21 лютого 2024 року м. Харків Справа № 905/2465/21 (0540/7959/18-а)
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В. , суддя Плахов О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу особи уповноваженої діяти від імені Головного управління ДПС у Донецькій області в порядку самопредставництва - Палагути С.В. (вх. №17Д/1-18)
на ухвалу господарського суду Донецької області від 26.12.2023 року у справі №905/2465/21 (0540/7959/18-а), постановлену в приміщенні господарського суду Донецької області (суддя Аксьонова К.І.), повний текст якої складено 26.12.2023 року
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Електросталь-Курахове”, м.Курахове, Донецька область,
до відповідача Головного управління ДПС у Донецькій області, м. Маріуполь, Донецька область, як відокремленого підрозділу ДПС України, м. Київ,
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Донецькій області № 0022124903 від 23.05.2018, № 0022134903 від 23.05.2018, № 0022144903 від 23.05.2018,
Ухвалою господарського суду Донецької області від 26.12.2023 року у справі №905/2465/21 (0540/7959/18-а) заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Електросталь-Курахове”, м.Курахове, Донецька область, задоволено; справу № 905/2465/21 (0540/7959/18-а) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Електросталь-Курахове”, м.Курахове, Донецька область, до відповідача Головного управління ДПС у Донецькій області, м. Маріуполь, Донецька область, як відокремленого підрозділу ДПС України, м. Київ, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Донецькій області № 0022124903 від 23.05.2018, № 0022134903 від 23.05.2018, № 0022144903 від 23.05.2018 передано до Донецького окружного адміністративного суду (84122, Донецька область, м.Слов'янськ, б.1) як суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено її розгляд.
Особа уповноважена діяти від імені Головного управління ДПС у Донецькій області в порядку самопредставництва - Палагута С.В. з ухвалою господарського суду першої інстанції не погодилась та звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Донецької області від 26.12.2023 року у справі та прийняти нове рішення; справу розглядати за участю представника Головного управління ДПС у Донецькій області.
Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.
Суд першої інстанції наділений повноваженням лише щодо передачі справи на розгляд іншому суду, а повноважень, аналогічних повноваженням суду апеляційної чи касаційної інстанції, визначених у частині другій статті 231, частині четвертій статті 278 та частині четвертій статті 313 ГПК України, суд першої інстанції не має.
Відповідно, суд першої інстанції не наділений повноваженням передавати справу на розгляд суду іншої юрисдикції, таке повноваження надане лише судам апеляційної та касаційної інстанцій у разі ухвалення будь-яким з цих судів судового рішення про закриття провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України та надходження заяви позивача про вчинення такої процесуальної дії.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.01.2024 року, суддею - доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В.
Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією проти України. Указами Президента України “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” №133/2022 від 14.03.2022 року, №573/2022 від 15.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року, №451/2023 від 26.07.2023 року, №734/2023 від 06.11.2023 року, №49/2024 від 05.02.2024 року, відповідно продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.
Наказом Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2022 року № 03 “Про встановлення особливого режиму роботи суду в умовах воєнного стану” встановлено особливий режим роботи суду в умовах воєнного стану з 01.04.2022 року та запроваджено відповідні організаційні заходи, зокрема: рекомендовано учасникам судових справ утриматись від відвідування суду, свої процесуальні права та обов'язки, передбачені ГПК України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.01.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи уповноваженої діяти від імені Головного управління ДПС у Донецькій області в порядку самопредставництва - Палагути С.В. на ухвалу господарського суду Донецької області від 26.12.2023 року у справі №905/2465/21 (0540/7959/18-а); призначено розгляд справи №905/2465/21 (0540/7959/18-а) за апеляційною скаргою особи уповноваженої діяти від імені Головного управління ДПС у Донецькій області в порядку самопредставництва - Палагути С.В. на ухвалу господарського суду Донецької області від 26.12.2023 року у справі у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; учасникам справи встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України з доказами надсилання його апелянту; запропоновано учасникам справи для прискорення документообігу в межах цієї справи, надсилати їх з використанням програми "Електронний суд" (за умов відповідної реєстрації) або скеровувати документи з засвідченням електронним цифровим підписом уповноваженої особи на електронну адресу Східного апеляційного господарського суду inbox@eag.court.gov.ua. Реєстрація в електронному кабінеті можлива за посиланням https://id.court.gov.ua/rt.gov.ua/sud4875/; учасникам судового процесу необхідно повідомити суд про їх номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або інші засоби зв'язку, зокрема, мобільного (за їх наявності), які можуть бути використані для викликів або повідомлень; витребувано з господарського суду Донецької області матеріали справи №905/2465/21 (0540/7959/18-а).
11.01.2024 року на адресу суду з господарського суду Донецької області надійшли матеріали справи №905/2465/21 (0540/7959/18-а) (вх.№492).
25.01.2024 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№1324), який долучено до матеріалів справи, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін, в обґрунтування якого вказує на те, що ст. ст. 231, 278 ГПК України визначають для апеляційних судів правову конструкцію, що надає можливість передати справу за предметною та суб'єктною підсудністю до суду першої інстанції за заявою позивача у випадку, якщо справа підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України; оскільки така конструкція не прописана ГПК України для судів першої інстанції, однак закон дозволяє її існування, на переконання позивача, суд першої інстанції правильно застосував аналогію закону та передав дану справу до Донецького окружного адміністративного суду за підсудністю; суд не вийшов за межі наданих повноважень, а застосував аналогію закону до правовідносин, що не прописані у ГПК України, що відповідає правовій позиції ЄСПЛ, викладеній у зазначених вище рішеннях.
Статтею 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
Запровадження воєнного стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи).
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Так, ухвалою господарського суду Донецької області від 14.12.2023 року у справі №905/2465/21 (0540/7959/18-а) закрито провадження у справі № 905/2465/21 (0540/7959/18-а); роз'яснено, що спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Електросталь-Курахове" - адвокат Куренний С.В. з ухвалою господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу господарського суду Донецької області від 14.12.2023 року у справі та передати справу до господарського суду Донецької області.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 року, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Електросталь-Курахове" - адвоката Куренного С.В. на ухвалу господарського суду Донецької області від 14.12.2023 року у справі №905/2465/21 (0540/7959/18-а) та призначено справу №905/2465/21 (0540/7959/18-а) до розгляду на "21" лютого 2024 р. о 09:30 год.у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, зал судового засідання №132.
Враховуючи те, що ухвали господарського суду Донецької області від 14.12.2023 року та від 26.12.2023 року у даній справі є пов'язаними між собою підставами виникнення, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного апеляційного перегляду справи, розгляд скарги здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Електросталь-Курахове” звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Донецькій області №0022124903 від 23.05.2018 року, №0022134903 від 23.05.2018 року, № 0022144903 від 23.05.2018 року.
За результатом розгляду справи №0540/7959/18-а рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18.14.2019 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Електросталь-Курахове” було задоволено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2021 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області залишено без задоволення, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18.04.2019 року у справі №0540/7959/18-а залишено без змін.
Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23.02.2022 року касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області задоволено частково, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18.04.2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2021 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13.07.2022 року адміністративну справу №0540/7959/18-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Електросталь-Курахове” прийнято до провадження судом в новому складі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17.02.2023 року матеріали справи №0540/7959/18-а передані до господарського суду Донецької області, в провадженні якого перебуває справа №905/2465/21 про банкрутство позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю «“Електросталь-Курахове”.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 14.12.2023 року, закрито провадження у справі №905/2465/21 (0540/7959/18-а) на підставі п.1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України з мотивів того, що спір у даній справі не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. В ухвалі про закриття провадження у справі суд роз'яснив позивачу його право звернутись до господарського суду із заявою про постановлення ухвали про передачу цієї справи до Донецького окружного адміністративного суду, до юрисдикції якого віднесено її розгляд.
25.12.2023 року на адресу господарського суду Донецької області від позивача надійшла заява про передачу справи за підсудністю, в якій позивач просив застосувати аналогію закону та передати справу до Донецького окружного адміністративного суду за підсудністю (відповідно до ст. 25 Кодексу адміністративного судочинства України справа територіально підсудна цьому суду, оскільки і позивач і відповідач зареєстровані на території Донецької області).
26.12.2023 року господарським судом Донецької області постановлено оскаржувану ухвалу, з підстав викладених вище.
Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов'язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlanav. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Поняття “суд, встановлений законом” включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
З наведеного вище слідує, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи у порядку адміністративного судочинства необхідно керуватися завданнями адміністративного судочинства, які передбачено у ст. 2 КАС України, і до яких віднесено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності провадження, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета, але судами у різних юрисдикціях.
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2023 року у справі №320/12137/20 щодо визначення підвідомчості спорів, які виникають з податкових правовідносин, судам адміністративної юрисдикції.
Так, зокрема, Велика Палата Верховного Суду у справі №320/12137/20 вказала на те, що податкове правопорушення у зв'язку з простроченням податковим органом відшкодування платнику податку бюджетної заборгованості з ПДВ напряму не пов'язане зі справою про банкрутство. Фактично спірні правовідносини у справі, що розглядається, виникли у межах публічно-правового спору у сфері бюджетного відшкодування ПДВ, тобто заборгованості держави щодо відшкодування платнику переплати з ПДВ, переведеного в площину процедурного врегулювання, встановлену законодавством. Тому автоматичне віднесення до господарської юрисдикції таких спорів не узгоджується з принципом правової визначеності. Такі позовні вимоги стосуються насамперед перевірки законності дій суб'єкта владних повноважень, а при вирішенні спору про стягнення з бюджету пені, інфляційних втрат та річних процентів перед судом обов'язково постає питання щодо суми заборгованості з ПДВ, строк сплати такої заборгованості та тривалість прострочення. Наведене свідчить про публічно-правовий характер такого спору, а тому цей спір підлягає розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.
За змістом правових висновків Великої Палати Верховного Суду слідує, що спеціальними нормами, що визначають юрисдикцію господарських судів, є приписи ч.1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, п.8 якої прямо передбачено, що не відносяться до юрисдикції господарських судів спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спори про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України. При цьому правила визначення юрисдикції визначає насамперед процесуальний закон (Господарський процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України), а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є Кодекс України з процедур банкрутства.
Отже, керуючись приписами, встановленими ч.6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якими прямо визначена обов'язковість врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, іншими судами при застосуванні таких норм права, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що розгляд справи №905/2465/21 (0540/7959/18-а) підлягає вирішенню не в порядку господарського, а в порядку адміністративного судочинства.
Так, дійшовши висновку про закриття провадження у справі та приймаючи до уваги обставини руху провадження у справі в судах різних юрисдикцій, місцевий господарський суд обґрунтовано застосував процесуальну аналогію закону, а саме: встановлені ч.4 ст. 278 ГПК положення, згідно з якими у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 231 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, та за заявою позивача передав справу №905/2465/21 (0540/7959/18-а) до Донецького окружного адміністративного суду.
Аргументи апелянта на те, що суд першої інстанції наділений повноваженням лише щодо передачі справи на розгляд іншому суду, а повноважень, аналогічних повноваженням суду апеляційної чи касаційної інстанції, визначених у частині другій статті 231, частині четвертій статті 278 та частині четвертій статті 313 ГПК України, суд першої інстанції не має; відповідно, суд першої інстанції не наділений повноваженням передавати справу на розгляд суду іншої юрисдикції, таке повноваження надане лише судам апеляційної та касаційної інстанцій у разі ухвалення будь-яким з цих судів судового рішення про закриття провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України та надходження заяви позивача про вчинення такої процесуальної дії, не приймаються, з огляду на таке.
Частиною 10 ст. 11 ГПК України визначено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).
Частиною 4 ст. 278 ГПК України передбачено, що у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Таким чином, положення ст. ст. 231, 278 ГПК України визначають для апеляційних судів правову конструкцію, що надає можливість передати справу за предметною та суб'єктною підсудністю до суду першої інстанції за заявою позивача у випадку, якщо справа підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
За таких обставин, господарський суд першої інстанції не вийшов за межі наданих ГПК України повноважень, а застосував процесуальну аналогію закону.
Отже, висновок місцевого господарського суду про передачу справи до адміністративного суду відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі “Проніна проти України” (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).
Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)
Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 255, 269, 270, ч.1 ст. 275, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу особи уповноваженої діяти від імені Головного управління ДПС у Донецькій області в порядку самопредставництва - Палагути С.В. залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Донецької області від 26.12.2023 року у справі №905/2465/21 (0540/7959/18-а) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків визначених ч. 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуюча суддя О.І. Терещенко
Суддя П.В. Тихий
Суддя О.В. Плахов