19 лютого 2024 року м. Львівсправа № 380/24765/23
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІКЕР» до Львівської митниці Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування рішення,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «СІКЕР» (Позивач/ТОВ «СІКЕР») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Львівської митниці Державної митної служби України (Відповідач/Львівська митниця), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів від 06 червня 2023 року № UA209000/2023/900441/2;
- вирішити питання про розподіл судових витрат, стягнувши з відповідача в користь позивача судовий збір в сумі 2684,00 грн та витрати за надану правничу допомогу в сумі 6000,00 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що прийняте Львівською митницею рішення про коригування митної вартості товарів від 06 червня 2023 року № UA209000/2023/900441/2 (далі - також спірне/оскаржуване рішення) є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки відповідач мав можливість встановити дійсну вартість товару, який переміщувався через державний кордон України, а подані декларантом позивача до митного оформлення документи відповідали вимогам частини другої статті 53 Митного кодексу України (далі - МК України). Ті розбіжності, на які вказав відповідач в оскаржуваному рішенні, не впливають на числові значення складових митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товару, який імпортувався, з урахуванням того, що позивач використав відомості, які повністю підтверджені документально.
У зв'язку з наведеним просить адміністративний позов задовольнити повністю.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що Львівська митниця встановила невідповідності у поданих позивачем документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. Документи, подані позивачем на вимогу митного органу, не усувають виявлені невідповідності, а інших документів не надано.
Відповідач зазначає, що позивач порушив строки поставки, а, отже, згідно з абзацом четвертим пункту 7 Контракту від 27 серпня 2022 року № КND22206 на нього покладається обов'язок сплати штрафних санкцій, втім, до митного оформлення доказів сплати таких штрафних санкцій не надано. До митного оформлення позивач не надав заявку-замовлення на перевезення від 01 червня 2023 року № 074 та договір від 24 жовтня 2022 року № S/2023; посилання позивача на картку відмови, в якій ці документи зазначені, є некоректним, оскільки документи, зазначені у графі 44 митної декларації, яку заповнює декларант, автоматично вносяться до картки відмови. Жодним пунктом договору від 24 жовтня 2022 року № S/2023 не передбачено оформлення експедитором довідки про транспортні витрати, як документа, що підтверджує вартість перевезення. У рахунку на оплату транспортних послуг від 05 червня 2023 року № 1448-ІСТ в графі «description» не зазначений чіткий маршрут перевезення, такий рахунок не може підтвердити усі витрати на транспортування товару до кордону. Отже, документи, що підтверджують заявлений рівень митної вартості, подані ТОВ «СІКЕР» не в повному обсязі, складові митної вартості не можна вважати такими, що є документально підтверджені та піддаються обчисленню.
Відповідач підсумовує, що оскаржуване рішення є правомірним, підстави для його скасування відсутні, з огляду на що в задоволенні позову просить відмовити повністю.
Відповідно до пункту третього частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 27 жовтня 2023 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання; запропоновано позивачу подати до суду переклад долучених до позовної заяви товаросупровідних документів державною мовою; витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію митної декларації, яка слугувала джерелом інформації для коригування митної вартості у спірному рішенні.
Судове засідання, призначене на 21 листопада 2023 року, відкладено на 12 грудня 2023 року у зв'язку з неприбуттям позивача.
28 листопада 2023 року представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності сторони позивача.
В судовому засіданні, яке відбулося 12 грудня 2023 року, суд заслухав усні пояснення представника відповідача, дослідив докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Представник відповідача заяву від 14 листопада 2023 року про виклик свідків відкликала, просила її не розглядати; проти заявленого позову заперечила повністю, просила в його задоволенні відмовити.
У цьому ж судовому засіданні суд постановив прийняти рішення у строки, передбачені для справ, розгляд яких здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
27 серпня 2022 року між ТОВ «СІКЕР» (Покупець) та компанією «TIANJIN KINGNOD FURNITURE CO., LTD», Китай (Постачальник) укладено Контракт № КND22206 (далі - також Контракт).
Відповідно до пункту 1.1 Контракту у порядку та на умовах, визначених цим Контрактом, Продавець поставляє та передає у власність Покупця меблі (надалі - Товар), а Покупець приймає та оплачує Товар згідно з інвойсами, які є невід'ємною частиною цього Контракту.
Згідно з пунктом 1.2 Контракту Продавець Постачає Товар партіями на підставі замовлень Покупця.
За змістом пункту 2.1 Контракту постачання Товару, зазначеного у Проформі інвойсах, буде здійснено протягом 120 (сто двадцять) календарних днів після підписання цього Контракту повноважними представниками обох сторін.
На виконання Контракту від 27 серпня 2022 року № КND22206 згідно з рахунком-проформою від 05 лютого 2023 року № KND23047 та рахунком-фактурою від 24 березня 2023 року № KND23047 ТОВ «СІКЕР» придбало у компанії «TIANJIN KINGNOD FURNITURE CO., LTD» товар - офісні крісла загальною вартістю 10392,00 доларів США.
З метою митного оформлення придбаного товару декларант позивача 06 червня 2023 року подав до Львівської митниці електронну митну декларацію № 23UА209170044389U9, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації (меблі для сидіння - крісла з оббивкою з тканини (екошкіра), з металевим каркасом, що обертаються, з регульованою висотою) у кількості 298 штук.
Одночасно декларант позивача до митного контролю разом з митною декларацією № 23UА209170044389U9, як підставу для застосування основного методу, надав наступні документи (зазначені в картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА209170/2023/001918): пакувальний лист (Packing list) б/н від 24 березня 2023 року; рахунок-проформу (Proforma invoice) від 05 лютого 2023 року № KND 23047; рахунок-фактуру (інвойс) (Commercial invoice) від 24 березня 2023 року № KND 23047; коносамент (Bill of lading) від 29 березня 2023 року № DК23030861-А; автотранспортну накладну (Road consignment note) б/н від 05 червня 2023 року; сертифікат про походження товару (Certificate of origin) від 05 травня 2023 року № 23С1200С2282/00026; банківські платіжні документи, що стосуються товару від 07 лютого 2023 року № 592 та від 27 квітня 2023 року № 710; рахунки-фактури про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги від 01 червня 2023 року № 074 та від 05 червня 2023 року № N1448-ІСТ; зовнішньоекономічний контракт від 27 серпня 2022 року № КND22206; договір про надання послуг митного брокера від 20 березня 2017 року № 04/17/Ю; договір (контракт) про перевезення від 01 червня 2023 року № 074; договір контракт про перевезення від 24 жовтня 2022 року № S/2023; лист про страхування від 06 червня 2023 року; перепустку від 06 червня 2023 року; копію митної декларації країни відправлення від 28 березня 2023 року № 425820230000279935.
06 червня 2023 року митний орган направив декларанту позивача електронний запит (повідомлення) митного органу про необхідність подання додаткових документів для підтвердження митної вартості відповідно до статті 53 МК України, а саме: зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (рахунок на перевезення, договір на перевезення); виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Також у запиті (повідомленні) зазначено про те, що декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
На вказану вимогу митного органу ТОВ «СІКЕР» надало прайс-лист та інтернет-пропозицію; повідомило, що всі інші документи відповідно до статті 53 МК України вже надані разом з митною декларацією від 06 червня 2023 року № 23UА209170044389U9, надати інші документи немає змоги; просило прийняти рішення на підставі поданих документів.
За результатами розгляду митної декларації від 06 червня 2023 року № 23UА209170044389U9 та доданих документів Львівська митниця винесла рішення про коригування митної вартості товарів від 06 червня 2023 року № UA209000/2023/900441/2, у графі 33 якого «Обставини прийняття рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості», зазначено, зокрема про те, що за результатами опрацювання документів, наданих для підтвердження заявленої митної вартості товару, митна вартість не може бути визнана з наступних причин: подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій та третій статті 53 МК України, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар; надані декларантом на запит митного орану документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена, з огляду на таке:
- у пункті 1.2 Контракту від 27 серпня 2022 року № КND22206 вказано, що Продавець постачає товар партіями на підставі замовлень Покупця. Замовлення не надавались до митного оформлення;
- відповідно до пункту 2.1 Контракту постачання товару, зазначеного в проформі інвойсах, буде здійснено протягом 120 календарних днів після підписання цього Контракту. Контракт від 27 серпня 2022 року, проформа інвойс № KND 23047 від 05 лютого 2023 року, що перевищує термін 120 календарних днів, зазначених у Контракті. Отже, в митного органу є підстави вважати, що існує ще додаток до цього Контракту щодо продовження термінів постачання товарів або інший договір, який не був наданий до митного оформлення;
- в рахунку на оплату транспортних послуг від 01 червня 2023 року № 074 зазначена заявка-замовлення на перевезення, яка не надана до митного оформлення; також в 44 графі МД зазначений договір № S/2023 від 24 жовтня 2022 року, який також не надавався до митного оформлення;
- в рахунку на оплату транспортних послуг від 05 червня 2023 року № 1448-ІСТ в графі «description» не зазначений чіткий маршрут перевезення.
Отже, відомості щодо складових митної вартості не підтверджені документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень частини 21 статті 58 МК України. У сукупності всі перелічені фактори вказують на наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах. Тож Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом.
Відповідно до статті 53 МК України декларанту надіслана вимога про надання додаткових документів для підтвердження митної вартості.
На вимогу декларантом надіслано: прайс-лист; інтернет-пропозиція. Документи, подані на вимогу митного органу не усувають вищезазначені невідповідності.
Інших документів на вимогу митного органу не надано.
Відмовою в наданні необхідних додаткових документів, витребуваних митницею, згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 МК України та відповідно до частини п'ятої статті 54 МК України, де вказано, що при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів митний орган має право упевнюватись в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, що позиціонується з положеннями статті 17 Угоди про застосування статті VII ГАТТ/СОТ від 1994 року. Зважаючи на викладене, відповідно до вимог пункту другого частини шостої статті 54 МК України у зв'язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 МК України, Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість.
Проведено консультації з декларантом згідно зі статтею 57 МК України. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (стаття 59 МК України) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні товари. Застосовано метод 2б (стаття 60 МК України). Митний кодекс України від 13 березня 2012 року № 4495-VІ, розділ III. Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД № UA 100380/2023/607196 від 23 травня 2023 року. Коригування на обсяг партії та комерційні рівні не проводилось.
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, уважаючи його протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є правомірність прийнятого Львівською митницею рішення про коригування митної вартості товарів від 06 червня 2023 року № UA209000/2023/900441/2.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
МК України визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Частиною першою статті 246 МК України визначено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію (частина перша статті 248 МК України).
Частиною першою статті 257 МК України визначено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, на які накладено електронний підпис декларанта або уповноваженої ним особи.
Відповідно до частини шостої статті 257 МК України умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Приписами статті 49 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частинами першою, другою статті 51 МК України визначено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
За змістом частини четвертої статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця. Платежі необов'язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно). Такі платежі можуть бути здійснені шляхом акредитива, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо) (частини п'ята, сьома статті 58 МК України).
Відповідно до частини другої статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Стаття 53 МК України визначає перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.
У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина перша статті 53 МК України).
Частиною другою статті 53 МК України визначено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Частина п'ята статті 53 містить норми відповідно до яких забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Відповідно до частини третьої статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Частиною першою статті 55 МК України визначено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Під час митного оформлення при прийнятті органом доходів і зборів письмового рішення про коригування митної вартості товарів декларант або уповноважена ним особа може здійснити коригування заявленої митної вартості у строк, встановлений частиною другою статті 263 цього Кодексу. Декларант може провести консультації з органом доходів і зборів з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в органі доходів і зборів (частини четверта, п'ята статті 55 МК України).
Відповідно до частини першої статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Частиною другою статті 57 МК України визначено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (частина третя статті 57 МК України).
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина четверта статті 57 МК України).
Відповідно до положень частин першої-четвертої статті 60 МК України у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 58 і 59 цього Кодексу, за митну вартість береться прийнята митним органом вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
Під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними.
Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку.
Ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари.
Відповідно до частини сьомої статті 55 МК України у випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів митний орган за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу на строк 90 днів з дня випуску товарів.
Частиною другою статті 55 МК України визначено, що прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
Відповідно до статті 55 МК України наказом Міністерства фінансів України № 598 від 24 травня 2012 року, серед іншого, затверджено Правила заповнення рішення про коригування митної вартості товарів. В пункті 2.1 цих Правил у розділі заповнення графи 33 «Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» зазначено, що у графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59-61 Кодексу. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі. Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При вирішенні цього спору суд враховує такі висновки Верховного Суду:
- «…органи доходів і зборів мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає органу доходів і зборів право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів» (постанова від 18 грудня 2018 року у справі № 821/110/18);
- «… витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України […]. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації» (постанова від 17 липня 2019 року у справі № 809/872/17);
- «… у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів» (постанова від 05 березня 2019 року у справі № 815/143/174);
- «…рішення про коригування митної вартості товару повинно містити обґрунтування причин, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, а також обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування. Зазначення в рішенні лише формальних посилань на неможливість перевірки задекларованої митної вартості суперечить наведеним вимогам законодавства» (постанова від 21 грудня 2018 року у справі № 815/1670/17). У цій постанові Верховний Суд зазначив, що відсутність в рішеннях обґрунтувань розрахунку скоригованої митної вартості є самостійною підставою для їх скасування.
Здійснюючи оцінку аргументів сторін та досліджених письмових доказів щодо правомірності рішення про коригування митної вартості товарів в частині обґрунтування сумніву в заявленій декларантом митній вартості, суд виходить з наступного.
Системний аналіз наведених вище норм МК України дозволяє зробити такі висновки: основним методом визначення митної вартості товарів є метод «за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)»; МК України визначає вичерпний перелік документів, що подаються декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення, а також забороняє вимагати будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в статті 53 цього Кодексу; митний орган має повноваження витребувати додаткові документи лише за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; МК України визначає чіткий перелік обставин, які зумовлюють виникнення обґрунтованого сумніву щодо визначеної декларантом митної вартості товару.
Отже, посадова особа митного органу для прийняття рішення про витребування в декларанта додаткових документів (з метою підтвердження заявленої митної вартості) зобов'язана встановити та чітко викласти обставини, які свідчать про обґрунтованість сумніву щодо вказаної декларантом митної вартості та причини, що унеможливлюють перевірку заявленої митної вартості на підставі наданих декларантом документів.
Водночас посадова особа митного органу повинна витребувати документи, що реально необхідні для перевірки «сумнівних» відомостей, а не вимагати в декларанта надання невичерпного переліку усіх можливих документів. Основним способом реалізації повноважень митного органу в цій ситуації є процедура консультацій з декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.
У цій справі суд встановив, що позивач визначив митну вартість імпортованого товару за ціною договору, яка зазначена в рахунку-проформі від 05 лютого 2023 року № KND23047 та рахунку-фактурі від 24 березня 2023 року № KND23047 (10392,00 доларів США).
На підтвердження заявленої митної вартості імпортованого товару декларант позивача надав митному органу разом з митною декларацією, а надалі - на письмову вимогу митного органу документи, визначені частиною другою статті 53 МК України, а саме: пакувальний лист (Packing list) б/н від 24 березня 2023 року; рахунок-проформу (Proforma invoice) від 05 лютого 2023 року № KND 23047; рахунок-фактуру (інвойс) (Commercial invoice) від 24 березня 2023 року № KND 23047; коносамент (Bill of lading) від 29 березня 2023 року № DК23030861-А; автотранспортну накладну (Road consignment note) б/н від 05 червня 2023 року; сертифікат про походження товару (Certificate of origin) від 05 травня 2023 року № 23С1200С2282/00026; банківські платіжні документи, що стосуються товару від 07 лютого 2023 року № 592 та від 27 квітня 2023 року № 710; рахунки-фактури про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги від 01 червня 2023 року № 074 та від 05 червня 2023 року № N1448-ІСТ; зовнішньоекономічний контракт від 27 серпня 2022 року № КND22206; договір про надання послуг митного брокера від 20 березня 2017 року № 04/17/Ю; договір (контракт) про перевезення від 01 червня 2023 року № 074; договір контракт про перевезення від 24 жовтня 2022 року № S/2023; лист про страхування від 06 червня 2023 року; перепустку від 06 червня 2023 року; копію митної декларації країни відправлення від 28 березня 2023 року № 425820230000279935; прайс-лист; інтернет-пропозицію.
З наведеного суд висновує, що при митному оформленні товару позивач надав митному органу наявні у нього документи, що визначені частиною другою статті 53 МК України, та перелічені судом вище.
Проте в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості митний орган вказав, що подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій та третій статті 53 МК України, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, навівши в оскаржуваному рішенні відповідні аргументи, що дозволили йому дійти такого висновку.
Надаючи правову оцінку аргументам митного органу у цій частині, суд виходить з наступного.
Стосовно аргументу митного органу про те, що у пункті 1.2 Контракту від 27 серпня 2022 року № КND22206 вказано, що Продавець постачає товар партіями на підставі замовлень Покупця, однак замовлення не надавались до митного оформлення, суд зазначає таке.
Замовлення до контракту не є первинним документом, який містить інформацію про вартість товару, оскільки у ньому може міститися лише інформація про кількість та асортимент товару, який замовляє покупець. Таке замовлення не матиме жодного значення для числових обчислень митної вартості.
Також варто зазначити, що на законодавчому рівні відсутнє визначення складових (реквізитів) замовлення до зовнішньоекономічного контракту. Більше того у статті 53 МК України визначено перелік документів, що подаються на підтвердження заявленої митної вартості, і серед такого переліку відсутні замовлення чи будь-які інші попередні документи. При цьому згідно з частиною п'ятою статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Суд також зауважує, що декларант позивача до митного оформлення імпортованого товару подавав рахунок-проформу від 05 лютого 2023 року № KND23047. Цей рахунок-проформа за своєю суттю є попереднім інвойсом та існує для узгодження ціни, обсягу поставки, тощо і тільки після його затвердження складається комерційний інвойс. Тому наданий до митного оформлення рахунок-проформу, на переконання суду, можна вважати замовленням.
Стосовно аргументу митного органу про те, що відповідно до пункту 2.1 Контракту постачання товару, зазначеного в проформі інвойсах, буде здійснено протягом 120 календарних днів після підписання цього Контракту, Контракт від 27 серпня 2022 року, проформа інвойс № KND 23047 від 05 лютого 2023 року, що перевищує термін 120 календарних днів, зазначених у Контракті, отже, в митного органу є підстави вважати, що існує ще додаток до цього Контракту щодо продовження термінів постачання товарів або інший договір, який не був наданий до митного оформлення, суд зазначає таке.
Згідно з висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 20 серпня 2020 року у справі № 808/1873/18, порушення строків відправлення товару не є обставиною, що будь-яким чином може вплинути на митну вартість товару.
У постанові від 22 серпня 2019 року у справі № 810/2784/18 Верховний Суд зауважив, що цивільні (господарські) відносини реалізуються на засадах диспозитивності. У процесі реалізації належних їм прав та обов'язків договірні сторони можуть відступити від визначеного договором алгоритму їх реалізації за умови відсутності заперечень з боку іншої сторони. Для цілей митного законодавства важливою є об'єктивна підтверджуваність реалізації відповідних операцій.
Отже позивач, як сторона зовнішньоекономічного контракту, здійснюючи господарську діяльність, діяв на власний страх і ризик по відношенню до свого контрагента. Важливим є той факт, що вартість товару була сплачена повністю двома платежами до початку процедури митного оформлення товарів, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями та не заперечується відповідачем.
Існування формальних порушень терміну поставки товару, при яких сторони зовнішньоекономічного контракту не мають одна до одної претензій, не впливає на числові значення складових митної вартості товару.
Суд зауважує, що Контракт від 27 серпня 2022 року № KND22206 є довгостроковим та розрахований на велику кількість поставок і, зважаючи на узгоджені між сторонами умови поставки, постачальник виконав свої зобов'язання у межах встановленого строку. При цьому вказане зауваження митного органу жодним чином не впливає на числові значення митної вартості товару, оскільки незрозумілим є те, яким чином, на думку митниці, відправлення товару не у встановлений строк може вплинути на митну вартість товару.
Стосовно аргументу митного органу про те, що в рахунку на оплату транспортних послуг від 01 червня 2023 року № 074 зазначена заявка-замовлення на перевезення, яка не надана до митного оформлення, також в 44 графі МД зазначений договір № S/2023 від 24 жовтня 2022 року, який також не надавався до митного оформлення, суд зазначає таке.
Вказані документи зазначені в картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА209170/2023/001918, а також в графі 44 митної декларації № 23UА209170044389U9 після кодів « 4301», перед якими проставлено символ «d». Символ «d» перед кодами документів « 4301» у графі 44 митної декларації № 23UА209170044389U9 (відповідно до вимог Порядку заповнення митних декларацій за формою єдиного адміністративного документа, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 30 травня 2012 року № 651, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 серпня 2012 року за № 1372/21684) означає те, що вказані документи зберігаються декларантом, однак митний орган має право їх витребувати. Втім вимоги про витребування саме цих документів митний орган не ставив.
Стосовно аргументу митного органу про те, що в рахунку на оплату транспортних послуг від 05 червня 2023 року № 1448-ІСТ в графі «description» не зазначений чіткий маршрут перевезення суд зазначає таке.
Суд погоджується із твердженням позивача про те, що у рахунку-фактурі про надання транспортно-експедиційних від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги від 05 червня 2023 року № 1448-ІСТ у графі «description» описаний маршрут перевезення товару, а саме:
1. Доставка морським транспортом Китай - Польща - 1500 USD;
2. Доставка контейнера в Польщу, Жешув - 850 USD;
3. Перевантаження товару з контейнера в автомобільний транспортний засіб - 350 USD;
4. Оформлення документів - 200 USD;
5. Експедиційна оплата - 200 USD.
Отже, твердження митного органу в цій частині не відповідає дійсності.
Більш того, зазначений рахунок-фактура виставлений ТОВ «Inter Cargo Trans» для оплати позивачу, і ТОВ «Сікер» жодним чином не впливає на опис та форму відповідного рахунку. Натомість для позивача важливим є, щоб відповідний контейнер (номер якого вказаний в рахунку і в коносаменті) був доставлений з Китаю до м. Жешува та перевантажений на автомобільний транспортний засіб, що був замовлений експедитором в інтересах позивача для перевезення з м. Жешува до с. Гостинцеве.
Суд наголошує, що митний орган має повноваження вимагати додаткові документи лише у разі, коли подані декларантом для митного оформлення документи, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, містять розбіжності, ознаки підробки або відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Водночас відповідач не навів жодних обставин та не надав доказів на підтвердження наявності у митного органу законодавчо визначених підстав для витребування у позивача додаткових документів, зокрема, що позивач разом з митною декларацією подав не всі документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів, перелік яких визначений частиною другою статті 53 МК України, вніс до митної декларації недостовірні або неточні відомості, або що надані митному органу документи містили розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, чи ознаки підробки.
Суд уважає, що надання позивачем додаткових документів за сформованим відповідачем переліком повинно забезпечувати можливість визначення останнім митної вартості товарів. Адже з положень пункту другого частини шостої статті 54, частини другої статті 256 МК України слідує, що виконання вимог митного органу щодо надання додаткових документів виключає можливість відмови у митному оформленні товарів.
Однак з переліку витребуваних відповідачем документів неможливо встановити, недоліки яких з наданих декларантом документів не дозволили погодитися із заявленою ним митною вартістю та яким чином ці недоліки можливо усунути. Тому спотвореним було отримання позивачем вичерпної інформації щодо додаткових документів, надання яких забезпечить митне оформлення товару за визначеною у митній декларації вартістю.
З урахуванням наведеного, а також беручи до уваги відсутність будь-яких належних доказів на підтвердження позиції митного органу, суд уважає, що позивачем для митного оформлення було надано всі документи, необхідні для підтвердження заявленої митної вартості імпортованого товару, які містили необхідні числові показники митної вартості, та давали відповідачу підстави для прийняття рішень щодо визнання заявленої митної вартості такого товару.
Оцінюючи рішення про коригування митної вартості товару в частині, що стосується визначення митної вартості товару за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, суд враховує таке.
Як передбачено пунктами першим, другим, четвертим частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Відповідно до пункту 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598, з наступними змінами та доповненнями, посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.
У постанові від 08 лютого 2019 року у справі № 825/648/17 Верховний Суд зазначив наступне: «У рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів».
Однак оскаржуване рішення не містить жодних пояснень щодо зроблених контролюючим органом коригувань на обсяги партій ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. Такі обставини вказують на необґрунтованість спірного рішення при визначенні митної вартості за другорядним методом 2б (за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів).
Суд також ураховує, що відповідач має доступ до цінової бази усіх ввезених на митну територію України товарів та може відібрати за критерієм «код УКТЗЕД» всі митні оформлення за першим методом за певний період та проілюструвати діапазон оформленої митної вартості (від мінімальної до максимальної) ідентичних чи подібних товарів, вказавши обсяг поставок, країну походження тощо. Тому зазначення в оскаржуваному рішенні лише номеру та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваного товару, без будь-якого обґрунтування її вибору, без пояснення критеріїв відбору, а також докладної інформації щодо номенклатури, характеристик товару, умов поставки тощо не підтверджує обґрунтованість визначеної відповідачем митної вартості товару та свідчить про свавільність оскарженого рішення.
Ураховуючи наведені вище мотиви, суд дійшов висновку, що оскаржене рішення про коригування митної вартості товарів є необґрунтованим, а відповідач не довів правомірності його в частині визначення митної вартості імпортованого товару, тому таке рішення належить визнати протиправним та скасувати.
Відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням встановлених обставин справи та викладених правових положень, суд доходить висновку, що відповідачем не дотримано наведених приписів частини другої статті 2 КАС України, а тому прийняте Львівською митницею рішення про коригування митної вартості товарів від 06 червня 2023 року № UA209000/2023/900441/2 є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до вимог частини першого, пункту другого частини другої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити повністю.
Щодо розподілу судових витрат суд враховує наступне.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом положень частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до правил абзацу першого частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2684,00 грн. Ураховуючи задоволення позову судом повністю, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача належить стягнути 2684,00 грн сплаченого судового збору.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд ураховує таке.
У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «СІКЕР» витрати за надану правничу допомогу в сумі 6000,00 грн.
У судовому засіданні представник відповідача проти стягнення вказаної суми витрат за надану правничу допомогу заперечила з підстав її неспівмірності.
Відповідно до вимог пункту першого частини третьої статті 132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат.
Правове регулювання витрат на професійну правничу допомогу містить стаття 134 КАС України.
Так, частиною першою цієї статті визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частин другої-п'ятої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналіз наведених норм права вказує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
На підтвердження розміру та реальності понесення витрат на правничу допомогу у цій справі позивач подав до суду такі докази:
1. Договір про надання професійної правничої допомоги від 21 вересня 2023 року № 04/09, укладений між ТОВ «СІКЕР» та Адвокатським об'єднанням «Паславський, Каралюс і Партнери».
2. Додаток № 1 до Договору про надання професійної правничої допомоги від 21 вересня 2023 року № 04/09.
3. Акт здавання-приймання виконаної роботи (наданих послуг) від 28 вересня 2023 року, згідно з яким вартість наданої ТОВ «СІКЕР» правничої допомоги становить 6000,00 грн.
4. Рахунок на оплату № Б/Н від 28 вересня 2023 року на суму 6000,00 грн.
5. Платіжну інструкцію від 29 вересня 2023 року № 549 про сплату ТОВ «СІКЕР» на користь Адвокатського об'єднання «Паславський, Каралюс і Партнери» 6000,00 грн за надання правничої допомоги згідно з Договором про надання професійної правничої допомоги від 21 вересня 2023 року № 04/09.
Суд зазначає, що принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України.
Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, з аналізу статті 134 КАС України, випливає, що, крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в тому числі неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п'ятій цієї статті. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
За змістом частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, згідно з практикою якого заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
За таких обставин суд зазначає, що ця адміністративна справа згідно з положеннями статей 4, 12 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження.
Так, предмет спору у цій справі не є складним та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.
Також суд враховує відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій (в тому числі Верховного Суду) з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці цього адміністративного позову.
Тобто, з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи, а заявлена до відшкодування сума витрат на її підготовку у розмірі 6000,00 грн є значно завищеною.
Отже, заявлені позивачем до відшкодування 6000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом, витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
За цих обставин з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову та розміру судового збору, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження суд уважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 3000,00 грн.
Щодо стягнення судових витрат, пов'язаних із залученням перекладача, суд ураховує таке.
17 листопада 2023 року представник позивача подав до суду заяву про долучення письмових доказів, разом з якою на виконання вимог ухвали суду від 27 жовтня 2023 року надав переклад доданих до позовної заяви товаросупровідних документів державною мовою. У цій заяві представник позивача просить також при вирішенні питання про розподіл судових витрат стягнути з відповідача на користь позивача 1740,00 грн понесених витрат за послуги перекладу документів з польської, китайської та англійської мов на українську мову із завіренням агенції перекладу.
Згідно з частинами п'ятою-восьмою статті 137 КАС України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг).
У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд встановив, що з метою доведення своєї правової позиції у справі позивач на виконання вимог ухвали суду від 27 жовтня 2023 року організував здійснення перекладу доданих до позовної заяви товаросупровідних документів з польської, китайської та англійської мов на українську мову.
На виконання вимог частини п'ятої статті 137 КАС України позивач до суду надав наступні документи, які підтверджують розмір витрат на залучення перекладача:
1. Рахунок-фактуру від 07 листопада 2023 року № 339/11/23, за яким постачальником є ФОП ОСОБА_1 , а одержувачем - «СІКЕР». Згідно з цим рахунком-фактурою вартість послуг з перекладу документів з польської, китайської та англійської мов на українську мову + завірення агенції (кількість документів - 7, кількість перекладацьких сторінок - 7) становить 1740,00 грн.
2. Акт виконаних робіт (наданих послуг) від 07 листопада 2023 року, підписаний ФОП ОСОБА_2 та директором ТОВ «СІКЕР», відповідно до якого сторони засвідчують, що у листопаді 2023 року згідно з рахунком від 07 листопада 2023 року № 339/11/23 надані послуги, а саме: послуги перекладу документів з польської, китайської та англійської мов на українську мову + завірення агенції. Сума послуг становить 1740,00 грн без ПДВ. З приводу якості наданих послуг по об'єму та термінах сторони не мають претензій одна до одної.
Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов'язаних із залученням перекладача, входять до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Як уже зазначено судом вище, переклад документів замовлений позивачем та наданий до суду на вимогу ухвали суду з метою доведення своєї позиції у справі, тобто понесені позивачем витрати безпосередньо пов'язані з розглядом цієї справи.
Суд зауважує, що жодних клопотань від відповідача про зменшення розміру витрат на оплату послуг перекладача, заявлених позивачем до стягнення, чи зауваження про неспівмірність таких витрат із складністю відповідних послуг, їх обсягом та часом, витраченим на їх надання, до суду не надходило.
Отже, ураховуючи надані позивачем докази реального понесення ним витрат на залучення перекладача, відсутність будь-яких заперечень щодо їх співмірності, вимоги у частині стягнення таких витрат за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці у розмірі 1740,00 грн, підлягають задоволенню повністю.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СІКЕР» (вул. Львівська, 2/101, с. Гостинцеве, Мостиський район, Львівська область) до Львівської митниці Державної митної служби України (вул. Костюшка, 1, м. Львів, 79000) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів від 06 червня 2023 року № UA209000/2023/900441/2.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СІКЕР» (вул. Львівська, 2/101, с. Гостинцеве, Мостиський район, Львівська область, код ЄДРПОУ 40557114) 2684,00 грн сплаченого судового збору, 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 1740,00 грн судових витрат, пов'язаних із залученням перекладача.
В стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 19 лютого 2024 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна