20 лютого 2024 року Справа № 320/26484/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Войтович І.І., розглянувши у письмовому провадженні заяву судді Войтович І.І. про самовідвід за матеріалами адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області, Мобільного рятувального центру швидкого реагування ДСНС України про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними та скасування Наказів, припису, зобов'язання вчинити дії ,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Мобільного рятувального центру швидкого реагування ДСНС України та Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області, у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної служби України з надзвичайних ситуацій та Мобільного рятувального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо не поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Центру з оперативного реагування Мобільного рятувального центру Державної служби України з надзвичайних ситуацій або призначенні на іншу рівнозначну посаду;
- визнати протиправним та скасувати Наказ “Про зарахування у розпорядження ОСОБА_2 ” № 379, виданий Державною службою України з надзвичайних ситуацій від 21.06.2023;
- визнати протиправним та скасувати Наказ “Про кадрові питання” № 330, виданий Мобільним рятувальним центром швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 21.06.2023 у частині “виключення з усіх списків Мобільного рятувального центру Державної служби України з надзвичайних ситуацій та всіх видів забезпечення з 22.06.2023 підполковника служби цивільного захисту ОСОБА_1 , колишнього заступника начальника Центру з оперативного реагування Мобільного рятувального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій, який знаходиться у розпорядженні начальника Мобільного рятувального центру Державної служби України з надзвичайних ситуацій, та направити у розпорядження начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області (наказ ДСНС України (по особовому складу цивільного захисту) від 21.06.2023 № 379 “Про зарахування у розпорядження ОСОБА_1 ”);
- визнати протиправним та скасувати припис № 7901-1366/7906, виданий Мобільним рятувальним центром швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 21.06.2023;
- визнати протиправним та скасувати Наказ “Про кадрові питання” № 279 о/с, виданий Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області від 23.06.2023;
- зобов'язати Державну службу України з надзвичайних ситуацій та Мобільний рятувальний центр швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Центру з оперативного реагування Мобільного рятувального центру Державної служби України з надзвичайних ситуацій з 04.04.2019 або на рівнозначній посаді у Мобільному рятувальному центрі швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2023 справу розподілено судді Войтович І.І.
10.08.2023 ухвалою суду згідно з п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України вказана позовна заява повернута позивачеві у зв'язку із порушенням правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень ст. 172 цього Кодексу).
15.01.2024 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Мобільного рятувального центру швидкого реагування ДСНС України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області про визнання протиправними дій задоволено; ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2023 року скасовано та справу № 320/26484/23 направлено до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
26.01.2024 справа надійшла до Київського окружного адміністративного суду та Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду справу 26.01.2024 передано судді Войтович І.І.
02.02.2024 позивачем ОСОБА_1 подано до суду заяву про відвід судді Войтович І.І. із посиланням на п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 36 КАС України, зазначенням ч. 1 ст. 37 КАС України.
05.02.2024, ухвалою суду визнано заяву позивача ОСОБА_1 про відвід судді Войтович І.І. у справі № 320/26484/23, - необґрунтованою та передано матеріали справи №320/26484/23 для вирішення питання про відвід судді Войтович І.І. суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу та визначений відповідно до статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
13.02.2024, ухвалою суду (суддя Кочанова П.В.) у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про відвід судді Київського окружного адміністративного суду Войтович І.І. в адміністративній справі №320/26484/23 - відмовлено.
20.02.2024 суддею Войтович І.І. подано заяву про самовідвід на підставі пункту 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України, для забезпечення усунення будь-яких сумнівів у позивача та стороннього спостерігача щодо неупередженості (об'єктивності) судді в розгляді цієї адміністративної справи.
При вирішенні питання про наявність підстав для самовідводу судді, суд виходить з такого.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Відповідно до частини першої статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності підстав, зазначених у статтях 36 - 38 цього Кодексу, суддя зобов'язаний заявити самовідвід.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює право на справедливий судовий розгляд. Кожна людина при визначенні її громадських прав та обов'язків або при висуненні проти неї будь-якого обвинувачення, має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Щодо безсторонності Європейський суд з прав людини висуває дві вимоги: по-перше, бути суб'єктивно вільним від упередженості чи зацікавленості у результаті розгляду справи, по-друге, бути об'єктивно безстороннім - тобто суд повинен гарантувати виключення будь-якого обґрунтованого сумніву стосовно його безсторонності. Щоб задовольнити ці вимоги, суд повинен відповідати суб'єктивному і об'єктивному тесту: безсторонність для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися суб'єктивним тестом, тобто на підставі особистого переконання окремого судді в даній справі, і за об'єктивним тестом, тобто з'ясування, чи має суддя гарантії, достатні для виключення будь-якого законного сумніву стосовно його безсторонності.
Статтею 2 Закону України 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також "ЄСПЛ") є обов'язковими для виконання Україною. Вказаний Закон прямо закріплює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - "Конвенція") та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частина 1 статті 6 Конвенції містить вимоги щодо неупередженості суду.
Так, ЄСПЛ розрізняє чи в конкретній справі існує яке-небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді та вимоги чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому (рішення у справах Piersac vs Belgium, Grieves vs UK).
Крім того, згідно принципу, який є стабільним та викладеним в Рішенні ЄСПЛ у справі Le Comte, Van Leuveni De Meyere vs Belgium, суд має бути неупередженим і безстороннім.
У справі П'єрсак проти Бельгії (Piersac vs Belgium) ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості, її відсутність або, навпаки, наявність може бути перевірено різноманітними способами.
У даному контексті можна провести розмежування між суб'єктивним підходом, який відображає особисте переконання даного судді у конкретній справі, та об'єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу. Таким чином, на основі вищезазначеного, слід зробити висновок, що при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб'єктивний та об'єктивний аспект.
Щодо суб'єктивної складової даного поняття, то у справі Хаушильд проти Данії зазначається, що ЄСПЛ потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з'являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з'являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об'єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі. При цьому враховується думка сторін, однак вирішальними є результати об'єктивної перевірки.
Стосовно об'єктивної неупередженості у справі Фей проти Австрії ЄСПЛ вказав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об'єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві, повинні апріорно викликати в учасників процесу.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини при вирішенні того, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), п. 44; та рішення у справі "Ферантелі та Сантанжело проти Італії" (Ferrantelli and Santangelo v. Italy), від 7 серпня 1996 року, п. 58).
З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, "правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться" (рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium), від 26 жовтня 1984 року, п. 26).
Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland) та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" (Castillo Algar v. Spain), від 28 жовтня 1998 року, п. 45).
Такі ж самі висновки містяться в рішенні Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2006 року у справі "Білуха проти України" (заява № 33949/02).
В той же час, реалізація принципу верховенства права, визначеного статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України є неможливою без забезпеченої можливості доступу особи до незалежного, неупередженого суду, провадження в якому відповідає вимогам справедливого судового розгляду.
Як встановлюють Бангалорські принципи поведінки суддів, схвалені резолюцією 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Отже, відводу підлягає суддя не лише у разі існування фактів, що свідчать про його упередженість, але й у тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви у неупередженості судді. Аналогічне правило має розповсюджуватись і на розгляд питання щодо самовідводу.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Отже, право на подання заяви про відвід (самовідвід) судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об'єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатись особа при розгляді її позову в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Беручи до уваги зазначене, у випадку продовження розгляду справи головуючим суддею Войтович І.І., у позивача чи у стороннього спостерігача може виникнути обґрунтований сумнів у безсторонності та неупередженості судді при розгляді вказаної справи, зокрема, що суд у складі головуючого судді Войтович І.І. може ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення у даній справі, хоча і не існує доказів в упередженості та зацікавленості судді, а тому, задля виключення будь-яких сумнівів щодо дотримання судом принципів законності, неупередженості та об'єктивності за результатами розгляду цієї справи, суд вважає, що подана заява судді про самовідвід є вмотивованою та підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог частини першої статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення відводу (самовідводу) судді, який розглядає справу одноособово, адміністративна справа розглядається в тому самому адміністративному суді іншим суддею, який визначається в порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу.
Керуючись статтями 39, 40, 41, 243, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Задовольнити заяву судді Войтович І.І. про самовідвід.
2. Передати адміністративну справу №320/26484/23 до Відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала про набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Войтович І.І.