фактично виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією» в розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією» в розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судовий витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з для складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.
Суддя Сподарик Наталія Іванівна