20 лютого 2024 року м. Київ № 320/10569/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київської області,
Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області
про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому позивач з урахуванням уточненого позову просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області № 104450007821 щодо зарахування до вислуги років ОСОБА_1 періоди роботи на посаді старшої піонервожатої із 01.01.1992 по 31.08.1992 та на посаді організатора роботи з учнями із з 01.09.1992 по 31.08.1994;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, зарахувавши із 12.12.2019 до вислуги років періоди роботи на посаді старшої піонервожатої із 01.01.1992 по 31.08.1993 та на посаді організатора роботи з учнями із з 01.09.1992 по 31.08.1994.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що пенсійним органом протиправно відмовлено у зарахуванні стажу за час роботи на посаді старшої піонервожатої та організатора роботи з учнями для призначення пенсії за вислугою років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.01.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області подано відзив, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, вказав, що відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугою років незалежно від віку мають працівники освіти, які мають вислугу років станом на 11.10.2017 - не менше 26 років 6 місяців. Відповідно до наданих документів загальний страховий стаж роботи, на момент звернення ОСОБА_1 , складає 31 рік 6 місяців 4 дні, з них спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років станом на 01.10.2017, складає 23 роки 5 місяців 10 днів.
До спеціального стажу роботи за вислугу років не зараховано періоди роботи:
- із 01.01.1992 до 31.08.1992, оскільки, старша піонервожата зараховується до спеціального стажу роботи до 01.01.1992;
- із 01.09.1992 до 31.08.1994, оскільки, посада організатор роботи з учнями та організатор дитячих колективів не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (зі змінами).
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
22.09.2022 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про призначення пенсії за вислугою років.
За принципом екстериторіальності виконавцем визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.
У результаті розгляду заяви пенсійним органом прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугою років від 28.09.2022 № 104450007821.
В обґрунтування рішення вказано, що Пунктом 2-1 розділу Х «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право на пенсію за вислугу років за умови, якщо особи на день набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років, передбачену статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Право на призначення пенсії за вислугу років мають працівники освіти, за наявності спеціального стажу. визначеного пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», за Переліком закладів і установ освіти, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою КМУ від 04.11.1993 року № 909. Право виходу на пенсію за вислугу років незалежно від віку мають особи, які мали вислугу років на відповідних посадах на 11.10.2017 року 26 років 6 місяців.
Страховий стаж заявниці становить 31 рік 6 місяців 4 дні, у тому числі спеціальний стаж за вислугу років станом на 11.10.2017 року 23 роки 5 місяців 10 днів.
У результаті розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу враховані всі періоди роботи. До спеціального стажу за вислугу років не зараховано періоди роботи:
з 01.01.1992 по 31.08.1992, оскільки згідно постанови КМУ від 04.11.1993 № 909 посада старша піонервожата зараховується до спеціального стажу роботи до 01.01.1992 року:
з 01.09.1992 по 31.08.1994, оскільки посада організатор роботи з учнями та організатор дитячих колективів не передбачена переліком постанови КМУ від 04.11.1993 № 909.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернулась з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII Про пенсійне забезпечення (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 09.07.2003 № 1058-ІV, іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно положень статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Положеннями статті 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту е статті 55.
Пунктом е статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Проте, Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», який набув чинності з 01.04.2015 пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ було викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
У подальшому, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII до статті 55 Закону № 1788-ХІІ з 01.01.2016 також було внесено зміни, відповідно до якого пункт е вказаної статті має наступний зміст: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Отже, Закон № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту а статті 54, статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02 березня 2015 року № 213-VIII, Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.
Конституційний Суд України приймаючи вказане рішення, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах е, ж статті 55 Закону № 1788-ХІІ 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.
Враховуючи викладене, з 04 червня 2019 року при вирішенні питання про призначенні позивачці пенсії за вислугою років відповідно до пункту е статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII.
Отже, з 04 червня 2019 року при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.
Як встановлено судом, відмовляючи у задоволенні заяви про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зазначило, що у позивачки станом на 11.10.2017 не достатньо спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-ІV.
03.10.2017 прийнято Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій № 2148-VIII, яким з 11 жовтня 2017 року розділ XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1.
Згідно пункту 2-1 Розділу ХV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України Про пенсійне забезпечення, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Також, Законом № 2148-VІІІ були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції:
До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону № 1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Таким чином, враховуючи положення пункту 2-1 та пункту 16 Розділу ХV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV пенсія за вислугу років згідно положень пункту «е» статті 55 Закону України № 1788-XII може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення (від 25 до 30 років) станом на 11.10.2017.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 440/1286/20.
Згідно статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення основним документом, що підтверджує стаж роботи», є трудова книжка.
На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній.
У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п.3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року №110 (надалі Інструкція № 58), встановлено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 містить такі записи:
№ 3 від 01.09.1991 про призначення на посаду старшої піонервожатої в Ірпінській середній школі № 6 на підставі наказу № 26 від 30.08.1991;
№ 4 від 01.09.1992 про перейменування посади старшої вожатої в посаду організатора роботи з учнями (в зв'язку з виконанням листа Міністерства освіти України) на підставі наказу № 44-к від 01.09.1992;
№ 5 від 03.09.1993 про дозвіл організатору дитячих колективів ОСОБА_1 , студентці ІІІ курсу НДПУ ім. Драгоманова читати 10 годин російської мови з 01.09.1993 на підставі наказу № 122-к від 03.09.1993;
№ 6 від 01.09.1994 про переведення з посади організатора дитячих колективів школи на посаду вчительки російської мови і світової літератури на підставі наказу № 166 від 30.08.1994.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» визначено, що пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров'я і соціального захисту призначаються після досягнення 55 років за наявності спеціального стажу роботи станом на 1 квітня 2015 р. не менше 25 років і після цієї дати: з 1 квітня 2017 р. по 31 березня 2018 р. - не менше 26 років 6 місяців.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, відповідно до пункту 1 якого посади у середніх загальноосвітніх навчальних закладах і школах інтернатах всіх типів і найменувань, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних, художніх й спортивних школах: учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи, - віднесені до посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік № 909).
Проте, згідно з приміткою 3 до зазначеного Переліку № 909 робота на вказаних посадах до 01.01.1992 зараховується до стажу для призначення пенсії.
Це пов'язане з тим, що постановою колегії Мінпраці УРСР від 29.03.1991 № 25 «Про умови оплати праці та розміри ставок заробітної плати й посадових окладів працівників народної освіти в Українській РСР» замість посади старшого піонервожатого з 01.04.1991 введена посада педагога-організатора. Із того часу в жодному нормативному акті немає посади старшої піонервожатої і відповідно не визначені для неї посадові оклади.
Відповідно до Методичних рекомендацій із питань порядку формування штатів загальноосвітніх навчально-виховних закладів, наданих Міністерством освіти і науки України від 19.06.2001 №1/9-234, посада педагога-організатора ототожнюється з посадою старшого вожатого та вводиться у школах залежно від кількості 1-9 класів, виходячи з відповідних нормативів.
При цьому, в листі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 06.10.2011 № 10/2-724 підтверджується ідентичність посадових обов'язків працівників, які займають посади педагогів-організаторів або старших вожатих, та відповідно про можливість зарахування періоду роботи на посаді старшого вожатого до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що періоди роботи позивача з 01.01.1992 до 31.08.1992 підлягає зарахуванню до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Окрім того, зарахуванню також підлягає і період роботи позивача з 01.09.1992 до 31.08.1994 на посаді організатора роботи з учнями та організатора дитячих колективів, оскільки зазначені посади фактично тотожні посаді педагога-організатора.
Суд відмічає, що пунктом 1.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року №110 (надалі - Інструкція № 58) визначено, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Згідно з пунктом 2.14 Інструкції № 58 записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнято працівника, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у Класифікаторі професій.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічні норми встановлені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993, відповідно до пункту 1 якого, як вже зазначено судом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17.
Таким чином, неповна відповідність зазначених у трудовій книжці назв посад, які займала позивач як працівник освіти, Переліку № 909, не може бути підставою для позбавлення права на призначення пенсії за вислугою років.
За таких обставин, суд приходить до висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області від 28.09.2022 № 104450007821 щодо зарахування до вислуги років ОСОБА_1 періоди роботи на посаді старшої піонервожатої із 01.01.1992 по 31.08.1992 та на посаді організатора роботи з учнями із з 01.09.1992 по 31.08.1994.
Стосовно належного органу Пенсійного фонду, який зобов'язаний поновити порушене право позивача, то суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку приймання, оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 року № 22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846, визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
З урахуванням вказаної норми Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області було розглянуто заяву позивача про призначення пенсії та прийнято рішення про відмову у її задоволенні.
Відповідно пункту 4.10 Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Таким чином, позовні вимог щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію задоволенню не підлягають, оскільки права позивача у результаті розгляду заяви та прийняття рішення від 28.09.2022 № 104450007821 безпосередньо Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області не порушено.
Стосовно вимоги про призначення та виплату пенсії суд відмічає, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
У свою чергу згідно з п. 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто, дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З урахуванням наведеного, за відсутності усіх достатніх документів та правової оцінки, наданої територіальним органом Пенсійного фонду України щодо наявності усіх умов для призначення позивачу пенсії за вислугою років (у цьому випадку щодо наявності у позивача достатнього спеціального стажу), суд позбавлений у межах цієї справи можливості дійти висновку про наявність у позивача права на призначення вказаної пенсії. Саме до повноважень органів Пенсійного фонду України віднесено зарахування певних періодів трудової діяльності до страхового стажу особи для призначення пенсій, тоді як суд такі повноваження не може перебирати та здійснює лише функцію судового контролю за правомірністю рішень про призначення/відмову у призначенні пенсій.
Відтак у частині позовних вимог про зобов'язання пенсійного органу призначити пенсію, зарахувавши з 12.12.2019 спірні періоди роботи позивача до спеціального стажу, слід відмовити.
Згідно із ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи, що розгляд документів здійснено Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області та прийнято рішення про відмову про призначення пенсії, суд прийшов до висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог шляхом: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 28.09.2022 № 104450007821 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугою років; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.09.2022 про призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням висновків суду щодо зарахування до спеціального стажу періодів роботи ОСОБА_1 на посаді старшої піонервожатої із 01.01.1992 по 31.08.1993 та на посаді організатора роботи з учнями із з 01.09.1992 по 31.08.1994.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 Кодексу).
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції від 01.11.2022 № 3598-1979-8772-8731 під час звернення до суду із цим адміністративним позовом позивач сплатила судовий збір у розмірі 992,40 грн. Враховуючи обсяг заявлених та задоволених позовних вимог суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача витрат по оплаті судового збору в зазначеному розмірі коштів повністю.
Керуючись статтями 9, 11, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255, 260, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 28.09.2022 № 104450007821 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугою років.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.09.2022 про призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням висновків суду щодо зарахування до спеціального стажу періодів роботи ОСОБА_1 на посаді старшої піонервожатої із 01.01.1992 по 31.08.1993 та на посаді організатора роботи з учнями із з 01.09.1992 по 31.08.1994.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538, адреса: 18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.